Зрада, змова чи диверсія? Рік війни і Трампа очима The New York Times (ФОТО)

Це величезний матеріал The New York Times про рік, що минув, через призму стосунків у трикутнику США-РФ-Україна. Якщо ви прочитаєте його в цей останні день 2025 року, ви згадаєте те, що нам здається вже далеким минулим, скільки всього було за цей рік. Журналісти зібрали свідчення сотень людей, які були свідками процесів побудови нових відносин з РФ і Україною адміністрації Трампа. Про щось ви вже чули, про щось дізнаєтесь вперше. Впевнені, що ви, як і ми, будете здивовані цинізмом і сповнені гнівом, коли прочитаєте про деталі і подробиці певних обставин, які залишалися за лаштунками. Ще раз підкреслюємо – стаття дуже велика. Але якщо ІншеТВ знайшло час і натхнення, щоб перекласти її, зробіть над собою зусилля, щоб дочитати до кінця.

Поїзд вирушив з депо армії США на заході Німеччини і прямував до Польщі та українського кордону. Це були останні 800 миль трансатлантичного ланцюга постачання, який підтримував Україну протягом більше ніж трьох довгих років війни.

Вантаж цього останнього дня червня складався з 155-міліметрових артилерійських снарядів — 18 000 штук, упакованих у ящики, з відокремленими детонаторами, щоб запобігти вибуху під час транспортування. Їхньою кінцевою метою був східний фронт, де генерали Володимира В. Путіна концентрували сили та вогневу міць проти міста Покровськ. Битва точилася за територію та стратегічну перевагу, але також за право хвалитися: Путін хотів показати американському президенту Дональду Дж. Трампу, що Росія справді перемагає.

Росіяни рекламували свій воєнний план, розповівши радникам пана Трампа: «Ми вдаримо їх там сильніше. У нас є боєприпаси для цього». У Вашингтоні міністр оборони Піт Хегсет теж говорив про боєприпаси, свідчачи перед підкомітетом Сенату з асигнувань, що ті, які колишній президент Джозеф Р. Байден-молодший призначив для України, «все ще надходять».

Насправді ж три місяці тому Гегсет без оголошення вирішив затримати один критичний клас боєприпасів — 155-міліметрові снаряди американського виробництва. Запаси американської армії виснажувалися, попередили його радники; утримання їх змусить європейців активізуватися, взяти на себе більшу відповідальність за війну у своєму дворі.

День за днем тисячі й тисячі 155-міліметрових снарядів, призначених для України, лежали на палетах на складі боєприпасів. Американський командувач у Європі, генерал Крістофер Г. Каволі, надсилав електронний лист за листом, благаючи Пентагон розблокувати їх. Затор розблокували лише після втручання Джека Кіна, відставного генерала армії та коментатора Fox News, який був у дружніх стосунках із президентом.

Але 2 липня, коли поїзд наближався до українського кордону, до Європейського командування армії США надійшов новий наказ: «Зупинити все. Негайно».

Чому саме звільнені снаряди знову потрапили в полон, так і не пояснили. Зрештою, вони простояли лише 10 днів на залізничному дворі поблизу Кракова. Проте для американських військових офіцерів, які останні три з половиною роки боролися за підтримку української справи, перервана подорож 18 000 снарядів ніби уособлювала всю нову, хаотичну та руйнівну роль Америки у війні.

«Це траплялося стільки разів, що я збився з рахунку», — сказав один високопосадовий американський чиновник. «Це буквально їх вбиває. Смерть від тисячі порізів».

Робітник обробляє 155-міліметровий артилерійський снаряд — ключовий боєприпас, наданий Україні — на заводі боєприпасів армії в Скрантоні, штат Пенсильванія, торік. Charly Triballeau/Agence France-Presse — Getty Images

Щоб стримати російський наступ, а можливо, навіть допомогти виграти війну, адміністрація Байдена надала Україні величезний арсенал дедалі складнішої зброї. Американці, їхні європейські союзники та українці також долучилися до секретного партнерства в сфері розвідки, стратегії, планування та технологій, деталі якого раніше цього року розкрила The New York Times. На кону, як стверджували, була не лише суверенітет України, а й сама доля повоєнного міжнародного порядку.

Трамп головував над розривом партнерів.

Заголовки добре відомі: приниження Трампом українського президента Володимира Зеленського в Овальному кабінеті в лютому, показане по телебаченню. Серпневий саміт із Путіним на Алясці. Шалений сплеск дипломатії, що призвів до зустрічі в Мар-а-Лаго в неділю з Зеленським — останньої ставки високого рівня, але безрезультатної переговорів, під час яких доля України ніби висіла на волосині.

Досі неясно, коли і чи взагалі буде досягнуто угоди. Це хаотична і раніше невідома історія за минулим роком запаморочливих заголовків:

Спеціалісти з України в Пентагоні, які боялися вимовляти слово «Україна». Трамп каже своєму обраному посланнику до Росії та України: «Росія — моя». Державний секретар цитує «Хрещеного батька» під час переговорів із росіянами. Міністр оборони України благає американського колегу: «Просто будь чесним зі мною». Меморандум американського командувача, що йде у відставку, під назвою «початок кінця». Телефонний дзвінок Зеленського в Овальний кабінет, організований президентом з колишньою Міс Україна.

Цей матеріал базується на понад 300 інтерв’ю з посадовцями національної безпеки, військовими та розвідниками, а також дипломатами у Вашингтоні, Києві та по всій Європі. Практично всі наполягали на анонімності через страх репресій від Трампа та його адміністрації.

У Трампа було мало ідеологічних переконань. Його заяви та рішення часто формувалися останньою людиною, з якою він розмовляв, тим, наскільки повагу, на його думку, виявляли йому українські та російські лідери, а також тим, що привернуло його увагу на Fox News.

Політика формувалася в зіткненні запеклих ворожих таборів.

Байден залишив українцям фінансовий і збройовий запас, щоб пом’якшити невизначене майбутнє. Головний переговорник Трампа щодо миру представив план збереження підтримки України та тиску на російську воєнну машину.

Але ця стратегія зіткнулася з фалангою скептиків щодо України на чолі з віцепрезидентом Дж. Д. Венсом та однодумцями, яких він розставив у Пентагоні та інших частинах адміністрації. На їхню думку, замість витрачати виснажені американські військові запаси на корабель, що тоне, їх слід перерозподілити для протидії найбільшій глобальній загрозі: Китаю.

Холодний вітер — те, що один високопосадовий військовий офіцер назвав «де-факто антиукраїнською політикою» — пронісся Пентагоном. Раз за разом Гегсет та його радники підривали, відсували чи замовчували генералів і посадовців адміністрації, симпатиків України.

На цьому тлі Трамп надавав Гегсету та іншим підлеглим широку свободу приймати рішення щодо потоку допомоги Україні. Кілька разів, коли ці рішення призводили до поганої преси чи внутрішнього спротиву — як із 18 000 снарядів — коментатори Fox, дружні до України, втручалися і переконували президента скасувати їх.

Навіть коли Трамп знущався з Зеленського, він, здавалося, пестив Путіна. Коли росіянин відкидав мирні пропозиції та прискорював бомбардування українських міст, Трамп вибухав на Truth Social і питав радників: «Чи санкціонуємо ми їхні банки, чи санкціонуємо їхню енергетичну інфраструктуру?» Протягом місяців він не робив ні того, ні іншого.

Але таємно ЦРУ та американська армія з його благословення посилили українську кампанію ударів дронами по російських нафтовидобувних об’єктах і танкерах, щоб паралізувати воєнну машину Путіна.

День у день Трамп був непослідовним. Але він залишався укладачем угод, рішуче налаштованим укласти угоду — і переконаним, що в розрахунку важелів перевага на боці сильнішого. Обидві сторони вели війну всередині війни, щоб сформувати сприйняття президента. «Вони виглядають непереможними», — сказав він радникам у травні після перегляду кадрів військового параду в Москві. Три тижні потому, після зухвалої таємної операції дронів України всередині Росії, Зеленський надіслав до Білого дому парад своїх помічників із власним переможним посланням: «Ми не програємо. Ми перемагаємо».

Проте на полі бою та за столом переговорів Трамп продовжував заганяти українців дедалі глибше в кут. Те, що він недооцінив, — це відмову російського лідера відступити від своїх вимог.

Вихідною точкою цієї історії була віра президента в те, що він вважав своїм особистим зв’язком із Путіним. Під час передвиборчої кампанії він обіцяв швидко укласти мир, можливо, навіть до інавгурації. Після перемоги на виборах європейські та близькосхідні лідери почали дзвонити, пропонуючи допомогти прокласти шлях до переговорів із росіянами під час перехідного періоду.

Радники Трампа знали, що він прагне почати, але також усвідомлювали тінь, яку контакти з Росією накинули на його перший термін. Тоді кілька помічників мали нерозкриті контакти з росіянами до інавгурації, що стало частиною розслідування російського втручання у вибори 2016 року. Пан Трамп гірко називав це «російською, російською, російською аферою».

Цього разу, вирішили його радники, потрібне офіційне прикриття.

«Ми отримуємо всілякі пропозиції», — сказав радник Трампа з національної безпеки Майкл Волтц своєму колезі з адміністрації Байдена Джейку Саллівану. «Ми хотіли б почати перевіряти деякі з них, бо Трамп хоче рухатися швидко».

І так Волтц зробив запит, про який раніше не повідомлялося, — лист-дозвіл від Байдена.

Український танк, уражений дроном за кілька миль від Курської області Росії. Finbarr O’Reilly for The New York Times

Частина 1 Перехідний період

США • Остін — мін. оборони • Байден — президент • Келлог — посланник • Кушнер — радник • Трамп — президент • Венс — віцепрезидент • Волтц — радник нацбезпеки • Вайлс — глава апарату • Віткофф — посланник

Росія • Дмітрієв — суверенний фонд • Путін — президент

У Волтца були підстави для оптимізму.

Кампанія була вкрай ворожою, але після її завершення Байден сказав радникам, що хоче впорядкованого, кооперативного передавання влади.

Тиждень після виборів він прийняв Трампа в Овальному кабінеті й пояснив, чому вважає, що в інтересах Америки продовжувати військову підтримку України. Трамп не виявив своїх намірів. Але, за словами двох колишніх посадовців адміністрації, він завершив зустріч надзвичайно ввічливо, похваливши Байдена за «успішне президентство» та пообіцявши захистити те, що йому дороге.

До того, як Байден вийшов з гонки в липні, багато найгостріших атак його суперника були спрямовані проти сина Хантера — через юридичні проблеми, боротьбу із залежністю та бізнес в Україні та інших країнах. Тепер Трамп сказав йому: «Якщо я можу щось зробити для Хантера, дайте знати». (Три тижні потому пан Байден контроверсійно помилував сина, скасувавши його незаконне володіння зброєю та ухилення від податків — і захистивши від можливого президентського відплатного переслідування.)

Найвищі радники Байдена з національної безпеки здебільшого мали ввічливі зустрічі зі своїми наступниками. Винятком був міністр оборони Ллойд Дж. Остін III. Остін був гордим архітектором партнерства адміністрації Байдена з Україною і також сподівався аргументувати за його збереження. Він дав знати, що готовий зустрітися з паном Гегсетом, але перехідна команда Трампа не відповіла.

Запит Волтца на лист розділив радників пана Байдена з національної безпеки.

Існує закон — Акт Логана, востаннє застосований 1853 року, — який забороняє неуповноваженій особі вести переговори щодо спору між США та іноземною державою. Але дебати в Західному крилі не були юридичними. Вони стосувалися значно туманніших питань.

Хоча один високопосадовий радник стверджував, що надання листа підкреслить бажання Байдена доброї волі під час переходу, інший бачив небезпеку — особливо з огляду на історію поваги президента-обраного до Путіна.

«Чому ми маємо давати їм прикриття для початку потенційно дуже шкідливої розмови з Росією?» — запитав Джон Файнер, заступник радника з національної безпеки, у пана Байдена.

Адміністрація Байдена також досліджувала можливість розмов із росіянами.

У листопаді 2021 року, на тлі ознак наближення вторгнення, президент відправив Вільяма Дж. Бернса, главу ЦРУ, до Москви, щоб тиснути на Путіна щодо відступу. Таємно близький радник Байдена Амос Хохштейн також намагався запобігти вторгненню через переговори з керівником російського суверенного фонду Кирилом Дмітрієвим.

Тепер, у сутінках своєї влади та воєнного партнерства, яке він опікував, пан Байден зважив запит команди Трампа і не побачив причин вірити, що Путін тепер буде готовіший до мирних переговорів. Зрештою, він вважав, що перемагає.

Байден не забороняв адміністрації-наступниці контактувати з росіянами. Але листа не буде.

Як пригадує один радник: «Байден сказав: “Якщо я надішлю цей лист, це ніби я благословляю все, що зробить Трамп, а я не знаю, що він зробить. Він може укласти угоду з Путіним за рахунок України, і я не хочу це схвалювати”».

Формальні переговори чекатимуть Дня інавгурації. Все ж необхідно було готуватися. І людина, яка дуже хотіла бути в центрі цієї підготовки, — Кіт Келлог.

Відставний генерал армії та один із найвідданіших давніх помічників президента-обраного, Келлог був радником з національної безпеки віцепрезидента Майка Пенса в першій адміністрації Трампа. У нього були чіткі ідеї щодо росіян та війни в Україні — і переконання, що якщо Трамп погано керуватиме переговорами, це буде катастрофою для Америки, Європи та його спадщини.

Почуття Келлога щодо росіян сформувалися в глибинах Холодної війни. Служачи в Спеціальних силах США, він очолював команду Green Light — солдатів, навчених десантуватися за радянські лінії з тактичною ядерною зброєю між ногами. Він також підозрював, що росіяни колись намагалися його вбити. У 2000 році, працюючи в штабі армії в Пентагоні, він щойно пішов із заходу в російському посольстві, коли відчув різкий біль у правому лікті. Пізніше на вечері з друзями дружина помітила набряк. Наступного дня його терміново госпіталізували, де лікарі ледь не ампутували руку, щоб зупинити поширення стафілококової інфекції.

Його погляди на війну в Україні, що еволюціонували, стали основою політичного документу, опублікованого в квітні 2024 року. Колись він був серед тих, хто вважав, що адміністрація Байдена робить недостатньо для підтримки українців. Тепер баланс на полі бою змінився, і Україна, писав Келлог, більше не має шляху до перемоги. Все ж Америка повинна озброїти українців достатньо, щоб переконати Путіна, що його територіальні амбіції натрапили на стіну.

Келлог надіслав документ Трампу, який повернув його з нотаткою зверху: «Чудова робота» та своїм характерним кривулястим підписом. Келлог оформив підписану сторінку в рамку і повісив у домашньому кабінеті.

Коли формувалася нова адміністрація, Келлог безуспішно намагався стати міністром оборони чи радником з національної безпеки. Але наприкінці листопада він поїхав до Мар-а-Лаго, щоб запропонувати себе на іншу посаду — спеціальний посланник з України та Росії. Цього разу Трамп погодився.

Кіт Келлог, спеціальний посланник з України та Росії, прибув до Києва в лютому, щоб зустрітися з президентом Володимиром Зеленським. Evgeniy Maloletka/Associated Press

Майже одразу призначення спричинило ранній спалах ідеологічної боротьби, яка пронизуватиме підхід адміністрації до війни. Для деяких союзників Венса Келлог, якому тоді було 80, був реліктом Холодної війни з поглядом холодного воїна на конфлікт і російську загрозу. Вони підозрювали, що Путін ніколи не працюватиме з ним. Більше того, на їхню думку, підтримка, яку відстоював Келлог, лише затягне бої; Америці потрібно деескалувати.

Ножі були нагострені, і Келлог не допоміг собі «турне», яке планував до кількох європейських столиць. Його дочка Меган Моббс, яка керувала благодійною організацією з програмами допомоги в Україні та Афганістані, запропонувала допомогти з фінансуванням поїздки. Вона знайшла донора, який оплатив літак і готелі.

Деякі помічники Трампа підозрювали благодійну організацію, її засновників та дочку Келлога. Вони бачили в них палких прихильників України, відкрито ворожих до Путіна та Трампа. (Насправді деякі були анти-Трампом, інші — про-Трампом.) Вони також турбувалися, що гучна критика Путіна може налякати росіян. Глава апарату Трампа Сьюзі Вайлс заборонила поїздку, а Венс обмежив його повноваження.

Келлог міг говорити з українцями та європейцями, сказав Венс радникам, «але тримайте його подалі від росіян».

Один чоловік говоритиме з росіянами під час переходу — Стів Віткофф, нью-йоркський забудовник і давній друг Трампа, призначений спеціальним посланником на Близький Схід. Людина, з якою він говоритиме, — керівник суверенного фонду Дмітрієв.

Дмітрієв не лише коротко фліртував з адміністрацією Байдена. Він мав повторні флірти з Трамп-світом і познайомився із зятем президента Джаредом Кушнером.

Через місяць після початку роботи посланником на Близькому Сході Віткофф поїхав до Ер-Ріяда зустрічатися з саудівським кронпринцом Мохаммедом бін Салманом щодо війни в Газі. Кронпринц знав про передвиборчу обіцянку Трампа швидко завершити війну в Україні і запропонував знайомство.

«До вас прийде багато людей, які стверджуватимуть, що мають канал до президента Путіна», — сказав кронпринц пану Віткоффу. А Дмітрієв, додав він, «правильна людина. Ми з ним робили бізнес». Пан Кушнер також за нього поручився.

На відміну від переговорів, які Байден відмовився схвалити, радники Трампа казали собі, що ці будуть неформальними — «бізнесмен до бізнесмена». І так Трамп доручив Віткоффу відкрити задній канал до росіянина.

Частина 2. Перші дні

США • Байден — президент • Браун — генерал • Колдвелл — посадовець мін. оборони • Колбі — посадовець мін. оборони • Хегсет — мін. оборони • Каспер — помічник мін. оборони • Келлог — посланник • Кілмейд — Fox News • Трамп — президент • Волтц — радник нацбезпеки

Україна • Єрмак — радник • Зеленський — президент

Росія • Путін — президент

Яка буде політика пана Трампа щодо України? У перші дні нової адміністрації конкуруючі табори виставили свої позиції.

Гегсет — колишній піхотний офіцер, що став ведучим Fox News — прибув до Пентагону 25 січня як своєрідна чиста дошка щодо війни. «Він не мав власних думок щодо Росії та України», — пояснив колишній посадовець Пентагону, додавши: «Але в нього були цивільні радники, які мали».

На 4-й день новоспечений міністр оборони сидів за конференц-столом Пентагону, коли один із його радників аргументував за негайний розворот.

Ідеологічним хрещеним батьком групи був Елбрідж А. Колбі, онук директора ЦРУ часів Ніксона Вільяма Е. Колбі. Молодший Колбі та Венс познайомилися 2015 року завдяки редактору National Review, який вважав їх однодумцями. Майже дев’ять років потому, коли Байден вливав мільярди доларів в озброєння України, Колбі стверджував, що «нам було б краще спрямувати багато цих грошей на Тихий океан».

Тепер один із його учнів, Ден Колдвелл, презентував рекомендації групи Гегсету, генералу Чарльзу К. Брауну-молодшому, голові Об’єднаного комітету начальників штабів, та іншим військовим лідерам.

Пентагон, аргументував Колдвелл, повинен призупинити постачання певних боєприпасів, обіцяних адміністрацією Байдена Україні, бо наявні запаси недостатні для виконання американських воєнних планів у світі. Також не слід використовувати додаткові 3,8 мільярда доларів, невитрачені адміністрацією Байдена, на закупівлю зброї для України.

Генерал Браун не говорив, коли Колдвелл завершив. Він просто незручно ворухнувся в кріслі.

Наступного дня Келлог та його команда прибули до Овального кабінету з кількома великими діаграмами, що викладали їхній план завершення війни. Одна мала оптимістичний заголовок у трампівському стилі великими літерами: «ПЛАН АМЕРИКА НА ПЕРШОМУ МІСЦІ: ІСТОРИЧНА МИРНА УГОДА ТРАМПА ЩОДО ВІЙНИ РОСІЯ-УКРАЇНА».

Багато в чому план був удосконаленням політичного документу пана Келлога 2024 року. Він повторював деякі передвиборчі тези Трампа: «Припинити фінансування американськими платниками податків безкінечної війни» та «змусити Європу активізуватися для власної безпеки та стабільності». У презентації Келлога він цитував книгу пана Трампа «Мистецтво угоди»: «Важіль — це найбільша сила, яку ви можете мати».

Допомога США триватиме — але лише якщо Зеленський погодиться на переговори з Росією.

Для Путіна був стимул — послаблення санкцій — та контрстимул: перекрити доходи від нафти та газу; тиснути на Китай, щоб припинити економічну підтримку російської воєнної машини; та співпрацювати з європейцями, щоб використати понад 300 мільярдів доларів заморожених російських активів на переозброєння та відновлення України.

Спочатку перемир’я, потім переговори щодо угоди.

Трамп перервав. Україна, сказав він, не повинна вступати до НАТО. (Келлог відстоював принаймні паузу в таких планах.) Він не любив Зеленського.

І потім, звертаючись до свого спеціального посланника: «Росія — моя, не твоя», — пригадав один посадовець слова президента.

На що здивований Келлог відповів: «ОК, ви президент».

В один момент Гегсет додав рекомендацію проти використання невитрачених 3,8 мільярдів. «Ми не робитимемо цього зараз», — сказав йому президент.

Трамп та Гегсет коротко поговорили, коли зустріч завершувалася. Один посадовець пригадує слова президента так: «Піт, ти робиш чудову роботу, і просто продовжуй, тобі не потрібно, щоб я приймав рішення».

Повернувшись до Пентагону того ж дня, Гегсет відвів генерала Брауна вбік і сказав: «Припинити P.D.A.»

P.D.A. стосувалося боєприпасів та обладнання, які Байден погодився надати за «президентським повноваженням на вилучення». Але що саме припинити? Генерали в Європі надіслали гнівні запити до Пентагону.

Генерал Чарльз К. Браун-молодший, тоді голова Об’єднаного комітету начальників штабів, ліворуч, з Пітом Хегсетом у його перший офіційний день як міністра оборони в січні. Shawn Thew/EPA, via Shutterstock

За наполяганням свого начальника штабу Джо Каспера Гегсет уточнив наказ. Він не стосуватиметься поставок, які вже в дорозі до України автомобільним чи залізничним шляхом. Але на американській військовій базі у Вісбадені, Німеччина, нервовому центрі партнерства, створеного адміністрацією Байдена, українські офіцери раптом побачили на екранах, що 11 рейсів постачання зі США скасовано.

За хвилини українці почали дзвонити людям, які могли мати інформацію та вплив.

Вони дзвонили Келлогу, який дзвонив Волтцу. Головний радник президента Зеленського Андрій Єрмак дзвонив Браяну Кілмейду, ведучому Fox News, прихильнику України, який мав вплив в адміністрації. Кілмейд дзвонив Гегсету та Трампу. (Пан Кілмейд відмовився коментувати.)

Трамп щойно ніби дав Гегсету карт-бланш. Тепер він сказав радникам, що насправді не мав на увазі, щоб міністр оборони припинив поставки.

Рейси відновляться після шестиденної паузи. Але для українців та їхніх американських військових партнерів у Європі та Пентагоні цей епізод став передвісником їхніх найглибших страхів.

(Пентагон відмовився відповідати на конкретні питання щодо ролі Гегсета в цьому та інших епізодах. Але головний речник Шон Парнелл у заяві сказав, що Гегсет поділяє бачення президента і «ніколи не здійснюватиме дії, що суперечать бажанням Президента чи принципам порядку денного “Америка понад усе”».)

Український артилерійський підрозділ, частина 28-ї механізованої бригади, готувався вистрілити американським 155-міліметровим снарядом з гаубиці M109 на околицях Костянтинівки. Tyler Hicks/The New York Times

Частина 3. «Просто будь чесним зі мною»

США • Остін — мін. оборони • Колдвелл — посадовець мін. оборони • Каволі — генерал • Хегсет — мін. оборони • Каспер — помічник мін. оборони • Келлог — посланник • Реткліфф — директор ЦРУ • Рубіо — держсекретар • Трамп — президент • Волтц — радник нацбезпеки • Віткофф — посланник

Україна • Умеров — переговорник

Росія • Дмітрієв — суверенний фонд • Путін — президент

У Пентагоні Об’єднаний штаб нещодавно підготував оцінку ситуації українців на полі бою: якщо адміністрація не використає невитрачені 3,8 мільярда доларів, Україна почне вичерпувати критичні боєприпаси до літа. Генерали знали, що нова стратегія Трампа залежить від того, щоб Європа взяла лідерство. Але після виснаження власних тонких запасів зброї для допомоги Україні, попереджав Об’єднаний штаб, європейцям мало що лишилося дати.

Росія насправді вигризала лише мінімальні територіальні здобутки та несла величезні втрати — понад 250 000 солдатів убито та 500 000 поранено. Все ж без стабільного постачання американських боєприпасів Україні один високопосадовий американський чиновник сказав: «зрештою музика зупиниться».

Проте, якщо прихильники України в Пентагоні сподівалися вплинути на Гегсета та його радників, табір міністра оборони мав інше тлумачення: українці програють, і до літа їх потрібно підштовхнути до угоди з Москвою.

У другому тижні лютого Гегсет вирушив до Європи. Це не був тур слухання.

Перша зупинка егсета Г— армійський гарнізон у Штутгарті, Німеччина, для зустрічі з європейським командувачем генералом Каволі.

Майже три роки генерал Каволі був на швидкому наборі міністра оборони Остіна. Кожен день, крім неділі, він надсилав пану Остіну детальний звіт про бої.

Генерал почав надсилати Гегсету ті самі щоденні звіти, але йому сказали, що вони надто довгі. Він надсилав скорочені щоденні звіти, але йому сказали, що вони надто часті та все ще надто довгі. Надалі генерал Каволі надсилатиме один тижневий підсумок, чотири-п’ять речень.

Ранком 11 лютого генерал Каволі супроводжував Гегсета до свого кабінету і, сидячи коліно до коліна, провів його через все, що Європейське командування робить для підтримки України. «Якщо ми припинимо це робити, — сказав він, — все піде не в той бік».

Що саме так дратувало секретаря, його помічники не знали напевно. Можливо, протестувальники, що зібралися зовні, засуджуючи репресії Пентагону проти трансгендерних солдатів. Можливо, джетлаг. Можливо, скупі частунки — дві маленькі пляшки води на шість осіб — чи те, як генерал нахилявся вперед, говорячи. Або ж явна симпатія генерала Каволі до України та ворожість до Росії.

У будь-якому разі ця — їхня перша та єдина зустріч — «була моментом, коли Гегсет почав асоціювати генерала Каволі з боротьбою за Україну», — сказав один посадовець. «Він почав ненавидіти їх обох. І я не знаю, кого він ненавидів першим».

Наступного дня секретар поїхав до штаб-квартири НАТО в Брюсселі та зустрівся з міністром оборони України Рустемом Умеровим. Українці неодноразово просили про повноцінну зустріч. Натомість це була коротка розмова стоячи в передпокої.

Перед цим, за словами американського посадовця, присутнього там, Гегсет попудрив ніс пудрою з маленької пудрениці. «Виглядай владно», — сказав він одному помічнику. Рукостискання з українцем могли показати на Fox; президент міг дивитися.

Пан Хегсет зустрівся з Рустемом Умеровим, міністром оборони України, у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в лютому. Navy Petty Officer 1st Class Alexander C. Kubitza/Department of Defense

Потім почалася розмова стоячи, Умеров підійшов ближче, знизив голос до шепоту, запевняючи секретаря, що знає про можливі зміни американського політичного та безпекового порядку денного. Він не просив нової допомоги. Йому потрібно було знати лише одне: чи армія США продовжить постачати боєприпаси, на які розраховує Україна, ті, що схвалив Байден? Кожна поставка підтримувала життя українських солдатів на фронті; кожна поставка, що не прибула одного дня, означала, що ці солдати помруть наступного.

Знову й знову Умеров повторював своє благання: «Мені просто потрібно, щоб ви були чесним зі мною. Просто будьте чесним зі мною».

«У мене мурашки пішли по шкірі», — сказав американський посадовець, що стояв поруч. «Він не благав про бажану відповідь, а просто про чесність, якийсь знак. Він казав: Ви можете мені довіряти; ви можете нам довіряти. Просто скажіть, що ви думаєте».

Помічники сказали, що Гегсет просто кивнув.

Гегсет викладав свою жорстку правду пізніше того дня на зустрічі Контактної групи з оборони України, міжнародного альянсу, що підтримує воєнні зусилля:

«Ми мусимо почати з визнання, що повернення до кордонів України до 2014 року — нереалістична мета».

Потім: «Сполучені Штати не вважають членство України в НАТО реалістичним результатом переговорної угоди».

Контактна група з оборони України, європейський альянс, що підтримує воєнні зусилля, зібралася в Брюсселі в лютому. Johanna Geron/Reuters

Нарешті, американські війська не приєднаються до миротворчих сил після угоди про завершення війни.

«Я не думаю, що мудро знімати членство України в НАТО зі столу та робити територіальні поступки росіянам до того, як переговори навіть почалися», — втрутився міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус. «Від нього ніби пара йшла», — сказав високопосадовий американський військовий у кімнаті.

Це була саме та приголомшена реакція, якої шукав Гегсет, пригадують американські посадовці, і після цього він та його радник Колдвелл оголосили «місію виконано!»

Кожна теза промови Гегсета була узгоджена з найвищими радниками Трампа через чат Signal. У групі відсутній був Келлог. Того дня та протягом наступних кількох днів він краще зрозумів, що мав на увазі Трамп, кажучи: «Росія — моя, не твоя».

О 13:30 11 лютого Волтц, радник з національної безпеки, написав на X, що Віткофф «вилітає з російського повітряного простору з Марком Фогелем», американським учителем, ув’язненим у Росії з 2021 року.

Швидко з’ясувалося, що звільнення Фогеля було плодом переговорів, які Віткофф почав під час перехідного періоду. Тепер задній канал пройшов перше випробування.

Наступного ранку президент опублікував власне оголошення на Truth Social. Він щойно завершив «високо продуктивну» розмову з Путіним; їхні команди негайно почнуть переговори.

Під час дзвінка, за словами двох американських посадовців, Путін похвалив Віткоффа. Він очолить команду Трампа разом з Джоном Реткліффом, директором ЦРУ; Марко Рубіо, держсекретарем; та Волтцом. У пості не згадувався спеціальний посланник з України та Росії пан Келлог.

У Німеччині 14 лютого на Мюнхенській конференції з безпеки, не впевнений, чи має він ще роботу та що вона передбачає, Келлог зустрів європейських та українських лідерів. «Чи маємо ми ще альянс?» — запитав польський віцепрем’єр Радослав Сікорський. Келлог намагався їх заспокоїти, описуючи себе як «вашого найкращого друга» в адміністрації.

Але лояліст Гегсета на конференції передав це інакше у повідомленнях до Вашингтона, звинувачуючи Келлога в заяві: «Я тримаю лінію проти цих ізоляціоністів в адміністрації». Це лише закріпило статус посланника як аутсайдера, як і матеріал на Fox News, що протиставляв його останній пост у соцмережах про Зеленського (він «побитий боями та мужній лідер нації у війні») посту Трампа (він «диктатор без виборів»).

Коли Келлог незабаром відвідав Овальний кабінет, президент накинувся.

«То ти називаєш Зеленського побитим боями та мужнім?» — різко сказав він, за словами двох посадовців.

«Сер, він такий», — відповів пан Келлог. «Це екзистенційна боротьба на українській землі за виживання його нації. Коли востаннє американський президент стикався з цим? Це був Авраам Лінкольн».

Переказуючи епізод іншим радникам пізніше, Трамп бурчав: «Він ідіот».

Уранова шахта Інгулецька, вид з багатоквартирного будинку в Первозванівці. Brendan Hoffman for The New York Times

Частина 4. «Будь дуже, дуже вдячним»

США • Бессент — мін. фінансів • Колдвелл — посадовець оборони • Грем — сенатор • Хегсет — мін. оборони • Келлог — посланник • Лутнік — мін. торгівлі • Рубіо — держсекретар • Трамп — президент • Венс — віцепрезидент • Волтц — радник нацбезпеки

Україна • Маркарова — посол • Стефанішина — мін. юстиції • Єрмак — радник • Зеленський — президент

Трамп чітко дав зрозуміти кілька речей: за всю допомогу, яку Америка надала українцям, вона має щось отримати взамін.

На гольф-полі з Трампом під час кампанії сенатор Ліндсі Грем запропонував ідею. Республіканець із Південної Кароліни нещодавно повернувся з України, де посадовці дали йому мапу мінеральних багатств країни. Сенатор пригадує, як показав її пану Трампу, який проголосив: «Я хочу половину».

Ніхто не знав точно, скільки мінеральних багатств мають українці та чи можна їх видобувати найближчим часом. Але вже в перші тижні повернення до влади Трамп зациклился на негайному укладенні угоди.

Те, що сталося далі, могло б бути сценою з божевільної дипломатичної фарсу: люди президента, з суперництвом напоказ, змагалися, чия версія угоди переможе українців — і Трампа.

Спочатку виступив міністр фінансів Скотт Бессент. Його план передбачав, що Україна поступиться половиною доходів від мінералів, нафти та газу назавжди. Він прибув до Києва 12 лютого. Кілька високопосадовців ніби дали позитивний відгук, але Зеленський відмовився підписувати, сказавши, що ще не прочитав документ. Роздратований і з порожніми руками пан Бессент поїхав з міста.

Венс, Рубіо та Келлог мали зустрітися з Зеленським у Мюнхені 14 лютого, сподіваючись на угоду щодо переглянутої версії документу. Вони були такі впевнені, що мали кімнату повністю прикрашену — з українськими та американськими прапорами, вишуканим столом для підписання та стрічками на підлозі, що вказували, де стояти dignitaries. Але перед тим Венс і Рубіо відвели Зеленського вбік, і українець чітко дав зрозуміти, що не готовий підписувати.

Все ж шоу тривало, і пізніше, коли Венс запитав, чи підпише він, президент звернувся до міністра юстиції Ольги Стефанішиної, яка сказала йому: «Ні, ви не можете це підписати — це має схвалити Рада», парламент України.

Тепер Келлог поїхав до Києва спробувати інший підхід. Він попросив головного радника Зеленського Єрмака організувати, щоб президент підписав короткий лист про намір підписати документ, деталі пізніше. Трамп, пояснив він, відчуває, що українці його водять за ніс.

Єрмак звучав згодним — аж раптом ні: він щойно почав обговорення, сказав він американцеві, іншого домовлення з іншим посадовцем адміністрації — міністром торгівлі Говардом Лутніком.

З переговорами, що буксували, і з благословення президента Лутнік склепав план: Україна поступиться половиною прибутків від мінералів, нафти та газу. І буде ліміт — 500 мільярдів доларів.

У Києві Келлог поспішив до посольства США і подзвонив Лутніку. Єрмак на порозі того, щоб змусити Зеленського підписати його лист. Чи відступить Лутнік? Так, пригадав посадовець посольства його слова. Лише сівши на поїзд назад до Польщі, Келлог дізнався від пана Єрмака, що вони з міністром торгівлі знову розмовляють.

У цьому вихорі гравців і документів Волтцу випало покликати Бессента та Лутніка до ситуаційної кімнати Білого дому. Трамп розбереться. Зрештою, це Бессент пронесе свій план — з необмеженим потенціалом для Америки — через фінішну стрічку.

Лише тепер Зеленський наполягав на церемонії підписання в Білому домі і продовжував наполягати навіть після того, як Келлог попередив, що готує себе до поразки.

Ранком 28 лютого Келлог, Грем та кілька інших прихильників України зустрілися з Зеленським на підготовчу сесію в готелі Hay-Adams, за кілька кроків від Білого дому.

Було багато болісної передісторії. Під час першого терміну Трамп звинувачував Україну, а не Кремль, у втручанні у вибори 2016 року, що породило розслідування щодо Росії. І саме його спроба змусити Україну розслідувати Байденів призвела до першого імпічменту. На зустрічах, за словами п’яти помічників, Трамп іноді казав про Зеленського: «Він мудак».

Усвідомлюючи все це, за словами кількох учасників, Келлог та інші радили Зеленському трохи полестити Трампу, «бути дуже, дуже вдячним Сполученим Штатам Америки за те, що вони зробили» для України. Вони спеціально радили не показувати Трампу фото, які він привіз, виснажених українських військовополонених.

Зеленський майже не послухав передматчевих порад: падіння, якого боявся пан Келлог, транслювали наживо, образи та образи потім повторювали й повторювали.

Пан Зеленський і президент Трамп в Овальному кабінеті в лютому. Doug Mills/The New York Times

У розкладі була робоча обідня зустріч. Натомість українців вигнали до Рузвельтівської кімнати, поки американці обговорювали наступні кроки.

«Просто пообідаймо й проговоримо це», — сказав Трамп своїм радникам. Але спочатку Волтц, а потім інші аргументували, що Зеленський погано поводився з президентом і його слід вислати.

Волтц і Рубіо виконають вигнання; обід, сказали вони українцям, явно не буде продуктивним. Українці чинили опір. Американці наполягали. На виході, пригадав високопосадовий американський чиновник, посол України Оксана Маркарова виглядала так, ніби плаче. Після цього Трамп та його радники з’їли обід.

Того пополудні в своєму кабінеті, з Fox News, що повторював протистояння, Гегсет збільшив гучність, щоб почути коментарі. Колдвелл та інші зайшли, пригадують посадовці Пентагону, і чоловіки по черзі радісно, навіть захоплено, глузували з Зеленського та хвалили Трампа.

14-та механізована бригада стріляє по російських силах з артилерійської позиції в районі Куп’янська. Tyler Hicks/The New York Times

Частина 5. Українці

США • Колдвелл — посадовець оборони • Каволі — генерал • Хегсет — мін. оборони • Кілмід — Fox News • Рубіо — держсекретар • Трамп — президент • Волтц — радник нацбезпеки

Україна • Умеров — переговорник • Зеленський — президент

Наступного понеділка, 3 березня, Трамп зібрав радників в Овальному кабінеті, щоб розглянути рекомендації щодо призупинення допомоги Україні. Колдвелл стояв зовні і, коли помічники президента заходили, роздавав копії статті Associated Press з виділеними жовтим цитатами.

Зеленський сказав журналістам у Лондоні, що вважає партнерство міцним, що американська допомога продовжуватиме надходити, а переговорений мир «дуже, дуже далеко».

Для радників президента стаття була доказом, що Зеленський сприймає їхню підтримку як належне і відкидає обіцянку Трампа укласти угоду.

Трамп наказав заморозити допомогу Україні. Єдине обговорення — тривалість. Помічники рекомендували тиждень, але президент хотів максимального важеля. «Ні, — сказав він їм. — Не будемо казати, коли заморозка закінчиться».

Ще до заморозки два удари похитнули партнерство (і, можливо, посилили позицію президента).

Восени 2023 року, послабивши заборону на присутність американських чобіт на українській землі, Байден надіслав невелику групу військових радників та інших офіцерів до Києва; ліміт пізніше підвищили до 133. Але коли Гегсет побачив внутрішній звіт, що в Україні тепер 84 офіцери, він обвів число і заявив «більше жодного».

Після довгих умовлянь Байден також дозволив українцям запускати далекобійні американські ракети ATACMS у Росію для захисту сил, відправлених до Курської області. Трамп не скасував цей дозвіл, і коли російські оборонці та північнокорейські союзники наближалися, українці попросили генерала Каволі розблокувати решту 18 ATACMS. Він був їхнім незмінним захисником, але відмовив; ракети були старішої версії з малою ймовірністю проникнення російської ППО. Краще зберегти для вразливіших цілей. Українці сказали, що розуміють, але все ж це дратувало.

Фотографія, оприлюднена Міністерством оборони Росії, нібито показує рештки американської ракети ATACMS у Курській області Росії. Russian Defense Ministry

Тепер прийшла заморозка, і Умеров знову благав.

Що потрібно, запитав він Гегсета наступного дня, щоб допомога знову потекла?

Гегсет тримався сценарію, написаного Білим домом: «Ми мусимо побачити, що ви серйозно ставитеся до переговорного процесу».

Серйозно ставитися до переговорного процесу означало зіткнутися з болісною дипломатичною відвертістю.

11 березня Рубіо стояв у конференц-залі готелю в Джидді, Саудівська Аравія, і розстелив велику мапу України на столі. На ній була лінія контакту двох армій — лінія, що розколює країну між українською та російською землею.

«Я хочу знати ваші абсолютні червоні лінії; що вам потрібно мати, щоб вижити як країна?» — запитав він українців, за словами американського посадовця, присутнього там.

Зустріч американських та українських посадовців у Джидді, Саудівська Аравія, у березні. Ukrainian Presidential Press Service

Відкриваючи день, українці швидко погодилися на заклик Трампа до негайного 30-денного припинення вогню по всьому фронту.

Тепер, коли група стояла, дивлячись на мапу України, Волтц передав Умерову темно-синій маркер і сказав: «Починайте малювати».

Умеров обвів північний кордон України з Росією та Білоруссю, потім провів лінію контакту через Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області.

Потім він обвів Запорізьку атомну електростанцію — найбільшу в Європі. За словами українського посадовця, Умеров попередив, що російські окупанти не обслуговують станцію належно, ризикуючи «ядерною катастрофою». Україна хоче її назад.

Нарешті він вказав на Кінбурнську косу — смужку пляжу та солоних луків, що виступає в Чорне море. Повернення контролю над косою, пояснив він, дозволить українським кораблям вільно входити та виходити з верфей Миколаєва.

Перша територіальна пропозиція України для мирного плану Українська делегація вказала, що готова прийняти угоду, яка зупинить війну на нинішній лінії фронту, за умови збереження двох районів, життєво важливих для національної безпеки.

Через три роки війни пан Зеленський раз за разом клявся, що українські армії боротимуться, доки не повернуть украдену землю. Це була його найполітично нестерпна червона лінія.

Тут, отже, був проривний момент, пригадав один американський посадовець — «перший раз, коли Зеленський через своїх людей сказав: щоб досягти миру, я готовий віддати 20 відсотків своєї країни».

Українці, сказали радники Трампа один одному, тепер «у коробці».

Пізніше того дня Трамп наказав відновити допомогу, і його радники накреслили параметри угоди.

Україна втратить територію вздовж лінії Умерова. Хоча Україна може вступити до Європейського Союзу, Трамп заблокує вступ до НАТО. Атомну станцію керуватимуть США чи міжнародна організація. Американці попросять Росію повернути Кінбурнську косу.

Потім був Крим. Півострів, захоплений Росією 2014 року, був, можливо, найпотужнішим символом прагнень батьківщини, що лежать в основі війни з обох боків. Прийняття його російським, міркувала команда Трампа, буде потужною морквиною для Путіна.

Це також буде одним із найважчих для українців. Сама пропозиція на початку переговорів змусила Умерова виступити з промовою.

«Ви не можете вірити російській пропаганді, бо вони скажуть вам, що Крим не український, що він завжди був російським, — сказав він. — А я тут, щоб сказати вам, що я кримський татарин і Крим український». Його сім’ю росіяни вислали до Узбекистану, але повернулися до Криму, коли йому було 9. Там він бачив, як батько та брат будували дім власними руками.

Тепер Рубіо сказав українцям, що Трамп не проситиме їх чи європейців визнати претензії росіян. «Ми будемо єдиними», — сказав він.

Американці розуміли заперечення та застереження українців. Але, як пригадав високопосадовий американський чиновник: «Конкретне питання, яке ми їм поставили: “Чи підете ви геть через це?” І вони сказали: “Ні”».

Саме під час переговорів Трамп офіційно зменшив роль Келлога, опублікувавши на Truth Social, що він тепер «Спеціальний посланник до України». Келлог намагався заспокоїти українців, радячи думати про повоєнну Німеччину — поділену між Заходом, союзним США, та Сходом, союзним Радянському Союзу. Росіяни можуть отримати Крим і великі шматки сходу сьогодні, але в майбутньому Україна знову може стати цілісною.

Тепер м’яч був на боці росіян. І якщо Путін відмовиться грати? «Тоді в нього проблема з Дональдом Трампом», — сказав Рубіо українцям у Джидді.

Хлопці рибалять, коли дим піднімається від десятків повідомлених російських ударів дронами по промислових об’єктах у Дніпрі. Brendan Hoffman for The New York Times

Частина 6. Росіяни

США • Антон — посадовець Держдепу • Блюменталь — сенатор • Колдвелл — посадовець оборони • Каволі — генерал • Хегсет — мін. оборони • Каспер — помічник оборони • Келлог — посланник • Рубіо — держсекретар • Трамп — президент • Волтц — радник нацбезпеки • Віткофф — посланник

Росія • Дмітрієв — суверенний фонд • Лавров — мін. закордонних справ • Путін — президент • Ушаков — помічник Путіна

Американці могли комфортно знущатися з українців. Але щоб змусити Путіна грати, вони відчували потребу в м’якшому підході.

На першій переговорній сесії в лютому в Ер-Ріяді Рубіо намагався розрядити атмосферу. Він викликав свого внутрішнього Брандо.

Сидячи навпроти міністра закордонних справ Сергія Лаврова та близького помічника Путіна Юрія Ушакова, він виконав свою версію сцени з «Хрещеного батька», де Віто Корлеоне радить синові про загрози від суперницьких сімей і каже: «Я проводжу життя, намагаючись не бути необережним. Жінки та діти можуть бути необережними, але не чоловіки». Ядерні держави, пояснив Рубіо, мусять комунікувати.

Навіть характерно насуплений пан Лавров усміхнувся.

Від початку радники Трампа вважали, що в Путіна два варіанти:

Боротися далі, з великими витратами — у загиблих на полі бою, економічному хаосі, шкоді відносинам з американським президентом.

Або укласти угоду, навантажену тим, що Волтц розхвалював росіянам як «весь цей upside»: послаблення санкцій, нова ера бізнес-співпраці — навіть кінець вигнання з групи провідних індустріальних націй.

Те, що робило Трампа впевненим в upside, — його віра в особистий зв’язок з Путіним. Повернувшись з Москви, Віткофф захоплено розповідав про «величезну повагу» росіянина до президента. Але було більше: вперше за роки, казали собі радники Трампа, американський президент і багато високих радників залицялися до росіян, слухали співчутливими вухами. Напевно Путін побачить у цьому цінність.

Але все не було так просто. Віткофф міг вести свій задній канал з Дмітрієвим. Але офіційні переговори вели два зовсім інші росіяни — досвідчені дипломати з ортодоксальнішою прихильністю до геополітичних скарг і суперництв.

Лавров був жорстколінійним націоналістом, різко проти поступок для закінчення війни; він зловісно говорив про «вирішення української проблеми раз і назавжди». Ушаков здавався відкритішим. Але й він часто говорив про «корінні причини» війни — кремлівський шифр для гіркоти Путіна щодо зменшеного пострадянського статусу його країни.

Напруга між фронт-каналом і заднім каналом спалахнула в епізоді зі стільцями.

На лютневих переговорах в Ер-Ріяді Рубіо, Волтц і Віткофф сіли навпроти Лаврова та Ушакова. Третій стілець, Дмітрієва, був порожній. «Чекатимемо його?» — здивовано запитав Рубіо. «Ні», — відповів Лавров, і стілець відсунули назад.

Коли почалася друга сесія, на російському боці було три стільці, і Дмітрієв був у кімнаті. За словами двох американських посадовців, присутніх там, Лавров відсунув стілець назад, але Дмітрієв його повернув, сів і пізніше розхвалював економічні вигоди мирної угоди. (Речниця Дмітрієва сказала, що американський опис епізоду «повністю неправдивий», додавши: «Зустріч завжди була заздалегідь спланована та структурована з чітко визначеними політичними та економічними сегментами».)

Американські та російські посадовці обговорюють закінчення війни на лютневій зустрічі в Ер-Ріяді. Evelyn Hockstein/Reuters

Якщо все це породжувало невизначеність щодо позиції Путіна, жорстколінійні намагалися її розвіяти. Щоб зрозуміти переговорну позицію Путіна, сказали вони американцям, слід звернутися до його промови до МЗС у червні 2024 року: Путін не закінчить війну, доки не виконає територіальні амбіції — повний контроль над чотирма областями на сході України.

На той момент у трьох з них Росія контролювала менше трьох чвертей території. Трамп міг змусити українців відмовитися від решти, або росіяни боротимуться далі.

Путін, здається, казали вони, не дуже зацікавлений в американському upside.

Коли вони загнали українців у коробку, американці сподівалися переконати росіян зробити власні поступки. Хіба Путін не захоче залишитися в добрих стосунках з Трампом?

Тиждень після Джидди Трамп подзвонив пану Путіну і попросив прийняти припинення вогню. Але росіянин погодився лише на вузьку паузу — ударів по енергетичній інфраструктурі.

Для радників Трампа проблема була, можливо, не стільки в стимулах, скільки в скептицизмі, що президент виконає. «Сьогодні Трамп каже одне; завтра інше, хто знає”, – пригадують слова Лаврова. Під час першого президентства Трампа він говорив про потепління відносин, але яструби Росії на ключових посадах національної безпеки подвоїли ворожу політику.

Тепер, готуючись до другого раунду переговорів в Ер-Ріяді наприкінці березня, американці намагалися показати, що цього разу буде інакше. Вони надіслали представників, відомих критиків підтримки Байденом України — Майкла Антона, главу планування політики Держдепу, та помічника Гегсета Колдвелла. «Багато людей, яких ви не любите, тут немає», — сказав Антон росіянам в Ер-Ріяді.

Американці сподівалися перетворити заморозку ударів по енергетиці на широке припинення вогню, яке українці прийняли в Джидді. Але переговори закінчилися там, де почалися, — росіяни погодилися лише на 30-денну заморозку ударів по енергетиці.

Віткофф залишався оптимістом. «Стів каже: “Завжди все йде чудово”», — сказав один високопосадовий американський чиновник. Але скільки б радники президента не хотіли вірити в Дмітрієва, багато хто не міг. Деякі також мали сумніви щодо Віткоффа. Вони неохоче говорили через його дружбу з президентом, але помічали, як Віткофф іноді здавався не розуміє географію України та її стратегічні наслідки.

Було також його наполягання на зустрічах наодинці з Путіним та його помічниками; деякі американські посадовці турбувалися, що це залишить дипломатично недосвідченого Віткоффа відкритим для маніпуляцій. На першій зустрічі його не супроводжував перекладач уряду США; хоча на наступні він брав, але нотатки не вів.

«Він відчував, що Путін його запросив, і що в нього такий рівень рапорту з Путіним», — пояснив посадовець. Віткофф казав колегам: «Я навчений юрист — я був нотатником».

Протягом наступних трьох місяців Віткофф і Дмітрієв намагалися зрушити це. Двоє чоловіків приватно обговорювали можливі нові поступки Путіну, що йшли далеко за ті, які представили українцям. Віткофф проклав шлях для короткого квітневого візиту Дмітрієва до Вашингтона з новими пропозиціями, які розхвалював росіянин.

Зустрічі відбувалися в домі Віткоффа в районі Калорама, і щоб підвищити довіру до Дмітрієва, Віткофф запросив Рубіо та групу сенаторів на вечерю 2 квітня.

Серед сенаторів був Річард Блюменталь, демократ із Коннектикуту та відвертий прихильник України. Він прийняв запрошення, пригадав він, з «змішаними почуттями» щодо «елегантної вечері з людиною, яка один із поплічників Путіна». Він додав: «Мене трохи відштовхувала дружність, товариськість, затишність між ним і Віткоффом».

На вечері, сказав Блюменталь, він протистояв Дмітрієву «якнайввічливіше та чемно».

«Я не сказав: “У вас кров на руках”», — пригадав він. «Але я сказав: “Ми сподіваємося, що ви сядете за стіл, бо тут Росія агресор, і люди гинуть”».

Один радник Трампа сказав, що вечеря була способом передати повідомлення Путіну через Дмітрієва: «У нас багато політичних перешкод. Це те, що я тут почув. Ось політичні реалії у Вашингтоні».

Саме серед надії проти надії в переговорах ворожість Гегсета до генерала Каволі вибухнула.

Вранці після вечері з Дмітрієвим кореспондентка CNN Наташа Бертран опублікувала на X цитату з промови генерала до сенатського комітету, що Росія становить «хронічну» та «зростаючу» загрозу. Помічники переслали пост Гегсету як доказ, що генерал підриває зусилля завоювати Путіна. «Звільнити Каволі», — гавкнув Гегсет своєму начальнику штабу Касперу, за словами посадовців, поінформованих про розмову. Генерал Каволі став би одним із щонайменше двох десятків високих військових офіцерів, звільнених міністром оборони, якби Каспер не вказав, що європейський генерал тимчасово керуватиме американськими ядерними силами в Європі.

Генерал Крістофер Г. Каволі розмовляє з сенатором Ріком Скоттом перед слуханням у Комітеті збройних сил у квітні. Brendan Smialowski/Agence France-Presse — Getty Images

8 квітня генерал виступив перед комітетом Палати представників. Але спочатку союзник Колдвелла в Пентагоні Кетрін Томпсон свідчила, що «контури тривалого миру набувають форми», що початкове припинення вогню — ймовірно, заморозка ударів по енергетиці — тримається.

Потім виступив генерал Каволі і, очевидно, не знаючи, як близько був до звільнення, повторив попередження про російську загрозу. Цього разу міністр подзвонив йому і, за словами посадовця, поінформованого про розмову, сказав, що своїми «словами, манерою та свідченням» він підриває президента. Що він сказав? — запитав генерал. «Не обов’язково те, що ви сказали; це те, чого ви не сказали», — відповів міністр. «Ви не сказали припинення вогню, не сказали мир, не сказали переговори».

Насправді початкове припинення вогню трималося лише в найтоншому сенсі, з обвинуваченнями обох боків у порушеннях. Україна погодилася продовжити паузу; Росія відмовила.

Навіть Трамп мусив запитати: «Чи справді Путін хоче угоди, чи хоче всю Україну?» Президент, сказав один помічник, починав підозрювати, що «повністю переоцінив» свою здатність зачарувати Путіна. Кілька тижнів потому високопосадовий європейський посадовець розмовляв з Путіним. Зеленський поступився так багато; Трамп запропонував так багато. «Якщо мене запитати, позиція Трампа дуже близька до вашої», — сказав він російському президенту. «Чому не погодитися на припинення вогню і змусити американців зняти санкції?»

«Ми хочемо миру», — відповів Путін, а потім повторив свої максималістські вимоги: він хоче не лише всю спірну територію; він хоче, щоб американці та європейці визнали легітимність його претензій.

Європейський посадовець пізніше тиснув на Віткоффа активніше привести Путіна до столу. Повідомлення Віткоффа було: «Ми спробували кожну уявну ідею. І нічого не працювало. І ми дійшли до місця, де, можливо, їм просто потрібно добити це боєм».

Цивільні в зруйнованому будинку в Слов’янську, частині Донецької області. Tyler Hicks/The New York Times

Частина 7. «Де-факто антиукраїнська політика»

США • Байден — президент • Кейн — генерал • Колдвелл — посадовець оборони • Каволі — генерал • Колбі — посадовець оборони • Гринкевич — генерал • Хегсет — мін. оборони • Каспер — помічник оборони • Кін — відставний генерал • Келлог — посланник • Трамп — президент • Венс — віцепрезидент

Росія • Путін — президент

Лінія контакту простягалася на 750 миль. До червня два вектори війни — війна слів і війна крові та куль — зливалися в одну точку на цій лінії, у місці під назвою Покровськ.

З попереднього липня росіяни дедалі більше спрямовували свої сили та вогневу міць на це місто. Залізничний вузол на 60 000 мешканців до війни, Покровськ тепер був руїною з менш ніж 2000 людей, що трималися в уламках. Втрати росіян були катастрофічними — десятки тисяч. І все ж Покровськ не впав.

Для Путіна та його генералів примарне місто було золотом — ще один трофей у багаторічній кампанії захопити всю Донецьку область. Якщо Путін нарешті візьме Покровськ, це сигналізуватиме Трампу, що російська перемога неминуча.

Для України та її захисників Покровськ ставив інше питання: чи надасть Пентагон боєприпаси, щоб підтримати українську оборону, показати Путіну, що ціна Покровська надто висока?

Це питання було в центрі потужних протилежних течій у Пентагоні.

Генерал Каволі та інші, хто довго працював над підтримкою України, залишалися глибоко відданими справі. Союзники Венса — люди на кшталт Колбі та Колдвелла — прагнули почати утримувати боєприпаси.

Їхня відданість була спрямована деінде — до Азії, щоб стримати китайські задуми щодо Тайваню, та до Близького Сходу, де назрівала війна з Іраном і де Ізраїль, воюючи в Газі, просив близько 100 000 155-міліметрових снарядів — велику частку виснажених запасів армії США.

Три роки, навіть коли Пентагон боровся зі збільшенням виробництва критичної зброї, адміністрація Байдена вливала боєприпаси в Україну. Союзники Венса не хотіли ризикувати.

Як сказав один високопосадовий американський військовий офіцер: «Вони вважали, що Україна на межі провалу. Те, що емпіричні докази вказували на протилежне, їх не турбувало; навпаки, здавалося, вони думали, що мають допомогти Україні провалитися швидше, щоб покінчити з цим».

Людина посередині, з рукою на крані, — пан Гегсет. Його орієнтиром у навігації цією динамікою була так звана таблиця світлофора.

Таблиця світлофора порівнювала кількість певних боєприпасів на складі Пентагону з потрібною для воєнних планів у світі. Якщо в армії було менше половини потрібної кількості, боєприпас кодували «червоним». У Гегсета було три варіанти: припинити постачання червоних боєприпасів, скоротити вдвічі чи зменшити за графіком. Він також міг зберегти статус-кво.

У лютому Колдвелл та його союзники рекомендували Гегсету почати утримувати низку критичних боєприпасів. Натомість міністр залишився при курсі. Він не хотів випереджати президента, сказав він їм, не хотів поставити під загрозу угоду про мінерали. (Її підпишуть у квітні.)

У березні, після того, як Трамп скасував заморозку допомоги, запроваджену після фіаско в Овальному кабінеті, Колдвелл та союзники рекомендували дотримуватися статус-кво, але з одним винятком — 155-міліметрові снаряди американського виробництва, які Байден обіцяв Україні перед відходом. (Пентагон все ще міг постачати снаряди, куплені за кордоном.)

Снаряди, що стріляли з гаубиць M777, були ключовими для успішного українського контрнаступу 2022 року. І хоча українці дедалі більше покладалися на дрони власного виробництва, 155-ки залишалися робочою конячкою їхнього арсеналу. Запаси Пентагону були небезпечно низькими, сказав Колдвелл Гегсету; відмова — єдиний спосіб змусити європейців активізуватися.

Каспер марно намагався відрадити боса; щоб стримати росіян, українцям потрібно більше снарядів, ніж Європа може надати. Але Гегсет без оголошення наказав заморозку. Деякі американські офіцери називали це «тіньовою забороною».

Саме тому три з половиною місяці тисячі й тисячі снарядів лежали на палетах на складі армії в західній Німеччині. Саме тому генерал Каволі та його штаб надсилали лист за листом з проханням розблокувати їх. І саме тому випало генералу Кіну, коментатору Fox, відвідати Гегсета в Пентагоні, а потім подзвонити президенту, щоб поїзд рушив. (Генерал Кін відмовився коментувати.)

«Останнього разу, коли я перевіряв, наша політика — підтримувати Україну», — сказав один високопосадовий американський військовий офіцер. «Президент сказав відновити постачання. А ці люди в Пентагоні перешкоджали цьому, створюючи де-факто антиукраїнську політику — тягнучи ноги, встромляючи палиці в колеса та повільно гальмуючи підтримку цими гидкими маленькими способами».

Біля Покровська командир на прізвисько Алекс економив 155-ки. З 200 на день його люди могли атакувати лише п’ять із 50 цілей, виявлених розвідувальними дронами. «Цього недостатньо, щоб тримати лінію», — пояснив він.

Алекс воював у Бахмуті, іншому маленькому місті, що колись ніби втілювало всі ставки війни. Він бачив, як війна еволюціонувала. «У Бахмуті це був український солдат і російський солдат, обличчям до обличчя, в окопах», — сказав він. У Покровську «дрони вбивають росіян більше, ніж кулі та артилерійські снаряди».

І все ж українці були перевершені — в дронах, у військах і в цих основних артилерійських снарядах. «Чим менше снарядів у нас, тим більше втрат», — пояснив Алекс. «Є прямий зв’язок».

11 червня, того ж дня, коли Гегсет свідчив перед підкомітетом Сенату, що боєприпаси, обіцяні Байденом, «все ще надходять», він підписав оновлену версію таблиці світлофора. Вона вимагала від Європейського командування отримати його дозвіл перед відправкою червоних боєприпасів українцям. Постачання зупинилися в очікуванні ясності від Гегсета.

«Я ніколи в житті такого не бачив», — сказав колегам генерал Ден Кейн, новий голова Об’єднаного комітету начальників штабів, коли його протистояли щодо наказу. (Генерала Брауна звільнили наприкінці лютого.)

Генерал Ден Кейн, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, з паном Хегсетом на сенатському слуханні в червні. Kenny Holston/The New York Times

Генерал Каволі йшов у відставку 1 липня, і він надіслав Гегсету те, що американські офіцери називали меморандумом «початок кінця». Українці повільно програють, написав він, і якщо Пентагон не надасть більше боєприпасів, вони програють швидше.

Європейці вже розробили план озброїти українців зі своїх запасів і купити нові американські боєприпаси для себе та України. Але ця зброя навряд чи прибуде негайно; потрібно час розширити виробничі лінії, час виготовити боєприпаси. І з виснаженими запасами всіх європейці та українці мусили б чекати в черзі за американською армією на нові боєприпаси.

Україні потрібно було більше, ніж артилерійські снаряди. Якщо 155-ки були найпростішими замороженими червоними боєприпасами, найтехнологічнішими були перехоплювачі PAC-3 Missile Segment Enhancement. Нічого іншого не було таким ефективним проти балістичних ракет, що тероризують українські міста; лише американці могли їх надати.

Їх також хронічно бракувало. Лише близько 50 сходили з конвеєра щомісяця.

Новина, що українці не отримають планову партію перехоплювачів, прийшла, коли росіяни прискорювали обстріли. У травні вони випустили 45 балістичних ракет по Україні; у червні — 59. До кінця місяця запас PAC-3 в українців скоротиться до 16.

Між 18:00 3 липня та наступним ранком росіяни запустили 539 ударних дронів і сім балістичних ракет у напрямку Києва — один із наймасовіших обстрілів столиці, повідомило Повітряне командування України. Двоє цивільних загинули, 31 поранено. Посольство Польщі пошкоджене уламками.

4 липня Келлог подзвонив президенту і сказав: «Саме так війни виходять з-під контролю», пояснивши таблицю світлофора та згадавши членство Польщі в НАТО. Трамп тоді доручив йому сказати Гегсету негайно передати 10 PAC-3.

Два тижні потому 10 перехоплювачів ще не відправили. Повертаючись з Києва, Келлог зупинився у Вісбадені. Пентагон, сказали йому тамтешні посадовці, «дозує» постачання низки боєприпасів Україні. У Вашингтоні він відвідав Пентагон.

«Ви сповільнюєте справи. Це їх вбиває», — сказав він пану Хегсету.

«Ні, не сповільнюємо», — відповів міністр.

Генерал Кейн був у кімнаті і тепер втрутився. «Що хоче SACEUR, те SACEUR отримує», — сказав генерал Кейн Гегсету, маючи на увазі нового верховного союзного командувача в Європі генерала Алексуса Г. Гринкевича.

Наприкінці місяця українці нарешті отримали 30 перехоплювачів.

Маленька команда фахівців з України — шестеро чи близько того — працювала в офісі заступника міністра з політики Колбі. Високопосадовий військовий офіцер відвідав команду наприкінці червня. «Вони буквально боялися вимовляти слово “Україна”», — пригадав він.

За адміністрації Байдена українські посадовці у Вашингтоні та Києві були в майже постійному контакті зі фахівцями з України. Тепер, коли росіяни посилювали удари дронами по українських містах, українці відчайдушно хотіли придбати відносно дешеві перехоплювачі дронів. Один генерал, що відповідав за ППО в Києві, пригадав: «Ми надсилали повідомлення. Ми казали, що нам потрібно більше перехоплювачів дронів. Але раптом вони більше не відповідали».

З офісу Гегсета надійшов наказ, що фахівці не спілкуватимуться з українцями без явного дозволу. Деякі помічники Гегсета казали, що підозрюють фахівців у спробі саботувати зусилля спрямувати перехоплювачі та інші критичні боєприпаси на Близький Схід.

Пізно ввечері та на вихідних українці отримували повідомлення від старих контактів у Пентагоні: «Ми тут, але нічого не можемо зробити. Вибачте».

Холод піднявся щаблями вгору.

Генерал Кейн склав присягу як голова Об’єднаного комітету в квітні. Мине серпень, перш ніж він взагалі подзвонить своєму українському колезі.

«Це 100 відсотків Пол Пот», — пояснив один високопосадовий військовий офіцер. «Тут дуже ленінський кут — ми скажемо вам, що небо зелене, і тому небо зелене».

28-ма механізована бригада в Костянтинівці — ключова стратегічна мета в російських планах захопити Донецьку область та весь Донбас. Tyler Hicks/The New York Times

Частина 8. «Щось, що працює»

США • Хегсет — мін. оборони • Реткліфф — директор ЦРУ • Трамп — президент

У багатьох аспектах партнерство розпадалося. Але була контр-історія, переважно таємна. У її центрі — ЦРУ.

Де Гегсет маргіналізував своїх генералів-прихильників України, директор ЦРУ Реткліфф незмінно захищав зусилля своїх офіцерів для України. Він тримав присутність агентства в країні на повній силі; фінансування програм там навіть зросло. Коли Трамп наказав заморозку допомоги в березні, американська армія поспішила припинити весь обмін розвідданими. Але коли Реткліфф пояснив ризик для офіцерів ЦРУ в Україні, Білий дім дозволив агентству продовжувати ділитися розвідкою про російські загрози всередині України.

Тепер агентство відточувало план принаймні виграти час, ускладнити росіянам використання надзвичайного моменту слабкості українців.

Один потужний інструмент, нарешті використаний адміністрацією Байдена — постачання ATACMS та розвідданих для цілей для ударів усередині Росії — фактично витягли зі столу. Але паралельна зброя залишалася — дозвіл офіцерам ЦРУ та армії ділитися розвідданими про цілі та надавати іншу допомогу для українських ударів дронами по критичних компонентах російської оборонно-промислової бази. Серед них заводи, що виробляють «енергетики» — хімікати для вибухівки, — а також об’єкти нафтової промисловості.

Джон Реткліфф, директор ЦРУ, дивиться під час зустрічі в Білому домі в липні. Haiyun Jiang/The New York Times

У перші місяці адміністрації Трампа ці удари були розпорошеними з незначним ефектом. Українські військові та розвідувальні агентства конкурували, працюючи з різних списків цілей. Російська ППО та глушилки робили заводи з енергетиками практично непроникними. На нафтопереробних заводах дрони врізалися в резервуари, викликаючи вибухи, що потрапляли в заголовки, але мало що досягали.

У червні стомлені американські військові офіцери зустрілися з колегами з ЦРУ, щоб допомогти створити скоординованішу українську кампанію. Вона зосередиться виключно на нафтопереробних заводах і замість резервуарів цілитиме в ахіллесову п’яту НПЗ: експерт ЦРУ виявив тип з’єднувача, який так важко замінити чи відремонтувати, що завод залишиться офлайн тижнями. (Щоб уникнути відплати, вони не постачатимуть зброю та обладнання, які союзники Венса хотіли для інших пріоритетів.)

Коли кампанія почала показувати результати, Реткліфф обговорив її з Трампом. Президент, здавалося, слухав його; вони часто грали в гольф по неділях. За словами американських посадовців, Трамп похвалив таємну роль Америки в цих ударах по російській енергетичній промисловості. Вони давали йому заперечення та важелі, сказав він Реткліффу, поки російський президент продовжує «дурити його».

Удари по енергетиці коштуватимуть російській економіці до 75 мільйонів доларів на день, за однією оцінкою американської розвідки. ЦРУ також отримає дозвіл допомагати з українськими ударами дронами по суднах «тіньового флоту» в Чорному та Середземному морях. Черги за бензином почнуть утворюватися по всій Росії.

«Ми знайшли щось, що працює», — сказав один високопосадовий американський посадовець, а потім мусив додати: «Як довго — не знаємо».

Родичі оплакують Ігора Брожека, 29-річного українського солдата, на околицях Одеси в листопаді. Mauricio Lima/The New York Times

Частина 9. «Ми сперечаємося про дверні ручки»

США • Кейн — генерал • Келлог — посланник • Реткліфф — директор ЦРУ • Рубіо — держсекретар • Трамп — президент • Венс — віцепрезидент • Віткофф — посланник

Україна • Умеров — переговорник • Єрмак — радник • Зеленський — президент

Росія • Лавров — мін. закордонних справ • Путін — президент • Ушаков — помічник Путіна

Келлог знав, куди все йде, сказав він колегам: попри всі різкі повороти досі та попереду, розрахунок звужувався до жорсткого розподілу землі.

Він читав книгу «Guilty Men» — полеміку, опубліковану в гніві 1940 року після окупації Норвегії та Франції нацистською Німеччиною. Винні люди — 15 політиків, яких автори звинувачували в неготовності британських сил до війни, в заспокоєнні Гітлера.

«Я відмовляюся бути винним», — сказав Келлог колезі.

На зустрічі в Овальному кабінеті, все ще сподіваючись врятувати хоч якусь справедливість у територіальних поступках України, він запропонував план обміну землею. У цьому «плані два-плюс-два» Путін вийде з Запорізької та Херсонської областей. Україна відмовиться від решти Донецької та Луганської.

План, визнав Келлог, був відчайдушним, і Трамп сказав йому: «Путін, мабуть, не погодиться». Все ж він доручив Віткоффу: «Передайте це Путіну».

Вони зустрілися 6 серпня. Путін не погодився; він не збирався добровільно віддавати територію. Але Віткофф почув те, що інтерпретував як прорив. За словами радника Трампа, посланник доповів, що пПутін сказав йому: «Добре, добре, ми не можемо домовитися про припинення вогню. Ось що ми зробимо: укладемо остаточну мирну угоду, і ця угода — решта Донецька».

Насправді більше.

У цьому «плані три-плюс-два» росіяни також триматимуть Крим і останній шматок Луганська. Замість виходу з Херсона та Запоріжжя, як пропонував Келлог, вони триматимуть уже захоплене. План не був повним контролем, якого довго вимагав Путін, але все ще значно вигідніший Росії.

Після цього Трамп похвалив зустріч як «дуже продуктивну» і запросив росіянина на Аляску.

Саміт на Алясці став першою особистою зустріччю двох президентів у другому терміні Трампа і був навантажений спогадами про ганебні попередні саміти — особливо Гельсінкі, де Трамп відкинув інформацію власної розвідки і став на бік Путіна, сказавши, що не бачить причин, чому Росія втручалася у вибори 2016 року.

Підозри, що надто завзятий Трамп може дозволити себою маніпулювати, не розвіялися через вибір місця — Аляска з її історичними зв’язками з Росією здавалася призначеною вітати Путіна назад із дипломатичного вигнання. Оголошуючи саміт 8 серпня, Трамп сказав журналістам: «Мій інстинкт справді каже, що в нас є шанс на мир».

Директор ЦРУ Реткліфф полетів на Аляску з президентом 15 серпня і перед зустріччю поінформував його про «те, що ми маємо» щодо намірів Путіна. Це не відповідало інстинкту Трампа; агентство стверджувало, що росіянин не зацікавлений у закінченні війни. Високопосадовий американський посадовець описав оцінку так: «Трамп не отримає того, чого хоче. Йому просто доведеться зробити Аляску шоу».

Разом на аеродромі Анкориджа два президенти почали шоу, їдучи пліч-о-пліч у броньованому авто Трампа, Путін усміхався й махав камерам. Пізніше, після завершення зустрічі, кожен зробив заяву, туманно натякаючи на угоди.

Президент Росії Володимир В. Путін зустрівся з паном Трампом в Анкориджі в серпні. Doug Mills/The New York Times

Вони не відповіли на питання, залишивши світ гадати, про що саме домовилися. Але за словами двох радників Трампа, Путін повторив те, що сказав Віткоффу: він закінчить війну, якщо отримає решту Донбасу.

І чому ні? Як бачив Трамп, за словами радника Трампа, остання третина Донбас — лише смужка землі, про яку «ніхто в Америці ніколи не чув».

«Девелопери дивляться на це як: “Добре, ми домовилися про всі інші умови угоди, але сперечаємося про обробку, сперечаємося про дверні ручки”», — сказав інший радник.

Коли Зеленський і сім європейських лідерів прибули до Вашингтона через три дні після Аляски, їхня місія — просвітити Трампа, змусити його побачити, що одна третина означає значно більше.

В Овальному кабінеті вони пояснили, що виведення сил із Донецької області поставить росіян у позицію загрожувати деяким найбільшим містам України — Харкову, Херсону, Одесі та Києву.

Від початку ключовим для переговорної позиції Трампа було припущення російської сили на полі бою та української слабкості. Якщо Зеленський не здасть цю смужку землі, росіяни просто її візьмуть.

Тепер він повторив цей аргумент, і Келлог втрутився: «Пане, це нісенітниця. Росіяни не непереможні». Голова Об’єднаного комітету генерал Кейн підтримав: російські сили слабкі та некомпетентні. Так, Покровськ може впасти. Але, як оцінювали американські розвідувальні агентства тоді, росіянам знадобиться до 30 місяців, щоб захопити всю цю частину Донбасу. (У грудні вони скоротять цей термін до 20 місяців або менше; деякі радники Білого дому оцінювали вісім.)

Але це не буде повторенням вибуху в Овальному кабінеті майже шість місяців тому.

Трамп зауважив радникам, що коли володів конкурсом Міс Всесвіт, українські конкурсантки часто були найгарнішими. Тепер він випалив: «Українські жінки красиві».

«Я знаю, я одружений з однією», — відповів Зеленський.

Трамп пояснив, що старий друг, магнат із Лас-Вегаса Філ Раффін, одружений з колишньою Міс Україна Олександрою Ніколаєнко; президент познайомився з нею через конкурс Міс Всесвіт. Тепер він подзвонив Раффіну, який покликав дружину до телефону. Трамп зробив те саме для Зеленського, і наступні 10–15 хвилин кімната чекала, поки двоє розмовляли українською.

Ніколаєнко розповідала про свою сім’ю, що досі в Одесі. «Він здивувався, що вони не виїхали», — пригадала вона про Зеленського. «Мій батько не поїде. Він старої школи офіцер. І він вірить, що якщо поїде, не буде куди повертатися. Він хоче бути зі своїм домом, зі своєю землею, зі своєю країною».

«Відчувалося, як кімната змінилася», — сказав посадовець, що був там. «Температура впала. Усі засміялися. Це створило людський зв’язок. Це було ніби злиття розумів. Це очоловічило Зеленського для Трампа».

Трамп і Зеленський у Білому домі в серпні. Kenny Holston/The New York Times

Місяць потому в Нью-Йорку на відкритті Генеральної асамблеї ООН Трамп назвав Зеленського «великою людиною», яка «веде пекельну боротьбу». Пізніше на Truth Social він написав, що після розуміння «військової та економічної ситуації Україна/Росія» він вірить, що «Україна за підтримки Європейського Союзу в позиції боротися та ВИГРАТИ всю Україну назад у її первісній формі».

Навіть більшість найвищих радників президента були вражені тим, що здавалося різким розворотом. Але за словами одного радника, він намагався шокувати росіян.

Трамп розмовляв з Путіним 16 жовтня — їхня перша розмова після Аляски. У Нью-Йорку Зеленський продав Трампу недавній прогрес України на полі бою. Тепер Путін перевернув цей наратив, і Трамп повернувся до свого дефолту: Росія перемагає.

Келлог неодноразово казав президенту та радникам, що морально неправильно просити Зеленського здати ці дверні ручки Донецька. Путіну не можна довіряти дотримуватися угоди, казав він; вся Україна буде в небезпеці. Від початку він закликав президента «ризикувати більше з Путіним», посилити тиск санкціями.

Трамп мав зустрітися з Зеленським у Білому домі 17-го. Але хоча Келлог формально залишався посланником з України, його не було в списку запрошених.

Він був в Овальному кабінеті в серпні, під час моменту примирення Зеленського з Трампом. У певний момент українець підійшов до великої мапи Криму.

Трамп довго звинувачував колишнього президента Барака Обаму в тому, що дозволив Росії забрати півострів в України 2014 року. «Вісім років Росія “переїжджала” президента Обаму, ставала сильнішою, відібрала Крим і додала ракети. Слабак!» — писав він у Twitter 2017 року.

Тепер президент запитав Зеленського: «Скільки солдатів ви втратили?»

«Жодного», — відповів українець. (Насправді один, можливо два.)

Коли Трамп запитав чому, той сказав: «Ми не боролися». І коли Трамп запитав чому, відповів: «Ви сказали нам не робити цього».

Тепер, у гонитві за своєю нагородою, Трамп готувався сказати Зеленському не лише віддати територію, яку росіяни захопили з початку повномасштабного вторгнення, але й віддати цінну територію, яку росіяни ще не захопили. Він не просто казав би українцям не боротися. Він казав би їм здати те, за що вони боролися та вмирали понад десятиліття.

Вночі перед зустріччю з Зеленським у жовтні президент звернувся до Келлога і попросив прийти.

Наступного дня Трамп і його радники справді тиснули на Зеленського здати решту Донбасу. Українець жорстко чинив опір. Тихо Віткофф сигналізував головному раднику українця Андрію Єрмаку, і вони вийшли надвір. «Треба його заспокоїти», — сказав Віткофф. «Це йде погано».

Повернувшись, Єрмак подивився на пана Умерова і сказав: «Президенте Зеленський, дайте Рустему сказати». Зеленський вимкнув мікрофон, і Умеров відтягнув лідерів від прірви.

Після цього Келлог сказав президенту, що не зміг прийти.

«Він хотів, щоб я був там, щоб тиснути на Зеленського», — сказав він колезі, «а я не хотів цього робити». (Пізніше він сказав Білому дому, що піде з посади наприкінці року.)

Зруйнована будівля в Дружківці, місті в Донецькій області, що зазнає щоденних бомбардувань. Tyler Hicks/The New York Times

Частина 10. Ривок до угоди

США • Дрісколл — мін. армії • Хегсет — мін. оборони • Кушнер — радник • Рубіо — держсекретар • Трамп — президент • Венс — віцепрезидент • Віткофф — посланник

Україна • Умеров — переговорник • Зеленський — президент

Росія • Дмітрієв — суверенний фонд • Лавров — мін. закордонних справ • Путін — президент • Ушаков — помічник Путіна

Далі був шалений двомісячний з половиною вир дипломатії — все для того, щоб змусити одну людину перейти свою найжорсткішу червону лінію, а іншу — відступити від своїх непохитних вимог.

Віткофф подзвонив Ушакову, близькому помічнику Путіна, 14 жовтня. Лише кілька днів тому Трамп оголосив угоду, укладену Віткоффом та Кушнером, про припинення боїв у Газі. Тепер посланник пропонував росіянину подібну угоду для України. Напруга між фронт-каналом і заднім каналом спалахнула знову — цього разу в епізоді з листом.

У Нью-Йорку у вересні, за словами трьох американських посадовців, Лавров сказав пану Рубіо, що вважає, ніби Трамп взяв зобов’язання на Алясці змусити Зеленського віддати решту Донбасу.

Тепер американські посадовці дізналися, що Лавров наказав російському посольству у Вашингтоні надіслати Рубіо лист з вимогою, щоб Трамп публічно це визнав. (Американські посадовці кажуть, що хоча Трамп позитивно відреагував на пропозицію Путіна на Алясці закінчити війну за Донбас, він не брав зобов’язання змусити Зеленського.)

Трамп і його радники були роздратовані. Їм сказали, що Путін не авторизував лист; вони бачили в цьому гру влади Лаврова.

22 жовтня, серед цих напруг, Трамп зробив те, що довго не хотів, щоб Путін просто не пішов: він доручив Мінфіну запровадити санкції проти двох найбільших російських нафтових компаній. Президент, пояснив один радник, «робив заяву Росії: “Не грайтеся зі мною”».

Путін не пішов. Він виключив Лаврова з високорівневої зустрічі в Москві і відправив Дмітрієва зустрітися з Віткоффом у Маямі-Біч.

Віткофф і Кушнер уже почали складати те, що стане 28-пунктною мирною пропозицією. Останнього вікенду жовтня вони зібралися з Дмітрієвим у кабінеті водонепроникного дому Віткоффа, росіянин пропонував формулювання для деяких пунктів, Кушнер друкував їх у ноутбук.

У середині листопада Умеров, український переговорник, по черзі прийшов до кабінету Віткоффа, і він також пропонував формулювання, які Кушнер додав.

Отриманий документ містив багато положень, вигідних росіянам. Але в кількох важливих аспектах він був менш вигідним, ніж попередні американські пропозиції — і менш, ніж широко сприймалося.

У попередніх переговорах росіяни вимагали, щоб українці погодилися різко скоротити розмір своєї армії. Цей план казав, що українська армія може мати до 600 000 солдатів.

Фотографія, оприлюднена російськими держЗМІ, показує Стіва Віткоффа, спеціального посланника США, з Кирилом Дмітрієвим, головою російського суверенного фонду, на зустрічі в Кремлі з паном Путіним у грудні. Kristina Kormilitsyna/Sputnik

Інший пункт гласив: «Крим, Луганськ і Донецьк визнаються де-факто російськими, включно зі Сполученими Штатами». Це означало, що уряд США прийме на практиці, що Росія контролює ці території; у попередніх дискусіях американці казали росіянам, що готові юридично визнати ці території частиною Росії.

Документ також містив американські гарантії безпеки, що включали «потужну скоординовану військову відповідь», якщо Росія почне нове вторгнення.

І все ж найбільша, найнеможливіша перешкода для українців залишалася, викладена в дипломатичному формулюванні підпункту: «Українські сили вийдуть із частини Донецької області, яку вони зараз контролюють, і ця зона виведення вважатиметься нейтральною демілітаризованою буферною зоною, міжнародно визнаною як територія, що належить Російській Федерації».

19 листопада міністр армії Деніел П. Дрісколл поїхав до Києва. Кілька місяців тому українці провели видовищну таємну атаку — операцію «Павутина», в якій дрони вартістю 100 000 доларів знищили російські військові літаки вартістю майже 10 мільярдів. Американська армія мала багато чому навчитися з українських досягнень у технології дронів; Дрісколл мав відвідати деякі заводи.

Дрісколл — довірена особа Венса, і тепер віцепрезидент та Рубіо залучили його до іншої місії — тиснути на українців прийняти мирний план. Момент здавався сприятливим: росіяни просувалися в Покровську, а пан Зеленський хитався від корупційного скандалу.

Вони дали Дрісколлу наказ: чітко сказати, що Америка більше не може дозволити собі постачати Україну, що в Трампа інші пріоритети для цих боєприпасів — в Азії, на Близькому Сході та в Латинській Америці. Чітко сказати, що без угоди Україна муситиме боротися без американської підтримки.

Дрісколл передав це безкомпромісне повідомлення з певними солодощами та дозою емпатії, за словами українських та американських посадовців, що описували зустрічі з Зеленським та його помічниками.

Укладіть угоду зараз, сказав Дрісколл українцям, і американська армія допоможе створити мережу фізичних бар’єрів та систем зброї, щоб стримати росіян від спроб захопити більше землі.

Буде подібний плюс для повоєнної відбудови.

Але відмовтеся укладати угоду зараз — і нічого цього не буде.

«Ми вас любимо. Те, що ви зробили, вражає», — сказав Дрісколл. «Але ми не зможемо продовжувати постачати вас, і Європа виглядає так само».

Українці відповіли: «Дивіться, росіяни платять високу ціну» у втратах на полі бою.

«Звісно, платять, але вони готові платити», — відповів Дрісколл. Але «кожен день, що минає, ви втрачаєте дедалі більше території. То на що ви чекаєте?»

«Просто так є», — підсумував пан Дрісколл. «Я мушу бути повністю чесним з вами».

Це точно не те, що українці хотіли чути. Але до цього дійшло.

«Дякую за чесність», — відповів пан Умеров.

Кілька днів потому в Женеві, обговорюючи подальші уточнення плану, включно зі збільшенням ліміту української армії до 800 000, Віткофф передав зовсім інше повідомлення.

«Ми не залишаємо вас», — сказав він пану Умерову перед Дрісколлом. «Ми не просимо вас приймати рішення, з яким вам незручно чи яке здається вам не добрим для вашої країни».

До того часу українці звикли до суперечностей.

Як сказав один український посадовець: «Насправді Дрісколл і Віткофф казали нам те саме: “Ми серйозні. Ми хочемо, щоб ви зрозуміли, що ми хочемо, щоб цей раунд переговорів мав результат, і ми хочемо, щоб угода була швидкою”».

Принаймні 83 рази до Дня виборів Трамп обіцяв, що може закінчити війну за день, навіть до інавгурації. «Це легко порівняно з деякими речами», — сказав він у Вашингтоні в червні 2023 року. «Я б зробив це за 24 години».

У неділю президент розмовляв з Путіним по телефону, а потім зустрівся з Зеленським у Мар-а-Лаго. На прес-конференції після цього Трамп і українець розхвалювали свій прогрес. Вони повністю згодні щодо американських гарантій безпеки, сказав Зеленський; план процвітання фіналізується.

А що щодо Донбасу? «Це питання, яке вони мусять вирішити», — сказав Трамп.

Він продовжив: «Є одна-дві дуже колючі проблеми, дуже жорсткі. Але я думаю, ми робимо дуже добре. Сьогодні ми досягли великого прогресу. Але справді ми досягли його за останній місяць. Це не процес на один день. Це дуже складна штука».