Миколаївські тероборонівці – «Лисиця» (ФОТО)

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх прізвища – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

«Лисиця»

Катерина,позивний “Лисиця”, до початку повномасштабного вторгнення жила яскравим, богемним життям. Родом з Рівненщини, вона, здавалося б, була далека від суворої військової реальності. Проте, глибоке розуміння неминучості затяжної війни та потреба у нових силах в армії привели її до усвідомленого рішення змінити своє життя кардинально.

Маючи абсолютний гуманітарний склад розуму, Катерина навчалася в Національній академії образотворчих мистецтв та архітектури в Києві, готуючись стати мистецтвознавцем. Паралельно з волонтерськими акціями на підтримку армії дівчина разом з однодумцями організовувала виставки-аукціони, щоб допомагати військовим, навіть не підозрюючи, як скоро це стане її власним життям.

Незважаючи на чітке рішення стати на захист країни, шлях Катерини до лав Збройних Сил виявився непростим. У двох різних ТЦК їй відмовили. Лише в Солом’янському РТЦК після запитань щодо згоди батьків їй, трохи більше ніж 20-річній, дали шанс. “Це був мій особистий вибір”, – згадує Катерина. Ще з початку 2023 року вона наполегливо намагалася потрапити до армії, але жінок брали неохоче. Навіть спроба влаштуватися кухарем у Гостомелі закінчилася відмовою.

Проте наполегливість дівчини врешті-решт дала свої плоди, і наприкінці 2023 року вона підписала контракт. З березня 2024-го розпочалися її бойові чергування.

Шлях Катерини не одразу привів її до 123-ї бригади. Служба в іншому батальйоні стала для неї справжнім випробуванням. Завдяки переведенню до резерву 123-ї бригади Катерина змогла знайти своє місце.

Першою людиною, яку Катерина зустріла в 123-й бригаді, став Андрій Безбабний. “В мене одразу з душі спав камінь, я зрозуміла, що ось тут, в мінометній батареї, я потрапила до своїх людей”, – ділиться вона. Після настороженості, викликаної попереднім досвідом, Катерина нарешті відчула адекватне ставлення та підтримку.

У 123-й бригаді Катерина знайшла своє покликання – стала пілотесою БпЛА мінометної батареї. Її гуманітарний склад розуму чудово поєднався з технічними навичками, отриманими на цивільних курсах. “З мавіками подружилася прекрасно, дай мені любий борт – і я полечу”, – з усмішкою каже вона.

Основні завдання Катерини – це цілевиявлення та механічна робота. Вона відчуває себе повноцінною бойовою одиницею, задіяною на свій максимум, без зайвого виснаження. “Важливо бути роботоспроможною довгий час та не бути тягарем”, – підкреслює вона.

Її вибір підтримали батьки та брати, які також служать, розділяючи з нею тягар війни. На жаль, один загинув.

Майстерність та людяність «Лисиці» зіграли ключову роль в унікальній операції із взяття в полон ворожого солдата. Покинутого на острові російського військового знайшов її з позивним “Балу”, який звернув увагу на викинуту свіжу пачку з-під ібупрофену біля човнів. Без боєкомплекту, води та їжі, російський солдат був приречений на жалюгідну загибель. Мудрим рішенням командування ворогу дали шанс на життя, вирішивши взяти його в полон.

Розпочалася складна спецоперація, що тривала понад шість напружених годин. У цей час саме “Лисиця” стала голосом надії для переляканого солдата з іншого боку фронту, підтримуючи з ним контакт через свій дрон.

“Був момент, який вразив мене до глибини душі та оголив справжнє обличчя так званої “другої армії світу”, – з гіркотою згадує “Лисиця”. – Знесилена людина підбігла до річки і почала жадібно пити брудну воду. Ця жахлива картина красномовно свідчить про ставлення командування ворожої країни до своїх солдатів – їх просто кидають гнити живцем на цих островах”.

Іронія долі вражає: полоненому виявилося лише 22 роки – стільки ж, скільки й самій «Лисиці». Дівчина переконана: головний висновок, який має зробити кожен російський солдат, – це здаватися в полон, і чим швидше, тим краще. Українські воїни нікуди не підуть зі своєї землі, а на окупантів тут чекає лише неминуча розплата та безславна смерть.

Саме тому зі сталевою рішучістю, але з нотками людяності в голосі, “Лисиця” звертається до загарбників: “Не гнийте живцем! Здавайтеся в полон!”. У цих словах – не лише заклик до збереження власного життя, але й усвідомлення безглуздості їхньої присутності на українській землі. Це шанс на порятунок, який простягає їм молода жінка, яка бачить у кожному солдаті передусім людину, навіть якщо ця людина прийшла з війною на її Батьківщину.

Автор Salsa

Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)

Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва

Миколаївські тероборонівці: «Вітер»

Миколаївські тероборонівці: «Кузя»

Миколаївські тероборонівці: «Сірко»

Миколаївські тероборонівці: “Іванич”

Миколаївські тероборонівці: «Карта»

Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)

Миколаївські тероборонівці: «Машина»

Миколаївські тероборонівці: «FEN» (ВІДЕО)

Миколаївські тероборонівці: «Hunter»