79-й Каннський кінофестиваль завершився у суботу ввечері одним із найполітичніших і найемоційніших фіналів за останні роки.
Про це пише RFI Українською, передає Інше ТВ.
Після двох тижнів дискусій про війну, історичну пам’ять, радикалізацію суспільств і кризу демократії журі на чолі з Парк Чан-вук вручило «Золоту пальмову гілку» румунському режисеру Крістіана Мунджіу за фільм «Фіорд». Для Мунджіу це вже друга Золота пальмова гілка у кар’єрі після легендарних «4 місяці, 3 тижні і 2 дні» у 2007 році. Таким чином, він увійшов до дуже вузького кола режисерів, які двічі здобували головну нагороду Канн. Але цього року церемонія закриття вийшла далеко за межі просто кінематографа.
Канни, які говорили про світ у кризі
Ще до оголошення переможців було очевидно: фестиваль 2026 року проходив під знаком війни, пам’яті та політичної тривоги. У конкурсній програмі домінували стрічки про Другу світову війну, авторитаризм, колективну провину та сучасні конфлікти. Інша потужна лінія — queer-кіно та фільми про право людини бути собою у консервативному чи травмованому суспільстві.
Саме тому перемога «Фіорду» виглядає дуже символічною.
У своєму фільмі Крістіан Мунджіу переносить дію до Норвегії — країни, яка традиційно асоціюється з толерантністю, відкритістю та соціальною стабільністю. Але режисер показує іншу сторону цієї реальності: суспільство, яке декларує гуманізм, але здатне жорстоко виключати тих, хто не вписується в установлені правила.
Отримуючи нагороду з рук Тільди Свінтон, Мунджіу зробив одну з найсильніших заяв вечора:
«Стан світу сьогодні — поганий. Я не пишаюся тим, що ми залишаємо нашим дітям. Це ми мали змінити цей світ. Цей фільм — позиція проти будь-якої форми інтегризму».
Його слова прозвучали майже як маніфест усього цьогорічного фестивалю.
Виступ Андрія Звягінцева: «Нехай припиниться бійня»
Одним із найбільш політичних і водночас болючих моментів церемонії стала поява російського режисера Андрія Звягінцева, який отримав Гран-прі за фільм «Мінотавр».
Звягінцев, який сьогодні живе у вигнанні у Франції, вийшов на сцену під тривалі оплески. Його фільм — це історія російської родини, криза якої розгортається на тлі війни Росії проти України.
Але головне прозвучало не у самому фільмі, а у промові режисера.
Говорячи російською мовою через перекладача, Звягінцев прямо звернувся до Володимира Путіна із закликом зупинити війну:
«Мільйони людей по обидва боки лінії фронту мріють лише про одне — щоб припинилися масові вбивства».
Для Канн це був момент надзвичайної напруги. Особливо на тлі того, що російська тема залишається однією з найчутливіших у європейському культурному просторі після повномасштабного вторгнення в Україну.
Важливо й інше: Звягінцев став одним із небагатьох російських режисерів міжнародного рівня, які відкрито і публічно засуджують війну.
Його виступ у Каннах виглядав не як дипломатична формула, а як особиста трагедія людини, яка втратила свою країну в політичному та моральному сенсі.
Кіно як простір історичної пам’яті
Загалом цьогорічний палмарес дуже чітко показав, чим сьогодні живе європейський авторський кінематограф.
Фільм «Батьківщина» польського режисера Павела Павліковського про повоєнну Німеччину отримав приз за режисуру. Іспанська «Чорна куля» — історія про queer-ідентичність на тлі громадянської війни в Іспанії — також була відзначена за режисуру.
Французький фільм «Наш порятунок» отримав нагороду за сценарій — це історія про чиновника режиму Віші та механізми колаборації.
А стрічка «Боягуз» бельгійця Лукаса Донта, яка розповідає про кохання двох солдатів у траншеях Першої світової війни, принесла одразу дві чоловічі акторські нагороди.
Це був фестиваль, де минуле постійно говорило із сучасністю.
Скандали, «чорні списки» і нервовий французький кінематограф
Втім, Канни-2026 запам’ятаються не лише фільмами.
Протягом фестивалю французьку кіноіндустрію сколихнула гучна полеміка навколо трибуни проти медіамагната Вансана Боллоре— одного з найвпливовіших консервативних діячів французького медіапростору та головного акціонера Canal+.
Після публікації тексту, який підписали близько 600 представників кіноіндустрії, президент Canal+ Максим Саада заявив, що більше не хоче працювати з авторами звернення.
На фестивалі одразу заговорили про «чорні списки» та атмосферу страху у французькому кіно.
І це теж стало частиною головної теми Канн-2026: чи може мистецтво залишатися вільним у світі, де політичний і економічний тиск стає дедалі сильнішим.
Африка, Україна та нові голоси
Серед важливих перемог фестивалю — «Золота камера» для руандійського фільму «Сини Бога» режисерки Марі-Клемантін Дюсабеджамбо. Стрічка досліджує травму геноциду в Руанді та питання співіснування після масового насильства.
Ця тема дуже перегукувалася з українською присутністю на фестивалі, де війна Росії проти України залишалася одним із ключових моральних і політичних контекстів.
Протягом двох тижнів у Каннах постійно звучали розмови про пам’ять, відповідальність і культуру як форму спротиву.
І, можливо, саме тому фінальний вечір цього фестивалю виглядав не як святкування кіноіндустрії, а як велика європейська розмова про світ, який стрімко змінюється — і про мистецтво, яке намагається цей світ осмислити.
Як повідомляло Інше ТВ, У Каннах відкрився український павільйон: фокус на документальному кіно та міжнародній співпраці
