Миколаївські тероборонівці: «Вітер»


16:4429.09.2023

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.

«Вітер»

Миколаївські тероборонівці: «Вітер» 1
Миколаївські тероборонівці: «Вітер» 3

Офіцер на псевдо «Вітер» до повномасштабного російського вторгнення мав за плечима педагогічний інститут і «військову кафедру». 24 лютого 2022 року перевіз родину до батьків, а вже 27 лютого був у строю. Він і зараз воює – на протезі, після тяжкого поранення, яке отримав в грудні 2022 року.

«Наш човен відставав від того, що йшов попереду. Мерзла вода гальмувала роботу двигуна, і ми ледь-ледь встигали, аби не загубитися в тумані. Після висадки нас зустріли ворожі дрони. Ми заховалися, перечекали, і висунулися в місце, де вже очікували побратими. Цього разу небо було вже наше, рідне жужання наших «пташок» додавало впевненості.

Рухаємося далі. Як старший групи і старший за віком, я ішов попереду, оскільки вірогідність чогось несподівано-критичного була надвисокою.

Розпорядився, аби дистанція була безпечною. Пройшовши близько 100 метрів, я наступив на протипіхотну міну… Вона, напевне, була якоюсь подвійною, оскільки вибух був потужним. Турнікет, перев’язка, а за декілька хвилин по нас почав «працювати» російський танк. З лівого берега – ворожий кулемет. Я лежав і курив. «Що має бути, того не оминути». Через деякий час бій вщух.

Спершись на паркан, я прострибав якусь відстань, на одній нозі, згадуючи випадок, коли під час виконання бойового завдання побратим підірвався на міні, його взяв на плечі товариш, і теж підірвався», – згадує про той бій «Вітер».

Першу допомогу йому тоді надав побратим «Сірко», про якого «Вітер» каже не інакше, як легендарний.

«Від цього імені московських ординців досі кидає в холодний піт. Славний кошовий отаман був. Наш «Сірко» – солдат, молодий і безстрашний хлопець, легенда нашої бригади. Коли вперше нас звела доля, я зрозумів, що він дуже надійна і смілива людина. Яку задачу йому не поставиш, він її виконає зразково, робив більше, ніж треба. Вправний і освічений. Маючи кулемет, в бою знешкодив російського снайпера, що той аж кувиркнувся. Прикриваючи відхід групи, та евакуацію поранених, проявив надзвичайну мужність та звитягу, прийняв весь ворожий вогонь на себе. За результатами перехватів ворожого ефіру, росіяни думали, що по них «працює» взвод українського «спецназу»», – розповідає про «Сірка» «Вітер».

Зараз для нього позаду і тривале лікування після підриву на ворожій міні, і протезування. Це було непросто, в першу чергу, психологічно. Як каже «Вітер», врятували його любов до життя і до рідної землі, міцна сім’я, підтримка держави і командування, висока кваліфікація лікарів, увага побратимів. І він не зміг залишитись в тилу.

“Дякувати Богу, на фронті зустрів хлопців, яким немає ціни. Тому тоді і пішов по стежці першим, не міг нікого пустити вперед. Молоді хлопці, в когось мала дитина, хтось взагалі неодружений. Життя і здоров’я солдата – найвища цінність, на його плечі лягає найважчий тягар війни. За всю службу не зустрічав негативних людей, без перебільшення скажу, що в нас зібраний генетичний фонд нації. Всі, як один», – каже офіцер.

Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)

Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва



© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube