Миколаївські тероборонівці: «Погода» (ФОТО)

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.

«Погода»

Військовслужбовиця 123-ї бригади тероборони ЗСУ – бойовий медик на псевдо «Погода» – зустріла повномасштабну війну підготовленою – вона пройшла вишколи в українських патріотичних організаціях, в яких панував дух українця-переможця і які, як вважає «Погода», її і сформували.

«В мене не було якоїсь думки, що можна просто так покинути свою країну, ту землю, яка тебе годувала, воду, яку ти пила, яка давала тобі життя, сили, місто, яке тебе вивчило. Просто покинути, і виїхати, і десь сховатися. Коли всі заховаються, то і туди прийде війна. Це був остаточний мій вибір», – каже «Погода».

Бойовий медик згадує перші дні після початку повномасштабного вторгнення і свої песимістичні враження.

«25 лютого 2022 року в бригаді я побачила звичайних людей, вони, здебільше, не мали ніякого військового досвіду. Тоді я була впевнена: з таким «воїнством» ми приречені. Але плинув час, і я бачила, як на очах все змінювалося, як наші командири гуртували людей, як підрозділи набували ознак бойових одиниць. Більш двох років я тут, і я доклала багато зусиль, аби передати все, що знала, своїм побратимам. Я навіть показувала хлопцям, як споряджується набоями магазин. Ми всі змінилися, і ми вдосконалюємося, адже без поступу немає Перемоги! Наш батальйон перетворився в сильну і серйозну, фахову бойову одиницю», – пригадує військовослужбовиця.

«Погода» пам’ятає, як ставились до її роботи побратими до перших втрат – говорили з посмішкою: «Нічого надзвичайного, все просто: бинтом перемотала, і все». Зараз ставлення змінилось. І не тільки тому, що «Погода» рятує життя побратимів, а й тому, що навчила інших так меду.

«Перша причина, від чого вмирають поранені, – втрата крові. На роздуми обмаль часу. Мені здається, що я дуже повільно працюю, але хлопці кажуть, що не встигають помічати, як я це все швидко роблю.

Побратими, які перейшли до інших підрозділів, при зустрічі дякують: «Ти мені тоді аптечку зібрала. Завдяки їй я врятував себе і ще двох людей», «Ти мене навчила такмеду, а ми потрапили в дуже скрутну ситуацію, і якби не зробили прокол декомпресійною голкою, як ти вчила, то людина би вмерла».

Це і є той самий сенс, для чого я тут», – каже бойовий медик.

«Погода» прагне постійно розвиватись, щоб краще виконувати свою роботу, рік тому вступила до медичного вишу. А під час планової відпустки вона додатково підвищує свою кваліфікацію – проходить курси госпітал’єрів. І цей досвід потім рятує життя.

«Спілкувалась з психологом батальйону, коли в радіостанції почулося: «В нас три «триста», треба медик». Миттєво споряджаюся: шолом, «бронік», аптечки, наплічник, за 2 хвилини за мною заїжджають, ми «долітаємо» до бліндажа, в який залетів російський fpv дрон.

Випадок був складний, оскільки важкопоранених було троє, а я одна. Визначаю пріоритетність надання допомоги. Все розвалене, а за кілометр через річку ходять росіяни, їздить їхня техніка, в небі їхній дрон-розвідник. Надаю допомогу, підсвідомо чекаю ще один «прильот».

Здавалося, що я надавала допомогу цілу вічність, але хлопці сказали, що все тривало хвилини. Огляд, перший турнікет, підпис. Також само другий, третій. Якби рухи не були відточені до автоматизму, то в купі сміття, впереміш із фрагментами всього, надати першу домедичну допомогу було б не реально.

Коли бачиш поранених побратимів, тебе поглинає почуття великої провини, і я намагаюся заспокоювати себе, що я зробила все, що було в моїх силах», – каже бойовий медик.

Чи змінила війна «Погоду»? Чи не важко їй? Військовослужбовиця каже так:

«Мені довіряють і дослухаються. Жінка у війську не має права розкисати, вона має бути сильною і хоробрішою від чоловіків. Своєю поведінкою вона дає їм приклад і, водночас, своєю природою має пом’якшувати жорстокість цієї страшної війни».