Якщо російська армія так і не змогла підтримати міф про власну непереможність, то її розвідувальні операції та операції впливу залишаються небезпечними й гнучкими. Спадщина радянського чекістського ремесла КДБ не зникла разом із СРСР — вона еволюціонувала. Сьогодні російські спецслужби діють через кордони: вони полюють на посадовців, проникають у мережі опозиції, вибудовують особисті зв’язки й використовують інформацію як зброю далеко за межами України.
Історія громадянки США Сари Ештон-Сірілло лежить саме на перетині цих двох фронтів.
Від ІншеТВ. Щоб краще зрозуміти всі обставини викладеного, важливо знати, що Сара Ештон-Сірілло — американська трансгендерна жінка, журналістка та колишня представниця Сил територіальної оборони ЗСУ. Вона здійснила трансгендерний перехід, народившись чоловіком (Майкл Джон Ештон-Сірілло), і зараз ідентифікує себе як жінка.
Вона приїхала до України на початку повномасштабного вторгнення як тревел-блогерка, вирішила залишитися. Згодом вона приєдналася до Сил територіальної оборони та глибоко занурилася у протидію російським інформаційним операціям. В інтерв’ю NV вона детально розповіла про тактики російських «медових пасток» у США, про свої контакти з російською агенткою Номмою Зарубіною — яка згодом визнала провину в американському суді й очікує на вирок цього літа — та про те, як розгорталася ця операція. Також вона дискутує про потенціал широкої організованої російської опозиції режиму Путіна.
Тепер, коли вирок у справі Зарубіної має юридичну визначеність, Сара може поділитися деталями операції: приватними повідомленнями, скриншотами та відео, які раніше не публікувалися. Те, що ви прочитаєте далі, — рідкісна можливість зазирнути у реальні механізми сучасної розвідувальної війни. Це нагадування про те, що у цій війні боротьба за території — лише частина протистояння. Битва за вплив, сприйняття та контроль над наративами може виявитися не менш вирішальною.
Наша розмова вийшла довгою, але вона варта уваги.
Дем’ян Шевко:
Саро, в Україні ви стали досить відомою американською постаттю. Почнімо з самого початку. Чотири роки тому ви приїхали сюди просто як тревел-блогерка — мандрівниця, якій було цікаво відкривати різні країни. А потім опинилися в центрі повномасштабної війни. Ви почали волонтерити, згодом вступили до лав українських Сил оборони, а тепер, як свідчать останні повідомлення, вас навіть описують як агентку, пов’язану з Об’єднаним фронтом опору — Російським фронтом визволення.
Чи могли б ви розповісти про свій бекграунд? Що вас мотивувало? Як відбулася ця трансформація — від вашого попереднього життя до того, ким ви є зараз?
Сара Ештон-Сірілло:
Приблизно після шести місяців роботи тут журналісткою я приєдналася до Сил оборони України — зокрема до Сил територіальної оборони у Харкові, це був 209-й батальйон 113-ї бригади. У той час я почала працювати над деякими проєктами у сфері інформаційних операцій. У певний момент ми навіть вигадали історію, що я нібито є речницею, — це була повністю сфабрикована легенда. У результаті цієї роботи Росія офіційно внесла мене до списку терористів.
Після цього моє ім’я стало відомим у російському інформаційному просторі — не лише серед пропагандистів, а й серед російських сил визволення як усередині Росії, так і за її межами.
Саме ця публічність дала мені можливість встановити контакти з росіянами всередині Росії, які створили групу під назвою — Об’єднаний фронт спротиву. Пізніше, коли я перейшла зі складу Територіальної оборони до Головного управління розвідки, я змогла значно розширити ці контакти з російськими інфлюенсерами, оперативниками та агентурою.
Починаючи з 2024 року, я налагодила глибокі зв’язки як у російській емігрантській спільноті, так і з людьми всередині Росії, які були готові допомагати визволенню України — і водночас власному визволенню — працюючи на перемогу над російським режимом, повалення Путіна та звільнення російського народу.
Коли моя військова служба завершилася у лютому 2025 року, я зосередилася на роботі з російським спротивом, зокрема з Об’єднаним фронтом опору. Ми почали будувати щось значно більше. Як уже повідомлялося, я допомагала їм у різних операціях у Європі та Сполучених Штатах.
Дем’ян Шевко:
Вражає те, що з одного боку ви безпосередньо воювали проти Росії як бойова медикиня на передовій, брали участь у бойових операціях. А з іншого — співпрацювали з росіянами, які виступають проти режиму, допомагаючи їм у різний спосіб.
Як, на вашу думку, виглядає реальний потенціал російської опозиції? Скільки людей насправді готові активно протистояти режиму?
Сара Ештон-Сірілло:
У мене немає точних цифр, і я не хотіла б спекулювати на цьому. Але можу сказати, що перебуваю на зв’язку з достатньою кількістю людей, щоб бачити цілком відчутні результати як усередині Росії, так і по всьому світу.
Ми бачили ліквідації генералів, які створювали вакуум керівництва, яким потім могла скористатися наша армія. Ми бачили усунення пропагандистів. Ми бачили ліквідацію таких фігур, як Дар’я Дугіна. І всі ці дії здійснюють росіяни проти росіян.
Чи не найбільша брехня Кремля полягає в тому, що за всіма цими подіями нібито стоять українці. Це неправда. Росіяни всередині Росії хочуть бути вільними. Вони розуміють, що Путін став руйнівною силою для їхнього суспільства [Громадську думку в Росії оцінити важко, опитування російського Левада-центру засвідчило, що станом на грудень 2025 року абсолютна більшість росіян (73%) підтримували дії російської армії в Україні, хоча цей показник поступово знижується — прим. ред.]. І вони вважають, що єдиний шлях уперед — це спільна перемога: для росіян, які зазнали гноблення під режимом Путіна, і для українців, які вже чотири роки живуть у реальності повномасштабного вторгнення та століттями протистоять цьому ворогу.
Дем’ян Шевко:
Нещодавно у Вільнюсі відбувся Форум «Вільна Росія». Складається враження, що такі постаті, як Гаррі Каспаров, Михайло Ходорковський та інші російські лідери думок в еміграції — науковці, журналісти, публічні інтелектуали — дедалі більше схиляються до думки, що повалення режиму зрештою може потребувати збройного спротиву.
Ви працюєте з Об’єднаним фронтом опору. Навіть сама назва натякає на щось широке й об’єднане. Ми також бачимо формування на кшталт Російського добровольчого корпусу та інших підрозділів, які воюють на боці України.
Наскільки близькими ми є до моменту, коли ці різні опозиційні діячі та збройні групи можуть об’єднатися навколо спільної ідеї чи платформи? І як російський режим намагається розколоти й дезорганізувати опозиційний рух?
Сара Ештон-Сірілло:
Я вважаю, що сама ідея вже цілком очевидна: повалення Путіна і демонтаж його кліки.
Путін — гангстер. А гангстери або сидять у в’язниці, або лежать шість футів під землею. Коли прийде його смерть — а вона прийде — це станеться від рук іншого росіянина. Він може оточити себе охороною й зовнішніми системами безпеки, але не може захиститися від тих, хто знає його найкраще. А це — росіяни.
Втім режим досі залишається сильним. Нещодавно ви писали про справу російської шпигунки, яка використовувала «медову пастку», — Номми Зарубіної. Вона була моєю коханкою. У нас були інтимні стосунки приблизно вісім місяців. Як повідомляло The New Voice of Ukraine, я вступила у ці стосунки, щоб отримати від неї важливу інформацію. Згодом вона визнала провину — у роботі на ФСБ, а також у занятті проституцією та причетності до торгівлі людьми.
Фото: надано Сарою Елтон-Сірілло
Те, що я дізналася за час наших стосунків, показало: багато росіян готові майже на все, аби врятуватися з того, що вони самі називають кораблем, який тоне. Вона передала мені значний обсяг інформації, сподіваючись таким чином вирватися зі свого власного безвихідного становища.
У певний момент ми записали відео — ви його бачили — де вона хвалила російських бійців, які виступають проти режиму Путіна. Вона прямо згадувала тих, хто воює у складі Російського добровольчого корпусу та інших підрозділів, які наважилися чинити опір. Можливо, її слова не були щирими, але сам меседж був правильним.
Якщо росіяни готові взяти до рук зброю проти режиму, саме таких людей і потрібно підтримувати та об’єднувати.
Партизани, з якими я працюю всередині Росії через Об’єднаний фронт, готові до збройної боротьби. Російський добровольчий корпус показав ту саму рішучість. У березні 2025 року, коли я перебувала у відрядженні в Берліні, ми виявили людину, яка шпигувала проти цих бійців, і змогли напряму пов’язати її з режимом Путіна. Це показало нам, що до цих рухів ставляться серйозно — і що вони мають реальний вплив.
Ці збройні групи ефективно діють на лінії фронту. Вони сіють страх усередині Росії — так само, як і Об’єднаний фронт опору через свої партизанські дії.
Тепер головне питання — як уникнути фрагментації. Є опозиційні діячі, які більше розділяють, ніж об’єднують. Партизани з Об’єднаного фронту хочуть співпрацювати з інтелектуальними лідерами, такими, як Каспаров та інші, водночас взаємодіючи і з тими, хто готовий вести збройну боротьбу.
Коли такі люди, як Зарубіна, передають інформацію і публічно визнають легітимність російських бійців, які виступають проти Путіна, це сигналізує про дещо глибше: навіть окремі елементи всередині ФСБ розуміють, що зміни наближаються.
Те, що наближається, — це поразка режиму Путіна. Росіяни всередині кремлівської системи зрештою відповідатимуть за той порядок, який вони створили. І сам Путін не уникне цього розплати.
Дем’ян Шевко:
Саро, я хотів би детальніше повернутися до історії із Зарубіною. Тепер, коли вона визнала провину, багато тверджень, які раніше здавалися сумнівними, отримали підтвердження.
Її представляли як російську оперативницю — відносно молоду жінку, добре освічену, з вільною англійською. Згідно з обвинуваченням, вона використовувала особисті стосунки, зокрема сексуальні, як інструмент для отримання інформації. І виглядає так, що зрештою вона сама опинилася в подібній пастці.
Як усе почалося? Як ви вперше про неї дізналися? Чи можете провести нас через цю історію — від моменту, коли ви вирішили вступити з нею в контакт, до того, як усе розгорталося далі?
Сара Ештон-Сірілло:
У 2024 році я перебувала у відрядженні на активній службі у Сполучених Штатах під час конференції НАТО. Я познайомилася з Номмою на приватній вечері в домі одного російського опозиційного лідера, який проживає у США і водночас має зв’язки з Україною.
Під час цієї вечері її поведінка викликала підозру. Я повідомила про свої занепокоєння керівництву в Україні, зазначивши, що вона та її оточення, найімовірніше, діють як агенти. У липні 2024 року було розпочато розслідування.
У листопаді 2024 року Сполучені Штати оголосили про її арешт. Її затримали, а згодом відпустили під заставу. Саме в цей період ми дізналися, що вона почала проявляти інтерес до мене. Якщо подивитися на її соціальні мережі, я була одним із дуже небагатьох акаунтів, на які вона підписалася. І час цього збігу виглядав доволі показово.
Невдовзі після того, як я завершила активну службу й почала працювати як волонтерка з рекрутингу для російського спротиву, вона зв’язалася зі мною на початку весни 2025 року й запропонувала встановити контакт. Уже в квітні вона почала виявляти романтичний інтерес і пропонувати особисту зустріч.
Після консультацій із колегами з Об’єднаного фронту я поїхала до Нью-Йорка, щоб побачитися з нею. Те, що починалося як її спроба взяти мене в розробку, поступово перетворилося на стосунки, під час яких я змогла отримати від неї значний обсяг інформації.
Фото: надано Сарою Ештон-Сірілло
Вона продемонструвала рису, яку я вважаю доволі типовою для оперативників російської системи: готовність домовлятися з будь-ким, якщо це допомагає їхньому особистому виживанню. Жодної помітної лояльності до Кремля не було — навіть у людини, яка діяла від імені ФСБ.
Від початку весни 2025 року і до кількох днів перед її арештом ми підтримували те, що ззовні виглядало як стосунки. Це включало й період після того, як я наприкінці листопада 2025 року знову повернулася на активну службу у Збройних силах. Її ув’язнили в перший тиждень грудня 2025 року. Послідовність подій говорить сама за себе.
Дем’ян Шевко:
З огляду на те, що під час служби в Силах територіальної оборони Ви вже стали помітною мішенню російської державної пропаганди, чи можемо ми припустити, що Зарубіна діяла не самостійно, а отримала завдання від російської влади працювати саме проти вас?
Сара Ештон-Сірілло:
Ми знаємо це напевно.
У 2024 році Росія внесла мене до списку терористів і того ж року запровадила проти мене санкції. На початку весни 2025 року російська влада оголосила, що проти мене відкрито кримінальну справу. Саме в цей момент вона і встановила зі мною контакт.
У червні 2025 року — приблизно тоді, коли вона зізнавалася мені в коханні, а я планувала поїздку, щоб побачитися з нею, — російський суд заочно засудив мене до 20 років ув’язнення за звинуваченнями у тероризмі. І попри це агентці ФСБ дозволили зустрічатися зі мною і навіть запрошувати до свого дому. Було очевидно, що це була пряма спроба вийти на мене як на ціль.
Фото: надано Сарою Ештон-Сірілло
Однак завдяки підготовці, яку я отримала в Україні, а також порадам членів Об’єднаного фронту щодо протидії операціям ФСБ, нам вдалося обернути цю ситуацію на свою користь.
У цьому рішенні були й особисті виміри. Щоб зберегти переконливість наших стосунків і повністю виконати завдання операції, мені довелося піти на певні особисті жертви. Я тимчасово припинила гормональну терапію, щоб підтримувати ці стосунки в рамах ширшої операції.
Це було непросте рішення. Але ми розуміли: якщо хочемо довести цю операцію до кінця, потрібна повна відданість.
Дем’ян Шевко:
Ви згадали, що вперше зустріли її в домі одного російського опозиційного діяча у Сполучених Штатах. Якщо це можливо, чи могли б Ви уточнити, хто це був і чи могла вона також працювати проти нього?
Сара Ештон-Сірілло:
Та вечеря відбулася в домі Іллі Пономарьова. Я не можу точно сказати, з якою саме метою вона там перебувала. Можливо, вона справді намагалася працювати проти нього, але я не хочу робити припущень, виходячи за межі того, що знаю. Там також був Андрій Ілларіонов — російський економіст і колишній головний економічний радник Путіна.
Що я можу сказати напевно — це те, що їй вдалося проникнути в кола багатьох впливових людей, причому з різних сторін. У певний момент вона мала стосунки із заступником постійного представника Росії при ООН Дмитром Полянським. А після цього вступила у стосунки зі мною.
Я не можу повністю оцінити мотиви її взаємодії з різними людьми, але очевидно, що вона була дуже вправною у вибудовуванні особистих зв’язків і завоюванні довіри.
Дем’ян Шевко:
Звучить майже як сюжет шпигунського роману.
Сара Ештон-Сірілло:
Я хочу підкреслити одне: Об’єднаний фронт не має страху перед російською державою.
Після того, як я почала взаємодіяти із Зарубіною, я навіть надіслала повідомлення Полянському. Це був радше символічний жест — показати, що які б операції вони не проводили, ми все одно будемо на крок попереду.
Дем’ян Шевко:
Такі фігури, як Марія Бутіна, Зарубіна — і, ймовірно, інші — виглядають як частина певної закономірності. Чи можемо припустити, що в США та Європі діє більше оперативників на кшталт неї, які використовують подібні методи?
Сара Ештон-Сірілло:
Як повідомляло The New Voice of Ukraine, вона передала інформацію про різних агентів, які діють у Сполучених Штатах.
Здавалося, що Зарубіна особливо зациклена на Бутіній. Це виглядало майже як суперництво — ніби вона постійно порівнювала себе з нею. Але врешті-решт такі люди — це інструменти Кремля, елементи великої системи.
У них немає нічого унікального чи виняткового. Їх відбирають, використовують і, якщо потрібно, просто списують. Якщо були Бутіна і Зарубіна, то, ймовірно, будуть і інші — ті, хто вважатиме, що відіграє визначальну роль в історії. І ми будемо до цього готові.
Дем’ян Шевко:
Я сам коротко інтерв’ював Зарубіну — приблизно хвилин п’ятнадцять. Тоді вона заперечувала всі звинувачення, і було очевидно, що вона дуже обережно добирає слова.
Ви провели з нею значно більше часу. Коли ви кажете, що вона була розумною, але «росіянкою до кісток», що саме ви маєте на увазі? Що ви спостерігали? Що мотивує таких людей, як вона? Ідеологія, амбіції, зарозумілість — чи щось інше?
Сара Ештон-Сірілло:
Було кілька моментів, які мені особливо запам’яталися.
Я познайомилася з її батьками — віртуально, через відеодзвінки.
Дем’ян Шевко:
Ого.
Сара Ештон-Сірілло:
Вона вірила — або принаймні намагалася переконати себе — що зрештою ми одружимося. Тож одного вечора я говорила з її матір’ю, а іншим разом — з її батьком.
Мене вразила їхня реакція на її арешт. Вони поводилися так, ніби це нічого не означає. Вони просто чекали, що вона повернеться додому. Вони щиро вірили, що цей американець — український сержант — одружиться з їхньою донькою. Вони повністю прийняли цю історію.
Був ще один її коментар про українську мову, який я ніколи не забуду. Вона сказала: «У мене немає проблем із українською мовою. Насправді вона навіть чистіша. Це ніби наші маленькі провінційні родичі розмовляють мовою, на основі якої була створена російська».
У цій фразі було щось набагато глибше.
Я бувала в її домі. Я бачила, як вона розповідала своїй дитині про Радянський Союз — про його так звану велич. Навіть коли вона записувала для нас відео, де критикувала Путіна і хвалила російських бійців, які виступають проти нього, вона все одно зберігала певні базові уявлення.
Якось вона сказала, що, на її думку, Путіну взагалі не потрібно було починати війну — тому що Україна все одно рано чи пізно приєдналася б до Росії.
Ось що я маю на увазі, коли кажу, що вона була росіянкою до кісток. Це була не просто політична лояльність. Це був цілий світогляд — вкорінене переконання у певній ієрархії, праві на домінування і неминучості такого порядку речей.
Дем’ян Шевко:
Цей аргумент звучить знайомо. Я вже чув подібне раніше. Ілля Пономарьов колись казав російським медіа, що голосував проти анексії Криму не тому, що вважав її принципово неправильною, а тому, що неправильним був сам спосіб. Це дуже схожа логіка.
Сара Ештон-Сірілло:
Ви бачили ті відео. Я буду рада, якщо The New Voice of Ukraine опублікує їх у тому форматі, який ви вважатимете доречним.
Найдивовижніше було те, що навіть коли вона повторювала слова, які я просила її сказати, її внутрішня ментальність усе одно проявлялася. У ній не було справжнього усвідомлення того, що Україна — це незалежна держава, що Україна — це Європа. Росія ж, навпаки, залишається Росією.
І ось це розуміння — що Україна існує сама по собі, як окрема країна — вона так і не змогла по-справжньому прийняти.
Дем’ян Шевко:
Після всього, що Вам довелося пережити за ці роки — військова служба, робота у сфері розвідки, особисті ризики — як це змінило ваш світогляд? І як ви бачите розвиток війни найближчим часом?
Сара Ештон-Сірілло:
Я хотіла б відповісти на це у двох частинах, тому що сам шлях має значення.
Зануритися у мислення оперативника ФСБ виявилося, у багатьох сенсах, психологічно складніше, ніж служити на передовій. Зараз я перебуваю на сході, як вам відомо, і це два абсолютно різні типи протистояння.
На полі бою ти маєш справу з класичною війною. Ти розумієш безпосередні ризики. Ти бачиш ворога перед собою.
Але коли стикаєшся з російськими спецслужбами — з асиметричною війною та операціями «м’якої сили» — ти маєш справу з набагато підступнішою реальністю. Це психологічна боротьба. Це маніпуляції. Це середовище, де обман і моральна гнучкість стають нормою.
Спроба зрозуміти таке мислення відчувалася як занурення у дуже темне місце. І цей досвід мене змінив.
За ці чотири роки я дедалі більше переконуюся: головна стратегічна перевага Росії полягає в її здатності представляти себе як звичайного учасника міжнародного порядку. Насправді ж ця система працює з принципово іншою метою — підірвати цей порядок і перебудувати його за власним зразком.
На фронті ми воюємо із солдатами. У сфері розвідки ми протистоїмо наративам, маніпуляціям і мережам впливу. Обидві ці битви важливі. Але друга часто менш помітна — і водночас набагато більш руйнівна.
