Кирило Буданов – начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-лейтенант. Суспільне зустрілося з ним напередодні Нового року, щоб обговорити становище Росії на полі бою та її можливості продовжувати війну.
Наприкінці листопада Володимир Зеленський включив Кирила Буданова до складу делегації для участі в переговорному процесі щодо досягнення миру. У грудні ж він називав Буданова одним із кандидатів на посаду голови Офісу президента. Це питання очільник ГУР не коментує.
Про потенціал переговорів, запас міцності Росії та її можливості атакувати як Україну, так і інші країни – в проєкті “Ремовська Інтервʼю”.
Оскільки ми з вами зустрічаємося в грудні, мені здається, що є сенс почати з більш підсумкового, загального запитання. Озираючись назад на цей рік і згадуючи, яку інформацію ви мали станом на початок року щодо планів та цілей Росії — що в сухому залишку росіянам вдалося досягнути на кінець року?
На жаль, можна підняти будь-яке інтерв’ю початку 25-го чи кінця 24 року — і подивитись, що ж збулося, а що ні. Сказати, що ми десь помилились – ні. Від цього страшно інколи.
Якщо з усього, що ви бачите, треба було викристалізувати ключовий успіх росіян — що це?
Продовження наступу й підтримання його темпів.
На жаль, дійсно ми станом на кінець року багато чуємо про російський наступ. Ми з вами зустрічаємося вже після “прямої лінії” Путіна. Він дуже багато говорив про те, що росіяни наступають на всіх напрямках і продовжать цей наступ.
У листопаді були цифри, що росіяни за той місяць захопили 690 квадратних кілометрів — такі дані наводить видання The Economist. За рахунок чого це стало можливим?
Ще раз вам кажу: Російська Федерація не припиняє наступальну операцію. Так, вони не досягають тих темпів, про які мріяли, але вони йдуть вперед.
Станом на зараз цілі Росії на коротку, найближчу перспективу – це що?
Вони чітко окреслені в їхньому військовому плануванні. Це намагання отримати повний контроль над Донецькою областю, максимальне просування в Дніпропетровській області та продовження виконання операцій по Запорізькій, Херсонській областях. Вони цього ніколи й не приховували. Це основні завдання – разом зі збільшенням розмірів санітарних (чи буферних) зон вздовж кордону. Це основні їхні завдання. У принципі, завдання 26-го року – це Донбас і Запорізька область.
Запоріжжя – прямо весь регіон?
Це їхня мрія.
Що стосується ситуації в росіян із людьми. Ми нещодавно почули цифри від міністра оборони Російської Федерації, який сказав, що…
Навіть не продовжуйте – я вам інші цифри наведу.
Мобілізаційний план на цей рік був 403 тисячі людей набрати. Стільки вони набрали, якщо не помиляюсь, 2 грудня. Тобто, вони виконають план приблизно на 103%.
На 26-й рік план – 409 тисяч.
Вони його виконають?
Побачимо. До цього всі роки виконували.
Кирило Буданов під час інтервʼю. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Ми приблизно знаємо – наприклад, ми як медійники – які є проблеми з набором людей до українського війська. В нас бракує людей на піхотних позиціях, на бойових посадах. Є питання до, можливо, нерівномірного розподілу людей по підрозділах – ми це дізналися вже з публічних заяв і військового, і політичного керівництва. У росіян є такі проблеми?
Звичайно, є. Тому періодично вони збільшують рівень одноразових виплат: він коливається залежно від регіону, але це значні суми. Так вони заманюють людей до війська.
Гроші – це зараз основна можливість для російської держави залучити таку кількість людей?
Гроші для всіх воєн були одним з основних важелів набору людей. Це загалом у світі так.
Ми говоримо, що в цьому році росіяни виконали план із комплектування, в наступному році, можливо, теж його виконають. Як довго це ще може тривати?
Не хочу вас засмучувати. Подивіться на кількісні показники населення й ви зрозумієте, що це може, при бажанні, тривати ще довго.
Це питання фінансових можливостей?
Там вистачить.
Хто зараз є основним, скажемо грубо, джерелом поповнення російського війська? Як би ви описали цю картину?
Вони всі йдуть на контракт. Мобілізація була в 2022 році, більше [ні]. Проводилась, правда, часткова мобілізація – прихована, за дефіцитними спеціальностями. Але там цифри на рівні статистичної похибки. Основне ж джерело наповнення [російської армії] – це контрактники.
Ми зараз інколи чуємо історії, що в полон до сил оборони потрапляють українці, яких мобілізували на тимчасово окупованих територіях. Наскільки активно триває кампанія залучення українських громадян, які опинились на окупованих територіях?
Всі плани з добору людей з тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим, частин Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей виконані на 100%.
Ці люди також ідуть на контракт…
Так.
…чи там примус все-таки?
Я можу багато історій розказувати, кожна з них, як і людина, унікальна. Але правда в них одна: кожен із [тих, хто приєднався до російської армії], підписав цей контракт.
Кирило Буданов під час інтервʼю. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Я б хотіла у вас також запитати про українську мобілізацію.
А я ж не відповідаю за це питання.
Але за кілька днів до нашої зустрічі ви зробили заяву на цю тему. На зустрічі клубу LB ви сказали: “Ми самі зруйнували свою мобілізацію”. Можете пояснити, що ви мали на увазі?
Це стосувалося трохи іншого контексту. Там було задане питання про наші найбільші помилки за час війни й що ми як Україна, скажімо так, програли. Моя відповідь стосувалася інформаційного простору, боротьбу в якому ми в певний момент почали програвати. І це вдарило по питаннях мобілізації, а воно вже потягнуло за собою інші питання.
Із чого складається ця невдача, на вашу думку? Це провина держави, журналістів?
Це не провина держави. Ми просто констатуємо, що це є. На жаль, так сталося.
Ви можете взяти для контрасту… Можливо, це здаватиметься вам поганим прикладом, але іншого нема, бо ми ж із вами воюємо з Російською Федерацією і нам так чи інакше доводиться порівнювати свої дії з їхніми — щоб вони якось корелювали. Так от, подивіться на їхній медійний підхід до ведення війни. Він кардинально різниться з нашим. Це одна зі складових того, чому контрактний набір вони на 100% виконують.
Ви маєте на увазі, що там пропаганда краще працює?
Ви просто ввімкніть і подивіться. Різні якісь їхні канали, інтернет-видання й так далі. Телеканали особливо.
Ви не побачите там жодного каліки, не побачите людей, які кажуть: “як нам важко”. Нема цього. Є тільки браві вояки, які перемагають, які йдуть вперед, які в чистенькій формі. Здебільшого це актори, так дуже часто буває, але це – медійна програма. Ви побачите людей, які розповідають, як Бог їм допоміг там врятуватись. Причому не втекти, а врятуватись… Мовляв, в останній момент сказав: “Кинь гранату вправо”. І “там всі загинули, а я пішов вперед, виконав завдання”.
Це кардинально інший підхід.
Але ж ми не можемо чинити за таким же принципом. Бо зараз ви кажете про ознаки тоталітарної держави, яка використовує пропаганду для того, щоб досягати своїх цілей.
Ну тоді ми з вами маємо визнати, що є так, як є. І знайти в собі сили нести відповідальність і сприймати реально те, що відбувається. Це ж теж не дуже приємно буде.
Тоді я маю вас запитати, чи ви бачите якісь шляхи виходу з цієї ситуації?
Я не є глибоким фахівцем у медійній сфері. Тому думаю, що знайдуться спеціалісти, які могли б дати слушні поради.
Ми з вами можемо тільки констатувати, що наш ефір переповнено жахливими історіями про те, як ТЦК когось насильницьки затягує, як хтось там – уже почались ці історії – б’є працівників ТЦК. Це все точно не в плюс для мобілізації.
Але можна згадати, що є телемарафон “Єдині новини”, який намагається пом’якшувати картину. Тобто казати, що всі транслюють лише зраду, мабуть, буде некоректно.
А я й не кажу, що всі. Я кажу, що наш ефір переповнено цим. А коли питання є соціально важливим, достатньо не так частого згадування проблеми, як акцентування правильного – і все, всі тільки про це й говоритимуть.
Я з вами погоджуюсь, що випадків, коли ТЦКшники силою затягли когось чи, навпаки, група молодиків побила ТЦКшників — серед загальної кількості людей, які проходять через усе це, менше відсотка буде. Але це “менше відсотка” так ефективно показується, що здається, що це довкола вас повсюду.
Кирило Буданов під час інтервʼю. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Повернімося до фронту. Ми зараз часто чуємо про те, що на Покровському напрямку росіяни зосередили найбільше сил. Чому Покровськ для них такий важливий?
Це напрям головного удару. Це суто військове планування, не шукайте тут якогось подвійного дна.
У листопаді в Покровську ефектно висаджувався спецпідрозділ ГУР – із гелікоптерів. Чому ви ухвалили рішення провести таку операцію?
Я виходив із тодішніх реалій. Вони були не дуже сприятливими, м’яко кажучи.
Просто виходить, що спецпідрозділ ГУР виконував задачі загальновійськового підрозділу.
Ми їх дуже часто за ці роки виконуємо.
Це зміни, зумовлені саме обставинами повномасштабної війни?
Авжеж, повномасштабна війна. Не вистачає людей, всі ж це знають.
Просто я собі уявляла, що спецпідрозділ ГУР – це операції якісь такого типу, як ви свого часу виконували в Криму, наприклад.
І такі є. Це все з 2022 року відбувається постійно.
Наскільки виправданим було використання гелікоптерів? Ми постійно чуємо про активне використання на фронті дронів.
Абсолютно виправданим. Ми одномоментно різко наростили свою присутність в одній точці, у конкретно взятій точці.
Але ж цей ризик високий.
Війна – це в принципі ризик, ви так не думаєте?
Чи можна сказати, що ваші підрозділи опинилися в Покровську тому, що інші підрозділи, які там працювали, не справлялися зі своєю задачею?
Я ніколи не буду коментувати дії інших. Я так роблю всі ці роки й не збираюсь щось змінювати. Я можу констатувати, що на той момент ситуація була критична. І іншого варіанту як мінімум я і люди, які зі мною працюють, не бачили.
Кирило Буданов під час інтервʼю. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Щодо масованих ударів Росії по українській інфраструктурі, по цивільних об’єктах у тому числі. За перший тиждень грудня, наприклад, Росія випустила по Україні понад 1600 ударних дронів, майже 70 ракет різних типів. Вам часто згадують прогнози, які ви давали в 22-му році, на початку 23-го року – що “от-от” у росіян закінчаться шахеди й ракети. Чому Росія досі має можливість усе це виробляти?
Дивіться: ви згадали цікавий дуже факт, але треба тоді пряму мову надавати – що запаси, які в них були на той момент, наближалися до нуля. І, якщо ви пам’ятаєте, був майже рік, коли всі ці удари були досить епізодичними – це був 23-й рік до, приблизно, квітня 24-го. Ракетні удари тоді були досить рідкісним явищем, шахеди використовувались одинично.
Але після цього російська промисловість вийшла на пік своєї могутності, на якому досі й знаходиться. Вони повністю виконують, а дуже часто й перевиконують плани.
Це суто їхнє досягнення, чи підмога з боку Північної Кореї чи Ірану?
Це їхні досягнення, а чиї ж іще. До виробництва дронів і ракет ані Іран, ані Північна Корея ніякого відношення не мають.
Чи ви готові давати якісь прогнози, які стосуються саме масованих ракетних та дронових ударів?
Плани по виробництву виконуються. Якщо ви хочете це ще раз почути, я вам ще раз це повторю. На жаль, вони виконуються.
Якщо подивитися на ту точку, де ми з вами є зараз — масовані ракетні удари по енергетиці почалися ще восени — чи можна сказати, що вони вже позаду?
Ні, вони триватимуть.
Щодо ракет, оскільки ми вже торкнулися цієї теми. Буквально днями білоруський диктатор Лукашенко заявив, що в Білорусь доставили з Росії ракетний комплекс “Орєшнік”. Що ви можете про це сказати? На кого він буде спрямовуватися?
Це демонстративні дії. Керівництво Білорусі й Російської Федерації робить це максимально демонстративно.
Тобто залякування?
Авжеж. Це засіб ядерного стримування, він так і називається. Стримування – ось ключова фраза.
В кабінеті у керівника ГУР МО, Київ, грудень 2025 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Нещодавно президент включив вас до складу делегації, яка має займатися переговорами з Америкою та Росією. Як ви оцінюєте потенціал цих переговорів – з огляду на цілі, які Росія ставить щодо України?
Перемовний процес, безумовно, потрібен і без цього все одно не обійдеться.
Чи варто проводити перемовини з країною, яка бажає нашого знищення?
Ще раз скажу: перемовний процес є необхідним.
Як би ви описали свою роль у переговорній групі? Які задачі перед вами ставили?
О, ні, давайте ми тут утримаємось. Формула запоруки гарного, чи більш-менш прийнятного результату в перемовному процесі, – це принцип дотримання тиші. Жодні перемовини в світі на дуже складну тематику – якою, як ви розумієте, є війна Росії та України – не дотримуючись тиші, провалювались. Завжди.
Ми чули, в західній пресі зокрема, різні домисли на тему того, що Дональд Трамп хоче отримати мирну угоду до Різдва. Чи ви як учасник переговорів бачите, що є якийсь термін, до якого сторони мають до чогось прийти?
Бажані терміни завжди виставлялись. Було, пам’ятаєте, до однієї дати, потім вже “давайте до Різдва”, потім – до Нового року, і так далі. Допоки ми не вирішимо всі питання, нічого не буде.
А для чого Росії ці переговори?
Важка війна і дороговартісна. Дуже дороговартісна.
Але ж Росія продовжує наступати, і їхня публічна комунікація така, що вони зараз “у шоколаді”.
А наша публічна комунікація що, інша? Ми воюємо, всі. Розумієте, перемовини – це один зі способів досягнення мети, для кожної сторони – своєї.
Що б ви назвали основним каменем спотикання в переговорах зараз?
Територіальне питання.
В одному з нещодавніх інтерв’ю ви сказали, що в лютому буде вікно для досягнення мирної угоди. Чому саме тоді?
Розрахунково це найбільш сприятливий період як для Росії, так і для України, щоб чогось досягти. Це пов’язано і з військовою активністю, і з опалювальним сезоном, і так далі. Дуже багато всього. Я просто вам як висновок вже даю.
У США нещодавно ухвалили нову стратегію з нацбезпеки. Там серед пріоритетів – відновлення стратегічних дипломатичних і торговельних відносин із Росією. Чому для нинішньої адміністрації США таке важливе зближення з РФ?
Для Сполучених Штатів основним противником – це вже офіційна, як-то кажуть, інформація – є Китай. І вони вважають серйозною загрозою для себе поглиблення співпраці Китаю з Росією. Тому, вочевидь, потрібно якось намагатись відривати Москву від Пекіна. А щоб відривати, треба щось пропонувати. Так що нічого надзвичайного тут немає.
Але для України це виглядає не дуже.
Ну й що з того? Весь світ не живе Україною, ви розумієте це? Як і Україна не живе, там, Китаєм.
Кирило Буданов та Олена Ремовська під час інтервʼю. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Повертаючись до стратегії США з нацбезпеки. Чи за цих умов можливе партнерство Сполучених Штатів з Україною?
Авжеж, а в чому проблема?
Виглядає так, що Росія є більш вигідним партнером.
Росія більша за розміром, у Росії більше ресурсів. У Росії всього більше – але ж це не заважає мати справу з нами.
Як тоді за цих складних умов добиватися в переговорах того, щоб Україна все-таки отримала виглядний для себе результат?
Дивіться, наша дискусія заходить у площину стратегічного нерозуміння. Давайте в історію трошки пірнемо і розберемо якийсь – будь-який, на ваш вибір – епізод із веденням воєн. Хто, як і з ким контактував, комунікував і торгував. І ви побачите, що нічого дивного в цій ситуації нема.
Згадайте часи навіть Холодної війни. США з Радянським Союзом торгували, в багатьох сферах — ви ж це знаєте. Згадайте Другу світову війну, коли перші два роки — це теж неприємний факт, але все ж таки – Сполучені Штати торгували з фашистською Німеччиною.
Це нормальна практика. Я розумію, що нам це не подобається, це болісно якось – але ви не зміните світ.
Я думаю, що це болісно передусім через розчарування, що домовлятися будуть коштом слабшої сторони.
Вибачте, це ще одна світова практика. Сторона, яка слабша, ніколи нікому не диктувала умови й не буде цього робити. Щоб диктувати умови, потрібно бути тільки сильним.
Сильним із якої точки зору?
З будь-якої.
Бо президент США Трамп, наприклад, постійно наголошує на розмірі Росії.
Він не на розмірі наголошує. Він наголошує якраз на силі.
Згідно з останніми науковими підходами до питань сили, їх існує всього кілька. Є сила політична, є фінансово-економічна, є індустріальна, наукова, військова, релігійна ще. Так от, за якою з цих вищеперейменованих сил ми можемо вважати себе сильною державою? В порівнянні з країною, з якою ми боремося. От у чому питання.
Якщо ми порівнюємо себе, там, зі Сполученими Штатами — ну, зрозуміло… Якщо ми порівняємо себе з М’янмою — так ми будемо ого-го які сильні.
Але в нас питання війни з Росією. За яким із цих напрямів ми є сильними? От саме про це він каже. Я розумію його логіку. Але є й інша логіка: як би там не було, з 14-го року ми з Росією воюємо. Так, ми її не перемогли — але ми й не програли. І про це теж треба пам’ятати.
В кабінеті у Буданова. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Зараз у переговорній групі з американського боку є Стівен Віткофф, спецпосланець президента США. Нещодавно видання Bloomberg оприлюднило нібито стенограму його розмови з помічником Путіна Ушаковим. І з цієї телефонної розмови виглядає так, ніби Віткофф допомагає російській стороні заручитися прихильністю Трампа.
Яка мотивація Віткоффа? Які взагалі ваші враження від нього як учасника переговорів?
Коли йде мова про перемовників — вони можуть робити будь-що для того, щоб досягти мети.
Ви ж не забувайте, ми про це з вами говорили. Для Сполучених Штатів Америки важливе налагодження економічних зв’язків із Російською Федерацією — це вже, як ви самі кажете, в їх офіційній публічній стратегії викладено. Вони думають про свою країну. Вони не мусять думати про інші країни. І росіяни перш за все мусять думати про Росію. Ми з вами – про Україну, і це правильно.
Видання The New York Times нещодавно присвятило статтю Дмитру Козаку – вже колишньому заступнику голови Адміністрації президента Росії. Написали про те, що він був мало не єдиним в оточенні Путіна, хто опирався повномасштабній війні.
Він не опирався – він займав протилежну позицію. І він, до речі, не єдиний її займав. Але так, він, мабуть, був один з небагатьох, хто продовжував це напряму казати за весь цей час війни.
Як думаєте, чому зараз про нього згадали?
Його зняли не так давно, це нормально. Він фігура така, епатажна в принципі була. Я думаю, про нього ще багато разів згадають.
Хто ще в оточенні Путіна був проти повномасштабного вторгнення?
Ми колись як організація багато про це говорили. Там навіть серед військового керівництва було немало людей, які в 2021 році висловлювали сумніви, чи треба це робити.
Тут треба бути дуже обережними, бо сказавши зараз певні прізвища, ми можемо трошки залізти не туди — і це теж вплине на ведення перемовин. Багато хто з цих людей ще на посадах.
Але ще раз вам кажу: навіть із суто військових далеко не всі виступали за те, щоб починати відкрите вторгнення.
А зараз є в оточенні Путіна голоси якісь, які кажуть, що треба це завершувати?
Дуже багато. Дуже багато. І більше стало, ніж було раніше.
Попри навіть просування на фронті?
Так яка ціна просування? Ви взагалі уявляєте собі, скільки коштує приблизно один день війни? Це дорого навіть за мірками Росії, яка на війну нічого не жаліє.
Кирило Буданов під час інтервʼю. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Важливий для ГУР трек – це повернення українських військовополонених, цивільних. Зараз цей процес якось пригальмувався? Поки були зустрічі в Стамбулі, ми регулярно бачили повернення українських військовослужбовців.
У нас є, скажімо так, певна позиція щодо якості наповнення обмінів. Якщо ми відійдемо від цього, то можемо його провести тут і зараз. Але ж є люди, які сидять на пожиттєвому, є такі, в яких дуже важкий стан здоров’я — і так далі. І це вже не якісь загальні категорії, а інколи дуже конкретні прізвища. Росіяни ж часто впираються по тих чи інших людях — ну а ми хочемо це дотиснути.
Американська сторона якось може вплинути на Росію в цьому питанні?
Не знаю, їх спитайте.
Нещодавно Володимир Путін заявив, що російські та українські спецслужби “і зараз” перебувають в контакті одна з одною. Що це за контакт?
Відповідь та сама: спитайте його. Можливо, він має на увазі питання обміну полоненими – ну а як, ви думаєте, це все відбувається? Якось же ми домовляємось.
Нещодавно Україна приймала 114 звільнених білоруською стороною цивільних осіб – 109 іноземних громадян і пʼятьох громадян України. Це частина домовленостей між адміністрацією Трампа й Білоруссю?
Давайте так. Ви спостерігали, як певна кількість суспільно важливих для Білорусі людей вийшла на волю, правильно? І разом з ними вийшли ще і п’ять громадян України, які проходили по справах, пов’язаних з діяльністю українських спецслужб на території Білорусі. Це добре чи погано?
Добре, звичайно.
От і я думаю, що це добре. Тому давайте на цьому й будемо концентруватися. Все, що ми робимо – ми допомагаємо й рятуємо людей. І Україна – одна з небагатьох країн, здатних повертати людей із різних куточків світу. Абсолютно різних.
Ми цього року спостерігали вже кілька вже таких контактів нової адміністрації США з білоруським режимом. Також – зняття санкцій, часткове. Чим Білорусь цікава Америці?
Якщо ми з вами поліземо в цю тему, ми все інтерв’ю в ній проведемо. Геополітика. Відповідь вам: геополітика.
Це Росія? Це Венесуела?
Це Росія, це торговельні коридори зі сходу на захід. Там дуже багато всього.
Що стосується роботи Росії з нашим суспільством – за якими напрямками РФ намагається це робити?
Зрив мобілізації – це, мабуть, основне з оперативних завдань, якого вона намагається досягти.
Ця кампанія продовжується?
Авжеж. Допоки буде йти війна, вона точно буде продовжуватись.
За яких умов, як ви вважаєте, ризик дестабілізації в Україні вищий: якщо Україна продовжує воювати, чи якщо Україна приймає умови, які пропонуються на переговорах?
Ви так цікаво формулюєте питання, що відповісти на них більш-менш коректно я навіть не знаю як. Що таке процес перемовин? Це знаходження компромісу. В свій час одна людина сказала таку для мене, як-то кажуть, крилату фразу: компроміс на перемовинах – це не коли хтось один виходить сумний, а хтось один задоволений, а коли обидва виходять сумними. Це така загальна формула.
Якщо ми кажемо, що нам диктують умови, а ми їх приймаємо – так це не перемовини, це трошки по-іншому називається. Перемовини – це знаходження компромісу. Тут зрозуміло, що він не буде простим. Він не буде радісним – для жодної зі сторін. Це будуть якісь нестандартні, можливо, рішення. Вони будуть непростими.
Чи робить Росія ставку на те, що у випадку призупинення війни треба буде вкластися в дестабілізацію ситуації зсередини України?
РФ завжди цим була сильна. І вона в усіх країнах намагається вкладатися в подібні процеси. Україна тут точно ніколи не була виключенням, як ми це з вами по собі всі відчуваємо і знаємо. І я не думаю, що щось зміниться в найближчому майбутньому.
Все це є нормальною роботою спецслужб багатьох країн світу. Просто Російська Федерація в цьому традиційно сильна.
У кабінеті Буданова. Суспільне Новини/Іван Антипенко
На початку осені ми спостерігали втручання Росії в повітряний простір країн НАТО.
А напередодні нашої з вами розмови – як ще один приклад – зайшло судно в територіальні води Естонії. Побуло собі спокійно, нікого не знайшло, як то кажуть, та й пішло собі.
Тобто ці провокації тривають?
Вони системні.
Яка їхня мета?
Перше – щоб ви про це всі говорили, в усіх країнах світу. З цього все й починається. Це елементи спеціальної інформаційної кампанії з тиску — на внутрішнє суспільство, на зовнішніх партнерів тих держав, де це відбувається, і так далі. Це елементи розхитування ситуації — з одного боку.
З іншого боку, це перевірка готовності реагувати на військові загрози. Ми не раз казали: Російська Федерація не облишає ідей відкритого заходу в певні країни.
Відкритий захід в інші країни – це реальний план? І від чого залежить, що Росія вирішить його втілювати?
Як і завжди, це буде вирішуватись в останній момент. А завдання спецслужб і військових – все підготувати. От вони й готують. Але треба закінчити тут спочатку.
Які це країни можуть бути?
Подивіться на мапу світу й ви знайдете відповідь. Перш за все, країни Балтії. Так географічно сталося.
Чи формує Росія вже резерви для війни в інших країнах?
Росія формує стратегічний резерв, він створюється. Просто, поки йде війна тут — це все динамічний процес і оперативний резерв постійно задіюється. Стратегічно він формується, але ще він не набув тих спроможностей, про які росіяни мріють.
Але ще раз вам кажу: допоки іде широкомасштабна війна тут – ні. На два фронти воювати – ще Друга світова показала, що це катастрофа.
Росія, як виглядає, використовує для провокацій на території Європейського Союзу осіб з українськими паспортами. Згадаймо нещодавню історію з диверсією на залізниці в Польщі. Ви можете трохи більше розповісти про це?
Не люди з нашими паспортами – це люди, які є нашими громадянами. Це велика різниця, коли кажуть “людина з чиїмось паспортом” і громадянин.
Я вас в дискусійну площину, знову ж таки, трошки штовхну. Ставимо себе на місце Росії зараз. Нам би було вигідно, щоб, скажімо, в умовній країні-союзнику Російської Федерації громадяни Російської Федерації провели теракти? Щоб створити між ними напруження, погіршити відносини. От вам і відповідь.
Про Молдову. Там перемогли проєвропейські сили, але також залишається Придністров’я. Молдовський уряд намагається напрацювати стратегію реінтеграції Придністров’я.
Вже більше 30 років як намагається.
Чи реальна перспектива, що Придністров’я припинить існувати як анклав російського впливу в Молдові?
Сам по собі він не припинить своє існування. Які передумови для цього? Якщо ми говоримо про питання Придністров’я — хочемо цього чи не хочемо, маємо порівнювати Молдову з Російською Федерацією та їхні сили між собою. Чи є в них така сила?
Попри вже майже 12 років російсько-української війни, чотири роки повномасштабної війни, у Росії й надалі лишаються можливості створювати там зону впливу?
Вони утримують своє угруповання, все в них добре там. Це для нас може бути загрозою, і ми можемо вирішити це питання, якщо візьмемось за це. Вирішити радикально. Але чи потрібно це робити? Тут уже починаються геополітичні питання.
А як ви вважаєте?
Утримаюсь від відповіді.
Кирило Буданов під час розмови. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Багато новин зараз довкола США й Венесуели. Можна згадати також Китай та Тайвань. Якими є зони потенційної нестабільності, якщо зазирати в 2026 рік?
Ви назвали такі, які просто на слуху у вас зараз. Просто там напружується ситуація. А ви розумієте, скільки зараз війн триває — от прямо тут і зараз, в цей день у світі? Половина Африки в стані війни. У М’янмі тривають збройні протистояння. Це все залишиться. Нікуди воно не дінеться.
Україна з її особливим воєнним досвідом останніх років у цій архітектурі світової безпеки вже починає займати якесь своє місце?
Я багато разів вже раніше казав: старий світопорядок повністю зруйновано, його не існує. І всім доведеться вибудовувати щось нове.
А новий будується вже?
Різні проекти зараз на розгляді, це лише початок процесу.
Яке місце в цій потенційній архітектурі може посісти Україна?
Україна або займе достойне місце, або будуть великі проблеми як у України, так і в інших країн.
У яких?
Ми ж з вами говорили. Кому ситуація більше за все зараз загрожує? От як мінімум їм.
Це становище залежить від якихось наших дій?
Від усіх дій.
Багато процесів залежать від фінальних результатів нашої війни. Дуже багато. Тому перемовний процес дуже важливий. Не тільки для нас, не тільки для росіян – у принципі для всього того, що буде далі.
Насамкінець – два запитання. Вони теж стосуються перспективи. Перше питання спирається на ваше інтерв’ю за початок 2025 року. Ви тоді сказали: “Якщо Росія не схаменеться до середини 2025 року, їй точно доведеться ухвалювати дуже складні рішення щодо фінансово-економічної системи”.
Все правильно.
Не виглядає, що Росія схаменулася на полі бою.
І подивіться, які йдуть проблеми.
Які?
Давайте візьмемо найпопулярнішу в нас тематику й трохи її переведемо в кошти. Подивіться на, як модно вже казати, “санкції” України по Російській Федерації – удари по обʼєктах паливно-енергетичного комплексу. Ви розумієте, що це за втрати?.. Зараз ця цифра – біля 21% всієї нафтообробки Російської Федерації і всього, що стосується виробництва бензину. Уявляєте, які це кошти? Давайте просто скажемо: багато. А економіка Росії побудована на цьому – нафта, газ і, скажімо так, золото. Все, більше нічого нема.
Росія з кінця весни зайшла в стабільну рецесію економіки. Сказати, що це обвал – ні, але проблеми йдуть.
Подивіться на бюджет Російської Федерації 26-го року. Він же для будь-якої держави катастрофічний. Всі програми скорочено. Є тільки оборона і більше нічого.
Тому вони вже прийняли досить непопулярні й складні рішення. Дуже болючі для них. Це ще одне пояснення вам щодо перемовного процесу.
Оборонний бюджет 26-го року зараз – в сукупності, бо там є видатки на оборону, є на, як у нас кажуть, сили безпеки, – 46%. Будь-яка країна не може розвиватись, нормально кудись рухатись, коли вона 46% на війну витрачає. Це неможливо.
Економічні труднощі Росії й те, що ще буде в 2026 році, – на вашу думку, якось вплинуть на поле бою?
Саме на поле бою – ні. На їхню позицію щодо завершення війни – стовідсотково.
Скільки ще потрібно чекати для того, щоб ми опинились в цій точці, коли…
Економічного краху?
Так.
Якщо війна триватиме так, як вона йде, а Росія рухатиметься вниз тими темпами, що зараз, — дуже довго. Але чи готова Росія так довго чекати? Це ще одне питання. Проблеми вже йдуть, і вони істотні.
Ви впродовж інтерв’ю озвучили кілька доволі песимістичних речей.
Яких?
Наприклад, щодо наших позицій на переговорах, того, чим Росія цікава США, щоб домовлятися.
Це не песимістична позиція — це реалізм. І ми маємо всі це усвідомлювати й думати, як це переграти.
Ви бачите вирішення територіального питання в умовах, коли в нас соціологія показує, що люди проти того, аби виходити з Донеччини?
А чому ви думаєте, що, коли я кажу про врегулювання територіального питання — це означає комусь щось віддати? Я в принципі противник того, щоб будь-що будь-кому віддавати. Згадайте ще раз, що я вам казав: компроміс – це не коли один задоволений, а другий засмучений. Це коли обидва засмучені. Оце компроміс.
