Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.
«Нікого не лякає безліч поранень, контузій, ампутацій, після яких ми відновлювалися, і, наче кіборги, ставали до строю. Середній вік – 45, і величезне небажання демонструвати свою обмежену придатність. «123-тя» – це 100 відсоткова мотивація».
Так каже військовослужбовець 123-ї бригади ТрО на псевдо Mask, який «відбув вахту» протягом 39 діб на херсонських островах і повоював на Сході. Як увік воїн, про мистецтво ведення бойових дій на островах можна видати багатотомник, і 95% інформації буде під грифом «таємно», оскільки боротьба триває, а московитський окупант ретельно краде в нас все передове. Але дещо він все ж таки розповів.
За словами захисника, з розвитком БпЛА ротація на островах дедалі все більше була пов’язана із смертельною небезпекою.
«Острови стогнали від ворожих скидів, танкових пострілів, Д20-х гармат. Берегова лінія с.Кізомис вже була зруйнована вщент. Мій крайній вихід на острів, на якому я провів 39 діб, був надважким, не зважаючи на проведену колосальну роботу з планування і підготовки ротації. Задача ще ускладнювалася тим, що московські дрони – міни долітали до місця і «сідали» на воду, в очікуванні наших човнів.
Того літнього дня шлях на острів проходив під обстрілами, ми нарахували до 20 «приходів», і тільки Господь і наш драйвер (так називають човнярів – прим.Інше ТВ) могли знати, як уберегти особовий склад, і техніку від смертоносного «дощу».
39 діб я добровільно виконував бойові завдання на острові… Перша евакуація, від якої я відмовився, друга, третя… Хлопці мінялися, а я робив свою дуже корисну для мого батальйону справу. Я експерементував, оскільки мав відчайдушну теорію, в яку ніхто не вірив, і яка принесла величезну користь моєму підрозділу.
За психолога в мене був телефонний додаток з вивчення англійської мови, яку я успішно подолав (де б я її ще вивчив?). Все вийшло, і я планував залишатися ще, але мій командир батальйону піклувався про моє здоров’я більше, ніж я. Бойове завдання було виконане, і довелося повертатися на материк…
Зміна прибула на острів у вже пошкодженому по дорозі FPV дроном човні. Поранених не було, але човен тонув, наполовину заповнений водою, двигун перегрітий… Завантажуємося, вичерпуємо воду, на нас летить російський дрон. Вмикаємо РЕБ, дрон падає в 100 метрах від нас. Кружляли по протоках, аби вийти із зони ураження, з намотаними на мотор лататтям, по дорозі «заглушили» ще два російських FPV. Човен пришвартували, завантажилися в автомобіль – речей багато, часу обмаль. Я став на підніжку, тримаюся за рейлінги, авто їде. Навздогін нас вражає FPV дрон… Завдяки майстерності водія – жодного постраждалого, я теж в нормі. За інерцією їдемо ще 100 метрів, наша «ластівка» димить. Пересадка на інше авто, і ми в обіймах побратимів.
Неголений і зарослий, цього дня я почувався героєм, і почув чимало гарних слів на свою адресу від побратимів. Багато хто з них в жовтні 2024 поклав своє життя, захищаючи від московитів український Донбас, оскільки наприкінці вересня 2024 року життя нашої бригади розділилося на «До» і «Після»», – згадує воїн.
Зокрема, там, на Донбасі, на Вугледарському напрямку, закінчився бойовий шлях побратима Михайла на псевдо «Лисий». Разом з Mask’ом, «Сином» і «Морпіхом» він, вже немолодий вояк (53 роки), визвався добровольцем піти на складне завдання.
«Настрій був бойовий, ми були готові і хотіли йти, аби знати і розуміти, як воно і що, ніж сидіти в невідомості. Взяли всього по мінімуму. Завдячуючи досвіду островів, нам вдалося дістатися на позиції без пригод. Безліч дронщиків і дронів різних типів і модифікацій – наші «південні» РЕБи навряд чи впоралися б із такою кількістю «птахів». Ночували на «Луні» просто неба, в спальниках, як колись на островах Херсонщини. Небо тут таке ж, як і над островом Білогрудим: оманливо-зоряне, з дивним присмаком постійної небезпеки.
Поводир провів нас повз розкидані росіянами міни-«лєпєсткі» – про Женевську конвенцію московитські дикуни, напевне, не чули. Обговорюємо тактику ворога: на островах Херсонщини міни вистрілювала російська гармата, а на Сході все інакше.
Позиція «М» знаходиться майже на «нулі», знайомимося із хлопцями, змішана група рушила далі, на самий «нуль», впізнаю побратимів з нашої бригади. За декілька годин там був бій із ворожою ДРГ. Майже добу наша позиція «М» була «нулем», в небі кружляли ворожі дрони, далі – нескінченні обстріли.
Група солдатів на чолі з офіцером рушили відновлювати позицію «С», після чого її утримували більше 10 днів. Вона забрала багато життів окупантів. За день відбивали по 4-5 штурмів, і в боях миколаївські хлопці поводилися дуже гідно. В середньому, без наших втрат, відбивали по три штурми окупантів, на четвертий з’являлися поранені переважно від «арти», мінометів, та «скидів». В стрілецьких боях хлопці нашої 123-ї ї ТрО не пасли задніх!
Ми із Михайлом займалися боєприпасами, підносом їжі та води, якої завжди було мало через адреналін і фізичні навантаження. Всі поранені проходили через нашу позицію. Ця робота була вкрай небезпечною.
Михайло, як ніхто, усвідомлював, що ми робимо надзвичайно важливу справу, він завжди казав, що треба рухатися: «Саня, ми не повинні бути в землі, маємо бути зовні, аби чути, що відбувається навкруг». Поряд знаходилася лісосмуга, і вірогідність, що московити можуть підійти тихо і непомітно, була дуже високою.
Михайло виставляв пости, він гуртував і багато розповідав солдатам, які щойно прийшли з навчальних частин. Не зважаючи на вік, «Лисий» намагався триматися на рівні із молодими.
Той день, за ініціативи Михайла, ми виводили двох молодих поранених хлопців. Один під два метри заввишки, пробув на «С» вісім днів. Під час руху над нами з’явився ворожий «мавік», ми зачаїлися, але постріли 120–ки «лягали» все ближче. Рятуючи пораненого, мій побратим Михайло загинув», – каже Mask.
Тоді отримав поранення і сам захисник, але, як він каже, не тяжке. Тому йому вдалось зберегти життя ще багатьох українських воїнів. А про Михайла «Лисого» Mask пам’ятає і обіцяє помститись.
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
Миколаївські тероборонівці: «Вітер»
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Сірко»
Миколаївські тероборонівці: “Іванич”
Миколаївські тероборонівці: «Карта»
Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Машина»
Миколаївські тероборонівці: «FEN» (ВІДЕО)
Миколаївські тероборонівці: «Hunter»
Миколаївські тероборонівці: «Mihel»
Миколаївські тероборонівці: «Одін» (ФОТО, ВІДЕО)
Миколаївські тероборонівці: «Фіксік» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Дід» (ВІДЕО)
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Зая» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Ганс»
Миколаївські тероборонівці: «Херсон»
Миколаївські тероборонівці: «Петрович»
Миколаївські тероборонівці: «Хоттабич» (ВІДЕО)
Миколаївські тероборонівці: «Сват» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Ефіоп» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Ізя» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: в ОК «Південь» показали роботу мінометників на передньому краї (ФОТО)
Кішка на ім’я Мишка: вона теж серед миколаївських тероборонівців (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Філ» (ФОТО)
«Горить» своєю справою: чотирилапий миколаївський тероборонівець Бакс (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Погода» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Гарік»
Миколаївські тероборонівці: «Кубрик» (ФОТО)
Як воює БпЛА: історії про результати від миколаївської 123-ї бригади ТрО ЗСУ
Миколаївські тероборонівці: «Грю» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: подружжя Борисовських – разом по життю і на захисті країни (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Лукас»
Миколаївські тероборонівці: «Док»
Миколаївські тероборонівці: «Дід Мороз»
Миколаївські тероборонівці: «Козак» (ФОТО)
