Три роки тому, коли будівельники почали демонтувати низку дамб на річці Хіітоланйокі у Фінляндії, вони були здивовані, коли помітили зграю лосося. Вона була частиною останньої дикої популяції, яка не мала виходу до моря, й тепер, після багатьох років, риба поверталася до річки.
Для Пауліни Лоухі це стало знаком того, що почалося відновлення екосистеми.
“Це були не тільки дорослі особини – було багато молодого лосося”, – із захопленням розповідає Лоухі, екологиня Фінського інституту природних ресурсів, передає ВВС.
“Вони вже нерестилися в нижній частині річки. Коли я побачила, як це місце виглядало після демонтажу дамби, у мене аж сльози навернулися на очі”, – додає вона.
Раніше ця річка була ключовим шляхом міграції прісноводного лосося, який перебуває під загрозою зникнення, з Ладозького озера, розташованого в сусідній Росії, до Фінляндії.
Але будівництво у 1911-1925 роках трьох гребель, які постачали гідроелектроенергію, відгородило лосось від місць його нересту. Лосось та інша риба, як-от форель, потрапили в пастку на фінському боці річки, й така ситуація тривала протягом 100 років.
Однак сьогодні, коли дамби прибрали, вода знову вільно тече новозбудованими порогами, оточеними високими деревами.
Кожного разу, коли демонтували греблю, лосось заселяв нову частину річки, каже Ханна Оллікайнен, виконавча директорка Фонду рекреаційної зони Південної Карелії, громадської організації, яка відповідає за екологічний і туристичний розвиток регіону.
У 2021 році, після демонтажу першої греблі, зафіксували п’ять місць нересту риби. Через рік, восени 2022 року, молодняк лосося досяг рекордної кількості – 200 рибин на акр (0,4 га).
Коли в грудні 2023 року прибрали найвищу греблю Рітакоскі, риба отримала вільний прохід до верхів’їв річки та її приток.
Демонтаж трьох гребель став результатом десятиліть роботи, яка враховувала не лише стан річки, але й економічний контекст, каже Оллікайнен.
Оцінки показали, що виробництво електроенергії стало невигідним для власників електростанцій – особливо якщо взяти до уваги витрати на технічне обслуговування та обов’язковий захист довкілля, зокрема будівництво рибопропускних споруд, каже Оллікайнен. Тож греблі продали та демонтували.
Виведення з експлуатації трьох фінських гребель – не поодинокий випадок. По всій Європі багато цих споруд або наближаються до кінця свого експлуатаційного терміну, або витрати на їх утримання переважують переваги, які вони надають.
Подібним чином у Сполучених Штатах багато з них також мають отримати нову ліцензію, й це викликало дискусії про те, чи греблі досі придатні до використання.
І йдеться не лише про великі греблі: мільйони маленьких бар’єрів блокують європейські річки.
Донедавна комплексна оцінка масштабів фрагментації річок у Європі була відсутня. Але зараз вона існує – і посилює аргументи для демонтажу гребель.
Велика проблема
Річки у високоіндустріалізованих регіонах, таких як Європа та США, протягом століть зазнали суттєвих змін завдяки будівництву доріг, видобутку води для сільського господарства та зведення штучних бар’єрів – водопропускних споруд, водяних млинів та гідроелектростанцій. Згідно з оцінками дослідників, лише трохи більше третини світових річок довжиною понад 1000 км досі вільно течуть по всій своїй довжині.
Такі бар’єри створили низку проблем. Вони не тільки спричиняють втрату біорізноманіття, впливаючи на рибу та мікроорганізми, але й перешкоджають руху поживних речовин та осаду вниз за течією, що шкодить риболовству та громадам, які від нього залежать.
Оскільки греблі блокують осад, вода вниз за течією має високу ерозійну здатність. Крім того, бар’єри змінюють рівень води в річці, що впливає на поповнення водоносного шару, який утримує підземну воду.
Втрата сполученості річки, яка дозволяє воді, організмам і осадовим відкладенням переміщуватися через вододіл, змінює динаміку течії та температурний режим, пояснює Мелісса Фолі, наукова директорка програми стійких ландшафтів в Estuary Institute у Сан-Франциско. Це змінює динаміку поживних речовин.
Греблі також створюють перешкоди для видів, які мігрують для розмноження, що особливо впливає на популяції риб. Оновлений Червоний список видів, що перебувають під загрозою, Міжнародного союзу охорони природи на кліматичній конференції ООН COP28 показав, що 25% видів прісноводних риб у світі перебувають під загрозою зникнення – і що на 45% цих видів негативно вплинули греблі та видобуток води.
Це стосується не тільки так званих прохідних риб: загальний вплив бар’єрів, навіть невеликого розміру, обмежує рух багатьох інших річкових риб уздовж водотоку, а дослідження показують, що фрагментація річок є однією з п’яти основних причин втрати біорізноманіття.
Але завдяки прихильникам демонтажу гребель і більшій кількості даних про згубні наслідки та масштаби фрагментації річок, ситуація починає змінюватися.
Рух у напрямку демонтажу
Дослідження показують, що зараз принаймні 1,2 мільйона перешкод – приблизно 68% з яких мають висоту менше 2 метрів – блокують течію річок у 36 європейських країнах.
“Навіть такі малі бар’єри, як 20 см, можуть впливати або затримувати рух деяких організмів”, — говорить Карлос Гарсіа де Леаніс, професор водних біонаук в Університеті Свонсі та координатор проєкту Amber, який створив перший атлас європейських річкових бар’єрів.
З 2016 року, коли розпочався проєкт Amber, команда під керівництвом Гарсіа де Леаніса пройшла 2000 км річками по всій Європі, щоб скласти карту їхньої фрагментації. Вони фіксували не лише греблі, а й водопропускні споруди та інші невеликі бар’єри.
Коли йдеться про демонтаж дамби чи бар’єру, важливі кілька факторів – від ліцензування та законів держави до фінансування інженерних робіт і техніко-економічної доцільності.
Проте близько 150 000 європейських річкових бар’єрів, таких як греблі, зараз вважають застарілими, за даними Dam Removal Europe. Старі дамби потребують більшого обслуговування та більш схильні до руйнування. Крім того, посилення екстремальних погодних явищ, таких як сильні опади, також може поставити безпеку гребель під загрозу.
Таким чином, у Європі є багато прикладів застарілих дамб із вичерпаним терміном служби, витрати на технічне обслуговування яких тепер перевищують переваги виробництва енергії, пояснює Пао Фернандес Гаррідо, керівник проєкту Dam Removal Europe, заснованого в 2016 році як коаліція семи партнерів.
У 2022 році Європейський рух за ліквідацію дамб досяг 325 демонтажів, що на 36% більше, ніж попереднього року.
Проте визнання того, що греблі мають згубний вплив на екосистеми, не заперечує наявність переваг гідроенергетики у постачанні енергії.
“Ніхто не пропонує підірвати чи знищити бар’єри, які використовуються, – уточнює Гарсіа де Леаніс, – ми спрямовуємо свої зусилля на бар’єри, які застаріли, які більше не надають жодних послуг суспільству, які замулені та створюють небезпеку”.
Демонтажу гребель також може сприяти відповідне законодавство, хоча воно відрізняється від країни до країни. Іспанія, де річки є загальнодоступними, перебуває в авангарді демонтажу дамб у Європі – у 2022 році там демонтували 133 водні бар’єри. За нею йдуть Швеція та Франція.
Сполученість річок також є центральною темою закону Європейської комісії про відновлення природи: у листопаді 2023 року європейські держави досягли попередньої угоди, яка включає зобов’язання усунути створені людиною бар’єри для досягнення мети у 25 000 км вільних течій річок до 2030 року. Європейський парламент схвалив закон 27 лютого. Прихильники демонтажу гребель сподіваються, що це сприятиме активнішим діям.
Ця тенденція є не лише в Європі – вона черпала натхнення у роботах з демонтажу, які вже проводять у США, каже Фернандес Гаррідо. У США є майже 92 000 гребель із середнім віком 62 роки.
Першим великим демонтажем греблі у США стало знищення греблі Едвардса на річці Кеннебек у 1999 році. Її побудували у 1837 році, й коли термін дії ліцензії її власника закінчився в 1997 році, Федеральна комісія з регулювання енергетики її не продовжила – вперше пріоритетом стали екологічні переваги вільної течії. На сьогодні у США демонтували майже 2000 дамб, 76% з них прибрали вже після демонтажу дамби Едвардса.
Як прибрати греблю?
Як правило, греблі не руйнують вибухами, за якими йде раптовий прорив води – як це сталося з Каховською греблею в Україні, що спричинило катастрофічні наслідки.
Натомість їхній демонтаж – це ретельно спланована інженерна робота. На річці Хіітоланйокі бульдозери поступово розкопували бетонні стіни, що дозволило воді повільно витікати.
“Розуміння того, що розташовано за дамбою – це частина процесу, – каже Фолі. – Куди потрапляє осад? Чи змінює це також режим підтоплення? Чи потрібно видалити весь цей осад? Які є стратегії пом’якшення наслідків?”
Іноді, коли греблю неможливо демонтувати, її обладнують рибопропускними спорудами. Однак вони підходять не усім видам риб, а також не допомагають динаміці річки та потоку осадів.
Оскільки демонтаж гребель може бути дорогим, дослідники пропонують зосередитись на невеликих бар’єрах і віддавати перевагу тому демонтажу, який може призвести до покращення сполученості річок.
У Франції на річці Селюн у Нормандії реалізували один із найбільших на сьогодні проєкт з відновлення річок. Демонтаж двох великих дамб у 2019-2023 роках відкрив 60 км річки. Дві греблі, що працювали з 1920-х років, протягом століття повністю блокували міграцію атлантичного лосося, міноги та європейського вугра.
Оскільки водосховища повільно осушували за допомогою складних інженерних робіт, осад, накопичений за греблею, використовували для відновлення берегів.
“Рослинність починала рости швидко, осад був багатий поживними речовинами”, – каже Лора Суассонс, координаторка наукової програми річки Селюн в науково-дослідному інституті INRAE, яка стежить за проєктом.
“Рослинність допомогла стабілізувати береги та створити тінь і притулок для багатьох видів”, – додає вона.
Крім того, необхідно ретельно стежити не лише за фізичними елементами видалення греблі. Проєкт на річці Селюн свідчить, що ключем до успіху є пояснення причин демонтажу, оскільки місцеве населення може емоційно прив’язуватися до ландшафтів, створених дамбами.
“Показати людям, як виглядає вільна річка, може бути складно, коли ці бар’єри стояли так довго”, – каже Фолі.
До робіт з демонтажу греблі на річці Селюн місцеві жителі активно використовували озера, що виникли за греблями – зокрема для катання на човнах і риболовлі. Але водойми рясніли отруйними ціанобактеріями.
“Зрештою усі ці активності повільно відмирали, тому що там не можна було купатися. Вода була надто токсичною”, – каже Жан-Марк Руссель, керівник наукової програми Селюн в INRAE.
Коли екофізіологиня Кім Бірні-Говін з Технічного університету Данії разом з іншими вченими, що спеціалізуються на демонтажі гребель, вирушила на річку Селюн, їх зустріли засмучені місцеві жителі.
Проте під час розмови з дослідниками в одного чоловіка був “момент еврики”, згадує Бірні-Говен.
“Він зрозумів, що його дід, ймовірно, також був злий, коли побудували дамбу, і його ландшафт також змінився”, – каже вона.
Коли зникають дамби – повертається природа і люди
Результати демонтажу дамб можуть вражати.
У випадку річки Селюн повернулася не тільки рослинність, але й риба – у недоступні для неї раніше частини водозбірного басейну. Після видалення другої дамби частина лосося припливла у верхню частину річки, а над старими дамбами після зимового циклу нересту 2022-2023 років помітили молодого лосося. Подібним чином басейн річки зараз заново заселяють європейські вугри, а морські міноги використовують її для нересту.
Демонтаж дамби також впливає і на людей. Окрім усунення токсичності, відновлені річки створюють нові туристичні можливості. На річці Хіітоланйокі, яка вже стала туристичним місцем, очікують зростання відвідувачів, каже Оллікайнен.
Подібним чином у США демонтаж гребель часто призводив до повернення людей до річок. Дослідження показують, що через п’ять років після демонтажу на річці Пенобскот у штаті Мен спостерігали підвищення якості води, а також збільшення таких видів діяльності, як плавання, веслування та спостереження за дикою природою.
Більше того, відновлення статусу вільної течії річки мало культурне значення, а однією з головних зацікавлених сторін у знесенні дамби був індіанський народ пенобскот.
На початку план демонтажу викликав скептицизм, пояснює Джошуа Ройте, ландшафтний еколог і старший науковий співробітник Nature Conservancy, неурядової організації, яка є партнером проєкту з демонтажу дамби на річці Пенобскот.
Дехто з місцевих мешканців хвилювався через втрату дамби, яку деякі діти називали “бабусиним водоспадом”, зазначає він. Але з моменту демонтажу пороги стали майданчиком для човнярів, там проводили змагання на байдарках та навчальні заходи.
“Люди тепер люблять річку ще більше”, – каже Ройте.
Проти течії
Попри те, що Європа та США демонструють, як усунення бар’єрів може допомогти відновленню сполученості річок, попереду ще довгий шлях. Дослідники стурбовані перспективою будівництва нових дамб уздовж великих річок, таких як Амазонка, Конго та басейн Меконгу. Подібні занепокоєння також викликають Балкани, де планують побудувати численні малі гідроелектростанції, які, за дослідженнями, вироблятимуть менше електроенергії, ніж більші аналоги.
Усунення бар’єрів у Європі не матиме сенсу, якщо невеликі, мінімально ефективні гідроелектростанції будуватимуть деінде у світі, каже Гарсіа де Леаніс.
“Нам потрібно дивитися на загальну картину: [малі греблі] не вироблятимуть багато електроенергії, і вони все одно завдадуть великої шкоди”, – каже він.
“Ми повинні позбутися тих бар’єрів, які застаріли: йдеться не про усунення всіх бар’єрів, а про усунення бар’єрів, які завдають більше шкоди, ніж користі”, – додає дослідник.
Нагадаємо: У Норвегії мор на лососевих фермах – в минулому році загинуло 12,7 млн. риб
