Із другим приходом Дональда Трампа в Білий дім відносини США й Венесуели різко погіршилися. Нова американська адміністрація оголосила, що не визнає чинного президента країни Ніколаса Мадуро легітимним, а саму Венесуелу разом із низкою інших країн Латинської Америки звинуватила в недостатній боротьбі з наркотрафіком.
В останні кілька місяців у заявах Трампа щодо Каракаса звучить лише нагнітання: то США розгортають військову присутність у Карибському басейні й атакують венесуельські судна, то начебто обіцяють завдати ударів по військових обʼєктах у країні. А наприкінці листопада Трамп узагалі заявив про закриття повітряного простору над Венесуелою. Втім, прогнозована масштабна військова операція США у Венесуелі так і не почалася: Вашингтон обмежився кількома смертоносними атаками на судна країни, пише Суспільне.
Тим часом Венесуела — маючи найбільші у світі запаси нафти — живе в нескінченній політичній та гуманітарній кризі. І Трамп таки має рацію, що Мадуро не надто легітимний президент: у 2019-му йому вдалося втриматися при владі завдяки фальсифікації виборів.
Мадуро вимогу Трампа піти у відставку приймати не поспішає. Та справа в тім, що якщо США й вирішать змусити його це зробити військовою силою, нічого хорошого країні це не принесе, відзначає Reuters. Хіба що партизанська боротьба чи перетворення на “некеровану державу”. Пояснюємо, що зараз відбувається у Венесуелі, на які кроки Трамп реально може зважитись та що це означатиме для мешканців країни та регіону.
Що зараз відбувається у Венесуелі
“Хоча населення тут здебільшого бідне, Венесуела дуже багата країна завдяки нафті. І Мадуро може купити тут собі підтримку”, — відповідає Суспільному Сільвія Коломбо на прохання коротко описати теперішнє життя в країні. Вона бразильська журналістка газети Folha de San Paulo, пише про весь регіон і, зокрема, ретельно стежить за ситуацією у Венесуелі.
У Венесуели — найбільші в світі підтверджені запаси нафти, у 2023-му їх оцінювали в 303 мільярди барелів. Утім, за рівнем експорту країна помітно відстає від інших виробників — здебільшого через санкції США, запроваджені ще за першої адміністрації Дональда Трампа, та ЄС. Ці санкції істотно підвищили ціну на імпорт товарів до Венесуели і багато з них, зокрема продукти харчування і засоби гігієни, стали дефіцитними. Наталія Шевченко, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ імені Тараса Шевченка, нагадує, що в розпал урядової кризи у Венесуелі в 2019-му населенню бракувало навіть туалетного паперу. І одним із ключових постачальників такої продукції до 2022-го була якраз Україна.
“Це сталося, оскільки режим Мадуро перебував під санкціями уже більше десяти років. І через провальну політику його попередника Уго Чавеса, який вважав, що Венесуела може жити як арабські країни: качати нафту, продавати її, адже ціни на неї високі — а всі інші продукти, навіть найнеобхідніші, закуповувати”, — пояснює експертка. Такий підхід виявився надзвичайно згубним для венесуельців: цінність національної валюти впала на більш ніж 80% відносно долара за останній рік, а інфляція, за прогнозами МВФ, вже до кінця року сягне 270% — найвищого показника в світі. У 2024 році 86% венесуельців жили за межею бідності.
Скульптура (рука, що тримає нафтову бурову установку) біля державної нафтогазової компанії Венесуели. У неї монопольне право на видобуток нафти і природного газу на континентальному й морському шельфах країни. Каракас, Венесуела, 21 березня 2023 року. AP/Ariana Cubillos
Складність виживання очевидна в порівнянні місцевих зарплат та цін. Офіційна мінімальна ставка зарплатні у Венесуелі наразі становить близько 3,5 долари на місяць, завдяки бонусам держслужбовці отримують до близько 140 доларів. Багато хто у Венесуелі поєднує кілька робіт — в підсумку зазвичай виходить еквівалент 200 доларів на місяць. При цьому за три десятки яєць доведеться заплатити 6,4 долари, а за кіло сиру — близько десяти. “У Венесуелі чимало проблем із транспортом, бракує продуктів у супермаркетах і на ринках, а ще ліків. Там просто немає ліків. Хто зараз хворий на рак у Венесуелі, змушений купувати препарати для хіміотерапії на чорному ринку. Усе це справді налаштовує людей проти режиму”, — ділиться Коломбо.
За таких умов, розповідає Наталія Шевченко, популярною стала практика так званих “пайків”, соціальної підтримки, на яку могли розраховувати лише лояльні до режиму венесуельці. “Більшість населення країни проживає у містах — це понад 93%. Парамілітарні групи, які реально контролюють регіони країни, дуже добре ознайомлені з ситуацією і можуть надавати режиму Мадуро інформацію про лояльність тієї чи іншої родини. І виходить, що лояльні отримують більше. А ті, хто не знайшли компромісу із совістю, виїздять за кордон, поповнюючи лави іммігрантів як у сусідніх країнах, так і у США”, — каже Шевченко.
За різними підрахунками, наразі за кордоном опинились від чотирьох до восьми мільйонів венесуельців. Близько 600 тисяч із них перебували у США за програмою тимчасового захисту. Попри вимогу Трампа згорнути цю програму й відправити венесуельців додому, апеляційний суд наприкінці літа його ініціативу заблокував. Утім, понад 350 тисяч тих, чий захист завершено ще навесні, наслідки рішення Трампа вже відчули. Частину з них звільнили з роботи, когось утримували в імміграційних в’язницях, розлучали з дітьми-громадянами США й навіть депортували.
Жінка п’є каву біля свого житла в нетрях з видом на центр Каракаса. 28 листопада 2025 року. REUTERS/Gaby Oraa
Хто такий Ніколас Мадуро?
Мадуро — прямий послідовник режиму колишнього лідера соціалістів Венесуели Уго Чавеса. У політику він потрапив “із низів”: у 1980-х працював охоронцем та водієм автобуса, належав до профспілки транспортників Каракаса. У 1990-х Мадуро виступив на боці увʼязненого Чавеса, якого кинули за ґрати за антиурядову діяльність, зокрема причетність до державного перевороту проти тодішнього президента Карлоса Андреса Переса. У 1998-му Мадуро ще й підтримав Чавеса та його Об’єднану соціалістичну партію Венесуели на виборах і зміг забезпечити собі місце у його найближчому оточенні: обіймав посади міністра закордонних справ та віцепрезидента.
Уго Чавес був культовим лідером для Венесуели. Це було помітно скрізь, розповідає Сильвія. “Уго Чавес та його уряд по-своєму допомагали населенню. Вони роздавали їжу, пальне та інші потрібні людям товари. І Уго Чавес мав харизму, яка людям дуже подобалась. Я пам’ятаю, як заходила тоді до будинків дуже бідних людей, і в них там стояли Діва Марія, Ісус Христос, а з іншого боку — маленька статуетка Чавеса. Він був людиною, яку венесуельці любили”, — каже журналістка. Коли у 2013-му Чавес помер від раку, Мадуро очолив країну. Такої харизми він не мав, запевняє Коломбо, урядову підтримку населення згорнув. Та все ж зміг цементувати свою владу і планує лишатися президентом щонайменше до 2031 року.
За сумарні 26 років перебування Чавеса та Мадуро при владі їхня партія змогла здобути контроль над ключовими інституціями, зокрема Національними зборами, значною частиною судової влади та виборчою радою — аналогом Центрвиборчкому. У 2019-му Мадуро зіштовхнувся з серйозною політичною кризою: лідер опозиції Хуан Гуайдо на противагу Мадуро оголосив себе тимчасовим виконувачем обовʼязків президента. Низка західних країн, зокрема й США, визнала його легітимним лідером. На бік Мадуро стали хіба що Росія, Китай, Туреччина, Куба, Болівія, Білорусь та Мексика. Масштабні протести за відставку поточної влади охопили країну, але не допомогли: Мадуро зміг втриматись на посаді.
Мурал у Каракасі із зображенням покійного президента Венесуели Уго Чавеса поряд із муралом, присвяченим подіям 23 січня 1958 року. Тоді цивільні та військові повалили п’ятирічну диктатуру Маркоса Переса Хіменеса. AP/Ariana Cubillos
На нових виборах у липні 2024 року контрольована урядом виборча комісія країни знов оголосила Мадуро переможцем виборів — попри те, що опозиція наполягала, що їхній кандидат, Едмундо Гонсалес, насправді виграв виборчі перегони, а тисячі венесуельців вийшли на протести проти влади. Верховний суд Венесуели все ж підтримав Мадуро, на початку 2025-го відбулася його інавгурація. США й цього разу оголосили вибори нелегітимними й визнали Гонсалеса “обраним президентом”. Утім, опозиціонер мусив тікати за кордон, побоюючись арешту всередині країни. Жертвою політичних переслідувань стала й відсторонена від виборів лідерка опозиції, цьогорічна лауреатка Нобелівської премії миру Марія Коріна Мачадо. Попри погрози, вона залишається у Венесуелі — утім, Мадуро планує позбавити її громадянства.
Останніми роками правозахисники постійно наголошують на несприятливій ситуації з правами людини в країні. Місія ООН з встановлення фактів у Венесуелі повідомляла про “одну з найгостріших криз у сфері прав людини” в новітній історії країни та “нову віху в погіршенні верховенства права”, яка загострилась після виборів 2024-го. За три роки до того й Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування щодо порушення прав людини у Венесуелі на запит низки південноамериканських країн — Аргентини, Канади, Колумбії, Чилі, Парагваю та Перу, які звинувачували режим Мадуро у безпідставних арештах, тортурах і навіть стратах політичних опонентів.
За словами Сильвії Коломбо, головною опорою Мадуро є військові. “Високопосадовці військового режиму отримують від Мадуро багато грошей. Тож вони й не повстануть проти нього просто зараз. Можливо, колись у майбутньому це станеться”, — додає Коломбо.
Президент Ніколас Мадуро в день святкування Дня корінних народів у Каракасі. 12 жовтня 2025 року. AP/Ariana Cubillos
У чому суть претензій Трампа до Венесуели
Поганий стан демократії — не головне, що турбує Трампа щодо Венесуели. Значно більше його адміністрацію цікавить причетність режиму Мадуро до наркотрафіку в Латинській Америці, який безпосередньо впливає і на США. З вересня американські війська неодноразово атакували судна, що, ймовірно, причетні до торгівлі наркотиками — внаслідок цих ударів уже загинули понад 80 венесуельців. Тепер Сполучені Штати концентрують військово-морські сили в Карибському басейні та погрожують бомбардувати Венесуелу. Як відзначає The Economist, нинішня адміністрація Трампа ставиться до наркобанд не просто як до злочинців, а як до терористів — і цим виправдовує застосування проти них військової сили. Недарма ж держсекретар Марко Рубіо називає наркокартелі “Аль-Каїдою” західної півкулі.
Звинувачення від США насправді не безпідставні. Як ідеться у розслідуванні The Wall Street Journal, Венесуела справді відіграє ключову роль як транзитний хаб у світовому наркотрафіку, зокрема для транспортування значних обсягів кокаїну, який прямує до країн Західної Африки та до Європи. Через специфіку розташування — поруч із Колумбією, яка досягла рекордних рівнів виробництва кокаїну — а також неефективні безпекові інститути всередині країни, Венесуела стала привабливою для наркоторговців. До контрабанди активно залучені й венесуельські наркобанди та корумповані чиновники. Як саме це зачіпає й США, окреслила Наталія Шевченко..
“Венесуела більшою мірою транзитна країна для цього. Більше сировини та власне кокаїну виробляють у Колумбії, звідки його й транспортують — причому не лише через Карибський басейн, а й Тихоокеанське узбережжя. Потім венесуельці як посередники спілкуються з мексиканськими наркокартелями, а ті далі постачають наркотики до Сполучених Штатів. Власне, частка Венесуели в цій системі незначна, адже понад 80% кокаїну йде через саме Колумбію. Але проблема в тому, що свого часу режим Уго Чавеса, який мав дуже напружені відносини із Сполученими Штатами, увійшов у контакти з колумбійськими терористами з ФАРК”, — каже експертка.
Люди фотографують USS Gravely, військовий корабель ВМС США, який виходить з порту Порт-оф-Спейн 30 жовтня 2025 року. Американський військовий корабель прибув до країни Тринідад і Тобаго 26 жовтня для спільних навчань поблизу узбережжя Венесуели. Getty Images/AFP/Martin Bernetti
Домовленість була така: ФАРК допомагали “розібратися” з опозицією у Венесуелі силовим шляхом, а влада Венесуели натомість закривала очі на появу логістичних шляхів, якими кокаїн із Колумбії міг би потрапляти через Венесуелу в країни Карибського басейну чи навіть у Європу. Причому до Європи він надходив у вантажах, які легально завантажувалися у венесуельських аеропортах, розповідає Наталія Шевченко. “Кришували” всю цю структуру за часів Чавеса військові — й саме на цьому трималась єдність режиму. Коли керувати країною почав Мадуро, він не мав великої прихильності з боку військових, але працювати звичній схемі не заважав. Тому вище керівництво армії, яке має вигоду від наркоторгівлі, зрештою підтримало його владу.
“Виробники кокаїну, фентанілу та всіх інших наркотиків, які мають значення для Сполучених Штатів, переважно знаходяться в Перу, Колумбії, Парагваї чи Болівії. Більшість наркотиків, які залишають Південну Америку, походять із цих чотирьох країн. Країнами, яка експортують справді великі обсяги до Сполучених Штатів, є Колумбія та Перу. Венесуела також експортує наркотики до США, але в порівнянні це дуже низькі кількості. Тож заперечувати роль Венесуели не можна, але неправдиво стверджувати, що геть усі наркотики з Латинської Америки проходять через неї”, — каже Сильвія Коломбо.
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів Джон Кейн (праворуч) та адмірал ВМС США Френк Бредлі прибувають на розмову із законодавцями у Вашингтоні 4 грудня 2025 року. Ключові сенатори США розпитували адмірала Бредлі про наказ вдарити по судну, що начебто перевозило наркотики у Карибському морі. Getty Images/Bloomberg/ Alex Kent
Які насправді мотиви у Трампа
Справа, звісно ж, не лише в наркотиках. Наталія Шевченко вирізняє пʼять основних причин, чому Трамп вирішив тиснути на Венесуелу. По-перше, це спроба вирішити або принаймні впорядкувати питання щодо міграції у США. Внутрішня дестабілізація — а отже, можливо, потреба голосувати на виборах за нову владу, мотивує громадян Венесуели повернутись додому. “Це вирішить проблему й багатьох інших сусідів Венесуели, де мешкають її громадяни”, — пояснює Шевченко.
По-друге, це спроба “вщипнути” Китай, який має відчутний вплив на Венесуелу. “Венесуела була, напевно, одним із найбільших реципієнтів китайської допомоги. Сума цих кредитів не озвучується, бо уся статистика по Венесуелі з 2019 року в принципі закрита. Але коли активізувалась опозиція на чолі Хуана Гуайдо, звучали суми від 50 до 70 мільярдів доларів. Водночас, наприклад, сума кредиту від РФ називалась на рівні 20 мільярдів доларів, — згадує науковиця. — Китай, як і Росія, не просто так дають ці кредити. Оскільки Венесуела не може їх повернути, потенційно привабливі активи (насамперед ідеться про нафту, – ред.) можуть перейти під контроль Китаю”.
По-третє: фактор сусідньої Гаяни. У 2023 році між Венесуелою й Гаяною загострилась територіальна суперечка: Венесуела претендувала на гаянський регіон Ессекібо, багатий на поклади нафти. “Настільки багаті, що це дозволило вдесятеро збільшити валовий внутрішній продукт Гаяни за останні роки. Вигоду від цього отримала американська компанія ExxonMobil, яка знайшла ці поклади й почала їх розробляти”, — додає експертка.
По-четверте: перешкоджання зростання впливу Росії у Венесуелі. Крім того, що Росія є одним з головних кредиторів Венесуели, росіяни мали вкладалися і в нафтову галузь країни. “Роснефть” була ключовим інвестором у венесуельську нафту, надаючи державній компанії Венесуели PDVSA передоплату за майбутні постачання нафти. Також російські компанії допомагали Венесуелі обходити західні санкції та водночас легітимізували режим Ніколаса Мадуро. Каракас також закуповує у Москви озброєння (наприклад, зенітно-ракетні комплекси С-300), а в липні цього року у Венесуелі почав роботу російський завод із виробництва патронів для автоматів Калашникова.
“Це підриває регіональну стабільність, безпеку. Давайте відверто: автомат Калашникова — доволі поширена стрілецька зброя. В умовах, коли там активізуються наркокартелі чи якісь організовані злочинні угруповання, це серйозно”, — зауважує Наталія Шевченко.
І наостанок — це бажання Трампа продемонструвати, що Латинська Америка є сферою безпосередніх геополітичних інтересів США, і Вашингтон готовий протистояти впливу Китаю, Росії й Ірану в регіоні. Якщо на початку 21 століття головним приводом для поширення американського впливу у світі був ісламський тероризм, “тепер США будуть готові співпрацювати лише з тими державами в Латинській Америці, які підтримують їхню боротьбу з наркоторговцями, яких Трамп оголосив найбільшими ворогами Америки”.
Дональд Трамп виходить після засідання з міністрами в Білому домі 2 грудня 2025 року. AP/Julia Demaree Nikhinson
Що може вирішити військова операція і чи піде на неї Трамп
В середині листопада США оголосили про початок масштабної військової операції “Південний спис” біля Венесуели — начебто для боротьби з наркотрафіком. Однак аналітики вже тоді припустили, що таке безпрецедентне розгортання військових сил, включно з авіаносною ударною групою, можуть вказувати на підготовку серйознішої військової інтервенції. Пізніше Трамп заявив і про “закриття неба” над Венесуелою, що теж звучало як черговий вісник військової операції на землі або заплановані удари США по території країни. “До уваги всіх авіаліній, пілотів, наркодилерів та контрабандистів — вважайте повітряний простір над і навколо Венесуели повністю закритим”, — написав президент США. Тим часом останні місяці армія Сполучених Штатів щонайменше 21 раз атакувала судна, які, як заявляли у Вашингтоні, займалися контрабандою наркотиків. В результаті цих атак уже загинули щонайменше 80 людей.
Паралельно з погрозами й обстрілами суден Трамп продовжує тиснути на Мадуро, аби той пішов у відставку. Як повідомляли джерела Reuters, під час дзвінка 21 листопада Трамп давав Мадуро тиждень на те, щоб залишити країну добровільно. Із собою він міг узяти свою родину й вирушити, куди захоче. Президент Венесуели відмовився. Точніше, висував додаткові вимоги. Зокрема, Мадуро просив Трампа зняти санкції з понад 100 венесуельських чиновників, багатьох із яких США звинувачують у порушеннях прав людини, наркоторгівлі чи корупції. А також вимагав можливості призначити “свого” президента натомість. Трамп відкинув прохання й навіть пригрозив Мадуро застосуванням сили, якщо той не погодиться. Втім, чи готові самі США до силового сценарію?
“Я спілкувалась із представниками дипломатичного корпусу й багато з них вважають, що справжнього вторгнення не відбудеться. Тобто цей тиск, який Дональд Трамп чинить на Венесуелу нападами на кораблі, є спробою чинити змусити Мадуро піти у відставку. І ми також знаємо, що між дипломатами США й Венесуели ведуться розмови, щоби спробувати відправити Мадуро у відставку та поставити когось іншого, з ким можна буде домовлятися. В країні існує така собі “фальшива опозиція”, бо справжня опозиція здебільшого перебуває у вигнанні, переважно у Вашингтоні”, — розповідає Сильвія Коломбо. Єдиним винятком з цього правила, уточнює Коломбо, є Марія Коріна Мачадо, яка лишається десь у таємному місці в Каракасі та є єдиною найсильнішою представницею “справжньої” опозиції.
Коломбо пояснює: зараз у Венесуелі склався певний парадокс, адже нібито в суспільства зʼявився шанс позбутися Мадуро під тиском США. “Було 14 спроб домовитися з режимом Мадуро і всі вони зазнали невдачі. У всіх них Мадуро брехав, обіцяв провести вільні вибори та звільнити в’язнів, обіцяв багато чого, але ніколи цього по-справжньому не робив. Понад 80-85% венесуельців хочуть позбутися його. Але люди, які підтримують вторгнення з боку Сполучених Штатів для цього — у меншості. Зараз на вулицях Каракаса та інших міст усієї Латинської Америки точаться дискусії, адже не можна просто змиритися з тим, що Трамп вторгнеться в одну з наших країн — навіть якщо це диктатура, навіть якщо в ній є політичні в’язні. Якщо США вторгнуться у Венесуелу сьогодні, завтра уже зʼявляться якісь причини для вторгнення також у Колумбію чи в Перу”, — додає Коломбо.
На думку Наталії Шевченко, найпростішим для США варіантом було б не починати цю війну — особливо враховуючи, що Трамп прагне отримання Нобелівської премії миру. Адже наземна операція у Венесуелі може не бути блискавичною. “Найкращий варіант — запропонувати велику суму грошей для того, щоби, скажімо, хтось із оточення Мадуро його видав. І, насправді, в серпні прозвучала сума в 50 мільйонів доларів. Це більше, ніж давали свого часу за Усаму бен Ладена, а він вважався найбільшим ворогом Америки. Та оскільки Мадуро ще при владі, очевидно, ніхто не спокусився, — каже Шевченко. — Наступний сценарій прийнятний для США сценарій — це коли офіцери й рядовий склад армії країни спільно з опозицією виходять на протести. В результаті цієї народної революції режим Мадуро буде скинуто. А що буде із самим Мадуро?” Швидше за все, він тікатиме, але в цьому сценарії лишається ризик громадянської війни. Враховуючи, що значну частину країни займають джунглі, вона може бути доволі тривалою і складною, припускає експертка.
Бійчиня Боліваріанських національних збройних сил Венесуели читає журнал із заголовком “Картель на Півночі” під час військової церемонії в Каракасі 25 листопада 2025 року. Сполучені Штати нещодавно визнали Cartel De Los Soles іноземною терористичною організацією, яку нібито очолює президент Венесуели Ніколас Мадуро. Getty Images/Jesus Vargas
“Ще один варіант для того, щоб уникнути потенційного спротиву частини збройних сил Венесуели — це розпочати таку операцію, як ми побачили, наприклад, в Ірані, коли в червні цього року Сполучені Штати вдарили високоточною зброєю по так званих центрах ухвалення рішень і важливих військових об’єктах. Можливо, після такого високоточного удару, що може паралізувати здатність збройних сил чинити опір, буде висадка обмеженого контингенту. Ситуація тут полегшується тим, що населення країни здебільшого сконцентроване в містах і це міста на півночі й північному заході країни. Тобто, все неподалік від Карибського моря”, — каже Шевченко.
Раян Берг із вашингтонського центру стратегічних та міжнародних досліджень бачить три основні сценарії розвитку подій. Перший — венесуельська сама армія скидає Мадуро й захоплює владу. Другий — Сполучені Штати домовляються про перехід влади з ним або частиною його команди. Третій — або ж режим падає під час військової кампанії Америки. Перші два, каже він, пропонують стабільність, але залишають менше простору для відновлення демократії. Третій може привести до влади легітимну опозицію, але є більш нестабільним. Також не варто відкидати варіант, що Трамп може взагалі втратити інтерес до Венесуели й просто рухатиметься далі — можливо, оголосивши про успіх після якогось незначного удару, підсумовує експерт.
