Трохи більше року назад, сидячи на позолоченому кріслі в зеленій вітальні Великого Кремлівського палацу, Ніколас Мадуро, лідер Венесуели, повернувся до президента Росії Володимира В. Путіна і заговорив про їхнє яскраве спільне майбутнє.
«Ми побачимо, як розквітнуть відносини між великою Росією, сьогодні провідною силою людства, і Венесуелою», — проголосив пан Мадуро під час зустрічі минулого травня.
Вісім місяців потому пан Мадуро сидить за 4700 миль звідси — у жорстокому й переповненому федеральному слідчому ізоляторі в Брукліні, куди його таємно вивезли з Каракаса минулої суботи внаслідок рейду американських військових, наказаного президентом Трампом.
Минув тиждень — а пан Путін так нічого й не сказав.
Про це пише The New York Times.
Ця мовчанка, хоч частково й пояснюється традиційним новорічним періодом у Росії, відображає багатомісячну модель, коли Кремль применшує дії Сполучених Штатів, які раніше викликали б у Москви гнів і погрози.
Путін обережно уникає провокацій Вашингтона, прагнучи сприятливого результату в Україні, навіть якщо це означає відступити в інших частинах світу, де раніше він би діяв жорстко.
Найсвіжіший приклад стався в середу, коли американські військові захопили санкціонований танкер із нафтою, який підняв російський прапор після того, як судно втекло від берегової охорони США через Атлантичний океан. Росія спочатку відреагувала лише триабзацною заявою Міністерства транспорту — виняткова стриманість для країни, яка періодично погрожувала ядерною війною. Путін знову нічого не сказав.
«У нього одна мета — перемогти в Україні, і все інше підпорядковане цій меті», — зазначила Ганна Нотте, директорка програми з Євразії в Центрі Джеймса Мартіна з питань нерозповсюдження ядерної зброї.
Хоча Росія, можливо, й могла б ускладнити американську операцію із захоплення Мадуро у Венесуелі, сказала пані Нотте, це ризикувало б повним розривом із Трампом.
«Усі індикатори російської зовнішньої політики зараз свідчать, що Україна переважає над усім іншим з великим відривом, тож навіщо давати американцям по носі там і налаштовувати їх проти себе?» — запитала вона.
Хоча мовчазна реакція Москви може бути стратегічною, Путін також обмежений у своїх можливостях, адже Росія стикається з ширшим розпадом своєї глобальної могутності й навіть у найкращі часи не може повністю контролювати динаміку в своїх авторитарних клієнтських державах.
Втрата впливу почалася з повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, що послабило вплив Москви в інших колишніх радянських країнах Центральної Азії, Кавказу та Молдови.
Тенденція прискорилася наприкінці 2024 року з падінням уряду Башара аль-Асада в Сирії, якого Путін десять років намагався врятувати коштовним військовим втручанням Росії. Вона триває й далі — із твердженням Трампом американської влади над Венесуелою, ключовим російським партнером у Латинській Америці, та масовими антиурядовими вуличними протестами, що загрожують дружньому до Кремля уряду в Ірані.
Минулого року лідери Вірменії та Азербайджану, двох колишніх радянських республік, які довго сподівалися на Москву як посередника у своїх суперечках, приїхали до Білого дому підписати мирну угоду під головуванням Трампа.
«Війна в Україні — це чорна діра, яка поглинає ресурси Росії», — сказав Олександр Габуєв, директор Центру Карнегі з Росії та Євразії. «Оскільки країна стає більш стійкою всередині до західного тиску, вона водночас слабшає як глобальний гравець, бо в неї менше ресурсів, щоб розкидатися на свої амбіції».
Навіть якби Росія захотіла втрутитися й захищати Каракас, додав пан Габуєв, Москва точно не пішла б на війну у Венесуелі зі Сполученими Штатами — іншою ядерною державою. Росія не провокуватиме Трампа через периферійні питання, якщо це загрожуватиме її цілям в Україні.
Протягом багатьох років Кремль розглядав світ як сукупність регіонів, де великі держави на кшталт Росії, Китаю та США повинні мати привілейовані інтереси. Під час першого терміну Трампа російські посадовці одного разу пропонували Вашингтону повну свободу дій у Венесуелі в обмін на карт-бланш в Україні. Трамп також розглядає Вашингтон як такий, що має привілейовану сферу впливу, заявляючи, що і Канада, і Гренландія мають стати частиною Сполучених Штатів, а нещодавно пообіцяв «керувати» Венесуелою, можливо, протягом багатьох років.
Трамп також має значний вплив на результат для Росії в Україні та Європі загалом. Хоча він зменшив підтримку Києва, Сполучені Штати залишаються домінуючою силою в європейській безпеці й досі надають українській армії критичну розвідку та зброю.
Від захоплення Мадуро адміністрація Трампа знову розпалила розмови про те, щоб забрати Гренландію в Данії, ризикуючи майбутнім НАТО, створеного 1949 року після Другої світової війни як американський форпост в Європі проти впливу Москви.
«Якби Трамп справді виконав обіцянку вторгнутися на Гренландію й захопити її військовим шляхом, НАТО було б закінчено, і це, очевидно, було б неймовірно вигідно для росіян», — зазначила пані Нотте.
Путін роками намагається розколоти Сполучені Штати від їхніх давніх союзників в Альянсі. Такий розкол дав би Росії більше влади в Європі, де Кремль давно прагне відновити свій вплив після втрати контролю над значною частиною континенту після розпаду Радянського Союзу.
На тлі переговорів під проводом США щодо завершення війни в Україні Велика Британія та Франція нещодавно погодилися надіслати контингенти військ до України в разі мирної угоди, щоб стримувати повторне російське вторгнення, — крок, який Москва швидко відкинула. У п’ятницю, ніби підкреслюючи це, Росія запустила балістичну ракету з ядерною здатністю під назвою «Орешник» по цілі в західній Україні, одразу за кордоном з Євросоюзом.
«Росія не готується до закінчення війни, — сказав Валерій Залужний, колишній командувач ЗСУ, а нині посол у Великій Британії, в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна», коментуючи ракетний удар. — Вона готується до затяжного протистояння» в Україні.
Для декого в Україні здавалося, що Путін компенсує скорочення впливу за кордоном ближче до дому.
«Він нічого не міг зробити в Латинській Америці, нічого не міг зробити проти Трампа, тому вдарив по Україні, — сказав політолог Микола Давидюк. — Він слабкий у геополітиці, але хоче підкреслити, що все ще тут, в Україні».
