Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Марину Блакитну, вчительку фізичного виховання з м. Миколаїв.
Марина Блакитна разом з сином та донькою готують домашні смаколики для захисників та передають на передову. У такий спосіб підтримують воїнів і дякують за захист.
У той лютневий ранок родина Марини – чоловік та двоє дітей – прокинулися від потужних вибухів на околицях Миколаєва.
«Я зараз згадую все це, і йдуть мурахи! До останнього не вірили…Коли зранку 24-го цей жахливий звук літака і вибухи. Перший, другий… Відразу почали читати в новинних чатах, що відбувається. А потім включили телевізор і побачили Президента України Володимира Зеленського, який оголосив, що в країні вводиться воєнний стан», – ділиться спогадами про початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну Марина Блакитна.
Відразу ухвалили рішення вивозити сина та доньку до батьків у село під Нову Одесу. Самі ж залишалися у місті, оскільки мали лежачого родича. Зі слів Марини, їздили у село декілька разів, привозили продукти. Намагалися встигнути до розведення мостів. Тоді вперше жінка побачила українських захисників, які готувалися тримати кругову оборону.
«Наступного ранку, коли дізнались, що йдуть ворожі війська на Баловне, Гур’ївку, то дуже перелякалась за рідних. Два тижні був суцільний жах для мене, тому що глушили зв’язок, а діти – там, в селі, й це було просто пекло», – говорить Марина.
Ці переживання за дітей стали ключовими в ухваленні рішення про евакуацію, тож жінка вивозить сина та доньку за кордон. П’ять місяців перебували у рідних, втім у серпні минулого року повернулися додому. Як раз в цей період окупанти прицільно обстрілювали Миколаїв і вдень, і вночі.
«Ми якраз приїхали в місто, і донька виходить в центрі. А я поїхала по справах. Вона дзвонить і запитує: “Мама, що робити? Мені страшно…”. Телефоную сусідці та кажу їй, мовляв, Оксано, біжи до доньки, бо бомблять. Руки, ноги тряслися тоді. Отак нас зустріло рідне місто», – ділиться спогадами Марина.
Аби якось відволіктися від думок, вчителька разом з сусідкою почали робити для захисників зміцнюючі суміші – колотили горіхи, додавали меду і фасували по маленьких банках. Через знайомих волонтерів відправляли на передову. А за деякий час почали додавати до пакунків і випічку. За один раз роблять до півтисячі пиріжків. Поратися на кухні допомагають діти.
«Син перемелює м’ясо, крутить фарш, сам смажить пиріжки, потім фасує. Донька пахлаву чи піцу якусь виготовляє. Робимо порціонно, щоб зручно було хлопцям брати, бо немає коли засиджуватися та їсти», – розповідає вчителька.
За її словами, продукти частково закуповують власним коштом. Допомагають і рідні та знайомі, а також колеги-педагоги. Хтось дає борошно, хтось – олію, хтось переводить донати. Двічі на місяць домашні смаколики з Миколаєва відправляються до захисників.
«Моя мрія, щоб скоріше все закінчилося нашою Перемогою. Я дуже хочу, щоб хлопці знали – ми тут у тилу підтримуємо, любимо та чекаємо!», – додає на завершення Марина Блакитна.
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Віталій Варяниця
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталія Дворецька
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Римма Малахова
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Світлана Гапішко
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Олексій Хомич
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Оксана Гончаренко
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Гагік Саркісян
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Марія Баранкевич
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Андрій Чернов
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Тетяна Сімонова
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Андрій Ботанін
