Маленька острівна держава, яку у світі десятиліттями називали Науру, повернула собі місцеву назву Наоеро. Її президент Девід Аданг, виступаючи на Генасамблеї ООН, закликав інші країни: «Назвіть наше ім’я». І це далеко не перша країна, яка вирішила відмовитися від назви, успадкованої від колоніальної епохи чи закріпленої іноземцями: раніше це зробили, наприклад, Шрі-Ланка та Мʼянма, та прагнуть Туреччина і Грузія.
RFI Українською розповідає про кілька цікавих перейменувань.
«У житті нації бувають моменти, коли її народ покликаний згадати, ким він завжди був. Для нас це саме такий момент. (…) Протягом багатьох років світ знав нашу країну як Науру. Науру – саме так наша назва звучала для тих, кому було важко її вимовити, і світ зберіг її. Але це не та назва, яку наші люди використовували між собою», – заявив під час виступу на Генасамблеї ООН президент острівної держави Наоеро Девід Аданг.
Ще кілька місяців тому Наоеро дійсно була Науру. Назви схожі, але водночас дуже різні. Місцеві мешканці називали свою країну Наоеро від самого початку, але коли у XVIII–XIX століттях туди почали прибувати європейці, вони вимовляли та записували цю назву неправильно. Чинна влада Наоеро окремо підкреслює, що іноземцям було складно правильно вимовляти місцеву назву, тому її поступово пристосували «для зручності».
1888 року Німеччина встановила протекторат над островом, і тоді ж назва Науру стала офіційною та поступово перетворилася на міжнародний стандарт.
Ця країна – острів площею вісім квадратних миль з населенням близько 12 000 осіб (на хвилинку, стільки людей збирає Палац спорту в Києві під час концертів) – здобула незалежність у 1968 році після тривалого колоніального правління Великої Британії, Нової Зеландії, Австралії та Німеччини. Вона оголосила про перейменування в серпні, після того як заявила про цей намір у лютому.
«Ми робимо цей вибір не для того, щоб стерти наше минуле. Ми робимо це, бо шануємо його. Це ім’я несе пам’ять про наших предків, нашу мову та нашу ідентичність. Воно було тут увесь час. Ніколи не втрачалося, ніколи не було відсутнім. Сьогодні ми відновлюємо Наоеро. (…) Назвіть наше ім’я», – завершив свою промову Аданг.
І насправді випадок із Наоеро зовсім не одиничний.
Шрі-Ланка
Майже хрестоматійний приклад перейменування – Шрі-Ланка. Багато хто памʼятає її як Цейлон, а словосполучення «цейлонський чай» узагалі стало загальновживаним. Але 1972 року країна офіційно стала Шрі-Ланкою.
Насправді протягом століть різні народи та імперії називали цей острів абсолютно по-різному. Назва Цейлон з’явилася тільки у XVI столітті завдяки європейським колонізаторам, а офіційним міжнародним ім’ям острова вона стала на початку XIX століття. Коли острів контролювали португальці, його називали Сейлао, коли голландці – Зейлан, а вже Британська імперія трансформувала назву в Цейлон.
Навіть після того, як 1948 року країна здобула незалежність, вона ще 24 роки продовжувала офіційно називатися Домініон Цейлон. Чинна ж назва повʼязана зі старою традицією. Ланка (laṅka) – давня історична назва самого острова, що означає «земля», а Шрі (śrī) – почесний префікс, що перекладається як «священний», «славний» або «благословенний».
Мʼянма
Ще один гучний приклад перейменування – це колишня Бірма. Мʼянмою вона стала 1989 року, а рішення про перейменування ухвалили військова хунта, яка захопила владу у країні. Насправді і Бірма, і Мʼянма фактично означають одне й те ж саме – так називають найбільшу етнічну групу країни. Тільки перший варіант – розмовний, а другий – більш формальний та літературний.
Навіть ще в документах про незалежність 1948 року англійською написано Union of Burma, а бірманською фактично відповідник – Union of Myanmar.
Це була не єдина зміна: нова влада тоді ж замінила колоніальні варіанти географічних назв на форми, ближчі до місцевої вимови. Офіційно все звучало так, що країни позбавляється колоніальної спадщини на користь справжньої історії.
Але через те, що рішення ухвалила хунта без консультацій з місцевим населенням, до того ж невдовзі після жорсткого придушення протестів, сподобалося це не всім. Зокрема іноземним урядам, які ще довго використовували назву Бірма. ООН натомість прийняла нову назву одразу.
Есватіні
До 2018 року ця африканська країна називалася Королівство Свазіленд. Це англомовна форма, що закріпилася у колоніальний період – територія була під протекторатом Великої Британії до 1968 року, коли здобула незалежність. Але багато років назва лишалася старою.
Перейменування відбулося 19 квітня 2018 року, коли країна відзначала 50-річчя незалежності, а король Мсваті III того ж дня святкував своє 50-річчя. На великій церемонії в Манзіні він оголосив, що відтепер держава називатиметься Королівство Есватіні.
Нова назва означає приблизно «земля свазі»/«країна народу свазі». Змінюючи назву, король Мсваті ІІІ наголосив, що старе імʼя успадковане від британців, але незалежна країна повинна мати «ім’я свого народу».
А ще Свазіленд (англійською Swaziland) часто плутали зі Швейцарією (англійською Switzerland), що набияк дратувало високопосадовців.
Буркіна-Фасо
Колись Верхня Вольта була французькою колонією. Саме французи і дали їй таку назву, оскільки територією країни протікає річка Вольта. Країна стала незалежною 1960 року, але понад два десятиліття зберігала колоніальну назву.
Країну перейменували тільки 1984 року, за рік після приходу до влади Томаса Санкари. Нова назва стала поєднанням слів одразу з двох місцевих мов: burkina мовою море означає приблизно «гідні», «чесні», «прямі люди», а faso мовою дьюла означає «батьківщина» або буквально «дім батька». Тому назву зазвичай перекладають як «країна гідних людей» або «батьківщина чесних людей».
Це остаточний розрив із колоніальним минулим.
Зімбабве
Так, ця назва теж не існувала завжди, раніше країна була відома як Родезія. Назва є похідною від прізвища британського колоніального діяча й підприємця Сесіла Родса. Коли після тривалої війни та країна 18 квітня 1980 року стала незалежною, її перейменували.
Назва Зімбабве походить від назви середньовічного міста Велике Зімбабве, яке колись існувало на цій території ще до того, як вона стала колонією. Вона походить із мови шона й зазвичай пояснюється як «кам’яні будинки»/«будинки з каменю», хоча є різні трактування.
Гана
Британська колонія колись мала промовисту назву Золотий Берег, звісно, через величезні поклади золота, які знайшли там свого часу колоністи. Аое коли 6 березня 1957 року країна таки здобула незалежність, вона стала Ганою.
Назву обрали на честь середньовічної Імперії Гана, однієї з великих держав доколоніальної Західної Африки. Хоча й варто зауважити, що території цієї імперії лежали переважно значно північніше території сучасної країни. Вона охоплювала зокрема землі нинішніх Малі та Мавританії. Тому в цьому випадку нову назву не можна назвати безпосереднім поверненням до витоків, це радше звернення до великого африканського доколоніального минулого.
Грузія / Сакартвело
Але варто визнати, що повернення власного імені не завжди просте, інколи для цього доводиться пройти довгий шлях. Так, Тбілісі вже понад п’ятнадцять років переконує міжнародних партнерів відмовитися від назви Грузія, яку в країні вважають імперською спадщиною Росії.
Сакартвело – так самі грузини називають свою батьківщину. Слово перекладається як «країна картвелів» та походить від назви центрального історичного регіону Картлі та самоназви місцевих жителів.
«Грузія – це імперська назва. Насправді Сакартвело – це і є справжня назва держави. Той же переклад “Georgia” – результат перекладу з російської. Повернення до назви Сакартвело – це важливо, але може зайняти не один рік», – сказав у коментарі Радіо Свобода журналіст і колишній аташе посольства Грузії в Україні Бачо Корчилава.
Але все ж наразі Грузія не веде великої кампанії з перейменування: її офіційна назва англійською досі Georgia, саме так вона записана в грузинській Конституції та використовується в ООН. Натомість дипломатичне просування відмови від «Грузія» вже існує. Особливо наполегливо Тбіліся прагне позбуватися форм кшталт Gruzija, Gruziya, тобто безпосередньої транскрипції імперської назви. Країни просять або використовувати самоназву, або принаймні міжнародну форму Georgia.
Першою відгукнулася Литва. Після звернення грузинської сторони, литовська мовна комісія 2018 року дозволила використання Sakartvelas як автентичного варіанту на ряду з Gruzija. Державні установи почали активно вживати нову назву і вона швидко прижилася. І вже 2020 року Sakartvelas зʼявилачя в литовських офіційних документах.
Цікаво, що у Верховній Раді ще 2023 року зареєстрували проєкт постанови, яка пропонує використувувати сама Скаратвело. Але її так і не ухвалили, вона досі на опрацюванні в комітеті. Зокрема й тому, що, як справедливо зауважило українське міносвіти, сама держава на міжнародному рівні користується назвою Georgia, а не Sakartvelo, тому таке рішення потребує додаткового обґрунтування.
Туреччина
Анкара не робила грандіозного перейменування, та тим не менш надіслала 2022 року ООН листа, в якому попросила зареєструвати назву своєї країни іноземними мовами в ООН як Türkiye. А раніше було Turkey. На перший погляд може здатися, що різниця не така вже й велика, та все не так просто.
Річ у тім, що офіційна назва давно звучить як Türkiye Cumhuriyeti, тобто «Республіка Туреччина», тож влада країни просто домоглася, аби турецьку самоназву почали використовувати й на міжнародному рівні.
Після ООН Анкара почала звертатися до міжнародних медіа й технологічних компаній із проханням також використовувати нову форму. Офіційно турецька влада пояснювала це прагненням зміцнити національний бренд і краще передати культуру та ідентичність країни. Але серед причин також буоистали небажані англійські асоціації: turkey означає не лише Туреччину, а й індика, а в розмовній мові може означати провал або щось невдале.
Kiev / Kyiv
Варто визнати, що перейменування часто повʼязані не з бажаннями звучати по-новому, а з прагненням колишніх колоній відійти від імперій. І хоча багато хто з істориків не вважає Україну колишньою колонією Росії у класичному сенсі, імперська спадщина в ній усе ж лишилася, і зараз вона поступово її позбувається. Наприклад, у назві столиці.
Десятиліттями в англійській мові вона звучала як Kiev, це закріпилося через російську мову. За часів Російської імперії та СРСР міжнародні назви українських міст часто передавали не з української, а з російської: звідси Kiev, Lvov, Kharkov, Odessa замість Kyiv, Lviv, Kharkiv, Odesa.
Україна давно відстоювала транслітерацію Kyiv. Адже ще в жовтні 1995 року Українська комісія з питань правничої термінології офіційно визначила Kyiv стандартною латинською формою топоніма Київ. Але у світі перелаштувалися не швидко. Тому 2018 року МЗС запустило кампанію #KyivNotKiev, звертаючись до міжнародних медіа, аеропортів та організацій із проханням перейти на українську форму. І поступово це відбувається.
Бо незалежність – це не лише встановлення кордонів і підняття прапора, це ще й право самим обирати ім’я, під яким тебе знатиме світ.
Як повідомляло Інше ТВ, Трамп перейменував озеро в Канаді та замахнувся на два океани: яку назву дав
