Миколаївські тероборонівці

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх прізвища – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

«Заха»

До повномасштабного вторгнення військовослужбовець 123 бригади ТрО ЗСУ на псевдо «Заха» керував судноплавною фірмою. Юрист за освітою, «Заха» мав стабільну роботу та міг виїхати, подалі від війни, за кордон, але він зробив зовсім інший вибір. Захар «Заха» пішов туди, куди покликало серце, і чоловічий обов’язок – захищати Україну.

Як справжній чоловік, він оберігав найцінніше, що має та любить, – вивіз дружину за кордон, яка мала ось–ось народити, і повернувся до Миколаєва, де на околицях міста вже точилися бої.

«Я пам’ятаю, як мені навіть вступити до муніципальної варти відмовили. У територіальному центрі комплектування, який на той час був у Варварівці, сказали, що зброї і одягу поки немає, набір призупинено», – згадує і посміхається «Заха».

Але він не полишив своїх спроб, і час від часу приходив, нагадуючи про себе. У березні 2022-го, коли прийшли нові зміни до штату, Захару запропонували посаду у розвідувальній роті 123 окремої бригади територіальної оборони.

«В той час військові частини могли брати на службу напряму, без РТЦК, так я швидко став на посаду і приступив до виконання своїх обов’язків. Спочатку патрулювали вулиці міста Миколаєва, пізніше шукали ймовірні точки висадки російського десанту. Розвідувальна рота, до якої я потрапив, – це не просто підрозділ, це легендарна команда людей, які першими зустрічали ворога і заходили туди, де інші не ризикували», – каже «Заха».

Згодом Захара відрядили до підрозділу «Альфа». Спільно із СБУ, ГУР, прикордонниками та морпіхами вони виявляли ворога і завдавали точкових ударів з неба: безпілотниками та байрактарами.

«Це був неймовірний досвід і сильна команда фахівців, які цілодобово працювали над виявленням та ураженням цілі. Ми працювали на напрямку Чорнобаївки та Давидового Броду, на той час це була окупована територія, і її треба було визволяти. Херсонці нам всіляко допомагали. Так, було дуже небезпечно, але як виграти бій, якщо боятися!?», – каже воїн.

«Чорнобаївка – то окрема історія. Ми знали, що ворог знову підтягнув поповнення: виявили скупчення техніки, живої сили, розшифрували координати і передали хлопцям далі. Я бачив, як на екрані один за одним спалахують та детонують боєприпаси. Це були чіткі та точні удари, всі спрацювали на «відмінно», як справжня команда», – згадує «Заха».

Після тих ударів всі обговорювали Чорнобаївку, як окремий серіал з продовженням. Щоразу горіло так, що небо було в диму майже два дні.

«Херсонці передавали: «Попало точно. Дякуємо, хлопці!», і оце херсонське «дякуємо» гріло сильніше від будь – якої подяки від керівництва», – ділиться захисник.

Після деокупації правобережжя Дніпра 123-тя бригада ТрО тримала оборону островів Великий Потьомкін та Нестрига. За цей час Захар пройшов складний шлях від простого солдата до офіцера – перекваліфікувався, пройшов навчання та підготовку, прагнув удосконалити набуті вміння та якісно їх використовувати на новій посаді. Після розвідки та ударних місій у 2025 році Захара призначили командиром взводу РЕБ. Це окрема ділянка фронту, де замість автоматів – складні системи.

“Це тиха, але дуже ефективна війна. Ми глушимо ворожі дрони, перехоплюємо сигнали, виявляємо противника. Коли бачимо, як в результаті нашої роботи ворожі БпЛА просто падають у полі, розумієш, що ти на своєму місці”, – каже Захар.

«Заха» не просто виконує накази – він постійно навчається, удосконалюється, підбирає нові технології, передає знання своїм бійцям. Його поважають як командира, який знає, як воювати в сучасній війні, і вміє вести людей за собою. Він – приклад справжнього патріота, який не шукає безпечного шляху, він продовжує діяти щодня, заради майбутнього своєї родини та України.

Вдома на Захара чекає дружина і маленька дитина, і найбільша його мрія – повернутися до них з Перемогою, займатися улюбленою справою – розвивати судноплавство у Миколаєві.

Авторка: Mala

Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)

Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва

Миколаївські тероборонівці: «Вітер»

Миколаївські тероборонівці: «Кузя»

Миколаївські тероборонівці: «Сірко»

Миколаївські тероборонівці: “Іванич”

Миколаївські тероборонівці: «Карта»

Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)

Миколаївські тероборонівці: «Машина»

Миколаївські тероборонівці: «FEN» (ВІДЕО)

Миколаївські тероборонівці: «Hunter»