Через кілька годин після початку повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Володимир Путін зібрав найбагатших людей Росії у величезній Катерининській залі Кремля.
Понад три десятки бізнесменів сиділи поруч вздовж стіни в захисних масках через пандемію ковіду. Один із російських журналістів описав їх як “блідих і невиспаних”.
Увійшовши до зали, Путін сів навпроти них, залишивши між собою та бізнесменами величезний простір. Як завжди, він був без маски.
Висловлюючись звичною для себе завуальованою мовою, він дав зрозуміти, що очікує від них підтримки війни, пише ВВС.
“Я хотів би закликати вас із розумінням поставитися до того, що відбувається, і разом з урядом знайти інструменти для підтримки виробництва, економіки та робочих місць”, – сказав він.
На оприлюдненому Кремлем відео зустрічі жоден із запрошених мільярдерів не промовив ані слова.
Ця мовчанка стала характерною рисою російських олігархів. За десятиліття правління Путіна вони засвоїли, що за спробу висловити свою думку можна дорого заплатити.
У 2003 році нафтовий магнат Михайло Ходорковський, на той час найбагатша людина Росії, який фінансував кілька опозиційних груп, звинуватив Путіна в тому, що той очолює систему масштабної корупції. Наступні десять років він провів за ґратами: його засудили за ухилення від сплати податків, шахрайство та розкрадання. Це стало попередженням для інших потенційних критиків влади. Сам Ходорковський заперечував усі звинувачення.

І навіть якщо хтось із олігархів і виступав проти війни, вони, як правило, воліли тримати свої думки при собі.
Але навіть за цією мовчанкою можна почути тихі голоси: схоже, дехто з представників колись могутньої російської бізнес-еліти вже уявляє Росію після Путіна.
Вони замислюються, чи не стане країна після відходу президента з посади або його смерті більше схожою на Росію 1990-х років, коли олігархи пожинали плоди своєї влади, або ж чи зможе там навіть зародитися здоровіша політична система.
Журналіст Аркадій Островський, відомий оглядач Кремля в газеті The Economist, який нещодавно провів кількагодинне інтерв’ю з одним із найбагатших людей Росії, каже, що відчуває: у поглядах надбагатих росіян на майбутнє країни відбувається “історичний політичний зсув”.
Слухняні олігархи
Розпад Радянського Союзу в 1991 році породив нову потужну силу на внутрішній політичній арені: людей, які скористалися крахом комунізму, казково розбагатіли, а згодом захотіли контролювати політиків у власних інтересах.
Їх назвали “олігархами” – від давньогрецького слова, що означає “влада небагатьох”. Вони мали гроші, а в ті часи це означало владу.
Саме в епоху “буремних 1990-х” на сцену вийшли так звані “нові росіяни”. Величезні державні підприємства опинилися у приватних руках, а люди з потрібними зв’язками ставали мільйонерами, а то й мільярдерами, буквально за одну ніч. Корупція процвітала, кумівство набуло величезних масштабів, а замовні вбивства стали звичним явищем.
Однак майже одразу після того, як у 2000 році Путіна вперше обрали президентом, він підпорядкував собі олігархів. Він не мав особливого бажання ділитися владою з кимось іншим. Він міг дозволити собі кинути виклик мільярдерам, оскільки російська економіка почала оговтуватися, а центральна влада міцніла.

Білл Браудер, фінансист, який свого часу був найбільшим іноземним інвестором у Росії, а в 2005 році йому заборонили в’їзд до країни після того, як він почав виступати проти корупції, каже, що російські олігархи втрачали впевненість у собі перед Путіним.
Це було, між іншим, помітно на економічному форумі в Давосі в довоєнні роки, коли їх іще радо там приймали.
“Пам’ятаю, як бачив олігархів, які ходили навколо так, ніби все належить їм. Це були надзвичайно пихаті й самовпевнені люди. А потім з’являвся Путін – і було просто дивовижно спостерігати, як ці нібито альфа-самці, у яких тестостерон аж зашкалював, перетворювалися на цілком покірних, майже розгублених школярів”, – розповідає він BBC.
Від початку повномасштабної війни у 2022 році Кремль утримує російських багатіїв у покорі, використовуючи безжальну політику батога і пряника.
У критиків війни конфіскували активи, тоді як лояльних до влади бізнесменів винагороджували щедрими державними військовими контрактами.
Сьогодні в Росії більше мільярдерів, ніж будь-коли раніше: загалом 155, за даними журналу Forbes. Їхні сукупні статки сягнули рекордних майже 700 мільярдів доларів.
Але навіть ті олігархи, які залишилися лояльними до влади й отримали за це винагороду, схоже, не знаходять щастя в усіх цих грошах. Деякі з них починають втрачати спокій.
Автократія, олігархія чи демократія?
Їхні мільярди вже не дають їм тих можливостей, що раніше: всередині країни вони майже не можуть купити собі політичний вплив.
“У них немає жодних козирів, вони не можуть грати за власними правилами”, – каже політик в еміграції та аналітик Дмитро Некрасов. – “Вони багаті тому, що пов’язані з Путіним, а не навпаки”.
За межами Росії на них також чекає ізоляція через західні санкції, запроваджені після повномасштабного вторгнення Росії.
“До них ставляться як до дрібних злочинців. Вони не можуть літати на своїх приватних літаках. Їхнім яхтам більше не раді в найпрестижніших портах Європи. Для них це, мабуть, важко й принизливо”, – каже Браудер, відомий критик Путіна.
Тож дехто з них потайки вже замислюється над тим, що станеться після відходу Путіна. Про це мені розповідають добре обізнані аналітики, які безпосередньо знають світ російських олігархів.
Наразі ніщо не свідчить про швидкий відхід президента, як і немає підстав вважати, що він має проблеми зі здоров’ям.
Але Путін, якому минулого місяця виповнилося 74 роки, вже чверть століття перебуває при владі в Кремлі. У Москві розуміють: рано чи пізно він піде.
Минулого року, коли агентство Reuters запитало його, чи має він намір залишатися при владі до 2036 року, коли формально завершується його конституційний термін, Путін відповів: “Одному Богу відомо, чи вистачить нам здоров’я”.

Якщо Путін піде у відставку або помре на посаді, його місце тимчасово посяде прем’єр-міністр Михайло Мішустін. Однак Мішустін не виявляв президентських амбіцій (імовірно, саме тому його й призначили). Це може створити своєрідний вакуум влади.
У такому разі оглядачі, які спеціалізуються на Росії і з якими я спілкувався, бачать кілька можливих сценаріїв розвитку подій.
Дехто на Заході, а також, без сумніву, і в самій Росії, сподівається, що після Путіна в країні розквітне демократія, а державою керуватиме народ, а не нова група олігархів чи черговий одноосібний автократ.
Однак аналітики вважають, що такий сценарій найменш імовірний. За роки правління Путіна ключові демократичні інституції були послаблені або зруйновані.
“Росія настільки звикла до насильства, що відвикла від звичайних демократичних процедур”, – каже російська журналістка й аналітикиня у вигнанні Олександра Прокопенко.
Інший сценарій – посилення автократії.
Путіна може змінити інша людина, яка продовжить його політику репресій. Однак Прокопенко вважає, що це не буде диктатура чергового сильного лідера – принаймні не відразу. На це потрібен час, пояснює вона: спочатку наступник Путіна буде слабшим за нього і матиме менше ресурсів.
Але є й третій варіант: олігархи знову повертають собі владу, а Росія повертається до системи, схожої на олігархічну модель 1990-х років.
Дмитро Некрасов, колишній радник Кремля й опозиційний політик, який нині перебуває у вигнанні, вважає, що за такого сценарію країною керуватиме кілька впливових елітних кланів у союзі з представниками великого бізнесу.
Саме такого розвитку подій, звісно, прагнуть багато олігархів. “Вони хотіли б повернутися до часів, коли до них дослухалися, коли їх не позбавляли активів і коли вони розуміли правила гри”, – каже Прокопенко, яка багато спілкувалася з найбагатшими людьми Росії.
Хоча їхню владу суттєво обмежили порівняно з 1990-ми роками, до олігархів усе ж варто прислухатися: з огляду на їхні величезні статки, цілком імовірно, що рано чи пізно вони спробують знову повернути собі політичний вплив.
Деякі з них уже “намагаються налагодити дружні стосунки з потрібними представниками силових структур або міністрами”, – каже Некрасов. Водночас, за його словами, вдаватися до подальших кроків “надто небезпечно”.

За його словами, поведінка олігархів у найближчі роки частково залежатиме від їхнього фінансового становища. Ті, хто має багато вільних коштів, почуватимуться впевненіше й охочіше братимуть участь у “політичних іграх”, намагаючись здобути вплив і підготуватися до життя в Росії після Путіна.
Натомість ті, чиї статки залежать від державних контрактів або прихильності влади, надто боятимуться ризикувати, щоб не втратити все, каже він.
Прокопенко розповідає, що в тому, як бізнесмени говорять про Путіна, вже відбулися зміни.
Раніше вони називали його “начальник”, “перший” або просто за ініціалами – “ВВ”. Усі ці прізвиська свідчили про певну повагу. Тепер же вони називають його “дід” – Прокопенко вважає ці зміни “певною зневагою”.
За її словами, деякі заможні росіяни прагнуть “повернення політики в життя людей” – із меншими репресіями, більшою свободою висловлювань і здоровішою конкуренцією між партіями та політиками.
Однак зараз вони надто бояться щось змінювати через атмосферу придушення в Росії. Прокопенко розповіла, що під час інтерв’ю один із олігархів увесь час фізично сидів на своєму телефоні, бо вважав, що так спецслужбам буде складніше прослуховувати його в цифровому форматі.
“Я подумала, що це абсолютно сталінський тип страху. Цілковито ірраціональний”, – каже вона.
Інтерв’ю, що наробило галасу
Цікаву підказку щодо того, чого олігархи можуть прагнути від Росії після Путіна, дав Андрій Мельниченко, відомий як “король добрив” і нині восьмий найбагатший чоловік Росії.
На початку цього року він здивував спостерігачів, давши інтерв’ю виданню The Economist. Для заможного росіянина це рідкість, особливо коли йдеться про видання з країни, яку Кремль вважає недружньою. Крім того, журнал опублікував написану ним авторську статтю.
У деяких частинах інтерв’ю Мельниченко повторював тези Кремля. Він заявив, що Україна є полем битви між Росією та Заходом, а також висловив думку, що Захід проігнорував занепокоєння Росії щодо власної безпеки та загрожує її суверенітету.
Але далі почалося цікавіше. Мельниченко не закликав Путіна піти з посади, але – і це суттєве “але” – виступив за зміни, які поклали б край одноосібному правлінню в Росії. Він заявив, що Росії потрібно активніше взаємодіяти зі світом.
Прокопенко вважає, що олігарх намагався започаткувати суспільну дискусію. За її словами, це був “заклик до таких багатіїв, як він сам, почати говорити”.
Журналіст, який брав у нього інтерв’ю, Аркадій Островський, розповідає, що вони мали “напружені й запеклі дискусії” в “готелях і кафе, переважно за кавою – дуже великою кількістю кави, а іноді й за цигарками”. За його словами, здавалося, що олігарх “справді обмірковував” свої відповіді, а не просто вдавався до політичних маніпуляцій, як це роблять політики.
У Росії ніщо не буває простим, і більшість спостерігачів вважають, що інтерв’ю, найімовірніше, відбулося з певного дозволу Кремля – явного чи негласного. Ми не знаємо, чому влада могла погодитися на такий незвичний заклик до змін. Можливо, вона хотіла продемонструвати, що в країні все ще існує певний рівень політичного плюралізму.
Жоден із олігархів не виступив на його підтримку. І все ж журналіст переконаний, що Мельниченко говорив не лише від власного імені, а й від імені інших представників великого бізнесу.

Дехто з них сподівається, що після відходу Путіна Росія може перетворитися на “олігархічну республіку”, як висловився журналіст Островський, – щось на кшталт Росії 1990-х років, коли країною фактично керували представники великого бізнесу.
Спираючись на досвід висвітлення подій у Росії, Островський каже, що багато найбагатших людей країни нині відчувають “цілковиту безвихідь, до якої Росію привела ця війна… відсутність майбутнього”.
Однак, навіть якщо олігархи замислюються про майбутнє, схоже, що найближчим часом вони навряд чи наважаться діяти.
Браудер, критик Путіна, каже, що хоча багато хто з них незадоволений, навряд чи вони наважаться змовитися проти Путіна, поки той живий.
“Вони розуміють: якщо зроблять щось, що становитиме виклик Путіну, він їх уб’є. А Путін – дуже параноїдальний чоловічок”.
Майк Калві, американський фінансист, який раніше був одним із ключових інвесторів у Росії, погоджується з цією оцінкою.
“Що вони можуть зробити, окрім як одразу опинитися у в’язниці й втратити свої активи? Людям, які сидять у Лондоні, легко казати: “Чому б вам усім просто не піднятися й не піти прямісінько до в’язниці?” Саме так усе й закінчилося б”.
Колись найбагатші люди Росії могли впливати на рішення на найвищих щаблях влади. Коли Путін піде, вони, без сумніву, намагатимуться повернути собі колишній вплив.
Питання лише в тому, чи дозволять їм це зробити ті, хто залишиться від нинішнього режиму.
