Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.
Військовослужбовець 123 бригади Тероборони ЗСУ на псевдо «Mihel» на початок повномасштабного російського вторгнення був на міліцейській пенсії. Але у строю – з 24 лютого 2022 року, пішов добровільно. Як він сам каже: «А хто ще піде?».
«Ми, чоловіки, захищаємо батьків, жінок і дітей. Коли ідеш на завдання, щоразу в тебе є велика мрія, аби ти і твої побратими повернулися живими і неушкодженими. У всіх літні батьки, ми на війні, і вони з нами на війні», – каже «Mihel».
Захисник, який має звання майору міліції, чесно каже, що не хоче бути офіцером – «військо потребує свіжого мислення, нехай молоді керують». Тому він просто солдат. Але були ситуації, коли доводилось брати командування на себе.
«Головним героєм цієї історії був кремезний хлопець на псевдо «Дизель», – розповідає «Mihel». -Ми виходили на завдання, наша задача була висунутися на позиції і слідкувати за ворогом. Цим маршрутом йшли вперше, шлях пролягав крізь руїни, точніше, рештки будинків.
Нас було четверо. Світанок, тиша, видно погано, стежка вела через подвір’я. Паркан, в ньому хвіртка. «Дизель» відчиняє хвіртку, я чую відстріл, це спрацьовує запал вибухівки, за 2-4 секунди має бути вибух. Я кричу: «Отстрєл!», ми всі падаємо ногами до епіцентру майбутнього вибуху. Вибух. Детонація. Шум у вухах. Удар в спину. Посічений осколками мій каремат та плашка «захист 5 точки». Всі цілі. В старшого групи «Дизеля» – закривавлені штани. Сильна кровотеча. Обидві ноги поранені. Надали першу домедичну допомогу, все як вчили на численних заняттях. Штани довелося розрізати, далі-турнікети. Кров зупинили.
Командування взяв на себе. Я старший за віком, хоч зараз я солдат, але в минулому майор міліції.
Доповіли на центр про необхідність евакуації пораненого. До місця евакуації кілометр. Ігорьок важкий, кілограмів сто. Нести було дуже важко. Дивом знайшовся возик, що лежав на сусідському розбомбленому подвір’ї.
На допомогу до нас прибігли побратими із сусідньої групи. Завдяки злагодженості, не дивлячись на те, що вже розвиднілося, і небо жужжало російськими дронами, ми швидко доставили нашого пораненого командира до точки евакуації, втрьох повернулися для виконання завдання».
«Дизель» вже повернувся до війська, за що його побратими дякують лікарям. Але ще одного хлопчину згадує «Mihel» – Андрія Баяна, із сусідньої групи, який, на жаль, вже загинув. Але один епізод з Андрієм він і досі пам’ятає.
«Якось ми з Андрієм Баяном знаходилися в невеличкому бліндажі, по нас «працював» «толік» (так ми називаємо російський танк). Прощатися з життям не було коли, оскільки ми мали з’ясувати його місцерозташування. «Приходи» тривали, ми нарахували більше «надцяти» пострілів. Після кожного пострілу я вибігав з укриття і дивився, звідки він б’є. Андрій за життя не пив і не палив. Перебуваючи в бліндажі, ми знали, що ні шолом, ні бронежилет не врятує від прямого влучання танкового снаряду. Я закурив цигарку, запропонував Андрію, він посміхнувся: «Ти ж знаєш, що я не курю». «Якраз зараз можна почати», – сміюся я. Він так і не взяв ту цигарку. Гарний був хлопець, порядний і людяний. Важливо залишатися людиною на будь-яких посадах, чи ти командир, чи солдат. На війні відразу видно, хто ти», – каже «Mihel».
Іронія долі, але на війні здійснилась мрія «Mihel’я».
«До війни дуже мріяв про мотоцикл, але після 24 лютого було вже не до нього. Постійне напруження, неможливість щось спланувати, і так протягом півтора роки. І нарешті «зорі зійшлися»! Підрозділ потребував маневрений і надійний транспортний засіб. І я його придбав! Гарний і якісний, чудовий помічник, він не раз виручав мене і моїх побратимів. Відчуття під собою такого «коня» не передати словами. Однак під час одного обстрілу мій залізний «кінь» був сильно пошкоджений осколками, здавалося, він не підлягає ремонту. Але миколаївські майстри зробили неможливе, і тепер він знову в строю, разом із хлопцями 123-ї бригади Тероборони ЗСУ наближає нашу Перемогу!», – каже наш захисник.
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
Миколаївські тероборонівці: «Вітер»
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Сірко»
Миколаївські тероборонівці: “Іванич”
Миколаївські тероборонівці: «Карта»
Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Машина»
