Про це пише Стів Розенберг, російський редактор BBC News, аналізуючи останні події.
“Десь під Москвою президент Росії стоїть на сцені, його запитують про Апокаліпсис. Ведучий нагадує, що Путін колись передбачав, що після ядерної війни росіяни потраплять на небеса.
– Ми не поспішаємо туди, чи не так? – з надією запитує модератор.
Настає довга незручна пауза. Сім секунд мовчання.
– Ваше мовчання мене непокоїть, – каже модератор.
– Так і було задумано, – сміючись, відповідає Путін.
Даруйте, що мені не було смішно. Це не голлівудський блокбастер із гарантованим гепі-ендом. Події останніх восьми місяців – це реальна драма, яка принесла Україні невимовні страждання, а світ, як багато хто вважає, опинився на межі ядерного конфлікту ближче, ніж будь-коли з Кубинської ракетної кризи 60 років тому.
Отже, куди рухається сценарій?
Багато залежить від відповіді на питання: як далеко готовий зайти Володимир Путін, щоб забезпечити перемогу – чи уникнути поразки – в Україні?
Якщо ви перечитаєте його звернення до нації від 24 лютого – промову, яку він зробив після того, як віддав наказ про вторгнення в Україну, – ви можете дійти висновку, що він зробить все, що від нього залежить.
“А тепер кілька важливих – дуже важливих – слів до тих, у кого може виникнути спокуса збоку втрутитися в те, що відбувається. Ті, хто намагатиметься стати на нашому шляху або створюватиме загрози нашій країні і нашому народу, повинні знати: відповідь Росії буде миттєвою і призведе до таких наслідків, яких ви ще не бачили в історії”.
За межами Росії “наслідки, яких ви ніколи не бачили в історії” широко трактували як безсоромне бряцання ядерною зброєю. І в наступні місяці шум продовжувався.
У квітні Путін пригрозив “блискавичною відповіддю, якщо хтось спробує втрутитися збоку та створити стратегічну загрозу Росії. У нас є вся необхідна для цього зброя”. У вересні він додав свою сумнозвісну фразу: “Це не блеф”.
Минулого тижня в дискусійному клубі “Валдай” (там і відбулась та сцена з довгою тривожною паузою) Путін посилав неоднозначні сигнали. Він заперечив будь-які наміри застосувати ядерну зброю в Україні.
“Ми не бачимо в цьому необхідності, – сказав він. – Немає сенсу ні політичного, ні військового”.
Але в кулуарах Дискусійного клубу цього брязкоту не уникнути.
“Є ризик застосування Росією ядерної зброї. Не проти України, а проти Заходу”, – заявив член Ради з зовнішньої та оборонної політики РФ Дмитро Суслов.
“Якщо одна американська ракета вразить російську військову інфраструктуру всередині Росії, ми зробимо історичний стрибок до ядерного Армагеддону. Відповідно до офіційної російської ядерної доктрини, Росія завдасть стратегічного ядерного удару по США та всім країнам НАТО, як тільки ми станемо свідками запуску західних ракет по нашій території, хоч які боєголовки у них будуть. Тоді вся планета загине”.
Тривожна риторика? Безумовно.
Реалістичний сценарій? Я не дуже впевнений. Відкидаючи президентські паузи (їхня мета, вочевидь, драматичний ефект) і нещодавню російську риторику, я думаю, що навряд чи Кремль зараз планує ядерну ескалацію війни в Україні.
Особливо, якщо взяти до уваги наступні п’ять моментів.
Вибори у США
Напередодні проміжних виборів у США Кремль усвідомлює, що Республіканська партія має шанс отримати контроль над Конгресом.
Раніше цього місяця лідер меншості в Палаті представників Кевін Маккарті попередив, що республіканці не виписуватимуть Україні “чистий чек” (тобто необмежену кількість допомоги), якщо повернуть собі більшість у Палаті представників.
Це була б музика для вух президента Путіна. Попри те, що поки що незрозуміло, чи вплине суттєво перемога республіканців на американську допомогу Україні, Кремль вітатиме будь-яку перспективу скорочення військової допомоги США Києву.
Зима
Володимир Путін, схоже, все ще розраховує, що через суттєве обмеження поставок російських енергоресурсів до Європи холодна зима погіршить енергетичну кризу та кризу вартості життя в Європі та змусить західні уряди піти на компроміс із Кремлем – зменшити підтримку України в обмін на російську енергію.
Утім, Європа поки що виглядає краще підготовленою до зими, ніж очікувала Москва.
Тепліший, ніж зазвичай, жовтень у поєднанні зі збільшенням поставок скрапленого природного газу означає, що запаси газу були поповнені, а ціни на газ у Європі впали.
Але якщо температура почне помітно знижуватися, тиск може зрости. Насамперед на Україну, де російські військові завдають ударів по енергетичній інфраструктурі країни.
Мобілізація
Останніми днями ми бачили, як Путін вживає заходів для мобілізації всієї російської економіки та російської промисловості для потреб своєї “спеціальної військової операції”.
У багатьох відношеннях складається відчуття, ніби вся країна поставлена на рейки війни. Можливо, це є ознакою того, що Кремль зараз готується до тривалої війни в Україні.
Взаємне гарантоване знищення
Вислів холодної війни, який лишається актуальним і сьогодні: припущення, що якщо одна сторона запустить ядерну зброю, інша відповість тим же, і всі загинуть. У ядерній війні немає переможців. Володимир Путін це знатиме.
Дисклеймер. Усе вищесказане ґрунтується на передумові, що було б логічно припустити, що у війні з Україною не буде ядерної складової.
Є тільки одна проблема. Від 24 лютого логіка більше не працює. І війни далеко не завжди розвиваються за логічним сценарієм.
Якщо Кубинська ракетна криза чогось і навчила світ, то це того, що планета може раптово опинитись на межі знищення в результаті прорахунків і неправильного спілкування.
І це підводить нас до останнього моменту…
Помилки
“Спецоперація” президента Путіна пішла не за планом. Те, що мало зайняти кілька днів – максимум тижнів, – затягнулося на місяці. Схоже, Кремль повністю недооцінив масштаб українського опору, а також неправильно оцінив підтримку Києва Заходом і цунамі міжнародних санкцій, з якими стикнеться Росія.
І попри те, що спочатку він обіцяв, що в боях братимуть участь лише “професійні солдати”, Путін зрештою був змушений оголосити “часткову мобілізацію”. Але це поки не змінює ситуацію на полі бою – останніми тижнями внаслідок контрнаступу України російські війська втрачають частину окупованих територій.
Путін, однак, рідко зізнається в тому, що робить помилки. На даний момент він, здається, сповнений рішучості продовжувати цю війну і здобути щось, що він міг би назвати перемогою”.
