Погодьтеся, чим гірше у росіян ситуація на полі бою, тим більше тиску на Україну з боку США і більше розбрату всередині країни, серед українців. І навіть коли звучать правильні слова, і ми майже не сумніваємося в щирості тих, хто їх говорить, все одно складається враження, що невипадково раптом зголосився цей хор небайдужих, і що дерегує ним хтось сторонній.
Приблизно про це, але іншими словами пише й Сергій Притула
-росіяни не перемагають на полі бою.
Сили Оборони України стоять міцно і контратакують.
При цьому у 26-му ми не просто втримали фронт, а й почали відвойовувати свої землі.
Якщо неможливо зламати фронт, то що тоді роблять росіяни?
Правильно – ламають тил!
Нам вибивають критичну інфраструктуру, бізнес, логістику, освітні заклади.
Нас вбивають.
Але…
Чи щось відбувається такого, чого не було в попередні роки? І так, і ні.
У попередні роки тисячі дронів і ракет вже розвалювали нам енергетику і газовидобувну інфраструктуру.
У 25-му ми мали хвилі по 700 шахедів за добу + балістику, крилаті та все інше. Цієї зими блекаути по великих містах, розірвані морозами труби і холодні будинки.
Але ми вистояли.
Тил витримав і фронт залишився стійким.
Зараз по тилу теж несамовито б’ють.
Але додався ще один важливий аспект, який раніше не був настільки голосним та помітним.
Не маючи реальної здатності зруйнувати нашу стійкість ззовні, росіяни перейшли до своєї улюбленої тактики – розвалити нас із середини.
Розхитати і розсварити.
Поділити на «партії миру» і «партії війни».
В останні місяці, на тлі неуспіху росіян на фронті, де вони щодня кладуть тисячі солдатів, ледь не синхронно в нашому інфопросторі з’явилися голоси різного калібру, які почали казати: ну, треба мир! МИР! МИР!!!
Озвучуються різні «плани миру». Заздалегідь нереальні до їхнього виконання. Які не мають нічого спільного з реаліями сьогодення. Але це не пече «миротворців», бо вони знають, що не їм втілювати в життя ці «плани».
І вони їх озвучують не для суспільної дискусії щодо реальності тих чи інших пунктів.
Ні.
Все набагато банальніше.
Це ігрища з емоціями втомлених людей.
З виснаженим суспільством, яке буде чіплятись за будь-яку соломинку надії.
Це цинічне нарощування електоральної бази у власних інтересах на тлі страждань мільйонів людей!
Шляхом найжахливішої маніпуляції!
Бо коли ти ставиш під сумнів ці «плани», їх автори здіймають ґвалт – «дивіться, а він проти миру!!!!. Він – партія війни»!!!!
І це жахливо…
Бо це навмисна, заздалегідь продумана стратегія, яка не має нічого спільного із об’єднанням суспільства, яке дійсно прагне миру.
Ми всі прагнемо миру!
Але ми не сліпі.
Ми бачимо, як ви програмуєте людей на те, що… ну, ще трохи, достатньо лише нашої згоди і все закінчиться.
Ви створюєте ілюзію, що ключ до завершення війни лежить в Києві, а не в країні, яка заклала в своєму бюджеті на наступних 3 роки 600 мільярдів доларів на війну!
Те що ви подаєте як турботу про український народ, насправді є турботою про російський інтерес і власне політичне майбутнє!
Звісно, умови майбутньої мирної угоди залежать і від дипломатії, і від підтримки партнерів, але найперше – від нашої здатності захищатися і робити ціну подальшої агресії ворога неприйнятною для нього.
Від простої формули: ФРОНТ + ТИЛ = СТІЙКІСТЬ УКРАЇНИ!
А не від фантазій окремих політиканів.
Умови миру втілюють політики, але пишуть їх об’єднані Армія та Тил! – так закінчив Притула.
І у коментарях понеслося саме те, про що й мова. Як найточніша ілюстрація.
