Для людей, які відмовляються від евакуації, домівка є внутрішньою опорою, тож навіть думка про те, що необхідно виїхати, сприймається як катастрофа. Психолог Надія Ліма дала поради, як діяти, щоб переконати рідних евакуюватися до більш безпечного місця, пише УНН.
«Зазвичай ті люди, які відмовляються від евакуації, обгрунтовують свою позицію тим, що це їх домівка і покидати вони її не будуть. Справа в тому, що такі речі, як дім чи рідні місця, являються внутрішньою і зовнішньою опорою для людини. Це те, що рухає її вперед, спонукаєу жити і не дає погаснути вогнику життя. Ось тому ті, хто хоче евакуювати своїх рідних, часто стикаються з відмовою виїжджати. Адже для таких людей залишити рідне місце – це дійсно катастрофа», – розповідає експертка.
Деталі
Для того, щоб все ж таки збільшити шанси вмовити близьку людину виїхати, психолог радить заздалегідь підготуватися, і до самої розмови підходити делікатно. Адже люди літнього віку зазвичай ранимі, і різко починати розмову в стилі “збирайся-їдемо” для них достатньо травматично.
«Перш за все треба наводити вагомі аргументи, чому варто поїхати. Пояснити, що тут небезпечно, а вам людина дорога і ви будете хвилюватися. Також можна використати екологічну маніпуляцію внуками, адже це задля благих цілей і зазвичай допомагає. Сказати, що внуки будуть сумувати, хвилюватися і хотіли би бути поряд з дідусем та бабусею. Після розмови обов’язково дати певний період часу на обдумування. Звісно, якщо це не термінова евакуація. А вже через два-три дні повернутися до цього питання», – радить психолог.
Варто бути готовими до того, що рідні будуть опиратися та озвучувати різні причини відмовитися від евакуації. Частіше, це хвилювання за свій дім чи цінні речі. Головне завдання – почути причину відмови, знайти вирішення проблеми і його запропонувати.
«Важливо виявити “стоп”, який не дає людині евакуюватися, і вже спираючись на нього шукати вирішення. Якщо мова про цінні речі, то запевнити, що їх можна надійно сховати. Я навіть знаю людей, які закопували цінні речі. Крім того, серед знайомих чи сусідів хтось залишиться, і ви можете з цими людьми домовитися наглядати за будинком і періодично телефонувати. Також важливо дати зрозуміти, що сам переїзд буде комфортним і безпечним. Якщо є така можливість – показати фотографії, куди ви їдете, роз’яснити, де ви будете жити і що там на вас чекає. Дати якомога детальнішу інформацію», – зазначає психолог.
Також може виникнути питання про те, що батьки не бажають бути тягарем для своїх дітей. У такому разі можна запевнити рідних, що наразі є спеціальні організації, які займаються доглядом за літніми людьми і дати зрозуміти, що це максимально безпечно.
«Можна знову використати внуків як аргумент. Наприклад, що по приїзду на нове місце вас вже чекає робота, а за дітьми не буде часу доглядати, тож необхідна допомога», – радить співрозмовниця.
Психолог додає, що розмова повинна бути максимально спокійна та комфортна. Переконуючи, можна переглядати спільні фотографії, згадати щасливі моменти життя, тобто максимально розслабити близьких.
«Коли батьки погодилися переїжджати, допоможіть їм скласти речі. Обов’язково візьміть те, що буде нагадувати їм про приємні моменти та давати наснагу до життя. Максимально проявляйте турботу по відношенню до рідних і під час зборів, і в дорозі. Люди літнього віку частіше звикли мовчати, стримуватися, терпіти. Це потрібно враховувати і пам’ятати. По приїзду так само необхідно проявляти турботу і допомогти комфортно розташуватися. Дуже важливо не вести розмови про війну, а більше згадувати і говорити про позитивні речі та про плани на подальше життя», – говорить психолог.
У разі, якщо переконати евакуюватися не вдасться, що теж цілком ймовірно, не варто картати себе докорами сумління. Завжди потрібно пам’ятати, що близькі самі відповідають за своє життя і роблять власний вибір.
«Варто постійно підтримувати з ними зв’язок, спілкуватися. Можна домовитися з сусідами чи знайомими, хто живе неподалік, щоб наглядали за вашими рідними і допомагали в разі потреби. Якщо доведеться, то можна фінансово заохотити і також тримати через цю людину контакт», – зазначає психолог.
