Жоден з них не очікував такого різкого повороту долі у своєму житті.
Лідери України та росії за півроку війни пройшли суттєву особистісну трансформацію, змінивши сприйняття зовнішнього світу, а також своєї ролі у ньому.
Про це пише у колонці для “Телеграфа” віце-президент Асоціації політичних психологів України Світлана Чуніхіна.
Весь сенс влади для путіна завжди зводився до контролю та переваги. З роками йому на міжнародній арені зустрічалося дедалі менше політичних лідерів, за ким він міг би визнати вищу силу. І йому такий стан речей швидше подобався. Він відчував неабияке задоволення від будь-якої можливості принизити того, хто уявляв себе вище за інших. Найчастіше це стосувалося лідерів західного світу.
Однак за останні півроку путін зіткнувся з неможливістю досягти звичного стану переваги. Більше того, він стоїть на межі жахливого приниження – для себе та країни загалом. Ситуація посилюється тим, що автори цього приниження – глибоко зневажені путіним західні політики та українці, яких він послідовно розлюднював в очах громадської думки. Такий різкий розворот у сприйнятті себе — ще вчора я був цар гори, а зараз нікчема — рівнозначний особистісній катастрофі.
Однак ця катастрофа може бути пом’якшена другим трендом, який визначає еволюцію особистості путіна, точніше її інволюцію. Йдеться про розрив зворотного зв’язку, втрату контакту з реальністю.
Багато спостерігачів відзначили глибокі зміни, що сталися із російським лідером за період ковідної ізоляції. путін глибоко поринув у світ своїх фантазій — про місце росії в історії світу, про своє місце в історії росії. Тому донести до нього інформацію про реальний стан речей стає складніше. Він відмахується від усього, що відволікає від фантазійного світу російської величі. Повернути його в реальність зможе лише масштабна військова поразка.
Володимир Зеленський, який не мислив себе інакше як президентом миру – ця роль найбільшою мірою відповідала його акторському та продюсерському амплуа у легкому жанрі – став президентом війни. Не можна сказати, що для цієї ролі у характері Зеленського не було необхідних структур – вони були. І сміливість, і азарт. Але зустріч із трагедією такого масштабу, яка торкнулася всього світу, але торкнулася українського президента особисто та глибоко – не могла не змінити його хоча б на тому самому рівні самосприйняття.
Однак повна картина трансформацій, що відбулися і відбуваються із Зеленським, гадаю, відкриється пізніше. Його випробування ще не закінчено.
Більше того, разом із війною український президент проходить випробування раптовою всесвітньою славою та популярністю. І ще невідомо, яке з них матиме важчі наслідки.
Зараз можна сказати виразно лише те, що Зеленський втомився. Йому в цілому вдається зберігати присутність духу, він не забуває дякувати та підтримувати тих, з ким ділить нелегкий хліб історії. Однак крізь цей фасад дедалі частіше проривається інший його бік – дратівливість, егоцентричність, іноді навіть хамство. Втім, нічого такого, що ми не бачили і до війни.
