Прем’єра фільму про життя за мотивами однойменного бестселера Павла «Паштета» Белянського запланована 15-го вересня.
Жарти крізь сльози та над сльозами, життя та смерть, Ерос і Танатос у нерозривному зв’язку, кримінальні розборки, переділ власності, сімейні конфлікти, пошуки себе та обережно оптимістичні думки про майбутнє — попри назву, Я працюю на цвинтарі, насправді, є життєствердним фільмом про перемогу життя.
До цього відео увійшли одні з найцікавіших моментів стрічки. Ось як розповідає про один із епізодів Віталій Салій, виконавець головної ролі Саші:
Ця сцена знімалася наприкінці усіх зйомок. І ми нашою групою вже стільки всього пройшли, що ти голий або одягнений — вже було несуттєво. Ми знімали на Байковому цвинтарі на алеї, де поховані видатні українські діячі. Я біг голяка один дубль, другий, третій… У перерві між дублями, у якийсь момент, я розумію, що стою дупою до могили Амвросія Бучми. А Бучма — великий український актор, який грав в театрі Франка, і одна з його відомих сцен — де він протягом п’яти-шести хвилин проживав драму, повернувшися до глядачів спиною. А я стою тепер голий, і в голові думка: “Вибачте, Амвросію Максиміліановичу, ви у свій час геніально грали спиною, а мені доводиться перед вами грати дупою”, – каже Салій.
Зйомки драмеді завершилися ще до початку повномасштабної війни, і навіть на знімальному майданчику творцям фільму доводилося долати чимало стереотипів.
– Було дуже багато моментів, пов’язаних із упередженням щодо цвинтарів, з усіма цими стереотипами та страхом перед мерцями. Це було і в знімальній групі, але швидко минуло, бо ти або працюєш, або боїшся. Таксисти, наприклад, не хотіли рано-вранці заїжджати на територію цвинтарів, і якщо для Байкового це нормально, то для Лісового, оскільки воно дуже велике, реальна проблема. Там від центрального входу до місця зйомки треба було пройти пару кілометрів, – згадує режисер Олексій Тараненко.
«Я працюю на цвинтарі» — фільм про життя, про пошуки його сенсу, про важливість порозумітися із самим собою, відпустити «привидів минулого». Так вважає і актор Віктор Жданов, виконавець ролі директора цвинтаря Петровича:
– Це ж фільм не про покійників, це фільм про життя. І те, що головний герой виривається з цього і, завдяки обставинам, знаходить себе, знаходить сім’ю, дитину… знаходить сенс життя. Він сам себе похоронив, ходячий мрець… ми це бачимо на початку фільму. Усе це правда, усе це життя. Чи вдалося це відобразити? Це вже глядач скаже: передали ми це чи не передали, – впевнений Жданов.
Фото: FILM.UA
Прем’єра Я працюю на цвинтарі відбудеться 15 вересня у всіх діючих кінотеатрах України. Навіть під час війни українська кіноіндустрія продовжує працювати та боротися за своє існування, і автори фільму наголошують, що ризикнули влаштувати прем’єру навіть у такий час, аби підтримати українське кіно та хоча б на півтори години відволікти від тривожних думок глядачів.
Фото: FILM.UA
Синопсис: Саша займається встановленням пам’ятників на цвинтарі. Він сповнений цинізму та іронії. Навіть у спілкуванні із самотнім літнім чоловіком, який замовив пам’ятник самому собі, і бізнес-леді, яка щойно поховала сина. Несподівано в життя Саші повертається його донька-підліток. Водночас герой втягується в боротьбу за владу на цвинтарі. У вихорі особистих трагедій і кримінальних зіткнень поступово стає зрозуміло, що у Саші важка психологічна травма через його минуле.
Читайте також: “Мати Апостолів”. Український фільм про війну переміг на кінофестивалі у Гонконзі
