Миколаївські тероборонівці

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх прізвища – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

«Тренер»

До лав 123-ї бригади ТрО ЗСУ військовослужбовець на псевдо «Тренер» добровільно доєднався наприкінці 2023 року.

«Рішення було очевидним, хоч і не легким. Не міг більше сидіти вдома, коли мої друзі вже були там, на фронті, коли щодня читав про втрати, про бої, про біль нашої землі.

Пішов до військкомату, і мені порадили нашу Миколаївську 123-тю бригаду. Я недовго думав, взяв відношення, пройшов «учебку» і став частиною великої родини, де відчув справжнє братерство, яке народжується тільки на війні. А ще, якщо ми будемо сидіти по домівках, до Перемоги ніколи не дійдемо», – каже захисник.

Свій перший бойовий досвід «Тренер» отримав на Херсонщині, у селі Станіслав.

«День у день, під сонцем і дощем, у тиші й під обстрілами, ми тримали оборону, укріплювалися, звикали один до одного і до нової реальності. Тут, на козацьких просторах Херсонщини, не працює романтика війни. Тут – реальність.

Влітку 2024 року, перебуваючи на спостережному посту, вчасно виявив ворожі FPV, і мені вдалося їх знешкодити! Врятував життя побратимів. Пізніше за це отримав відзнаку командира батальйону», – згадує «Тренер».

У жовтні 2024 р. тероборонівці вирушили до Богоявленки, що біля міста Вугледар на Донеччині, – «це місце, де народжувалася сталь, – в серцях, у поглядах, у долях», – каже воїн, який там отримав поранення.

«Перша лінія оборони, навпроти шахт, де щодня і щоночі ворог намагався прорвати наші позиції. Тоді ми зрозуміли що таке справжня війна.

Ми з побратимом на псевдо «Варварівка» займалися евакуацією поранених і загиблих воїнів іншої бригади. Таке було завдання. Ворог наступав хвилями, накривав артилерією, дрони скидали вибухівку, вони кружляли в небі чорними птахами.

В нас не завжди все виходило… 5 жовтня 2024 року, 4 ранку. Хлопець, якого ми виносили, мав важке поранення обох ніг. Над нами зависли ворожі дрони. Поранений лежав, я підійшов до нього з іншого боку, аби поправити, аж раптом під моїми ногами пролунали два вибухи ворожих мін. Вірогідно це були міни, які розкидали по полю ті кляті дрони.

Світ звузився від вогню й болю, і я зрозумів, що я – «300-тий». Разом зі мною був поранений Олександр. Нас донесли до бліндажа – точки евакуації, і звідти вже вивезли на автомобілі хлопці з іншої бригади, до нас вони ставилися дуже уважно і обережно.

Наші медики на «стабіку» надали першу домедичну допомогу, і я дуже їм вдячний за це», – говорить «Тренер».

Захисник вже восьмий місяць проходить лікування та реабілітацію – як він сам каже, «вчиться приймати нову реальність».

«Нас із «Варварівкою» врятували. Ми – живі! Тепер мій життєвий обов’язок – жити так, щоб бути гідним тих, хто тримає в руках мій автомат. Там, на такому далекому східному фронті.

Мені не страшно за себе, переймаюся за наше майбутнє, за дітей, щоб вони жили вже в мирній, сильній і незалежній Державі Україна із кордонами 1991 року.

Хлопці з фронту телефонують, кажуть: «Тебе не вистачає».

Я вірю, що їм нелегко, бо ми працювали чітко та злагоджено. Ніхто не тиснув, не кричав, кожен знав своє місце і діяв без істерик та страху.

Ми тримали небо над нашими, бо інакше не можна.

Я повернуся. В кожного в житті існує безліч шансів. Мрію знову стати до строю поруч із тими, хто бореться щодня, адже посад вистачає, і кожен може долучитися до нашої священної боротьби.

Ми не зламаємось, не забудемо полеглих побратимів, помстимося, і обов’язково переможемо!

Бо ми є Україна!», – каже «Тренер».

Автор Salsa

Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)

Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва

Миколаївські тероборонівці: «Вітер»

Миколаївські тероборонівці: «Кузя»

Миколаївські тероборонівці: «Сірко»

Миколаївські тероборонівці: “Іванич”

Миколаївські тероборонівці: «Карта»

Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)

Миколаївські тероборонівці: «Машина»