Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Андрія Чернова, підприємця з с. Мішково-Погорілове.
Підприємець Андрій Чернов з Мішково-Погорілівської громади від початку повномасштабного вторгнення власним коштом допомагав місцевій територіальній обороні та військовослужбовцям. Він згуртував людей на підтримку ЗСУ: пиляли ліс, возили деревину, будували бліндажі, готували гарячу їжу тощо.
«Спочатку було нерозуміння ситуації, потім частково, може, і паніка. Страху не було! Після серії перших вибухів зателефонував син: “Війна розпочалась!”, я йому відповів, що це так…», – розповідає Андрій Чернов про своє 24 лютого 2022 року.
Зі слів підприємця, дочекавшись ранку, поїхав на роботу, аби розуміти, як діяти далі. Частина колективу залишилась вдома, а на самому підприємстві перебували охоронці. Перші два дні великої війни Андрій закінчив максимально свої справи, адже нових клієнтів не було, а перед старими треба було виконати зобов’язання. І вже після цього приїхав у центр села. Тут зібрались чоловіки та обговорювали, як будуть допомагати боронити домівки від ворогів.
«У нас існувала реальна загроза. Окупанти підходили до села (відстань десь кілометр-півтора), і там оперативно наші військові будували оборонні споруди. І я просто підходив до них і запитував, що треба. На їхні запити знаходив трактор, лопати, деревину, будівельні матеріали тощо. Також привозив каремати та підстилки для облаштування бліндажів, адже на вулиці було холодно», – ділиться спогадами підприємець.
На заклик про допомогу в облаштуванні позицій відгукнулися не тільки односельці Андрія, а й зовсім незнайомі люди.
«Допомагали всі, хто чим міг! Так, я приїхав до власника магазину – у нього будівельні матеріали. То він частину віддавав за так, а іншу – по собівартості або за пів ціни. Це і лопати, якісь плитки, маленькі газові балони», – говорить Андрій Чернов.
З часом, коли зростали й потреби, чоловік комунікував напряму з командирами підрозділів.
Допомагав Андрій і рідній громаді. Майже одразу окупанти розбомбили в ній електропідстанцію. І півтора місяця село було без світла. Відтак з’явилися проблеми з водопостачанням. Аби люди були з водою, щодня чоловік підвозив два генератори до свердловин, щоб запустити у роботу. Місцеві слідкували за безперебійною роботою та у разі потреби заливали бензин.
«Пам’ятаю, підходить до мене одна жінка і запитує, коли я переодягнусь, бо було холодно. А я на той момент не спав кілька діб, у режимі 24/7 вирішували справи і громади, і військових. То мішок картоплі віз у багажнику, то гранати хлопцям, то 500 буханок хліба розвіз по магазинах…. Не було діла на себе зовсім», – пригадує ті дні чоловік.
Як пояснює Андрій Чернов, страху та відчуття небезпеки на той час не було. Поряд пліч-о-пліч були люди, які підтримували та не давали впасти духом. Вже потім прийшло усвідомлення, наскільки ворог був близько.
«На перехресті доріг біля Воскресенського та Горохівки у лісосмузі ми знайшли залишки провізії військ рф і облаштований схрон. Там свого часу переховувалась диверсійно-розвідувальна група. От тоді стало страшно!», – зазначає Андрій Чернов.
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Віталій Варяниця
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталія Дворецька
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Римма Малахова
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Світлана Гапішко
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Олексій Хомич
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Оксана Гончаренко