Миколаївські тероборонівці

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх прізвища – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

«Лютий»

Військовослужбовець на псевдо «Лютий» в строю – з 13 березня 2022 року. Він потрапив на другу хвилю набору до бригади, хоч і був дуже молодим для призову. А актуальне псевдо з’явилось трохи пізніше.

«Коли почався контрнаступ, набирали другу ротацію до штурмового підрозділу. Нас добровільно записалося чоловік 7-8, оскільки нічого поганого від хлопців з першої ротації ми не чули. В бригаді завжди панували чесні братерські і сусідські стосунки, і ми почувалися козаками. То незабутні часи, і я щиро вдячний нашому командиру «Акулі» за атмосферу в підрозділі, справедливість і людське ставлення до кожного. Про ті часи написано чимало статей, серед яких стаття «Кум», – це мій командир і побратим. Він багато чому нас навчив. А псевдо «Лютий» мені дали хлопці перед тим, як ми їхали до штурмової роти. Хоч спочатку я був «Добрий»», – розповідає захисник.

«Лютий» каже, що штурмова рота багато змінила в його житті. На його ротацію припало найбільше втрат, бригада, де всі один-одного знають, важко перенесла загибель і поранення побратимів. То був перший рік війни, і тероборонівці тільки починали ставати військовими. А потім була Херсонщина, на якій з окупантами «Лютий» воював вже у складі «мінометки».

«Відкрилася величезна картина війни на Півдні. Ми багато чого навчилися і зрозуміли, що це – командна гра, коли всі працюють розрахунком на результат, що треба підтримувати один – одного, і від кожного залежить життя і здоров’я побратима», – каже військовослужбовець і додає, що важливу роль грає відпочинок після виконання бойових завдань.

Відпочинок для військового – це не привілей, а частина ментального та фізичного здоров’я, це можливість ненадовго перепочити в тиші та спокої, набратися сил, щоб знову виконувати бойові завдання.

«Ми звикли до цієї війни, і щоденний ритм нагадує роботу, але це не робота за щось матеріальне – тут панує ідея і очі наших рідних. Ми знаємо ціну відпочинку. На підсвідомому рівні все, що пов’язано з відпочинком, його плануванням чи проведенням, дає особовому складу нашого мінометного підрозділу втіху, знімає стрес, генерує позитив, ми часто розмовляємо про відпустку, це дає нам частинку віри та надії на зустріч з рідними», – каже «Лютий».

Воїн згадує командира з позивним «Вчитель» як людину освічену та з бойовим досвідом, який ніколи не підведе і з хлопцями завжди на рівних. «Він раніше працював вчителем, інколи сварить, як дітей, а інколи дає настанови, педагог і товариш одночасно», – щиро посміхається захисник, згадуючи щасливі моменти з бойових буднів. – Більшість побратимів тримається разом ще з часів штурмової роти 2022-го, я довіряю їм як самому собі, це кістяк, за який тримаєшся, та який боїшся відпустити. Від кожного з нас залежить якість підготовки розрахунку та результат, що ми даємо. Це – командна гра, і ми разом – єдине ціле».

Про один з боїв на Херсонщині він пам’ятає й досі:

«Висуваємось підрозділом на бойове завдання з вогневої підтримки та заміни штурмової групи. Збиралися швидко і впевнено, як завжди, адже йдемо за своїм!

Того дня нам допоміг густий туман, що стелився берегом мирного, на перший погляд, острову. Допливли до берега – тиша навкруги, і на мить ми відчули себе в якомусь райському місці. Але це було не довго, за деякий час, намацуючи ціль, почали працювати міномети з лівого берега, і нам довелося ховатися за деревами.

Того дня нам добре допомогли і підстрахували хлопці з підрозділу безпілотних систем, завдяки їм ми знали, де ворог, на якій він відстані та яке має озброєння. В нас завжди була взаємодія із розвідниками, завдяки чому збережене не одне людське життя.

Ворог намагався захопити стратегічну ініціативу та прорвати лінію фронту, зосередивши основні зусилля на декількох напрямках і створивши значну перевагу в силах та засобах. Наші підрозділи об’єдналися і тримали бій. Окупанти штурмували острів на гідроциклах, одночасно використовували «віджаті» у місцевих херсонців човни. Хлопці з роти ударних безпілотних авіаційних комплексів нещадно били окупантів. Ми теж працювали. Влучити з міномета у ворожий човен, який маневрує по річці зі швидкістю 70-80 км на годину – нелегка справа. Ми мали хороші результати! Окупантів на острові було дуже багато, і ворожа артилерія била без розбору і по своїм…

Наша бригада була найкращою у боротьбі за острови на Херсонщині, ми знали кожну хатину та деревину, ми комунікували із сусідніми підрозділами і вдало виконували спільні бойові завдання».

Після Херсонщини на тероборонівців чекала Донеччина, і перед самим виїздом на схід підрозділ втратив чотирьох побратимів. І хоча виїзд на Схід був для воїнів неочікуваним, поїхали всі, окрім одного. І там, у донецьких степах, було непросто.

«Наш підрозділ працював під Богоявленкою, разом із хлопцями з «72-ї». Після боїв за острови Херсонщини, де тебе з повітря прикриває Іван з Матвіївки, на еваку – однокласник твого батька, а розвідник – твій сусід через хату, – давалася взнаки непідготовленість до великої степової війни на Донеччині. Вчилися вже на практиці: які дороги куди ведуть, зв’язок, поточні завдання, провідники.

Працювали ми там теж дуже добре, хоч напруга там зовсім інша. На Півдні московитів зупиняла річка, а на Сході – простір, і вони поводилися зухвало: атаки, «каби», і все це із шаленою динамікою.

Але ми своє відпрацювали, ніхто нікуди не втікав, нічого не боявся», – каже «Лютий».

Воїн переконаний – величезну роль відіграє моральний дух захисників. В його підрозділі атмосфера завжди піднесена, не буває такого, що хтось насуплений, чи невдоволений. Навіть коли хлопців «криє» ворожа арта, суму немає – вони намагаються жартувати, згадувати смішні моменти з життя.

«Я командир і вважаю, що коли йде мотивація від командирів, тоді і в підрозділі лад. Більше двох років служили із «Купрумом», він дуже гарна людина і гарний командир, «Вчитель» завжди надихає, ставиться з повагою, є другом і порадником, він дослухається до думки інших. В нас є зони відпочинку, де тихо, і можна помитися, привести себе до ладу. Але головне – це люди, з якими я вже майже три роки.

За декілька днів завершується моє лікування, і я повертаюся до моїх хлопців. Я знаю, що на мене там чекають, що без мене їм важко. Адже це – моя друга родина», – каже «Лютий».