Рішення відзначити українського письменника та поета почесним докторським ступенем ухвалив сенат Вроцлавського університета: “Митцю, чия творчість виходить за межі літератури, стаючи свідченням епохи та інструментом опору насильству”.
Церемонія отримання почесного титулу відбулась 22 травня, пише ЛБ.
“Це значний жест солідарності між академічною спільнотою Вроцлавського університету та Україною, її боротьбою за свободу, ідентичність та культуру”, — йдеться у повідомленні.
Під час церемонії Жадан виголосив промову “Можливість щастя, заперечення смерті”. В ній, зокрема, зазначив:
“Дивно усвідомлювати, але цього року українські університети вже випускають студентів, чиє навчання цілком припало на роки повномасштабної війни. Хтось із них мав можливість ходити до аудиторій і слухати лекції, що переривалися повітряними тривогами, хтось (як студенти, скажімо, харківських університетів) займався дистанційно. Тим не менше – маємо покоління, що отримало освіту в умовах війни. Що стоїть за цією приміткою – “в умовах війни”?
Порожні університетські коридори, викладачі, що взяли до рук зброю, комендантська година, попередження про можливий обстріл. Але головне – зламаний час, зсунута перспектива, порушене майбутнє. Час, що втратив свою лінійність, неможливість за щось зачепитись, грунт, вибитий із-під ніг. Це неприродне й болюче співіснування двох реальностей – реальності війни і реальності нормального звичного життя – про що воно свідчить?
Можливо про те, що ми, зіткнувшись із жорстокістю і несправедливістю, все одно потребуємо базових надбань, класичної філософії, класичного мистецтва. Чи навпаки – про те, що жодна класична філософія, жодні наука та мистецтво не здатні зупинити вбивцю, не спроможні притлумити потребу зла стверджуватись за чужий рахунок, підживлюватись чужою трагедією, заповнювати собою чийсь простір, чиєсь життя, чиєсь майбутнє”.
Завершив свою промову так:
“Ми змушені захищатись, відстоюючи своє право на існування. А потому ми змушені будемо повертати собі своє право на радість і щастя. Сковорода, якого ми тут згадали, говорив, що джерелом нещастя є наша безпорадність. Нині нам навряд чи можна закинути безпорадність.
Мені видається, Україна сьогодні доволі переконливо нагадує, як багато в нашому, доволі цинічному і жорстокому світі важать такі речі, як чесність і відповідальність. А ще видається, що українці, які нині відбиваються від ворога, намагаючись вистояти і зберегти себе, захищають те, що ми можемо назвати нашим спільним простором, з його спільними ідеями, знаннями та історією.
Сьогодні ми, великою мірою, захищаємо не лише свої університети, а й університети старої Європи, яка не завжди знаходить у собі сміливість засуджувати зло. Втім, це вже тема для іншої розмови. Мені лише хотілося ще раз нагадати, що цей щоденний опір, який чинять українці – він не лише про біль і відчай. Він так само про силу тих, хто має право бути щасливими. І хто не має наміру від цього права відмовлятись”.
