Окупанти вже не намагаються вибити ЗСУ зі своєї території на Курщині. Їм занадто дорого коштували подібні спроби.
Про це розповів командувач 8 корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ, бригадний генерал Дмитро Волошин в інтерв’ю BBC.
– Так, ще досі є. Я можу навіть назвати, де саме. Це район населеного пункту Новий Путь, наприклад, де ми контролюємо весь лісний масив навколо нього. Також ми контролюємо район населеного пункту Політотдельський і лісовий масив поряд. Так, це невеликі окремі ділянки на Курщині, але вони досі є.
ВВС: Росіяни докладають особливих зусиль, щоб вас вибити зі своєї території, чи вони вже не зважають на це?
Д.В. Певний час, приблизно рік тому, вони були агресивніші, дійсно хотіли нас вибити. Але великою кількістю залишили там свій особовий склад і відмовились від цієї задачі.
Ми, звісно, теж далі не рухалися, тому що у нас є свої проблеми, з якими треба розбиратися. З точки зору військового мистецтва, можливо, вони і правильно вчинили: навіщо “бодатися” за пару-тройку кілометрів своєї території, яка по суті ні на що не повпливає, якщо можна спробувати наростити свою зону контролю на нашій території.
Росіяни тут пробують створити “буферну зону”, шукають слабкі місця, але не виходить. Основна їх ціль, звісно, це місто Суми, обласний центр на кордоні.
ВВС: Вони хочуть оточити його чи наблизитись на відстань артилерійського пострілу?
Д.В. Дивіться, вже є оприлюднені факти, що противник артилерійськими системами працював по місту Суми. Так, це не були масові артилерійські обстріли, це був хаотичний обстріл з використанням самохідної артилерійської установки 2С7 “Піон”, 203-мм калібру. Це поодинокі постріли просто по місту мали максимально дестабілізувати обстановку, примусити населення панікувати, примусити український народ загалом піти на угоду з агресором.
Сказати, що їхня мета оточити місто Суми, захопити його повністю чи “підперти”, я не можу. Це буде залежати від того, чи буде в них успіх на цій ділянці фронту. Росіяни працюють на те, щоб демонструвати перемоги, робити інформаційні вкиди для свого населення.
Ви ж зверніть увагу, вони кажуть, що захоплюють певні населені пункти, але вони не говорять, яку площу території взяли під контроль. Навпаки, коли ЗСУ просуваються на якомусь напрямку, то говорять в першу чергу, що звільнили скільки-то квадратних кілометрів території.
ВВС: Ви бачите за цей рік якусь зміну в кількості або якості їхніх сил і засобів на Сумщині: чи вони посилюють це угруповання чи, навпаки, знімають війська і перекидають на Донбас та Запоріжжя?
Д.В. За останній рік угрупування противника на цьому напрямку суттєвих змін не зазнало. Можливо, десь один батальйон додався і один віднявся, коротше кажучи, це не суттєво. Повірте, в умовах сучасної війни один батальйон – це не так багато, з того батальйону саме штурмовиків буде 100-150 максимум. За пару тижнів тут вони всі знищуються.
ВВС: До речі, чи не спостерігали ви появу північнокорейців, можливо, на території Курщини або по лінії кордону? Нещодавно була інформація, що КНДР знову передала Росії 30 чи 50 тис. своїх бійців.
Д.В. Що стосується північних корейців, то я особисто спостерігав їх появу в 2024 році, коли вони тільки з’явилися на Курщини і стрункими рядами йшли вмирати.
На даний час, з того, що мені відомо, то на моєму напрямку дві бригади північнокорейців стоять, грубо кажучи, по кордону з боку Курської області. Ведуть вони там оборонний бій, візуально, чесно кажу, вони себе не видають, час від часу ми там знищуємо противника, можна допустити, що це були саме корейці по тому, як вони рухалися і виглядали.
Точно стверджувати, що це саме солдати КНДР, я не можу, бо ж паспорти нашому дрону вони не показують, коли помирають.
Але вони там дійсно є, залучені як ешелон прикриття державного кордону.
На територію України вони не заходили жодного разу і розміщувались на Курщині ще до того, як з’явилася інформація про 30 тис. корейців, яких там нових підготували. Ці бригади КНДР дозволили росіянам вивільнити особовий склад з другого ешелону і застосувати його на інших ділянках фронту.
ВВС: Ви вже згадували про Курську операцію, яка два роки тому була в самому розпалі, і ви брали безпосередньо в ній участь. Чи можете ви зараз дати свою оцінку, чому вона закінчилась так, як закінчилась, чого не вистачило Україні, щоб утримати цю територію? Можливо, були помилки при розподіленні сил і засобів або ж вирішальну роль зіграла поява військ КНДР?
Д.В. Я завжди кажу, що цій операції оцінку дадуть, мабуть, трохи пізніше якісь військові аналітики, історики, які будуть розбирати її покроково і з доступом до всієї інформації, щоб це було максимально об’єктивно.
Ви самі розумієте, що на момент, коли проводилася Курська операція, я був командиром бригади і міг відповідати тільки за той обсяг підрозділів, якими я оперував, які були в моєму підпорядкуванні, і опікувався тими завданнями, які я виконував, які на мене покладалися вищим керівництвом. Ось за це я можу дати оцінку і відповідь, чому в мене там щось вийшло, щось не вийшло.
В мене був успіх тоді і, я б сказав, що в деяких моментах він був навіть, коли я в нього можливо на початку і не вірив. Успіх був, тому що ми досить скрупульозно підійшли до підготовки.
Чому операція так закінчилась, я не можу судити, тому що я не володію всім, скажімо так, пакетом інформації про всі військові частини. А мої особисті домисли нехай залишаться лише моїми.
Можу сказати: ми робили все, що могли зробити на той час наявними силами, і корейці певним чином зіграли як один із факторів, це без сумнівів.
