Миколаївські тероборонівці

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх прізвища – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

«Тунгус»

Дмитро з позивним «Тунгус» — український воїн з тюркським корінням. Він народився в Україні, проживав та навчався на Миколаївщині. У 19 років виїхав за кордон працювати. Йому було всього 24 роки, коли вступив до лав 123 обр ТрО.

Молодий, амбітний та хоробрий розвідник, Дмитро один з перших брав участь в операціях на островах Херсонщини. Його рішучість багатьох дивувала і спантеличувала водночас.

«Коли почалася велика війна, я був за кордоном, прийняв рішення терміново повертатися, захистити те, що наше по праву, щоб ворог не топтався по українській землі, – згадує Дмитро. – Коли мене зарахували до частини, ми з хлопцями патрулювали вулиці Миколаєва, охороняли місце дислокації особового складу. Псевдо «Тунгус» мені дали побратими».

Воїн говорить: він з побратимами опинився в обставинах, як у фільмі «Снайпер», тільки в реальному житті. У грудні 2022 року бригаду перемістили до Херсонської області, і там, на островах, були справжні уроки виживання.

«Коли відбулася деокупація міста Херсон, ворог почав відходити з островів. Перші наші групи переправилися у січні 2023 року, ми переміщувалися дуже обережно, оскільки берег був усипаний ворожими мінами. У будинках, куди ми заходили, залишилися їхні речі: каремати, зброя та провізія. Вони дуже поспішали. Там, де жили окупанти, залишався безлад та хаос.

Нам завжди допомагали браві хлопці – сапери, адже дуже велика територія була замінованою, кожен крок був як останній, неуважність могла призвести до фатальних наслідків.

На островах ми були під постійними обстрілами, а навкруги вода. Завжди знаходились в близькій відстані від росіян, завжди напоготові дати відсіч. Безсонні ночі і постійне спостереження, ми добували розвідувальні дані та передавали на управління», – згадує «Тунгус».

На островах Херсонщини Дмитро отримав поранення від удару ворожого fpv.

«Здавалося, що той день тягнеться вічно. За короткий час рф запустило по нашій позиції близько 20 fpv – дронів. Також були «скиди» з мавіків, які полювали за пересуваннями розвідувальної роти. Але витримка і бажання жити сильніші за страх. В групі були досвідчені хлопці, які проявили характер і професіоналізм, і було прийняте рішення непомітно переміститися на заплановану додаткову позицію задля збереження життя і подальшого контролю острова Нестрига.

Вся група отримала контузії, і ми вдячні хоробрим драйверам, нашим побратимам «Цигану» та «Лукасу», що вони, не зважаючи на великі ризики, проявили хоробрість і рішучість.

При підході човна до наших позицій почав працювати танк, вибухало в 50 метрах від нас, але згуртована робота та гарні навички зберегли життя і всі повернулися на берег, де нас вже чекали медики. Розвідка показала, що це не просто підрозділ – це сімʼя», – розповідає захисник.

Дмитро вірить у перемогу так само, як і вірить у те, що справжня Батьківщина – це не місце народження, а місце, за яке ти готовий померти. І він щодня доводить це – не словами, а діями.

Тепер він служить у зенітній батареї та здобуває необхідні навички і практику. Реалії життя змінюють підходи до ведення бойових дій, військовослужбовці 123 обр ТрО тримають оборону Миколаївської області, захищають Україну на найгарячіших напрямках.

Авторка: Mala

Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)

Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва

Миколаївські тероборонівці: «Вітер»

Миколаївські тероборонівці: «Кузя»

Миколаївські тероборонівці: «Сірко»

Миколаївські тероборонівці: “Іванич”

Миколаївські тероборонівці: «Карта»

Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)

Миколаївські тероборонівці: «Машина»

Миколаївські тероборонівці: «FEN» (ВІДЕО)

Миколаївські тероборонівці: «Hunter»