Розмови на підвищених тонах у коментарях, знецінення, глузування, оббріхування, або ж відверто непристойна лексика з «посиланням» опонента куди завгодно стали звичною справою.
Люди, не бажаючи розуміти один одного чи навіть давати співрозмовнику висловитись, одразу починають звинувачувати його в співпраці з «не тими» політиками, роботі на бізнес чи корпорації, заангажованості чи зашореності.
Хоча, здавалося б, має бути точно навпаки – сучасні технології соцмереж були створені для того, щоб зблизити людей, допомогти їм подолати стереотипи, побачити й почути один одного в реальному часі, доносити один до одного емоції, переживання, правду про себе і свої погляди.
Тобто, близькість у соцмережах мала би допомагати людям розуміти один одного.
Очевидно, щось пішло не так, пише KyivPost.
Близькість не завжди зближує? Пояснення біолога.
Перша і очевидна причина – люди, які опиняються близько один до одного інформаційно, не стають від цього ближчими, оскільки їхні стереотипи, погляди тощо не встигають змінитися.
А великий потік інформації, переповнення нею простору не дає зосередитися на конкретному питанні.
«Це призводить до ефекту мишей. Миша, коли зустрічає багато особин свого виду, втрачає активність – не розмножується, менше пересувається. Причина проста – занадто великий потік інформації створює у неї уявлення, що особин її виду багато, а тому їй не треба старатися добувати їжу, розможуватися тощо, – пояснює один із професорів-зоологів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. – Так і з людьми. Перенасичення інформацією призводить до її відторгнення, проблемами з тим, щоб мислити системно, зосереджуватись».
Втім, це не все. Це пояснює нездатність зрозуміти співрозмовника, але не пояснює агресії по відношенню до опонента. На це вже є глибші, соціально-психологічні причини.
Захисний механізм у вік інформації – що кажуть психологи?
На думку професійної психологині Олександри Гуревич, проблема полягає в образі «доступності» в мережі – здається, що тут можна дотягнутися до кого завгодно. Це дуже актуально для України, де «катання на шакалячому експресі» (тобто колективний булінг – з певних причин чи без них) став справжнім національним інтернет-спортом.
«Це ілюзія рівності. Ми маємо можливість написати будь-якій людині, будь-якої посади й звання, тегнути будь-яку компанію — і нам навіть відповідають. У звичайному житті такого немає. І наш мозок ставить на одну лінію сприйняття допис людини, яка не знає, і того, хто справді розбирається, тому що ми бачимо просто набір літер і там, і там. А далі, як у відомому вислові, незрозуміло, хто дурень, а хто мудрець», — каже Гуревич.
«Соціальні мережі є майданчиком для людей, які можуть на щось відреагувати, — зазначає кандидат психологічних наук Оксана Ляска. — Бо агресія – це накопичене невдоволення всередині. І воно так чи інакше, але з’являється в житті кожного: у когось є сімейні проблеми, у когось негаразди на роботі, хтось незадоволений політиками чи фінансовим станом. Але є питання, як ми це “викидаємо з себе”. І тут для когось є Мережа – прийти й відреагувати. Викинути все і не піти на протест. А хтось навпаки – накопичує в собі це все, а потім йде у спортзал і викидає це там».
Звідси береться й агресія – людина вважає, що якщо вона МОЖЕ щось робити, то вона має це зробити задля полегшення свого стану. Особливо якщо є можливість виговоритися на тлі стресу, який став звичним супутником сучасної людини в умовах інформаційного шуму.
Це надто важливо для України, де під час війни стрес від перенасичення інформацією доповнюється травмами війни.
«Головний захисний механізм – це знецінення. Це один із основних захисних механізмів людей із пораненою нарцисичною частиною. А таких – ох, як багато. Простіше знецінити, ніж поглянути на самого себе та свої переживання у відповідь на сприйняте. Ну і звісно, ефект Даннінга-Крюґера. Можливість швидкого отримання будь-якої інформації створює ілюзію експертності; як наслідок, людина починає думати, що вона все знає, і навіщо їй інші авторитети…. Хоча те, що вона знає – це ілюзія, це не так. Втім, вона цього не знає», – каже Гуревич.
Винкає запитання: що можна робити в такій ситуації, коли будь-які знання, експертність, авторитетність можуть бути знецінені?
Частина спеціалістів, зокрема, автор даної статі, який є істориком за фахом і вів науково-популярну історичну програму на youtube, вважають, що простіше перестати це робити. І так вчиняють дуже багато людей – вони вважають, що до «простих» людей більше не достукатися.
«З мого досвіду, найглибші й найрозумніші люди обирають мовчання, аргументуючи це тим, що їхні думки все одно не будуть прийняті й будуть знецінені більшістю. Вони не хочуть витрачати час на докази й переконування. Але це якраз і означає, що все одно треба говорити. Варто враховувати, що думаюча аудиторія частіше не залишає коментарів і лайків. Їм це не потрібно. А от люди, «поранені» відсутністю значущості та визнання, будуть реагувати. Коли це розумієш, то перестаєш реагувати у відповідь. Ти бачиш лише біль — там іншого немає», – зазначає Гуревич.
Інший варіант вирішення питання – так званий PayWall – тобто, платна підписка, іншими словами – майновий ценз.
Деякі медіа вже застосували цей механізм, який обмежує коло читачів до особливо зацікавлених – таких, які готові платити за контент, а отже, дивляться його усвідомлено, а не емоційно.
Втім, це не дає захисту від агресивних реакцій у соцмережах, які є відкритим простором.
Що ж тут робити і як відповідати кривдникам?
Опитані психологи кажуть: є кілька варіантів.
Перший. Просто ігнорувати. Коли ви бачите, що людина, яка агресивно вас атакує, не висловлює критику, а намагаєтсья образити, тоді, можливо, перед вами – біль. Простіше залишити це без відповіді, тим паче наврд чи вона буде сприйнята конструктивно.
Другий. Жартувати. Втім, треба пам’ятати – будь-яке коментування забиратиме у вас час і сили, дестабілізуючи психоемоційний стан, а коментарі чи виправдовування додадуть насолоди вашому кривднику. Багато експертів якраз і називають це «енергетичним вампіризмом».
Третій. Блокування. Втім, треба пам’ятати, що блокуючи занадто багато коментаторів, навіть неадекватних, ви урізаєте свою аудиторію. А це призводить до її звуження, а це вам навряд чи потрібно, особливо якщо ви ставите собі за мету просування свого контенту чи сторінки.
Агресія в мережі. Фото Сергія Костежа/Kyiv Post
