Напередодні консисторії, на яку до Ватикану з’їхалися кардинали з усього світу, кардинал українського походження Микола Бичок, який зараз є Єпархом Мельбурнсьський УГКЦ в Австралії та Океанії, поділився в інтерв’ю для ватиканських медіа думками про те, який внесок може зробити представник Української Церкви в загальноцерковні роздуми про служіння в умовах війни.
Прибувши до Риму, владика Микола в середу взяв участь у загальній аудієнції з Папою Левом XIV.
-На завершення молитви, коли з’явилася можливість підійти до Святішого Отця, я вручив йому хрестик та український прапор, який один із наших воїнів носив із собою, зокрема в бронежилеті. Він попросив передати це Папі, щоб, з одного боку, подякувати за всі зусилля, які робить він та Апостольська Столиця, а з іншого – закликати до подальших дій та проголошення правди: хто є окупантом, а хто – жертвою цієї війни. Відповідно, щоб Ватикан, як і в попередні роки, за попереднього понтифікату, справді залишався на боці жертви, на боці поранених, полонених та зниклих безвісти. Це дуже знаковий і символічний жест. Святіший Отець Лев XIV має вже не один десяток, а то й сотні різних прапорів, адже до Апостольської Столиці постійно прилітають різні групи українців та духовні особи. Проте цей воїн дуже хотів, щоб передали саме його прапор і хрестик.
Цікаво сталося: спершу я попросив наших отців, які перебувають у Римі, щоб вони передали ці речі. Я вже й забув про це, але коли прилетів сюди, вони кажуть: «Там ще є цей прапор і хрестик». Я здивувався: «А чому ж ви не передали?». Та з іншого боку, Бог так скерував, що з’явилася чудова нагода передати подарунок особисто з моїх рук у руки Папи, а також промовити до нього декілька слів.
(@Vatican Media)
Україна пролила дуже багато крові за час повномасштабного вторгнення, та й загалом від 2014 року, початку агресії, коли було окуповано Кримський півострів та частини Донецької і Луганської областей. Досвід нашої Церкви у цих обставинах величезний. А це тому, що Католицька Церква нас не залишила і подала руку допомоги, ми йшли до людей із наповненими руками. У Харкові, Сумах, Одесі, Миколаєві, Херсоні чи будь-де – особливо у прифронтових зонах – Церква могла надати не лише шматок хліба, але й розраду. Найголовніше – бути з людьми і допомагати їм. Багато хто втратив не лише житло чи майно, а й документи. У Харкові я на власні очі бачив хаби, де людям допомагають відновлювати документи. Церква стала не лише духовною парасолькою, а й помічником у соціальних питаннях, залишаючись поруч із людьми протягом усієї війни.
Наша Церква від початку повномасштабного вторгнення неодноразово порушувала ці питання війни, зокрема долі родини в часі війни, тощо. Зараз розробляється багато програм не допомоги пораненим та полоненим. Війна також напряму зачепила духовних осіб: владик, священників, монашество. Існують окремі програми, спрямовані на те, щоб допомагати тим, хто несе покликання проповідувати Боже слово, зцілитися самим, аби потім вони могли зцілювати Божий люд.
Україна має великий досвід. Після закінчення війни він лише примножиться, адже відкриються свіжі рани і з’явиться багато нових викликів. Проте, як я вже казав, ми не самі – з нами Католицька Церква. Це дає велику надію та натхнення, що ми зможемо гідно пройти через ці рани війни та дати правильну відповідь на всі виклики.
Ви вже майже два роки покликані до цього особливого служіння у Вселенській Церкві, водночас представляючи Українську Церкву в Австралії та Океанії. Чи допомагає це додаткове служіння, яке Ви отримали від Папи Франциска, доносити правду про події в Україні? Як в Австралії сприймають ці події, чи знають про них і чи доходить туди інформація?
Призначення мене кардиналом Папою Франциском стало для мене великим шоком, про що я вже неодноразово говорив. Думаю, цей шок залишиться зі мною до кінця життя. Проте, як монах-редемпторист, як єпископ і як людина, яку Церква покликала до кардинальського служіння, я мушу нести цей хрест. Це нелегко: постійні перельоти, ненормований графік. Але, відповідаючи на ваше запитання, це служіння відкриває дуже багато перспектив та можливостей.
Якщо говорити про Австралію, мене часто запрошують на святкування, конференції, панельні дискусії. І це саме той майданчик, де завжди можна говорити про Україну. Наприклад, кілька тижнів тому ми мали спільну панельну дискусію двох кардиналів – кардинала з М’янми та мене. На заході були присутні двісті людей, і ми протягом двох годин ділилися ранами війни: я розповідав про Україну, а він – про громадянську війну в М’янмі, окреслюючи наші болі, труднощі та виклики. Можливостей ділитися цим в Австралії дуже багато. Тамтешні люди, попри своє спокійне життя, сприймають Україну як щось дуже близьке. Ми відчуваємо постійну підтримку. Нещодавно уряд Австралії оголосив про новий пакет допомоги. Є багато добрих, позитивних сигналів, за які я щиро дякую австралійському народу.
