«Мотивація – це примхлива діва, без дисципліни вона не працює, і треба інколи себе змушувати. І фіксувати маленькі перемоги, хвалити себе. А жаліти себе – паскудна справа, жалість затягує».

Так каже захисник ДАП, Народний герой України, волонтер, письменник Олександр Терещенко. Сьогодні, 7 лютого, він завітав до Простору підтримки захисників «Файта», щоб розповісти про свій проєкт «Я зміг і Ти зможеш». Розмова вийшла чесна і відверта, без навіть тіні героїзації («про мене часто кажуть «кіборг», але те, що зараз проходять хлопці на кожній ділянці фронту, – вони «кіборги» в 10-му ступені»), і була дуже корисною для кожного, хто прийшов на зустріч.

Проєкт Олександра Терещенка «Я зміг і Ти зможеш» спрямований на соціальну адаптацію людей з ампутаціями кінцівок. Вже створено 16 відео-порад про, здавалося б, елементарні речі – як застелити ліжко, почистити зуби, прийняти душ, дати собі раду після туалету і т.п.

«Ніхто не народжується з досвідом, як жити без рук. У мене такий досвід вже є. Тож я подумав, що варто цим поділитися, навіть якщо у людини інша ампутація. Головна мета проєкту – допомогти людям, які знаходяться у схожій з моєю ситуації зробити перший крок, – каже Олександр і додає з іронією, – і егоїстично себе потішити, що жмут вовни і з мене можна взяти».

Він наочно показав учасникам зустрічі, як за допомогою протезу закапує собі око. Хоча це – лише маленька демонстрація «автономності», якої за роки після травматичної ампутації рук у 2014 році в Донецькому аеропорту досяг Олександр Терещенко. У 2023 році він здійснив самостійне паломництво по Португалії протяжністю 280 км.

«На третій день паломництва зламався протез, тож я навчився жити без протезу. І зараз я абсолютно незалежна людина. Є не так багато речей, які я не можу зробити», – каже Олександр.

Олександр Терещенко створив групу у ватцапі, де він і ветерани з подвійною ампутацією обмінюються досвідом щодо протезів та способів зробити ті чи інші побутові речі по-різному. А ще – підтримати один одного, бо «темні» дні, коли накриває депресія, бувають у кожного.

Але у Олександра є власний рецепт виходу з такого стану:

«Буває, хочеться сказати: «Я не можу». Буває, все валиться з рук, справи не йдуть, нічого не складається. Але кожного ранку треба зробити одну маленьку справу – заправити ліжко. Навіть, якщо не хочеш. І побачиш, як все налагодиться».