Гучне інтерв’ю Зеленського Washington Post – про Китай, контрнаступ, захоплення території РФ і наступні вибори


17:1414.05.2023

Шматочки цього інтерв’ю вже публікувалися, тому що теми, які у ньому підняті – гарячі. ІншеТВ переклало для вас цей текст повністю – коли ще знайти час для читання, як не в неділю.

Україна та президент Володимир Зеленський перебувають у центрі уваги світової спільноти вже понад 14 місяців – відтоді, як Росія розпочала вторгнення, що призвело до загибелі тисяч українських цивільних осіб та окупації ще більшої кількості територій. Тиск на Зеленського та його країну не послаблюється, оскільки західні партнери очікують, що Київ використає нещодавно надане сучасне озброєння, включаючи бойові танки, у весняному контрнаступі, якого так довго очікували.

Редактори та журналісти Washington Post протягом години спілкувалися із Зеленським 1 травня в будівлі офісу президента в Києві. Вони обговорили очікуваний контрнаступ, витік документів американської розвідки, які розкрили чутливу інформацію про Україну, а також те, чи турбується він про те, як президентські вибори в США вплинуть на підтримку його країни.

Україна планувала контрнаступ протягом багатьох місяців. Чи можете ви розповісти про якісь конкретні деталі? Що потрібно для успіху?

Дуже дякую за запитання. Перш за все, ми не плануємо контрнаступ місяцями. Для нас це пріоритетне питання, тому ми повинні були заздалегідь підготуватися з нашими планами. І це правда. Це розуміють і наші партнери. Є питання по ряду напрямків. Перше питання – це, звичайно, боєприпаси. Я кажу про це як про пріоритет – не тому, що хочу поскаржитися, а тому, що це ресурс, без якого контрнаступ неможливий. Але я хочу чітко сказати, що без цього ресурсу неможлива оборона держави. Це не просто питання контрнаступу. Питання в тому, щоб провести контрнаступ і не втратити ті території, які ми маємо. Незважаючи на те, що ми сильніші – я думаю, що ми більш вмотивовані, ніж Росія. Але, тим не менше, ми повинні все підготувати, бути забезпечені зброєю і мотивованими людьми, щоб не втратити своїх людей. Тому найголовніше, що нам потрібно, – це ресурси для тих планів, які вже складені. Чесно кажучи, на це впливає і погода. Це абсолютний факт, тому що, скажімо так, земля має бути придатною для нашої зброї. У нас не такий широкий спектр бронетехніки.

Так, для нашого ворога це теж складно, ці погодні умови. Але вони будуть в обороні в цьому сценарії. Я вважаю, що вони провалили свій наступ. Провалили, можливо, частково. Вони намагаються – ми бачимо, що час від часу вони роблять спроби наступати, але, тим не менш, вони загрузли в багні своїх рішень. У багнюці відсутності мотивації у своїх військовослужбовців. І звичайно, зараз ви бачите, яку тактику вони обрали. Вони повністю знищують населені пункти. Тобто у них немає військової тактики. Вони зрозуміли, що не можуть набрати мотивованих людей, і вони почали … потужну тактику використання вагнерівців, тому що їхні власні військовослужбовці нездатні. І вони розстрілюють [своїх] вагнерівців, якщо ті відступають. Ось так вони вирішили діяти.

Що стосується будь-яких розумних операцій, то ми не бачимо, щоб вони проводили їх на полі бою, тому вони обрали іншу тактику. Вони не змогли обійти нас по одному, не змогли оточити, не змогли штурмувати. Скрізь вони досягали лише часткових успіхів, або успіхів на обмежений час, а потім їх знову відтісняли наші війська. Таким чином, вони повернулися до тієї тактики, яку використовували на початку війни в якихось маленьких селах. Зараз їм байдуже, чи це маленьке село, чи велике. [Ця тактика – повне знищення всього, всієї інфраструктури, будівель, цивільного населення тощо. Те, що ми бачимо в Бахмуті, якщо ви подивитеся на нього з неба, якщо у вас є якісь супутникові можливості подивитися на ці знімки, ви побачите, що абсолютно все зруйновано. … Як тільки завершиться поставка зброї, про яку домовилися з нашими партнерами, ми будемо готові до контрнаступу.

Чи достатньо у вас військ, щоб розпочати контрнаступ? А потім замінити будь-які потенційні втрати?

Наша головна тактика з самого початку війни і навіть до війни – тоді це була не тактика, а моє ставлення до людей – полягає в тому, що ми повинні контролювати всю нашу територію, але ми також повинні врятувати якомога більше людей. Під час війни наша тактика не змінилася. Ми розуміємо, що війна забирає людей. На жаль, вона забирає сміливих і, на жаль, забирає найкращих. Але тим не менше, ми розуміємо, що незважаючи на контрнаступ – а ми будемо його робити – ми повинні зробити так, щоб максимально мінімізувати втрати. І тому, коли ми говоримо, що нам потрібно, нам потрібно все, що дозволяє захистити людей – артилерійські системи і далекобійні артилерійські системи.

До речі, ми не розуміємо, в чому тут проблема з далекобійними системами, далекобійними ракетами. Проблема з нашими партнерами полягає в тому, що, я думаю, вони бояться, що ми можемо використовувати їх на території Росії. Але я завжди казав нашим партнерам: “Послухайте, наше завдання – деокупувати нашу територію. У нас немає одноразових снарядів, і у нас немає таких цілей. У нас є пріоритетна ціль, на яку ми витрачаємо той боєкомплект, який у нас є. І ми витрачаємо його на деокупацію. І ми витрачаємо його на деокупацію суто українських територій”.

Але нам потрібно було б зробити це ракетами і системами великої дальності. Тому зараз я не зовсім розумію, скажу вам відверто, чому ми не можемо отримати далекобійну артилерію. Тому що мета далекобійної артилерії, безумовно, не використовувати її на російській території. І я вірю, що ми впораємося з цим дефіцитом.

Ми працюємо над цим у багатьох різних напрямках. І я скажу вам відверто, ми працюємо на різних континентах, щоб отримати її. І, звичайно, в будь-якому випадку, в умовах повномасштабної війни – а це означає [в умовах] повномасштабної деокупації наших територій, абсолютно всіх – нам потрібна авіація.

Ми зараз програємо в небі. Ми завжди говоримо, що сила нашого народу переважає силу Російської Федерації. Я думаю, що ми також сильніші за Росію з точки зору мотивації. На полі бою, на землі ми показали, на що ми здатні. Але ми абсолютно розсудливі люди. Якщо вони мають абсолютну перевагу в небі, то нехай так і буде. Щоб вирішити таку проблему, треба чесно про це сказати. І наші партнери також, ми хотіли б заручитися їхньою підтримкою в наданні нам винищувачів західного зразка, безумовно, F-16. Є й інші винищувачі, [Eurofighters] і так далі. Є різні назви. Ми працюємо з усіма ними, щоб отримати щось у цій сфері.

Що стосується контрнаступу, чи є у вас якісь конкретні очікування щодо того, чого вам потрібно досягти? І що повинні показати ваші військові, щоб зберегти підтримку, яку ви маєте зараз, і підтримку в майбутньому?

Послухайте, ми – незалежна держава. І хоча у нас є партнери, ми самі приймаємо рішення, незважаючи ні на що. [Куди ми йдемо, в якому напрямку ми рухаємося… і як ми діємо. Але, звичайно, в цій послідовності ми знову ж таки залежимо від наших партнерів у підтримці. Ми не хочемо втратити їхню підтримку. Ми не можемо рухатися до певної мети, коли ми не впевнені, що у нас достатньо зброї, достатньо підготовки офіцерів… що у нас достатньо для досягнення тієї чи іншої мети. Тому, звичайно, ми розглядаємо, що ми можемо отримати від наших партнерів і на що ми можемо розраховувати. І тому все так, як є. …

Дивіться, ніхто не очікує стільки [від цього контрнаступу], як ми. Я вам скажу відверто, я не впевнений, що абсолютно всі наші партнери вірять, що ми здатні зламати Російську Федерацію. Це правда, що довіра наших партнерів до нас зросла. Те, що є велика різниця між тим, як ми починали війну, і всіма моїми діалогами з партнерами, і тим, як я максимально тиснув на них, щоб вони допомагали; те, що є величезна різниця між тим, що було до початку повномасштабної війни з точки зору нашої підтримки і тих сигналів, які я давав нашим партнерам, і тим, що відбувається зараз – їхня довіра до нас зросла. Вона зросла в рази, тобто не у відсотках, а в рази.

Я вдячний за це, звичайно, багатьом – і нашим військовим, і нашим людям, які вистояли і не розбіглися, і нашим партнерам. Що, зрештою, в цьому, напевно, і полягає сила демократії, що навіть тоді, коли в тебе не дуже вірять, все одно відбувається діалог. І це важливо, що наші партнери не закриті. Це також було дуже важливо, тому що ви просто не можете, знаєте, просто вірити. Все ж таки, ми говоримо про більш прагматичні речі. Йдеться не про віру в Бога.

І саме тому ви повинні довіряти. І ми будували всю цю довіру через відповідні потужні кроки в Україні і через дипломатію, звичайно. І тому – я знаю, що серед деяких партнерів є скептицизм, що буде страшно, якщо Україна звільнить абсолютно всі свої території. Але я, наприклад, можу жити з цим скептицизмом. І я вважаю, що чим більше у нас буде перемог на полі бою, тим, чесно кажучи, більше в нас будуть вірити, а значить, ми отримаємо більше допомоги. Такі мої висновки.

І зараз ви дотримуєтеся позиції не вести переговори з [президентом Росії Владіміром] Путіним?

Послухайте, ми мали справу з різними Путіними. Це абсолютно різний набір рис у різні періоди. Путін не один, у нього є оточення. Вони приймали відповідні рішення. У 2019 році їхній колективний організм – Кремль на чолі з Путіним – сказав, що “так, можливо, ми знайдемо дипломатичне рішення”. Я дуже цього хотів. У 2020 чи 2021 році весь цей колективний розум придумав щось інше в своїй голові, але не пішов на діалог з нами і не зробив всього того, про що ми з ними домовилися в 2019 році.

Ми не можемо сказати, що Путін одноосібно розпочав повномасштабну війну у 2022 році. І це було б, чесно кажучи, просто образливо для всіх тих людей, які загинули. На них лежить велика колективна відповідальність за це. І тому я просто не готовий з ним розмовляти.

Я не готовий розмовляти з цим колективом. Не тому, що хтось упертий, а тому, що вони обрали шлях знищення України – повномасштабний шлях. Тому ми не можемо ні з кого знімати відповідальність. Тут є колектив, і він несе відповідальність за агресивну війну – повномасштабну, добре продуману війну з бажанням знищити все живе.

А перед цим вони щось обіцяли – і не тільки Україні, а й усім лідерам – що не будуть вторгатися. Тобто ми маємо справу з людьми, з якими, з одного боку, неможливо домовлятися, бо вони не будуть виконувати домовленості. Немає сенсу. А з іншого боку, ці ж люди є вбивцями і терористами, і тому не можна просто піддатися на їхні вимоги. Так було на початку війни, коли нам ставили ультиматуми. І все.

Я думаю, що Україні немає сенсу вести переговори з цим колективом на прізвище “Путін”.

Ви сказали, що Україна не може йти далі в контрнаступ, поки не отримає більше зброї. Що конкретно вам потрібно? Вам потрібно більше ракет чи пускових установок?

У нас недостатньо бронетехніки, яка врятує наших людей, які будуть просувати лінію фронту вперед. І нам дуже важко протистояти тисячам російських бронемашин. Дуже важко протистояти цьому з мінімальною кількістю, тому нам потрібна відповідна кількість [техніки] для цього. І наші партнери все це знають, і вже давно.

І ці місяці, про які ви згадали, оперативної підготовки – всі ці місяці наші партнери знали про все це.

Другий момент, як я вже казав, це те, що коли ви робите контрнаступальні дії, у вас є – я наведу вам приклад Херсона. Не забувайте, що у вас є деокуповані території, які все одно треба комусь захищати. Життя повернулося [на ці території], люди повернулися, але вони також знаходяться в межах досяжності певної зброї, яка вбиває людей. Тому нам потрібен захист, додаткові системи протиповітряної оборони. І тут можна сказати, що з рішенням про “Патріотів” ми зробили прорив. Але ми також повинні пам’ятати, що сама назва не захищає людей. Потрібна відповідна кількість таких систем. Ми вдячні, що покладено початок, але ми маємо захищати небо. І знову ж таки, наші партнери мають ту кількість систем протиповітряної оборони, яка нам потрібна для того, щоб захистити себе на національному рівні.

Так само і з другою частиною цього питання про захист територій – [захист] шкіл, університетів, інфраструктури. Для цього нам потрібні системи великої дальності, ракети великої дальності. Знову ж таки, це приклад Херсона, коли ворог переправився на той бік Дніпра, і він знаходиться на такій відстані, що ми не можемо зазіхнути на ціль. …

Вони можуть забрати звідти війська і перекинути їх на схід або на південь. І це їх посилює. Чому? Тому що вони знають, що ми не можемо до них дістатися. Ми не можемо до них дотягнутися, і ми страждаємо щодня, тому що вони мають можливість обстрілювати наших людей.

Це ще одне питання. І скільки б не говорили, що це не контрнаступ, а оборонна місія, ні, ці місії завжди йдуть пліч-о-пліч. І все. Тому що хтось обороняється, хтось нападає. Якщо немає кому оборонятися, у вас не буде ресурсів для наступу, ви будете кидати ресурси на оборону. Ось як це все працює. Саме так це працює.

Далі авіація, як я вже казав. Але це великі речі, і з точки зору авіації за стандартами НАТО, як F-16, ніхто їх не чекає – це правда, ми почнемо наші дії до того, як цей літак [буде доставлений]. Але нам було б набагато легше. Ви повинні розуміти, що ми, безумовно, будемо боротися з російською авіацією в контрнаступі. Але в будь-якому випадку, навіть з таким дефіцитом, як зараз, ми будемо наступати відповідно.

До речі, про дефіцит… У наших партнерів прекрасні артилерійські системи 155-го калібру. Я не буду називати точну кількість, про яку ми говорили, але треба розуміти, що вони ламаються і потребують ремонту. Ми все це вивчили. Ми побудували чудову інфраструктуру для цих ремонтів, але коли вони ламаються… в цей проміжок часу, нам потрібно їх чимось замінити. Отже, це теж дефіцит.

Тож, схоже, що до контрнаступу ще багато місяців.

Ні.

Вам потрібно більше зброї, але чи можете ви отримати її протягом кількох тижнів чи місяця?

Ми працюємо не тільки зі Сполученими Штатами Америки. Сполучені Штати Америки, безумовно, є лідером у наданні допомоги. Ми дуже вдячні за це. Але ми не можемо покладатися лише на Сполучені Штати і не можемо покладатися на ті місяці, про які ви згадали. Тому що, захищаючи ту чи іншу територію, ваші ресурси зменшуються. І людські ресурси, і ресурси боєприпасів. Тому довго чекати ніхто не буде. Ми почнемо контрнаступ, як тільки у нас буде той мінімум, з яким ми можемо йти вперед.

Саме тому ми працюємо з партнерами – з Британією, Францією, Німеччиною, Італією. Ми працюємо з нашими словацькими партнерами, з Польщею. Ми працюємо з різними країнами. Ми працюємо з Канадою. Ми працюємо, ми почали працювати з іншими континентами. І тут я не хотів би говорити, з якими саме урядами за межами європейського континенту, тому що не всі з них будуть раді, якщо ця інформація буде оприлюднена. Ми працюємо. Ми робимо все можливе для того, щоб зміцнювати нашу армію.

І тут, знаєте, є такий баланс. З одного боку, Сполучені Штати… є нашим найбільшим лідером у постачанні, у допомозі. Я не можу поскаржитися на їхню допомогу. А з іншого боку, той дефіцит, який ми маємо сьогодні – я впевнений, що Сполучені Штати могли б його покрити. Але я також не можу покладатися виключно на Сполучені Штати. І все. Для цього у нас є інші потужні партнери, такі як Швеція. Швеція, Данія і Нідерланди дійсно нам дуже допомагають. І вони дуже допомагають нам з тим дефіцитом, про який я вам говорив. І давайте не забувати, що у нас є загроза з моря. І тому існують різні системи, які захищають нас і з цього напрямку. І тут я їм також вдячний. І Фінляндії. Так що, по суті, світ сьогодні також бореться за Україну.

Ви сказали, що ніхто не має більших очікувань від цього контрнаступу, ніж ви. Що конкретно має статися, щоб ви вважали його успішним?

Я вважаю, що будь-яка деокупована територія – це успіх. Я ще раз нагадаю, з ким ми воюємо. Ми розуміємо, що це велика кількість людей і так далі. Я не можу вам сказати, які міста, які рубежі для нас є значним успіхом, а які середнім – тільки тому, що не хочу готувати Росію до того, як, в яких напрямках і де і коли ми будемо [наступати]. Але ми, безумовно, хочемо це зробити.

Можу вам точно сказати, що після контрнаступальної операції я зможу абсолютно відверто сказати, чи розраховували ми на такий процес, чи розраховували на щось краще – чи в чомусь ми зазнали невдачі. Це завжди можна сказати, тому що в цьому немає критики. Це самокритика. Ми готові [сказати, якщо] ми недопрацювали. І це також важливо визнавати. Не тільки всередині держави, а й для наших партнерів. І показувати це, тому що всі наші розмови записуються. Я маю на увазі зустрічі, де ми відзначаємо, що ми просили одну, дві, три, чотири, п’ять речей, а отримали одну, дві, три. Ми вдячні. Але ви бачите, що якби ми отримали чотири, п’ять, ми, можливо, могли б досягти більшого, або навпаки. Ми просто дуже дякуємо і кажемо, що ця частина вашої допомоги дала нам більший результат, ніж ми очікували.

На іншу тему, чи можете ви розповісти нам про вашу реакцію на витік документів Пентагону на сервері Discord? Чи попередив Вас Вашингтон, чи Ви самі дізналися про масштаби витоку з новинних репортажів?

Якщо ми говоримо про мене особисто, а я хотів би говорити про себе особисто, то я дізнався про все з газет, з інтернету. Я читав. Я прочитав, що якась інформація просочилася, а потім, я думаю… Я не пам’ятаю, яка була перша газета, це був “Вашингтон Пост”? … Здається, так, а потім я дізнався все з “Вашингтон Пост” та інших платформ, які існують в нашій країні. … Я не отримував інформації від Білого дому чи Пентагону заздалегідь. Ми не мали цієї інформації. Я особисто не мав. Це, безумовно, погана ситуація. Що ж, я пояснюю вам своє ставлення до неї.

Я думаю, що це не допоможе. Я, до речі, нещодавно розмовляв з нашими північними друзями, і вони запитали мене, як я до цього ставлюся, і я сказав, що ніякої переваги для України тут точно немає. Це не буде мотивувати наших солдатів. [А для нашого населення? Ну, можливо, дехто зацікавлений у цьому, а дехто може бути дуже зацікавлений. Десь це ажіотаж, десь це скандал. Для нас – дивіться, все, що заздалегідь інформує нашого ворога в той чи інший спосіб – це однозначно мінус для нас. Я не бачу тут ніяких плюсів.

Мене запитують, кому це вигідно? Моя відповідь дуже проста: У мене немає часу розбиратися, кому це вигідно. Я дивлюся на те, кому, крім України, це не вигідно. І я вважаю, що це невигідно в першу чергу нам. Нам це невигідно. Я також вважаю, що це не вигідно для репутації Білого дому, і я вважаю, що це не вигідно для репутації Сполучених Штатів. Це моя думка. Я не знаю всіх внутрішніх процесів. Кажу вам відверто. І я не знаю, тому що, чесно кажучи, ми перебуваємо у стані війни. І, на жаль, незважаючи на те, що це наш найбільший партнер, я не знаю всіх політичних подій, які відбуваються всередині Сполучених Штатів.

Звичайно, це речі, які будуть вносити корективи. Ви повинні це розуміти. Не тому, що витік правдивий чи неправдивий, а просто тому, що він стався. У будь-якому випадку, всі розвиваються. Росія адаптується, Україна адаптується, партнери змінюють способи передачі поставок, роблять відповідні кроки для захисту чи нападу. … Надворі літо. Ви хочете вийти на вулицю, а вас не попереджають. Виходиш, а йде дощ. У будь-якому випадку, це несподіванка. Хтось любить дощ, а хтось ні. Я просто говорю про себе. Мені цей дощ не дуже сподобався.

Чи не підривають вашу довіру до Вашингтона витоки інформації і той факт, що Сполучені Штати прослуховували ваші розмови?

Я не впевнений, що вони прослуховують. Я маю на увазі, якби ми могли знайти більше доказів. Ну, це вже інша розмова і інша історія. Це те, що я вам сказав. Ми боремося, ми на війні. Послухайте, я не можу ризикувати нашою державою. Не можу. Навіть якби я хотів щось комусь сказати, щось дуже гаряче і дуже особисте, я, напевно, подумав би, хоча я людина гостра, досить гостра. І там, де я можу тиснути, де я можу говорити відверто, я це роблю. Але є великі ризики. Якби це була моя війна з Путіним, і нас було б двоє на полі бою, я б сказав кожному, що я про нього думаю. Але тут історія трохи інша. Ми всі несемо відповідальність. І це все. Тому я не знаю, чия це маніпуляція, чи це випадковість і таке інше. Та й навіщо мені це знати?

Незважаючи на такі витоки інформації, я маю готувати державу до деокупації, а не до інших кроків. І це моє завдання. Пам’ятаєте, як вийшла наша розмова з [президентом Дональдом] Трампом? Її надрукували. Ну, чесно кажучи, я теж не давав на це дозволу.

The Washington Post отримав документи, про які ми ще не публікували подробиць. Ми хотіли б запитати вас про деяку інформацію, яка там міститься, а також дати вам можливість відповісти на те, що там є. В одному з них йдеться про те, що 31 січня ви запропонували окупувати частини Росії вздовж кордону, щоб у майбутньому мати важелі впливу на переговорах. Це правда?

Навряд чи (сміється).

Чи вважаєте ви, що Україна має право окупувати частину Росії?

Давайте не будемо вдаватися до фантазій. Україна має повне право захищати себе. І ми це робимо. Україна нікого не окупувала, а навпаки. Війна точиться навколо окупації України. Україна має перемогти. Які кроки зробити для того, щоб перемогти? Це вже інше питання. І не ображайтеся тут, я не готовий ділитися. Скажу вам чесно. Ну, коли загинуло стільки людей, коли були масові поховання, коли катували наших людей, я впевнений, що ми повинні використовувати будь-які хитрощі, будь-які абсолютно різні методи реагування. Тому що ми не ґвалтівники. Тому [має бути] інша відповідь, ніж у Російської Федерації.

У документах також йдеться про те, що 28 лютого ви говорили з Валерієм Залужним, головою Збройних сил України, про нанесення удару по військах у Ростовській області Росії. Ми знаємо, що було завдано кілька ударів по російській території. Це щось, що Ви особисто наказали?

Перш за все, я можу повторити це ще раз. Ми ведемо війну за нашу територію, воюємо на нашій території і деокупуємо нашу територію. Це все. Всі мої розмови з Залужним, [Олександром] Сирським, [Олександром] Тарнавським – у мене дуже багато генералів, з якими я працюю, з якими я спілкуюся, і я з ними безпосередньо розмовляю, я знаю всі їхні потреби. І це мої особисті розмови, і ніхто в нашій країні не віддавав наказів про наступи чи удари по російській території.

Чи справедливо з боку Сполучених Штатів накладати обмеження на удари по російській території, коли Росія завдає ударів по цивільній інфраструктурі в Україні?

У нас немає таких можливостей. У нас немає можливостей завдавати ударів по Російській Федерації. У нас немає зброї великої дальності до сьогоднішнього дня.

Але в Росії відбуваються регулярні удари з безпілотників.

(Англійською) Якої Росії? По Криму? Крим – це територія України. Ми використовуємо морські безпілотники, як ви знаєте. І ми говорили про це відкрито. Або з кораблем “Москва”.

Чи турбуєтеся Ви, що політика в західних країнах, які Вас підтримують, може змінитися таким чином, що це може зашкодити їхній підтримці України? У Конгресі США зростає скептицизм республіканців щодо допомоги Україні. Існує ймовірність, що Дональд Трамп може бути переобраний президентом наступного року. Чи можете ви поговорити з нами про це? Як ви на це дивитеся? Чи переживаєте ви за це? За підтримку вашої країни?

Мені важко сказати, якою буде політика іншого президента, якщо буде інший президент. Перш за все, мені не зрозуміло, чи продовжиться війна через рік, коли будуть вибори в Сполучених Штатах Америки. А хотілося б вірити, що війна закінчиться і ми до того часу переможемо. По-друге, і я ще раз кажу, я не знаю.

Ми можемо тільки спостерігати. І це вибір американського народу, хто буде наступним президентом. Хотілося б вірити, що взагалі, тому що війна не просто закінчиться, а ще буде щось, що треба буде зробити. Тоді ми повинні зробити все, щоб Росія не повернулася через кілька років з новими кроками агресії. Саме тому Сполучені Штати є нашим партнером не лише в цій війні, але й на багато років вперед. І саме тому мені цікаво, що Сполучені Штати будуть робити щодо України.

Це дійсно дуже важливо для нас. І, звичайно, ми чули деякі повідомлення від колишнього президента Трампа про те, що він закінчить війну дуже швидко. Тоді у мене питання. Чому він не закінчив її? Я б аплодував йому стоячи, якби він закінчив її тоді. Але так не сталося, і тоді почалася повномасштабна війна.

Але війна триває з 2014 року. Всі ті, хто були президентами з 2014 року, весь цей час мали шанс закінчити війну. Але я не кажу, що вони мали можливість, тому що це важко, просто важко закінчити її, тому що це Росія. І це все. Тому що, при всій повазі, має бути фундамент, щоб відповісти на будь-який виклик.

Є історія про те, що сьогодні є інші виклики, і багато республіканців і демократів приходять до нас, які нас дуже, дуже сильно підтримують. І є скептики – що я можу сказати, ми розуміємо. Послухайте, я думаю, що всі… не всі до кінця розуміють наслідки того, що відбувається. Не всі розуміють, хто такий президент Путін. А деяким людям, я думаю, просто байдуже, що відбувається з Україною. На жаль, мушу сказати, що їм байдуже. Їх цікавить лише те, що станеться з ними та їхнім бізнесом чи чимось іншим, тому що це індивідуальний вибір кожного.

Пане Президенте, Україна не публікує дані про втрати серед військовослужбовців за час війни. Що ви отримуєте від приховування цієї цифри? Чи не повинен світ знати ціну цієї війни для України, знаючи цифри?

Це просто загальне рішення. Загальне рішення наших військових. Все це буде [оприлюднено] після того, як ми закінчимо війну. Ми знаємо втрати. Ми цінуємо кожну людину, і це одна з речей, яка, звичайно, буде повністю доступна для всього світу. Я думаю, чесно кажучи, це в першу чергу важливо для родичів і друзів тих людей, які втратили своїх близьких, а потім, я думаю, і для всіх інших. Але, тим не менше, це рішення [було прийнято]. Те, що кількість в рази менша, ніж росіян, розуміють всі в світі. І якщо у вас є відповідні документи, можливо, ви можете сказати, скільки людей загинуло, скільки поранено і які їхні прізвища?

Чи не вважаєте ви, що збільшення кількості боєприпасів, про яке ви говорите, допомогло б справі, якби люди розуміли, скільки українців гине на полі бою?

Слухайте, наші розвідки працюють – українська, зі США, з Британією, з іншими партнерами. Всі працюють, всі розуміють відповідні кроки один одного. І всі приблизно розуміють, скільки людей ми втратили. Тому всі знають все, що є в наявності, що потрібно для того, щоб отримати необхідну зброю. Всі це знають.

Очевидно, що бої в Бахмуті тривають. Чи варто було продовжувати боротьбу з такою кількістю загиблих і поранених солдатів?

Це однозначне рішення всього військового і політичного керівництва. Всі розуміють, що Бахмут – це єдине, що російський президент і Пригожин можуть продати своїй демонтованій армії і своєму суспільству. Бахмут їм потрібен лише для того, щоб сказати: “Ось, операція наша. Бачите, ми все робимо правильно. Давайте продовжувати. Ви бачите, що це велика перемога”. Тому що 99 відсотків населення Російської Федерації навіть не розуміє, що таке Бахмут, ніколи там не було і ніколи його не бачило. І тому що вони вірять своєму телевізору, а не своїм очам. І все. Тому це відкриє можливість для Росії йти далі, і вона буде йти далі і накопичувати сили – йти далі на Донбас, потім на Дніпро і так далі. І все. І тому сьогодні Бахмут – це точка, яка дійсно тримається. Вона дійсно утримує велику кількість російських військ і не дає їм прорватися через нашу країну в різних напрямках.

Тому всі наші військові вважають, що це дуже важлива точка і що там знищується велика кількість ворожих військ – в 10 разів більше [ніж наші втрати]. Вони їх не жаліють, вони їх кидають, а наші війська їх знищують. Тому це такий важливий момент у цій війні.

Нещодавно Ви говорили по телефону з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. Чи дав він Вам якісь гарантії, що Китай не надаватиме летальну військову допомогу Росії?

Ви повинні [вже] знати відповідь на це питання. Ми не говорили про жодні гарантії – це була наша перша розмова від початку війни. Для мене дуже важливо, щоб Китай поважав суверенітет і територіальну цілісність України відповідно до наших адміністративних кордонів 1991 року, включно з островом Крим. Все це для мене дуже важливо. У відповідь на все це я почув, що Китай поважає територіальну цілісність України. Другий аспект, який ми підняли з мого боку, – це депортація дітей. Ніхто не може нам допомогти. Це правда, що понад 19 000 дітей було вивезено, і ми не знайшли формату, як їх повернути. Ми можемо тільки використовувати якісь коридори, щоб витягувати звідти українців, але це дуже, дуже, дуже складно. Тому, коли ми говоримо про те, як залучити Китай, це дуже складно, і ми всі розуміємо чому, але тим не менше, ми говорили про цей аспект з китайським лідером, щоб він міг вплинути на розвиток ситуації, щоб діти могли повернутися. Я не можу знайти підхід до цього процесу через Організацію Об’єднаних Націй чи інші інституції, на жаль. Поки що. Але ми боремося.

Третє питання – це те, що я хотів би мати, знаєте, можливість посилатися на документи з минулого. І ми мали, на краще чи на гірше – кожен по-різному ставиться до цього документа, але для нас це офіційний документ, і для світу, я думаю, теж. Це Будапештський меморандум, де Китай є одним із гарантів. І там нам гарантували безпеку і територіальну цілісність за умови відмови від ядерної зброї. … По-перше, сьогодні ми не маємо територіальної цілісності. І гаранти Будапештського меморандуму, скажімо так, всі в тій чи іншій мірі беруть участь у цій війні. Ми дуже хочемо, щоб вони нам допомогли.

І друге питання сьогодні – це захоплення атомної електростанції в Запоріжжі. Це теж ядерна зброя, тому що є ризики через захоплення шести ядерних блоків, і тому я говорив з ним, що ми повинні поважати наш Будапештський меморандум, всіх, хто був причетний до цього в будь-якому випадку. Ми повинні тиснути на те, що існують ядерні ризики. І Китай повинен тиснути на Росію, щоб вона деокупувала нашу атомну електростанцію. В принципі, ці пункти, як я сказав китайському лідеру, є пунктами нашої формули миру. І мені б дуже хотілося, щоб Китай, серед інших держав, був присутній по всіх цих пунктах. Для нас, чим більше країн присутні в нашій формулі миру, тим безпечніше для нас.

Чи будуть парламентські вибори восени?

Якщо у нас воєнний стан, то вибори не можуть бути. Конституція забороняє будь-які вибори під час воєнного стану. Якщо не буде воєнного стану, то будуть. Ну, в законі написано, що згідно з Конституцією України, після закінчення воєнного стану, по-моєму, через 90 днів, проводяться вибори. Щось таке. Я точно не пам’ятаю.



© Inshe.tv

Share Button
TwitterFacebookGoogle PlusYoutube