З початку року ГУР очолює Олег Іващенко. Він є кадровим військовим розвідником і пройшов довгий шлях у спецслужбі. Служив в елітному офіцерському загоні спеціального призначення, брав участь у спецопераціях, які досі засекречені. З 2015 року був першим заступником начальника ГУР, а в березні 2023 року – очолив Службу зовнішньої розвідки України.
В інтерв’ю Укрінформу очільник воєнної розвідки розповів про перспективи розвитку ситуації на полі бою, мобілізацію у Росії, стан її економіки і дав прогноз щодо розширення російської агресії на країни НАТО.
– Ви знаєте ГУР у різні періоди його розвитку. Після 2014 року воєнна розвідка дуже змінилася, а повномасштабна війна ще більше прискорила ці процеси. Що сьогодні для вас є головним завданням: продовжувати нарощувати спроможності чи вже переводити те, що створювалося під час війни, у більш сталу систему?
– З 2014 року ми пройшли серйозну трансформацію: розбудували технічну розвідку, розширили можливості добування інформації – в тому числі стратегічного значення у сферах, визначених законодавством.
Після початку повномасштабного вторгнення ресурси й можливості ГУР зросли, але й більше стало завдань. Зокрема й щодо бойових підрозділів. За останній час ми на третину збільшили кількість особового складу, що безпосередньо залучається до виконання бойових завдань. І саме ці підрозділи ГУР відіграють важливу роль у стримуванні противника, зокрема, на Запорізькому напрямку.
За ці роки ми отримали величезний інституційний досвід. І сьогодні важливо його не втратити. Для мене важливо, щоб розвиток ГУР був постійним, а спроможність не залежала від того, хто її створив, або хто сьогодні очолює службу. Маємо позбавитися практики персоналізувати людей або цілі підрозділи. У нас немає «чиїхось людей» чи «людей Іващенка». Це якась російська, кріпосна логіка. У Головному управлінні розвідки служать не прізвищу. Тут служать державі.
– Під час великої війни багато нових спроможностей і підрозділів створювалися швидко, під конкретні завдання. Як зберегти баланс між тактичною ініціативою на місцях і єдиною вертикаллю управління?
– Безперечно, я «за» свободу дій у межах виконання поставлених завдань. А війна щодня ставить перед нами нові завдання. Частина з них виникає на перетині функцій різних органів і структур. Тому ми повинні чітко визначати пріоритети, уточнювати повноваження, розуміти, хто і за що відповідає. Не створювати зайвих ланок там, де вони тільки уповільнюють роботу.
У нашій роботі саме свобода дій, нестандартний підхід, ініціатива, готовність узяти на себе ризик дозволяють отримати результат. Але свобода дій не означає автономії від системи управління. Це різні речі. У розвідці має бути єдина система командування, зрозумілі повноваження і відповідальність. Сильний підрозділ не може бути окремим центром сили.
– За останні роки суспільство звикло до публічного образу воєнної розвідки. Ви ж, навпаки, майже не присутні в медіа.
– Публічні виступи мають бути винятковими. Ось, наприклад, ми з вами зустрічаємося напередодні Дня воєнної розвідки України, аби дати відповіді на назрілі питання та відзначити роботу розвідників. На мою думку, публічність керівника розвідки ніколи не була мірилом ефективності організації. Для мене непублічність – це свідома життєва позиція на цій посаді. Втім завданням ГУР є і буде інформування суспільства про загрози, наскільки це дозволяє специфіка роботи розвідки. І ця інформація повинна допомагати людям і державі підготуватися, а не створювати додатковий страх. Хочу наголосити, що я маю на увазі готовність кожного зокрема і держави загалом. Це спільна система. У кожного своя роль.
– Де для вас проходить межа між необхідною таємністю, підзвітністю і комунікацією із суспільством?
– Публічність і підзвітність – різні речі. Розвідка не може бути публічною у своїх діях, але вона повинна бути підзвітною державі та суспільству у визначених законом формах. Є визначені законом механізми парламентського, фінансового, правового контролю. Вони мають працювати.
Я вважаю, що демократично цивільний контроль посилює розвідку та вимагає від організації бути кращою.
Так само треба постійно вдосконалювати взаємодію всередині сектору безпеки й оборони. Не йдеться про те, що одна спецслужба повинна знати операційні плани іншої. Але принципи взаємодії, межі повноважень, підходи до вирішення питань повинні бути зрозумілими. Ми повинні краще комунікувати між собою там, де наші завдання перетинаються. Це також частина професійної системи.
– До повернення в ГУР ви очолювали Службу зовнішньої розвідки. Цей розвідувальний орган сповідує абсолютну тишу. Майже ніхто не може почути у публічному просторі про результативність дій СЗР.
– І це також добре, і важливо, так як уся робота зовнішньої розвідки стосується дій у невоєнній сфері. Це економіка, політика. Філософія СЗР, як таємного інструменту, чітко прописана у Візії цього розвідувального органу. Я також можу сказати, що СЗР розвинула одні з кращих спроможностей з оцінки економічного потенціалу Росії. Значні досягнення служби в цій сфері підтверджуються оцінками наших іноземних партнерів. Між ГУР та СЗР налагоджена дуже добра взаємодія, ми працюємо злагоджено та націлені на спільний результат.
– Сьогодні війна дедалі більше переходить із фронту в тил – і російський, і український? Як це змінює сам характер війни?
– Війну ведуть держави. Війну ведуть не тільки армії – її веде весь український народ за свою незалежність, суверенітет і майбутнє. Лінія фронту, безумовно, залишається визначальною. Але сучасна війна не закінчується за двадцять чи сто кілометрів від неї. Зараз ми вже достатньо потужно знищуємо та знижуємо воєнно-економічний потенціал російської федерації. Ми здатні завдавати ударів на глибину понад 2000 кілометрів.
– Наскільки критичними для Росії є наші удари?
– Критичні. На сьогодні – дуже критичні.
Якщо після удару противник змушений зупиняти виробництво, відновлювати об’єкт, змінювати логістику, перекидати засоби протиповітряної оборони, витрачати додаткові ресурси – це вже впливає на його можливості вести війну. Наші удари впливають на зростання дефіциту бюджету Російської Федерації, який сьогодні становить 82 мільярди доларів.
Ми працюємо по енергетичній інфраструктурі, яка забезпечує російські війська пальним, по логістичних центрах, по об’єктах, які працюють на російський військово-промисловий комплекс.
Удари і ситуація в Чорному морі вже створюють для Росії додаткові проблеми з експортною логістикою, зокрема зерновою. Зараз їм необхідно експортувати близько 40 млн тонн зерна цьогорічного врожаю. Чорним морем. Для цього щодня потрібно близько 30 суден. Альтернативних шляхів фактично немає. Є дорожчі варіанти – перевозити залізницею до портів Балтійського моря або автомобільним транспортом. Але це не вихід із ситуації.
Якщо говорити в цифрах, Росія виробляє близько 130 мільйонів тонн зерна. Близько 80 мільйонів залишає для внутрішніх потреб, решта йде на зовнішній ринок. І це сьогодні блокується. Це також ресурс держави, який вона використовує для підтримання своєї економіки і продовження війни.
І ми бачимо результат цієї роботи. Ми бачимо цей ефект і в чорноморській логістиці та експортних можливостях Росії. Росія позбавляється відчуття, що її тил практично недосяжний.
Але я ще раз хочу наголосити: завдання не в тому, щоб показати, наскільки далеко ми можемо долетіти. Завдання – зменшувати спроможність противника виробляти зброю, забезпечувати свої війська і продовжувати цю війну.
Тому тут працюють різні інструменти. Наші удари, санкційний тиск, робота з партнерами щодо компонентів, технологій і обладнання, які Росія продовжує отримувати в обхід санкцій.
– Як у розвідці оцінюють спроможність Росії далі вести цю війну, які у них основні проблеми?
– Росія сьогодні значно слабша економічно, ніж була на початку повномасштабної війни. Основні проблеми російської економіки полягають у нестачі трудових ресурсів, зростанні дефіциту федерального бюджету та погіршенні ситуації у банківський системі.
Водночас ресурсів для ведення війни проти України в неї ще достатньо. Ми не виключаємо, що цього ресурсу вистачить і на 2027-й, і на 2028 роки. Щоби цих ресурсів у Росії не було, потрібна спільна робота з партнерами. Санкції мають реально працювати. Ми розуміємо, з яких країн до Російської Федерації надходять електронна компонентна база, верстати, спеціальна хімія. З’являється багато компаній-прокладок, які завозять до Росії те, що потім працює на її воєнну машину проти нас.
– А що відбувається з настроями російського населення?
– Ми очікуємо, що невдоволення буде зростати. Важко сказати, чи сформується достатньо потужний протестний потенціал. Але вже понад 60% людей – проти війни. Це наслідок економічної ситуації та великих людських втрат ворога. Можемо сказати, що модель набору на контракт у Росії себе значною мірою вичерпала. Ми бачимо, що регіональні бюджети в Росії не здатні далі забезпечувати фінансування виплат для набору на контракт. При цьому зростають втрати російських військ. Середньостатистичний показник російських втрат за день становить від 1200 до 1400 осіб, іноді – 1500. Йдеться про вбитих і важкопоранених.
Росії потрібно одночасно компенсувати вибуття і ще нарощувати угруповання, якщо вона хоче виконувати свої подальші військові завдання. Тому РФ шукає додатковий людський ресурс і за межами власної країни.
Сьогодні росіяни використовують іноземних громадян більш ніж із 40 країн, зокрема країн Центральної Азії, Африки та Латинської Америки. Переважно їх використовують у штурмових підрозділах. У перехопленнях самі росіяни називають їх «союзниками» і часто кидають попереду своїх військ.
Частина цих людей потрапляють на війну через обман. Вони їдуть до Росії шукати заробіток, підписують контракти, інколи навіть не розуміючи, що саме підписують. Збройні сили України і наша розвідка таких військовослужбовців беруть у полон, тому ми бачимо цю ситуацію не тільки за документами чи перехопленнями.
Ми окремо працюємо з країнами, громадян яких Росія намагається вербувати, щоби зменшити масштаби такого набору і не дозволити вільно використовувати цей людський ресурс для війни проти України.
Але іноземці проблему людського ресурсу для Росії не вирішують. Вони можуть лише частково компенсувати втрати.
– За такого рівня втрат Росії потрібно не лише поповнювати армію, а й нарощувати угруповання для подальших військових завдань. Чи бачить ГУР підготовку до нової хвилі мобілізації?
– Так, ми бачимо таку підготовку.
Путін минулого тижня заявив, що додаткову мобілізацію нібито не планує і назвав розмови про неї інформаційною атакою. Але у 2021 році він так само заперечував підготовку до повномасштабного вторгнення. Тому ми виходимо не з його заяв, а з інформації, яку має розвідка.
На сьогодні ми розуміємо, що мобілізація може проводитися і без гучного публічного оголошення – насамперед у віддалених регіонах, щоб не створювати додаткової напруги у великих агломераціях, таких як Москва чи Санкт-Петербург. За нашою оцінкою, вона може активізуватися після так званих виборів до Державної думи.
Загалом російське командування розглядає можливість протягом 2026–2027 років додатково мобілізувати близько 600 тисяч осіб – орієнтовно 300 тисяч цього року і ще стільки ж наступного.
Без додаткової мобілізації Росія сьогодні здатна переважно компенсувати втрати і підтримувати чисельність угруповання на українському напрямку. Але якщо Кремль хоче не просто утримувати нинішній масштаб війни, а виконувати подальші військові завдання, зокрема щодо повної окупації Донецької та Луганської областей, їм потрібні додаткові люди.
– Росія готується провести вибори до Держдуми і на тимчасово окупованих територіях України. Що ГУР уже знає про цей процес?
– Для нас тут несподіванок немає. Ми вже знаємо персонально, кого росіяни планують «обрати» в одномандатних округах і хто має пройти за партійними списками на наших тимчасово окупованих територіях – у Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях, а також в окупованому Криму.
Серед них є українські колаборанти, є громадяни Росії. Ми знаємо цих людей і будемо відповідно з цією інформацією працювати.
Росія намагається через такі процедури створити видимість легітимності окупації. Завдання розвідки – дати державі повну інформацію про те, як це організовується, хто в цьому бере участь і хто за це відповідає.
– До чого Україні треба готуватися цієї осені й узимку? Наскільки Росія наростила ракетно-дронові спроможності і що змінилося у самих засобах ураження?
– Я не можу вас порадувати і не можу вводити людей в оману. Як керівник розвідки повинен говорити об’єктивно. Люди мають це розуміти, а наша країна – готуватися до цього.
Ми розуміємо, по яких цілях противник планує бити, якими засобами і приблизно коли це може відбутися. Сьогодні головне завдання росіян – зменшити наш воєнний потенціал та ударні спроможності, зокрема вони завдають ударів по місцях зберігання боєприпасів, намагаються знайти та уразити виробництва.
Чим ближче до холодної пори, тим актуальнішими цілями стануть енергетичні об’єкти, наші теплові станції – усе те, від чого залежить життя міст і сіл.
Ми бачимо суттєве збільшення застосування частки реактивних «Шахедів». Це може бути і 120, і 300, і 500 за день. Росіяни завдають комплексних масованих ударів, одночасно застосовуючи балістичні та крилаті ракети, баражуючі боєприпаси і дрони.
Окремо з’являються нові баражуючі боєприпаси. Це вже щось середнє між реактивним дроном і крилатою ракетою. Вони можуть розвивати швидкість 500–600, а іноді й до 700 кілометрів на годину та можуть запускатися з повітряних чи наземних платформ. Водночас це високоточний боєприпас із використанням штучного інтелекту та машинного зору.
Баражуючі боєприпаси, що найбільш масово застосовуються противником, а це “Бандероль” та “Дань-Т” мають у кілька разів більшу масу бойової частини (понад 130 кг), ніж у БпЛА типу “Герань”/“Shahed” (50-90 кг). Тобто противник робить ці засоби більш автономними і менш залежними від зовнішнього управління. Це ускладнює протидію їм.
Щодо ракет, то балістика залишається одним із найбільш складних типів цілей саме з точки зору перехоплення. Це «Іскандери», «Циркони». Для протидії таким цілям потрібні відповідні протиракетні спроможності і достатня кількість ракет до них.
Росія намагається створити для нас складну комбіновану загрозу: балістика, крилаті ракети, реактивні «Шахеди», інші ударні безпілотники та баражуючі боєприпаси застосовуються одночасно. Система ППО повинна в один момент вирішувати різні завдання.
Противник адаптується. І наше завдання – адаптуватися швидше.
Це спільна робота розвідки та Сил оборони. Наше завдання – розвідувальне забезпечення Сил оборони та органів військового управління. Ми перебуваємо у прямому контакті з Повітряними силами: передаємо інформацію, вони готуються, чекають і збивають засоби повітряного нападу. В ідеалі саме так це працює.
Окремо залишається питання достатньої кількості ракет PAC-3 до Patriot для протидії балістиці. Це велика проблема, над якою особисто працює Президент Володимир Зеленський, Офіс Президента, дипломати та розвідка. Це спільна й дуже важлива робота, де кожен виконує свою частину.
– Як ви оцінюєте можливість нападу Росії на країни Балтії, про що останнім часом говорять західні політики?
– Росія уже тривалий час нездатна досягнути своїх цілей у війні проти України, тому Кремль розглядає можливість ескалації протистояння з країнами східного флангу НАТО. Метою є змусити європейські країни зменшити допомогу нашій державі. Ознакою такої ескалації є активізація російськими спецслужбами заходів гібридного впливу у країнах НАТО.
Ми відслідковуємо порушення російськими ударними засобами повітряного простору країн східного флангу НАТО – Румунії, Польщі і країн Балтії. Бачимо активізацію військових провокацій поблизу кордонів із країнами НАТО, диверсії на об’єктах критичної інфраструктури європейських країн, операції під “чужим прапором”, кібератаки і кампанії дезінформації.
У цьому контексті можна згадати про випадок із влучанням російської крилатої ракети Х-101 у Польщі 30 липня. Уже на початку польоту траєкторія ракети відрізнялася від траєкторії групи ракет, запущених по території України, що є свідченням умисного характеру дій. Для ГУР це не було несподіванкою, оскільки у нашому розпорядженні є матеріали, які розкривають агресивні наміри російського керівництва на європейському напрямку. Метою є протестувати “червоні лінії” НАТО щодо колективної оборони союзників у разі збройного нападу на одного з них.
У подальшому ми прогнозуємо нарощування силового тиску Кремля на країни східного флангу НАТО для перевірки реакції союзників, демонстрації їхньої неготовності до відкритого протистояння з Росією та посилення інформаційно-психологічного впливу на європейські країни з метою скорочення військової допомоги Україні.
– Яке місце в планах Росії займає Білорусь? Чи бачить ГУР ознаки її більш прямого залучення у війну?
– Ми стежимо за спробами керівництва Росії безпосередньо втягнути Білорусь у війну проти України. Нам відомо, що Москва прагне використати білоруську територію і військові ресурси для розширення географії бойових дій проти України.
Але на сьогодні ознак підготовки Білорусі до вступу у війну проти України немає, рівень воєнної загрози для нашої держави з білоруського напрямку оцінюється як низький.
Проте нас турбує надання Білоруссю дозволу на розміщення на своїй території ретрансляторів радіосигналів, які націлюють російські ударні БПЛА типу «Shahed» на українські цивільні об’єкти та критичну інфраструктуру.
Також відзначаємо розміщення на території Білорусі підрозділів 101 ракетної бригади ЗС РФ, на озброєнні якої перебуває ракетний комплекс середньої дальності “Орешник”.
А якщо Білорусь такого дозволу не надавала, це свідчить, що Мінськ уже не контролює діяльність Росії на власній території.
– Росія намагається створити власну систему супутникового зв’язку «Рассвет». Наскільки це може стати реальною технологічною проблемою для України?
– Ми знаємо, що сьогодні росіяни намагаються виводити супутники на орбіту. Але поки їх недостатньо, а ефективність низька. Ми знаємо про цю проблему.
Наведу такі цифри. Сьогодні Російська Федерація запустила 32 супутники. Не будемо вже вдаватися в деталі, на яких орбітах вони перебувають, з якою періодичністю і над якими регіонами України працюють.
Для порівняння: супутників Starlink запущено на орбіті – більше 12 тисяч. І щомісяця Ілон Маск додає ще приблизно по 200. Ви розумієте співвідношення цих цифр.
Ми над цим працюємо. Російський «рассвєт» має перетворитися на «закат».
– Ви очолюєте Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Що сьогодні найбільше стримує повернення українців із російського полону і чи є підстави очікувати нових масштабних обмінів?
– Наше завдання тут дуже чітке – повернути всіх – наших військових, цивільних, кожного і кожну, хто сьогодні залишається в російській неволі – додому. Це позиція Президента, і це наше завдання як Координаційного штабу.
Обміни – це дуже складний процес. Він залежить не тільки від бажання української сторони. Ми використовуємо всі можливості: прямі переговори, міжнародне посередництво, роботу з партнерами, реалізацію домовленостей, які досягаються на міжнародних майданчиках. Від початку повномасштабного вторгнення відбулося 77 обмінів, а також реалізовувалися домовленості, досягнуті в Стамбулі, Женеві та Вашингтоні. В рамках цих заходів повернуто 9726 наших людей.
Але за кожною цією цифрою є конкретна людина. І є родина, яка її чекала.
Я розумію родини, які не хочуть чути про складність переговорів. Для людини, яка чекає сина, чоловіка, доньку, батька, важливе тільки одне – коли він або вона буде вдома. І це абсолютно зрозуміло. Тому наше завдання – не пояснювати, чому щось складно, а шукати можливості і повертати людей.
– Нещодавно був оприлюднений рейтинг розвідувальних служб Європи, у якому ГУР та СБУ посіли четверту сходинку. Як вам такий результат?
– За час протидії російській збройній агресії воєнна розвідка України пройшла шлях від молодої нечисельної структури до спецслужби світового класу. Тому, за моїми власними оцінками, ГУР заслуговує навіть на вищу оцінку. І технології в нас одні з найкращих. Європейці дали оцінку, що Головне управління розвідки посідає четверте місце. Але я думаю, що це недооцінено…
– Якщо говорити про майбутнє: якою ви бачите українську воєнну розвідку через кілька років? Що для вас буде головним критерієм її сили?
– Професіонали. Можна мати найкращі технології та ресурси, створювати нові підрозділи. Але в кінцевому підсумку все залежить від людей, які працюють із цією інформацією, використовують ці технології і приймають рішення.
Я хочу, щоб у ГУР працювали люди, які здатні постійно вчитися. Які здатні аналізувати. Які можуть працювати в умовах невизначеності. Які не бояться нестандартного рішення, коли воно потрібне для виконання завдання. Але при цьому чітко розуміють свої повноваження і свою відповідальність.
Під час повномасштабної війни ГУР дуже швидко зростало. Це було необхідно. Але швидке зростання будь-якої організації – це не тільки нові можливості. Це і нові ризики.
Тому ми повинні постійно дивитися на людей, на структури, на результати. Уточнювати повноваження. Покращувати підготовку. Посилювати професійні вимоги.
У розвідці не повинно бути випадкових людей, лишитися мають професійні, здатні вчитися, давати результат в інтересах держави.
Я бачу ГУР високотехнологічним. Із власними сильними спроможностями. З присутністю у тих частинах світу, де є національні інтереси України. З сильною агентурною, технічною, аналітичною складовою. З бойовими можливостями там, де вони потрібні.
Але головне – повинна бути система, яка вміє накопичувати досвід, аналізувати його і ставати сильнішою. Щоби після зміни керівника не треба було починати все спочатку. Керівники змінюються. Професійна розвідка повинна залишатися і розвиватися.
– Ми зустрічаємося з вами напередодні вашого професійного свята. Що для вас означає належати до воєнної розвідки?
– Операції ГУР стали всесвітньо відомими та увійшли до історії міжнародної розвідувальної спільноти. Їхній досвід буде вивчатися та використовуватися під час підготовки співробітників спеціальних служб іноземних країн. Ми пишаємося своїми бойовими підрозділами, які з 2022 року залучені до відбиття широкомасштабної збройної агресії Росії.
Насамперед хочу подякувати нашим людям за роботу. Тим, хто сьогодні виконує завдання на фронті. Тим, хто працює далеко за його межами. Оперативним співробітникам, аналітикам, технічним фахівцям, нашим бойовим підрозділам.
Окремо хочу згадати тих, хто не повернувся із завдань.
У воєнної розвідки є свої втрати. Є люди, які віддали життя, виконуючи роботу, про яку ми, можливо, ще довго не зможемо розповісти. Ми їх пам’ятаємо.
Я вдячний ветеранам воєнної розвідки. Родинам наших співробітників, волонтерам і всім людям, які допомагають нашій розвідці.
І я хочу, щоби кожен наш співробітник розумів: його робота має велике значення.
Не для рейтингу ГУР, а для України.
* * *
Відповіді на запитання про збройний інцидент за участю співробітників СБУ та ГУР, які редакція отримала додатково
– 2 вересня в Києві розгорівся конфлікт між співробітниками Служби безпеки України та Головного управління розвідки, що переріс у застосування зброї. Які висновки варто зробити з цієї ситуації?
– Те, що сталося днями у столиці – це неприйнятний інцидент, якому включно з його наслідками мають дати оцінку правоохоронні органи. Керівництво ГУР сприяє проведенню розслідування. Водночас, відповідальність має бути персональною, а не колективною. Я би сказав, жодного корпоративного імунітету, але й жодної колективної вини.
– Чому, на вашу думку, інцидент за участю конкретних людей так швидко почали описувати як «війну спецслужб»?
– Немає підстав екстраполювати окремий випадок на державні інституції та спецслужби зокрема. У нашій роботі таємність тісно пов’язана з контролем, а операційна свобода завжди діє в рамках державних інтересів. І Головне управління розвідки Міністерства оборони України, і Служба безпеки України, хоч і мають різні функції, але працюють проти спільного ворога в інтересах національної безпеки.
