Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо.
Про військовослужбовця 123 бригади ТрО на псевдо «Одін» розповіли кореспонденти «Суспільне Миколаїв».
«Одін»
“Одін” два місяці пересувається завдяки протезу. Каже, вже звик. На протезування чоловіку довелося летіти до США. Отримав поранення на Херсонському напрямку у січні 2023 року.
“Висуваємось ми з групою на точку. Йду собі та йду. Ну, розслабився, втомився. І перше поранення далось в знаки. Йду і чую вибух, і ще вголос міцно виматюкався. Кажу: “Хто, хлопці? Кого поранило?” А потім дивлюсь: “А це ж я”. Хлопці мене дві години несли на руках, а зона ж замінована. У момент реабілітації я дуже себе картав. Я ж не перший йшов. І як так трапилося, що я підірвався на міні?”, — розповідає “Одін”.
Ця ситуація, говорить військовослужбовець, “підкосила” морально.
“Психотерапевт приходила. Працювала зі мною. Я кажу: “Мене ця ситуація тривожить”. А вона однією фразою (відповідає — ред.): “Ну, ти ж не Бог, всі люди помиляються”. І я такий собі (кажу — ред.): “Ну, дійсно”, — розповідає “Одін”.
Проте, каже, вдалося не лише відновитися, але й знову одягнути військову форму. Згадує час проведений на реабілітації в США.
“Ветеран у них як рідний брат. Вони (американці — ред.) підходять, тиснуть руку. Я кажу: “Та ні, я не американський військовий”. Наш піксель дуже схожий з їхнім. А вони все одно: “Ой, Україна — це клас. Ми вас підтримуємо”. Самі здивовані нами. Кажуть: “Думали, три дні та України не буде. А ви тримаєтесь і боретесь. І ще й щось відбиваєте”, — розповідає військовий.
За освітою чоловік — залізничник. Попрацювавши за фахом, його мобілізували у 2015 році. Згадує свій перший бойовий виїзд.
«Я місяць тому автомат в руках ще не тримав. І тут я їду на штурм. Дядько такий коренастий, як козак, сидить. Каже: “Що, перший раз ідеш?”. Я такий: “Так”. Він: “Роби те-то й те-то”. І обняв так, що рука аж за лямку бронежилета тримала. Як ото малу дитину пригорнув”, – згадує військовослужбовець.
Каже, псевдо вигадав з часом, після того, як потрапив під російський обстріл.
“В мене просто після поранення немає одного ока. Стоїть протез. Думаю, та що я буду ховатися? Нехай буде “Одін”. В нас поцілили з ПТУРА. Нас було чотири людини. Один хлопець загинув, Антон, командир відділення. А я по суті чудом вижив”, — розповідає військовий.
Говорить, намагався в якийсь момент повернутися до цивільного життя. Але повномасштабна війна повернула чоловіка у стрій. Каже, з часів АТО змінилася не тільки армія, а й ставлення до неї.
«Там десь в кав’ярню заходиш. Просто в селі біля дороги. Замовляєш кави. А тобі: “В нас сьогодні кава безкоштовна”. Питаю: “Чому?”. Кажуть: “А сьогодні день звільнення села”. Відчувається різниця, що ти дійсно свій. Це твої люди. На сході трохи інакше. Там все ж це довше було, але це все одно українці”», – каже «Одін».
“Одін” каже, вірить в перемогу України, і нині не уявляє свого життя без військової справи.
Фото з архіву «Одіна»:
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
Миколаївські тероборонівці: «Вітер»
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Сірко»
Миколаївські тероборонівці: “Іванич”
Миколаївські тероборонівці: «Карта»
Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Машина»
Миколаївські тероборонівці: «FEN» (ВІДЕО)
