Готовність Дональда Трампа атакувати супротивників, одночасно дратуючи союзників, загрожує підштовхнути світ до нової ядерної ери.
Від Північної Атлантики до Західної частини Тихого океану уряди більш публічно, ніж раніше, обговорюють, чи повинні вони також отримати ядерну бомбу. Німеччина та Польща, які давно задоволені перебуванням під ядерною парасолькою США, після роздумів Трампа про захоплення Гренландії привітали пропозиції Франції щодо розширення власного стратегічного потенціалу стримування країни по всьому континенту.
Китай та Росія, обидві давні члени ексклюзивного клубу ядерних держав, висловили тривогу щодо ризику поширення зброї в Японії та Південній Кореї, навіть попри модернізацію власних арсеналів. США, єдина країна, яка застосувала ядерну зброю проти цивільного населення, оцінюють можливість повернення до випробувань атомної бомби, щоб виконати указ Трампа після перерви, що тривала понад три десятиліття.
Протягом того ж тижня, коли президент США висунув ультиматум керівництву Ірану щодо відмови від своєї ядерної програми, його адміністрація поширювала звіт, який надавав її регіональному супернику, Саудівській Аравії, потенційний доступ до технологій збагачення та переробки урану, згідно з документами, з якими ознайомилося агентство Bloomberg. Один дипломат з європейської держави заявив, що необхідність розвитку власного ядерного потенціалу континенту активно обговорюється в його столицях.
Дев’ять країн тепер мають ядерну зброю, а Китай швидко додає боєголовки.
Примітка: Світова кількість досягла піку в 64 449 у 1986 році, у 2023 році вона становила 9 576. Використано з дозволу Бюлетеня вчених-атомників
У січні Бюлетень вчених-атомників переніс свій «Годинник Судного дня» до 85 секунд до півночі – найближчого до катастрофи часу. Вони, серед іншого, згадували атаки Трампа на іранські ядерні об’єкти та його зусилля щодо створення протиракетного щита «Золотий купол», а також закінчення терміну дії останнього договору про контроль над озброєннями між США та Росією.
«Можливе придбання такої зброї масового знищення відкрито обговорюється навіть у країнах, які зобов’язалися ніколи не володіти нею», – сказав в інтерв’ю генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії Рафаель Маріано Гроссі. «Але збільшення кількості ядерної зброї в більшій кількості країн не зробить світ безпечнішим — навпаки.
«Зараз важливіше, ніж будь-коли, дотримуватися норм нерозповсюдження, які так добре служили світу протягом останніх півстоліття», — сказав Гроссі.
Хоча лише дев’ять країн наразі вважаються ядерними державами, понад 20 інших мають енергетичні програми, промислові бази та інженерний досвід, які можуть дозволити їм розпочати підйом по сходах до бомби. Потрібно лише 25 кілограмів (55 фунтів) високозбагаченого урану або 8 кілограмів плутонію, щоб створити зброю, здатну знищити невелике місто.
Ця боротьба підживлюється переконанням, що відмова від ядерної зброї залишає країни беззахисними, і Лівія, Україна, а тепер і Іран підкреслюють наслідки. Хоча володіння ядерним арсеналом не гарантує від нападу, воно підвищує ставки.
Чим більше країн отримує бомбу, тим важче великим державам контролювати, як вона використовується, і тим небезпечнішим стає світ. Минулого року Індія та Пакистан обмінялися авіаударами в рамках останнього спалаху конфлікту між двома сусідами, які обидва отримали ядерну зброю в 1990-х роках.
Експерти з питань нерозповсюдження попереджають, що система контролю над озброєннями, яка ретельно будувалася під час Холодної війни, може незабаром розвалитися. Ця система була створена після того, як США та Радянський Союз були змушені розглядати ядерне знищення та вирішили відступити.
У 1987 році президент США Рональд Рейган та радянський лідер Михайло Горбачов підписали договір про ліквідацію балістичних ракет середньої дальності, які обидві сторони націлювали через європейський кордон. Кілька років по тому вони домовилися про різке скорочення своїх арсеналів зброї, що пізніше стало договором про Новий СНО.
Обидві ці угоди залишилися без заміни, оскільки відносини між Вашингтоном і Москвою погіршилися, а США почали хвилюватися щодо здатності Китаю розширювати свій арсенал поза межами двосторонніх угод. Тепер, коли звичайні ракети регулярно падають на міста в Європі та на Близькому Сході, решта договорів, що лежать в основі глобального контролю над озброєннями, стикаються з невизначеним майбутнім.
Очікується, що наступного місяця зустрічі Організації Об’єднаних Націй з метою перегляду 56-річного Договору про нерозповсюдження ядерної зброї викриють зростаючий опір держав, що володіють ядерною зброєю, його обмеженням. Договір про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань також перебуває під загрозою через погрози Трампа відновити випробування та заяви США про те, що Китай таємно проводив власні.
Найгіршим сценарієм є так званий каскад розповсюдження, сказав Вільям Альберк, старший науковий співробітник Тихоокеанського форуму, який вів переговори щодо питань ядерної зброї в НАТО та в уряді США.
«Якщо Південна Корея піде, Японія піде», — сказав Альберк. «Потім йде Тайвань. Потім Китай панікує, і тепер у них є таймер для вторгнення на Тайвань. Можливість каскаду на Близькому Сході та у Східній Азії робить ці два регіони набагато небезпечнішими».
Сам Трамп був серед світових лідерів, які попереджали про зростання небезпеки ядерного конфлікту. Під час передвиборчої кампанії в жовтні 2024 року він заявив, що США «дуже близькі до» Третьої світової війни та пообіцяв запобігти їй.
Але рішення США та Ізраїлю напасти на Іран у спробі ліквідувати його ядерну програму показує, наскільки небезпечною є ситуація. Станом на червень спостерігачі МАГАТЕ підтвердили, що Іран володіє понад 440 кілограмами урану, майже бомбового класу, чого теоретично достатньо для швидкого виготовлення близько десятка пристроїв.
Хоча ДНЯЗ дозволяє підписантам збагачувати уран, а такі країни, як Аргентина, Бразилія, Німеччина, Японія та Нідерланди, беруть участь у паливному бізнесі, багато хто в Ізраїлі та США вважав запаси цього матеріалу подвійного призначення в Ісламській Республіці неприпустимими. Його придбання може вимагати відправки наземних військ до країни з населенням понад 90 мільйонів.
Але жорстка лінія проти Ірану контрастує з підходом США до свого регіонального союзника, Саудівської Аравії. Королівство давно погрожує отримати бомбу, якщо Іран її отримає.
Минулого місяця Білий дім надіслав до Конгресу тристорінковий звіт, у якому закликав до обміну чутливими ядерними технологіями з Ер-Ріядом, включаючи потенційну співпрацю у збагаченні урану та переробці плутонію. У документі, з яким ознайомилося Bloomberg, йдеться, що така угода сприятиме інтересам безпеки США, водночас надаючи Вашингтону більшу видимість програми королівства.
«Саудівська Аравія є важливим партнером США на Близькому Сході», – написав Білий дім у своїй заяві. Угода Трампа із Саудівською Аравією – це «угода щодо мирної ядерної енергії, що базується на врахуванні ризиків, яка підтверджує взаємну відданість обох країн нерозповсюдженню та закладає основу для партнерства на наступні десятиліття».
Американські експерти з питань нерозповсюдження стверджують інакше.
«Це суперечить усім прецедентам», – сказав Роберт Келлі, колишній директор МАГАТЕ, який керував інспекціями в Іраку та Лівії. «Ідея про те, що адміністрація готова надати Саудівській Аравії можливість робити саме те, за що вони бомбардують Іран, виглядає лицемірною».
На запитання про саудівську угоду під час виступу на Капітолійському пагорбі в середу, Томас ДіНанно, державний секретар з питань контролю над озброєннями та міжнародної безпеки, сказав законодавцям, що не може обговорювати деталі, оскільки вона ще не була підписана. На запитання про те, чи вживає уряд достатніх заходів, щоб королівство не отримало бомбу, ДіНанно сказав, що адміністрація буде «стурбована будь-якою програмою ядерної зброї» поза рамками нерозповсюдження.
Трамп часто попереджав про небезпеку ядерної зброї, і зовсім нещодавно, у лютому 2025 року, заявляв про скорочення американських арсеналів та початок переговорів з Росією та Китаєм щодо роззброєння. Але його дії в Ірані зробили їх більш цінними.
Майже десять років тому Трамп розглядав подібну атаку на Північну Корею, щоб перешкодити Кім Чен Ину розширити свій власний атомний арсенал. Натомість президент обрав пару захопливих для ЗМІ самітів у Сінгапурі та Ханої, які зруйнували дипломатичний прецедент, але завершилися невдачею.
Трамп відхилив пропозицію Кіма демонтувати старіючий ядерний комплекс у Йонбені, назвавши її недостатньою. Кім не був готовий відмовитися від «ядерного щита та меча», які захищали його династію від операцій зі зміни режиму, подібних до тієї, що призвела до смерті Муаммара Каддафі.
США допомогли повалити лівійського лідера менш ніж через десять років після того, як він відмовився від власної ядерної зброї. Україна, яка відмовилася від ядерної зброї радянського виробництва, розміщеної на її території після Холодної війни, пропонує аналогічну повчальну історію для малих держав, які прагнуть стримувати потужних ворогів.
Зараз більшість експертів з питань нерозповсюдження зараховують Північну Корею до числа держав з усталеним ядерним потенціалом у світі. Вона регулярно запускає балістичні ракети в Японське море, які потенційно можуть бути використані для доставки атомних боєголовок до Південної Кореї, Японії та навіть материкової частини США.
Успіх Північної Кореї змінює оборонні розрахунки по всій Східній Азії, де президент Сі Цзіньпін також займається власним нарощуванням ядерної зброї в рамках історичної військової експансії. За оцінками Пентагону, Китай накопичив понад 600 оперативних боєголовок і може перевищити 1000 до 2030 року.
Китай проводить військовий парад на честь 80-річчя закінчення Другої світової війни
Китайські ядерні боєголовки під час військового параду в Пекіні, Китай, у 2025 році. Фотограф: Qilai Shen/Bloomberg
Пекін продовжує розробляти нові системи доставки ядерної зброї, включаючи міжконтинентальну балістичну ракету та гіперзвукові боєголовки, призначені для обходу протиракетної оборони, хоча востаннє випробував цю бомбу в 1996 році. Країна стверджувала в білій книзі минулого року, що дотримувалася «надзвичайно стриманого» підходу і не братиме участі в гонці озброєнь.
Періодичні погрози Трампа припинити військову підтримку підірвали довіру до здатності Вашингтона забезпечити безпеку таких союзників, як Японія, Південна Корея та Тайвань. Усі три розвинені економіки, з історією виробництва ядерної енергії та потужними секторами виробництва озброєнь, довгий час вважалися одними з найбільш латентних ядерних держав світу.
Понад три з чотирьох південнокорейців підтримують придбання власної ядерної зброї, згідно зі звітом Інституту Асан, опублікованим минулого року, — це історичний максимум. Хоча президент Південної Кореї Лі Дже Мен заявив своєму кабінету міністрів наприкінці минулого року, що буде “неможливо” уникнути міжнародного осуду, якщо країна прагнутиме отримати атомну зброю, Росія стверджує, що зусилля Сеула щодо створення програми ядерних підводних човнів вже становлять ризик розповсюдження.
Навіть у Японії, де бомбардування Хіросіми та Нагасакі США у 1945 році давно підживлюють опозицію до ядерної зброї, дебати змінюються. У грудні високопосадовець, який консультує прем’єр-міністра Санае Такаїчі, заявив журналістам, що Японія повинна мати бомбу на тлі загостреної напруженості з Китаєм щодо майбутнього Тайваню.
Хоча уряд швидко підтвердив свої неядерні принципи, Китай висловив стурбованість. Посланець Пекіна при МАГАТЕ попередив у Відні цього місяця, що країни повинні бути «дуже пильними» щодо ядерної позиції Японії, яка накопичила понад 8 тонн виділеного плутонію.
Військово-морська база Її Величності Клайд, місце розташування ядерного стримування Великої Британії, на тлі планів збільшення оборонних витрат. Підводний човен Королівського флоту маневрує у Фаслейні, Шотландія. Велика Британія покладається на США у постачанні ракет, якими озброєні її чотири підводні човни Trident. Фотограф: Джефф Дж. Мітчелл/Getty Images Europe
Подібний тектонічний зсув відбувається в Європі, яка протягом десятиліть значною мірою передавала своє ядерне стримування Вашингтону на аутсорсинг. Хоча Франція має невеликий, але «суверенний» ядерний арсенал, який президент країни може розгорнути самостійно, Велика Британія покладається на США у постачанні ракет, якими озброєні її чотири підводні човни Trident.
Розширення французького та британського захисту по всій Європі не лише дає можливість поглибити їхній вплив у регіоні, але й може допомогти їм розділити обтяжливі витрати на утримання своїх арсеналів. Президент Еммануель Макрон оголосив про розширення ядерної ролі Франції, заявивши, що Париж збільшить свої запаси та поглибить координацію з союзниками.
Президент Франції Макрон виголошує промову поруч із атомним підводним човном з балістичними ракетами «Le Temeraire» на базі атомних підводних човнів ВМС Іль-Лонг у Крозоні, у березні. Фотограф: Йоан Валата/AFP/Getty Images
«Посилення нашого арсеналу є необхідним», – сказав Макрон у промові на базі підводних човнів Іль-Лонг у Бретані цього місяця. «Щоб бути вільним, треба, щоб тебе боялися, а щоб тебе боялися, треба бути сильним».
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що розпочав «конфіденційні переговори» з Макроном щодо європейського ядерного стримування, додавши, що Берлін «не дозволить в Європі зон різної безпеки». Німеччина також погодилася приєднатися до французьких ядерних навчань цього року.
Тим часом прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що його країна зрештою прагнутиме отримати ядерну зброю та прагне глибшої співпраці з Францією. У Великій Британії деякі, зокрема лідер Ліберально-демократичної партії Ед Дейві, закликали країну відновити вітчизняне виробництво ядерних ракет, щоб дозволити своїм підводним човнам атакувати без нагляду США.
Москва вже кваліфікує такі кроки як ескалацію. У російській телеграмі, поширеній серед дипломатів МАГАТЕ 11 березня, чиновники назвали тіснішу координацію між членами Організації Північноатлантичного договору нарощуванням «загального ядерного потенціалу», який може бути спрямований проти Росії. Вони попередили, що будь-які майбутні переговори щодо контролю над озброєннями повинні враховувати цей об’єднаний потенціал.
«Зараз набагато більше підтримує ядерне озброєння, ніж будь-коли раніше», — сказав Джеффрі Льюїс, директор Програми нерозповсюдження у Східній Азії Інституту міжнародних досліджень Міддлбері. «Якщо ви вважаєте, що живете у світі хижацтва великих держав, де колективна безпека є обманом, досить важко не подумати: «Ну, краще уважно подивитися на велику проблему»».
