Андрій Максимов, пілот 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта В.Нікіфорова, дивом залишився живим після того, як у перші дні війни 27 лютого 2022-го його збили ворожою ракетою. Попри полон, важкі випробування, тривале лікування за кордоном, операції на обох ногах та хребті, пілот мріє про небо і рветься в бій.
Про це йдеться в розповіді Марини Тепленко, опублікованій на фейсбук-сторінці Командування Повітряних сил ЗСУ, передає Інше ТВ.
Випускник Харківського національного університету Повітряних сил України 2020 року, Андрій одним із перших рвався в бій, був готовий узяти на себе найскладніші завдання. Вже зранку 25-го лютого знищував ворожі колони над Київщиною у парі із Героєм України Геннадієм Матуляком. Коли російський винищувач влучив у літак Геннадія, Андрій не розгубився і продовжив бій… Попри брак палива встиг влучно вдарити по мосту в напрямку столиці. Після дозаправки продовжив літати та знищувати окупантів на різних напрямках. Ефективно відпрацював на Херсонщині, завдав удар по Антонівському мосту.
Про напругу тих днів пам’ятає до найменших дрібниць і досі, попри загартування боями, дивується наскільки може бути спресований час і як багато в ньому відбувається різних подій за цей період.
– Пам’ятаю, як втратив свідомість від потрапляння в літак ракети, як швидко приймав рішення про катапультування, – згадує Андрій. – Усе на надмалій висоті за долі секунди…
Андрій розповідає, що з самого початку широкомасштабного вторгнення в українських льотчиків немає однакових польотів. Аби завадити рашистам, доводиться постійно змінювати тактику.
— Саме зараз під час війни пишеться історія новітніх методів й правил виконання бойових завдань. На жаль, поки що на радянських літаках. Ворог також вчиться і пристосовується до нових викликів, полює на наші ударні групи, експериментує з тактикою застосування зброї… Очевидно, що без сучасних літаків та достатньої кількості далекобійного ППО ситуація і надалі залишатиметься доволі напруженою. Проте мої колеги роблять усе можливе і неможливе, аби тримати українське небо. Вірю, що незабаром до них приєднаюсь, – каже льотчик.
На четвертий день повномасштабної війни штурмовик Андрія було уражено російською ракетою. Вже тоді, коли попереду було чимало операцій, а прогнози лікарів були не надто оптимістичними, він твердо вирішив для себе: «Зроблю усе, аби повернутись до строю!»
– Тривалий час разом з іншими побратимами лікувався в Іспанії. І, звісно, я хочу залишатись у строю, – твердо каже Андрій. – Поки не літатиму… Медицина ж не стоїть на місці, і ще все попереду – то ж політаємо! Наші військові медики нині і на передовій фронту, і в тилу роблять дива, впроваджуючи новітні методи лікування.
Андрій із нетерпінням чекає виписки із лікувального закладу. Адже плани – серйозні. Разом із коханою готується до весілля, зовсім недавно вона впевнено відповіла «Так» на його пропозицію.
— На той момент я пересувався на візку, тому за допомогою у придбанні обручки звернувся до її сестри. А вже про квіти домовився з побратимом. Сюрприз вдався, ми – разом і справа – за одруженням! Хотів би запросити на весілля моїх іспанських колег, але навряд чи це можливо. Вони не раз навідувались до мене під час лікування в Іспанії. А на прощання навіть пролетіли над шпиталем низько-низько, аж мурахи пішли по тілу. Такі речі українські пілоти особливо цінують, – каже Андрій.
А 29 квітня у селі Мартинівка Прибужанівської громади на подвір’ї місцевого ліцею відбулося відкриття меморіальної дошки, присвяченої Герою-земляку Геннадію Матуляку.
