Миколаївські тероборонівці – «Брест» (ФОТО)

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

Схожі матеріали

Наша авіація завдала 6 ударів по ворогу, ракетники і артилеристи уразили 4 райони його зосередження, склад боєприпасів та 2 місця розгортання станцій РЕБ – Генштаб

За добу на фронті – 192 бої, найгарячіше – на Курському, Покровському та Курахівському напрямках, – Генштаб

09.01.2025

На Миколаївщині вночі збито один «шахед», однак за вчора ворог артобстрілами пошкодив два будинки та ЛЕП

09.01.2025

«Брест»

З початком повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ доєдналося багато людей без військової освіти. В цивільному житті більшість з них мала управлінський досвід, який можна було використовувати для покращення роботи. Військовослужбовець 123-ї бригади ТрО на псевдо «Брест» – один з них.

«Брест» з дитинства мріяв бути військовим льотчиком, а все тому, що поруч жив сусід – штурман морської авіації, його історії про літаки заворожували маленького хлопчика, а подаровані погони та кашкетка зовсім закохали в професію.

«Я вивчав всі літаки. В 9 класі ще один морський льотчик в Миколаєві організував “школу юних льотчиків”. Все давалося легко, навіть мій хресний зв’язався зі своїм братом в Оренбурзі, який був викладачем оренбурзького льотного училища, та домовився за мене.

Потім розпад срср, пропозиція про вступ у тоді відому всім «Бауманку», але перспектива залишитися на росії мене не дуже радувала. Тому вирішив піти шляхом найменшого супротиву: НКІ, електрофак, спеціальність – фізика і техніка високих напруг. Тобто – наука в чистому вигляді. Але в 1997 році наука пішла “в прийми”, і тоді я вирішив зайнятися бізнесом», – каже «Брест».

Ще в 2014-му «Брест» хотів піти в ДУК (Добровольчий український корпус), але важка хвороба жінки не дала йому цього зробити. На жаль, в 2016 р. дружина померла.

«Тоді на фронті все було більш-менш стабільно, тому пообіцяв собі: якщо почнеться повномасштабне вторгнення (не знаю чому, але я був впевнений, що це колись станеться), то піду добровольцем туди, куди буде можливість. Без справ не сидів: влітку 2021 р. проходив вишкіл резервістів в парку Перемоги, де хлопці з бойовим досвідом навчали таких, як ми, основам сучасного бою та невідкладної медицини, і, коли сталося повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, я вже був трохи обізнаним. 25 лютого 2022 року передав справи в бізнесі і став командиром протитанкового взводу 188 батальйону 123 бригади ТрО», – розповів воїн.

Миколаївські тероборонівці – «Брест» (ФОТО) 2

Захист рідного міста, потім – завдання на Херсонському напрямку… «Брест» не вважає себе героєм, проте, в найгарячіших точках він не мав давати собі слабину, а тим більше – показувати, що йому лячно. Обставини війни змушували ставати рішучим.

Миколаївські тероборонівці – «Брест» (ФОТО) 4

«Якщо не я, то хто? Завжди ставлю собі таке питання. Я не мав демонструвати своїм хлопцям, що мені лячно, – коли людина боїться та «накручує» себе, вона програмує себе на невдачу. Я не той командир, який гладить по голові, іноді я був строгим із підлеглими, аби вони не лякалися і поводилися гідно. Лейтенантські погони ніколи не заважали мені бути з солдатами, або сержантами, на рівних, – каже «Брест». – У підрозділі були ті, хто вже мав бойовий досвід ще з АТО, і мені, як новачку військових справ, треба було навчатися в них. А навчання мені до вподоби, тому я швидко “увібрав” всі знання і надалі вже спілкувався з бувалими на рівних».

Офіцер бачить для себе два найголовніших завдання: на першому місці – збереження життя особового складу, на другому – максимальне ураження ворога, і тільки в такій послідовності. А ще важливо – мати до кожного солдата свій підхід, знайти сферу, в якій він буде компетентним, що йому цікаво в службі. І приклади з життя, які навів «Брест», це підтверджують:

«Солдат на псевдо «Німець» з моменту формування батальйону мав схильність до вживання алкоголю, його до мене перевели зі стрілецької роти. Але на Вугледарському напрямку все змінилося, він проявився як мужній і безстрашний воїн, він вів за собою людей, ніколи не відмовлявся від виконання бойової задачі і вміло проводив евакуацію поранених побратимів. Був навіть випадок, коли поранені заблукали, і «Німець», ризикуючи життям, їх вивів в безпечний район. А все пояснювалося просто: йому це було цікаво, оскільки раніше він служив у розвідці, і мав хист “правильно ходити”.

Або зенітник з позивним «Махмуд» – якось на Херсонщині він збив з автомата три ворожих дрони, які прямували в наш бліндаж. З’ясувалося, що він має фах снайпера, але, на жаль, недбайливий взводний про це навіть не знав».

«Брест» впевнений, що виключно особистий приклад і повага до особистості підлеглого може мотивувати особовий склад досягати цілей. «Роби як я, і все буде добре». Офіцер ніколи не віддає наказів – від нього лунають тільки прохання, які хлопці завжди виконують. Звичайно, до такого стилю роботи прийшли не одразу, адже в підрозділі служать дуже різні люди.

Миколаївські тероборонівці – «Брест» (ФОТО) 6

«Спочатку не всі до цього ставилися з розумінням. Але дедалі впевнювалися, що в моїх словах є сенс, правильне рішення, яке зможе зберегти їх життя і здоров’я. І коли ми приїхали в Донецьку область, вони вже не сумнівалися, що мої прохання та поради треба виконувати. На Донеччині інколи доводилося кричати і лаятись, я бачив, по якому лезу бритви ми ходимо. Я це називав “особистою чуйкою”. Солдати вірили, розуміли та впевнювалися в моїй правоті. Я зміг зберегти життя своїх солдатів, окрім одного. Це мій особистий біль, тому що втрачати своїх бійців дуже важко, повірте», – каже офіцер.

Кожний військовий обирає свій алгоритм стресостійкості. У «Бреста» він складається з двох основних компонентів: прийняття ситуації і «жити в моменті».

«Часто люди «з’їдають» себе зсередини тим, що знаходяться в очікуванні поганих звісток, і вони вже не можуть зосередити зусилля на розв’язуванні проблеми, тому що витратили себе на очікування. Якщо я весь час здобував корисні навички, отримував знання, то за будь-яких обставин завжди зможу знайти правильне рішення, яке, до речі, може бути багатоваріантним. Продумувати декілька рішень – це вже «натівський» підхід, якому я теж навчався на курсах. Все залежить як від розвитку подій, так і від виконавців, і коли все вдається, можна «видихнути».

Інколи мені кажуть «Командире, якби не ти, я б звідси давно вже втік» або: «В’ячеславович, з тобою піду куди завгодно, а без тебе – ні». Таке оцінювання мене мотивує на розвиток, і дуже допомагає в службі», – ділиться захисник.

А ще допомагає підтримка – мами і дружини, які відмовились евакуйовуватись з України, друзів, які допомагають словом і ділом, і, звісно, волонтерів, які відгукуються на прохання наших захисників.