В Україні виходить довгоочікуваний готичний фільм “Скрудж” 2026 року з Джонні Деппом у головній ролі, який нарешті з розмахом повернувся до “великого” Голлівуду.
Шлях для повернення обрано безпрограшно. Один з найчастіше екранізованих творів Чарльза Діккенса — “Різдвяна пісня” — виходить саме в період зимових свят і готується зібрати у прокаті всі гроші світу. Критики вже називають “Ебенізер” (це оригінальна назва фільму) однією з найкращих екранізацій “Пісні”, пише Фокус.
Хоча, справедливості заради, — з такими популярними сюжетами неважко промахнутися, адже глядачам і критикам точно буде з чим порівнювати. Повертатися на Олімп слід було не з порожніми руками, а з вагомими аргументами, покликаними нагадати про те, хто такий Джонні Депп. Йому потрібно було викластися на всі сто. Втім, він так і зробив!
Отже, вікторіанський Лондон — втілення готичних мотивів, переддень Різдва. Розлючений Ебенізер Скрудж сопе за столом у своєму кабінеті, не відволікаючись на різні святкові дурниці. Сім років тому помер його діловий партнер Джейкоб Марлі (Ієн Маккеллен).
Єдиний, хто здатний виживати поруч із таким босом, — підлеглий Скруджа Боб Кретчіт (Руперт Грінт, більш відомий глядачам як рудий Рон Візлі з “Гаррі Поттера”). Боб ледве випрошує в Ебенізера вихідний на Різдво.
Скрудж, у свою чергу, вирушає додому, де до нього приходить привид покійного друга Марлі.
Той з’являється перед Скруджем, скутий ланцюгами, і каже, що жадібність привела його до великих страждань, а в Ебенізера ще залишилося трохи часу, щоб усе виправити. Також він повідомляє, що Скруджа сьогодні відвідають три духи Різдва, до яких він повинен прислухатися.
В принципі, більшість із нас добре знає, про що йде мова в цьому популярному творі Діккенса, і здивувати глядача сюжетними поворотами складно. Але цій екранізації це вдалося. Поєднання готичного трилера та чорної комедії має не так багато спільного з оригіналом, окрім, звісно, основного контуру оповіді.
Джонні Депп грає з покер-фейсом у своїй особливій манері, яка підходить лише йому: у інших це виглядатиме просто як відсутність гри (крім Дженни Ортеги, звісно).
Його герой розвивається поетапно, а його еволюція виглядає природно, точно як на сторінках твору Діккенса. Він не стає добрим за кілька хвилин: Скрудж поступово згадує, що колись таким і був.
Отже, до героя приходять три духи Різдва. Перший — дух минулого свята (Андреа Ройзборо). Привид спокутує провину за марно згаяний час. Він повертає героя в дитинство та юність, нагадуючи про втрачені можливості та велике кохання Ебенізера. Варто зазначити, що привид вийшов візуально дуже страшним.
“Я не знаю майбутнього, я бачу лише минуле”, — каже він.
Привид цьогорічного Різдва дуже любить поїсти і, взагалі, у своїх проявах максимально схожий на людину. Щоправда, у нього під шубою щось кишить і ворушиться, на що краще не звертати уваги. Та й спілкується він без церемоній, іноді просто кричить. Загалом, він вам точно сподобається!
Про дух майбутнього Різдва, за традицією, мало що відомо. Він темний і беззаперечно страшний. Ніхто не захоче мати з ним справи.
Режисеру Таю Весту вдалося створити саме ту атмосферу похмурого Лондона і взагалі похмурості всього, що ми бачимо протягом фільму. Ефекту додає зерниста плівка, яка викликає асоціації з фільмами 1990-х років.
Одним словом, перед нами — знайома історія спокути, яка наочно демонструє, що аналізувати минуле так само важливо, як і жити в сьогоденні. Адже всі ми походимо з дитинства, юності та незавершених гештальтів. Ще одна нова екранізація нагадує, що якісне переосмислення класики — найчастіше, хороша ідея.
