Коли тиждень тому Хамід почув новину про смерть Верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, він відчув хвилю ейфорії та вийшов із дружиною та донькою на вулицю в Тегерані, щоб відсвяткувати.
Це переклад статті кореспондентки BBC з міжнародної політики Керолайн Гоулі, з оригіналом можна ознайомитися тут.
Протягом наступних кількох днів, поки американські та ізраїльські бомби падали на будівлі по всій столиці, родина виходила на дах будинку, щоб спостерігати за авіаударами, радіючи щоразу, коли вони вражали ціль режиму.
“Спробуйте знайти будь-яке інше місце на цій землі, де люди раділи б нападу на свою країну”, – сказав Хамід, з яким BBC спілкувалася через його двоюрідну сестру у Великій Британії.
“Але тепер у нас є надія, що режим скоро паде. Ми щасливі”.
Хамід – його ім’я змінено – такий не один.
Разом з колегами з Перської служби BBC ми поговорили з іранцями в країні і за її межами про те, що означає тиждень війни для майбутнього Ірану та для всього регіону.
Перськомовна служба BBC News охоплює 24 мільйона людей у всьому світі, більшість з яких проживає в Ірані. Хоча іранська влада блокує та регулярно глушить BBC.
У величезній країні з населенням 90 мільйонів людей, яка перебуває під бомбардуваннями та має тоталітарний уряд, що суворо обмежує інтернет, неможливо повністю оцінити настрої людей.
Мешканці Тегерана отримують повідомлення з попередженням: “Якщо ваше підключення до інтернету продовжиться найближчими днями, вашу лінію заблокують, а вас віддадуть під суд”.
Режим досі вселяє страх, і всі, хто висловлює будь-яку критику, не бажають називати своє ім’я, боячись наслідків для себе чи своєї родини.
Але тиждень потому, поки одні люди все ще святкують кожен удар по режиму, інші дедалі більше налякані, ставлячи під сумнів мотиви та кінцеву мету війни.
“Мета цієї війни не в тому, щоб принести свободу чи демократію іранському народу”, – сказав BBC Алі.
“Це все заради геополітичної вигоди Ізраїля, США та арабських країн регіону”.
Мохаммед, якому за 30, і який живе в Тегерані, сказав, що хотів угоди між США та Іраном, яка б дозволила уникнути війни.
“У глибині душі я завжди сподівався, що угоду досягнуть”, – сказав він.
Він думав, що буде радий смерті Хаменеї, але зрештою “нічого не відчув”.
Він сказав BBC, що зараз його сповнює невизначеність щодо майбутнього, його також лякають контрольно-пропускні пункти іранської влади повсюди на землі та бомбардування з неба.
Інші іранці говорять про суміш страху, стресу та надії.
Одна жінка сказала, що щоб зрозуміти всю складність того, що вона та інші іранці зараз відчувають, треба прожити в Ірані 40 років.
“Ми сміємося і радіємо, коли режим зазнає ударів, але коли гинуть діти, а наша інфраструктура руйнується, ми хвилюємося за майбутнє нашої країни”, – сказала вона.
В Ірані немає опитувань громадської думки, але більшість іранців, схоже, зневажають режим, який приніс їм такі величезні страждання.
Хоча він все ще має велику кількість відданих прихильників, його численні опоненти розділені між тими, хто підтримує США та Ізраїль, і тими, хто ставиться до них із глибокою підозрою.
Саїд сказав нам: “Уряд Трампа – згори донизу – весь бреше. У них не було жодних причин атакувати Іран. Окрім того, що цього хотів Ізраїль”.
Іран є військовим союзником Російської Федерації. Протягом чотирьох років війни в Україні Іран поставляє Росії шахеди та інші військової технології. За допомогою них росіяни щодня атакують Україну, вбиваючи людей і руйнуючи інфраструктуру.
Окрім заяв самого режиму, ми чуємо набагато менше голосів від його прихильників.
Ми також не чули повідомлень від тих, хто постраждав найбільше – батьків дітей, які загинули 28 лютого внаслідок удару по початковій школі в південному місті Мінаб.
Це була найсмертоносніша відома атака війни на сьогодні.
Але кілька іранців розповіли BBC, що після 47 років Ісламської Республіки вони так відчайдушно хочуть побачити її кінець, що нинішня війна – їхня єдина надія на свободу.
Кузіна Хаміда у Великій Британії, одна з кількох мільйонів іранців, що зараз живуть у вигнанні, висловила суперечливі почуття багатьох іранців, коли минулої суботи США і Ізраїль завдали перші удари.
“Я ненавиджу війни, я не хочу, щоб жодна невинна людина була вбита чи постраждала, незалежно від того, на чиєму вони боці, але я стрибаю від радості, почувши новини про напади цього ранку”.
“Я знаю, це суперечливо та божевільно, але це правда. Думка про те, що мрія про свободу від кровожерливих аятол нарешті може стати реальністю, змушує мене втрачати розум від радості”.
Наприкінці тижня ми попросили її допомогти зв’язатися з Хамідом. Але це не вдалося.
“Будь ласка, не засуджуйте мене, – сказала вона. – Але я думаю, що удари мають продовжуватися. Вони мають завершити свою справу”.
Хамід сказав раніше їй, що авіаудари в основному спрямовані проти “поганих” людей.
Але ми також чуємо про список жертв серед цивільного населення, в якому багато дітей і який зростає. В Ірані немає бомбосховищ чи повітряних тривог.
За даними американського інформаційного агентства активістів за права людини (HRANA), на сьогоднішній день загинуло понад 1000 цивільних, у тому числі 200 дітей.
Коли почалася війна, HRANA все ще намагалася ідентифікувати тисячі протестувальників, які загинули під час масових протестів в січні, які жорстко придушив уряд.
Іранці досі травмовані масштабами кровопролиття після того як силовики відкрили вогонь по неозброєних протестувальниках.
Саман, ім’я змінено, з Ісфахана, особисто знав шістьох людей, яких розстріляли на вулицях центрального міста в той час, а тепер двоє його родичів загинули внаслідок окремих авіаударів у Тегерані.
Наприкінці тижня він надіслав повідомлення журналісту Сорушу Пакзадові з Перських служби BBC. Він розповів, що ситуація в Ісфахані “справді жахлива”, на місці одного з ударів на землі розкидані частини тіл.
Він каже, що він шокований і розгніваний: “Я ніколи в найгірших мріях не міг припустити, що нас охопить така війна”. .
Мій колега Гончех Хабібіазад, який збирає голоси з Ірану, каже, що погляди деяких людей змінилися протягом тижня війни. Багато хто не очікував, що вона продовжиться після вбивства Хаменеї.
Одна 20-річна жінка з Тегерана сказала, “що була на сьомому небі від щастя, коли вдарили по верховному лідеру”. Але через шість днів вона заявила: “Тепер я ні щаслива й ні сумна – просто втомлена”.
