Миколаївські тероборонівці – «Ізя» (ФОТО, ВІДЕО)

Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.

Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ про них розповідаємо.

Схожі матеріали

Завтра в Украине без осадков, температура до +6

“Наразі не підтверджено”: Укргідрометцентр відреагував на прогноз про “брудну хмару” над Україною

27.02.2025

Родичі жертв катастрофи рейсу MH17 вимагають визнання РФ відповідальності в рамках мирної угоди

27.02.2025

«Ізя»

Військовослужбовець 123-ї бригади ТрО ЗСУ на псевдо «Ізя» хотів вступити до лав ЗСУ ще 2021 року, але тоді його через важку травму ноги на ВЛК визнали непридатним та виключили з військового обліку.

«Але 24 лютого 2022 року я прийшов до військкомату, те, що виключений зі списків, ніхто не перевіряв, і я почувався найщасливішою в світі людиною. Направили до нашої 123-ї бригади, і це був мій щасливий квиток! В мене з’явилось багато справжніх перевірених друзів і побратимів», – згадує воїн.

З перших днів «Ізя» у складі бригади захищав Миколаїв – за словами військовослужбовця, було цікаво і не страшно, хоч він і не вірив, що залишиться живим. Але найбільше йому запам’ятався контрнаступ наприкінці серпня 2022 року, коли він вже увійшов до складу штурмового підрозділу.

«Наш штурмовий загін відрядили до 59-ї бригади. Там ми з «Петровичем», «Міко», «Хоттабичем», «Рапіком» і «Бравою» пробули дві ротації. Селище Котлярове, Шевченкове, а наприкинці серпня 2022 року наша штурмова рота висунулася в трикутник «с.Любомировка – Тернові Поди – Шмідтове», земля, рясно скроплена кров’ю наших героїв. Ми допомагали воїнам 59-ї бригади проривати оборону русні в цьому напрямку. Точилися дуже важкі бої, ми втратили декількох побратимів.

На початку вересня біля с.Любомирівки наша група потрапила під мінометниий і танковий обстріл, по дорозі уламки російської «касетки» пробили радіатор, наша «буханка» закипіла та заглохла, і нам довелося її покинути. Село було в 300 метрах, вкрай розтрощене і зруйноване, в деяких уцілілих будинках поранені чекали на евакуацію. Їх групами забирала «мотолига» «59-ки», але це було вкрай небезпечно, оскільки територія була добре пристріляна московитами. Отримали завдання від командира на псевдо «Балу», чітке і зрозуміле, про цю людину ходять легенди. Нашим взводним був Мишко «Міх», розумний але на той час необстріляний командир років за 30.

Чекали майже добу, ми мали після роботи нашої арти та авіації зачистити посадку за селом. Відстань – метрів 350-400 відкритого поля. Пересуваючись невеликими групками, посеред шляху ми потрапили під ворожий обстріл. Танк та кулемет ДШК, ДШК та танк… Над головою свистіли кулі, того дня кілька куль лягло в землю прямо перед моїми ногами.

Ми окопалися біля лісосмуги, точніше біля того, що від неї залишилося. Обстріли не вщухали. Минала третя доба, вода закінчилася, оскільки в кожного було по 2-3 пляшки. І на третій день обстановка була вже така, що всі поля і дорога до нас обстрілювалися без зупинки ворожою артою, в основному касетами. Командир взводу «Міх», не зважаючи на ці обстріли, разом із медиком привезли нам близько 10 паків води у пляшках і печиво. Вони просиділи з нами близько години, бо рашисти почали гатити по лісосмузі.

В ній ми взяли одного полоненого, а з ним і карту командира роти військ рф, на якій були вказані найближчі посадки, де вони стоять. Фото цієї карти ми скинули в штаб, і по позиціях русні наші дронщикі робили скиди. Було знищено декілька московитів і авто з боєкомплектом.

Миколаївські тероборонівці – «Ізя» (ФОТО, ВІДЕО) 2 — Миколаївські тероборонівці – «Ізя» (ФОТО, ВІДЕО) 10

Миколаївські тероборонівці – «Ізя» (ФОТО, ВІДЕО) 4 — Миколаївські тероборонівці – «Ізя» (ФОТО, ВІДЕО) 11

На другий день нам дали у підкріплення 8 бійців з іншого батальйону. «Приходи» були по нашій посадці і по дорозі. Вибухи – за кілька метрів від наших на швидкоруч виритих окопів. Цього ж дня був прямий «приліт» по нас, двох хлопців тяжко поранило.

Бойовий медик «Міка» доповз до пораненого – у хлопця була пробита осколками легеня та пах. «Міка» вколов йому обезбол, наклав джгут. Я приповз на допомогу.

Пам’ятаю команду по рації: «Виносимо 300-тих на дорогу за посадку, там буде евак».

Секунд 15 не було вибухів, до нас підбігли ще хлопці з 187-го бата, і ми винесли пораненого до місця евакуації. Нам пощастило, ми встигли добігти назад, і знову обстріл. Цього разу прилетіло в позицію, двоє наших побратими загинули.

Пізніше, під обстрілом, але ми винесли їхні тіла з поля бою. Сержант на псевдо «Грек», молодий, сміливий і дуже розумний вояк, на своєму джипі вивозив поранених і полеглих побратимів. До війни він виніс чужу дитину з палаючої квартири, врятувавши їй життя.

На третій день по обіді обстановка погіршилася: по наших позиціях стріляли ворожі міномети і гармата. Стріляли шрапнеллю, були скиди, але найнебезпечнішим був касетний снаряд: «вихід», над посадкою звук, схожий на клацання, і одразу багато «приходів» «розбирали» лісосмугу. Сильно прилітало і по селу, майже всі хати палали. Позиції засипало землею, і ми постійно відкопували їх.

Коли на пару хвилин спускалася тиша, ми перегукувалися, чи всі живі, і готувалися до бою, спостерігаючи за сусідньою посадкою і дорогою в очікуванні штурму.

Зі взводу на позиціях нас залишилося шестеро. Четверо наших загинуло, п’ятьох поранило. Ми трималися, чотири дні не спали, і всі мали контузії. Але ми знали, за що ми стоїмо, знали, на що йдемо, ми всі там були добровільно. Кожен з нас розумів, що наш прорив з цього напрямку дасть можливість всіма силами атакувати Херсон із півночі. І ні в кого не було навіть думки відступити», – згадує «Ізя».

Воїн каже, що його життя в 123-й бригаді ТрО насичено подіями, про які не соромно згадувати. А про безліч ротацій на острови в Херсонській області взагалі можна написати багатотомник. Однак на одному з таких виходів «Ізя» сильно травмував ногу, і стара хвороба далася взнаки. Після двох місяці лікування в шпиталі в червні 2024 року його звільнили за станом здоров’я.

Однак захисник впевнено каже: «Служба в 1-й роті 188-го батальйону була найкращим періодом в моєму житті. Дякую всім за службу!»