Найбільше рішень, які зобов’язують покинути Польщу, у 2025 році отримали громадяни Грузії та Білорусі, однак саме щодо українців найчастіше застосовували примусову депортацію.
З 29 грудня 2025 по 04 січня 2026 р. понад 120 іноземців покинули Польщу на підставі рішення про обов’язкове повернення. При цьому по 15 громадян Грузії та Білорусі, а також 11 громадян Колумбії виїхали добровільно, натомість ще 5 грузинів, 2 молдован та 31 українець були вислані з країни примусово.
Про це повідомляє Прикордонна служба Польщі (Straż graniczna), пише Еспресо.
“Серед них були іноземці, які становили загрозу для громадської безпеки та порядку, а також особи, засуджені за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, неодноразові крадіжки або зберігання наркотичних засобів чи психотропних речовин”, – пояснили польські прикордонники.
Зокрема, Морський відділ Прикордонної служби у Гданську повідомив про депортацію 41-річного українця, який неодноразово порушував польське законодавство і тричі відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Зокрема, він був засуджений за керування транспортним засобом у стані сп’яніння та зберігання психотропних речовин.
“Звільнений з виправної колонії в Чорному, 4 січня він під конвоєм був доставлений на автомобільний прикордонний перехід у Дорогуську і переданий українській стороні”, – йдеться у повідомленні.
Половина депортованих іноземців – українці
За даними прикордонників за останні два роки саме до українців найчастіше застосовують примусове видворення з Польщі, а не просто зобов’язання покинути країну.
Як повідомляє видання Onet.pl, у минулому році Прикордонна служба виконала загалом понад 9,4 тисячі рішень, що зобов’язували українців покинути територію Польщі. Переважна більшість таких рішень була реалізована в добровільному порядку (7,2 тис. осіб). Ще майже 2,2 тис. осіб були вислані примусово. При цьому з тих 2,2 тисячі, які були депортовані, половина – громадяни України.
Скажімо, щодо громадян Грузії торік було ухвалено 1,9 тис. рішень покинути територію, з яким 360 було виконано примусово, а решта – добровільно виїхали з Польщі. Щодо білорусів, то з 1,3 тисячі рішень лише 130 були виконані примусово. Натомість щодо громадян України, то з 1,2 тис. рішень примусово виконаними були 1,1 тисячі.
У 2024 році також саме до українців найчастіше застосовували депортацію, а не добровільне зобов’язання виїхати з країни. Наприклад, щодо громадян Грузії у 2024 році було ухвалено 2589 рішень покинути країну. З них 2325 осіб виїхали добровільно, а 264 – примусово. Натомість щодо громадян України було ухвалено 449 рішень, з яких 380 мали примусовий характер, і лише 69 – добровільний. Тобто за рік кількість українців, який депортували з Польщі зросла майже втричі – з 380 до 1100 осіб.
Різниця між примусовим поверненням і депортацією з Польщі
Польське законодавство передбачає два способи змусити іноземця покинути територію Польщі. Перший – це провадження щодо зобов’язання повернення. Це адміністративна процедура щодо іноземця, який не відповідає критеріям легального перебування на території країни або чия присутність визнана небажаною з інших причин. Як правило, таку процедуру застосовують до порушників візового режиму, тих хто працював у Польщі нелегально тощо. У такому разі людині визначають термін, вподовж якого вона має покинути територію країни (до 30 днів, але в окремих випадках може бути продовжений до одного року). Рішення про зобов’язання покинути країну (зобов’язання повернення) можна оскаржити у суді.
Другий спосіб – це депортація (видворення), яка передбачає примусове вивезення іноземця з території держави. У такому разі його супроводжують до кордону. Депортацію застосовують, якщо іноземець порушив встановлений термін добровільного повернення, або якщо його визнають таким, що загрожує національній безпеці, обороні і громадському порядку. Як правило, йдеться про осіб, які вчинили кримінальні злочини. Утім, поняття “загроза громадському порядку” може мати доволі широке трактування і часто рішення застосовувати процедуру добровільного повернення чи примусове видворення залежить виключно від посадовця, який його ухвалює.
