Майстерня прапорів Flagmaster з Миколаєва віддала всі свої прапори військовим і лишилась ні з чим. Як компанія відродилась у війну.
На вулицях побитого війною Миколаєва зустрічаються два протилежні символи війни та життя. Це зруйновані будинки та яскраві прапори України, що майорять над ними.
Миколаїв, широко відомий як місто корабелів, також виявився і містом прапорів. Тут розташовано одне з найвідоміших виробництв прапорів в Україні – майстерня Flagmaster, якою керують Віталій та Дарина Бухани.
Віталій – військовий з багаторічним досвідом, який після звільнення зі служби у 2017 році спробував себе в підприємництві. У березні, після повномасштабного вторгнення Росії, він повернувся на службу.
Їхні прапори є у Конституційному суді, у посольствах США, Канаді та Норвегії. Також – майоріли на українських КПВВ під час АТО/ООС. А зараз стяги розгорнуті по всьому воєнному Миколаєву, інших містах та на фронті. Міська влада у 2021 році визнавала Віталія найкращим у номінації “Підприємець року”.
Під час відрядження до Миколаєва LIGA.net зустрілася з власниками бізнесу. У їхньому офісі-майстерні – величезні столи для роботи з рулонами тканини та швацькі машинки. Календар у їхньому офісі застиг на 24 лютого 2022 року.
Вони розповіли про те, як їхні прапори їхали на фронт у перші дні великої війни та як їм довелося з нуля відроджувати бізнес.
Коротко про фабрику
Історія фабрики прапорів розпочалася ще у 1998 році. Тоді мати Дарини створила компанію, яка шила переважно спецодяг, а також і прапори. Бізнес на прапорах виник з вільної ніші на ринку, каже Віталій. В 90-х в Україні майже неможливо було купити український прапор – лише маленькі сувенірні, пояснює він.
Засновниця передала бізнес “дітям” у 2009 році. Віталій вирішив переводити бізнес в онлайн і робити акцент саме на прапорах. “Теща не вірила, що інтернет-торгівля стане прибутковою, для неї це було смішно”, – каже Віталій. Він пообіцяв їй, що збільшить продаж у 10 разів. Але обманув, відповідає він зі сміхом: продаж зріс у 100 разів. Згодом за рік компанія продавала по 7000 прапорів.
У оновленій компанії Віталій здійснював управління та маркетинг, а дружина вела бухгалтерією. До війни у компанії працювало восьмеро людей, зокрема менеджери, швачки та закрійниці.
Вистояти на початку
Війна для бізнесу розпочалася ще 23 лютого – з потужної DdOS-атаки. Власники не сумніваються: це була атака російських спецслужб.
“Ми з айтівцями аналізували: росіяни витратили великі ресурси, почистили усі сервери – професійно працювали. Айтівці підказали, що звичайні хакери так не роблять, це напевно спецслужби”, – розповідає Віталій. “Підняти” сайт змогли лише через місяць.”Нам потрібні прапори. Скільки є”
Діяти на користь державі фабрика мала уже з перших днів війни. Тоді їм зателефонували з Миколаївської ОДА. “Вони сказали “Нам потрібні прапори.” Ми запитали: “Скільки?” Відповідь – “Усі. Скільки є”, – згадує Віталій.
Лише підприємцям в ОДА пояснили, навіщо їм прапори. У Миколаєві базується 79 окрема десантно-штурмова бригада та інші військові частини, які у перші дні війни мали колонами висуватися для оборони на схід України та на Київ. “Повсюди була паніка. Щоб люди не лякалися техніки й не думали, що вона російська, потрібні були прапори”.
Бізнес безплатно віддав усі 386 великих прапорів – всі що були на складі. Одна з причин – аби у разі окупації Миколаєва вони не дістались росіянам, а друга – “це мала частина, як ми могли допомогти нашим військовим”, пояснює Віталій. В результаті у березні 2022-го бізнес лишився з нічим: ані сайту, ані товару, ані матеріалів. Швачки та співвласниця бізнесу Дарина евакуювалися з прифронтового міста, а власник – вступив до лав Збройних Сил України.
Тоді ж держоргани знову просили постачати прапори. За їх допомогою хотіли підняти моральний дух людей у різних містах, каже Віталій. Виникла проблема: шити прапори просто не було з чого.
“У наших постачальників з Одеси чи Харкова також не було тканини, вона буквально згоріла, як у Харкові після обстрілу ринку. Або ж власники зачинили торгові контейнери й виїхали за кордон. Врешті-решт, якось ми знайшли залишки тканини в одного постачальника. Він на той момент уже домовився продати цю тканину, але йому не заплатили. Тому забрали ми”, – каже Віталій.
За роботу взялася Дарина, яка з малолітньою дитиною виїхала до Білгород-Дністровського. Працювати довелося в усіх сенсах “з колін”.
“Я до цього ніколи в житті не кроїла і не шила прапори. Раніше ми тільки керували цим процесом. Але тут довелося самим. Тому я почала телефонувати нашій швачці, яка виїхала за кордон, і вона відеозв’язком вчила мене кроїти”, – згадує Дарина.
Перші “воєнні” прапори вона робила вручну і прямо на підлозі – ані стола, ані машинки на новому місці не було. Робота була кропітка: вручну за годину можна на підлозі розкроїти шість великих прапорів, натомість на професійному обладнанні на розкрійному столі ми робили 120 одиниць крою. Різниця у 20 разів, але це нас не зупиняло.
“Ми мучилися, аби закрити попит. Питання про гроші не стояло взагалі. Хотіли допомогти і зберегти багаторічну репутацію компанії. Так ми працювали з березня потроху почали закривати замовлення”, – каже Дарина.
Стабілізація
У квітні-травні в Україну уже почали завозити тканину з-за кордону. Продовжувати роботу вирішили дистанційно з “безпечних” міст. Для цього співвласниця налагодила контакт зі швачкою, яка евакуювалася, й поштою надсилала їй крій і тканину. Звідти працівниця відправляла вже готові прапори.
“Наша команда працювала дистанційно, бо в Миколаєві було небезпечно. Особливо уночі. Тут була ніч, яку ми назвали “Ніч Вадатурського”. Це була найстрашніша ніч за весь час війни, коли 40 ракет С-300 прилетіло по місту і тремтіло абсолютно все. Тоді ракети влучили у будинок Олексія Вадатурського”, – згадує Віталій.
З червня власники почали поступово повертатися до роботи на фабриці в Миколаєві. Здебільшого – щоб швидко розрізати величезні рулони тканини. Втім швачки досі працюють дистанційно: зараз їх за роботою двоє, як і до війни.
Поступово співвласниця замінила собою кілька посад, зокрема менеджерів. Тепер вона формує макети замовлень, приймає їх і пакує. Віталій же – у вільний від служби час допомагає ухвалити рішення щодо макетів чи нестандартних замовлень. Уже майже рік Дарина працює в такому темпі без вихідних. Це дуже важко, зізнається вона.
Частину прапорів компанія не шиє, а друкує на принтерах. Це виробництво їм довелося машиною релокувати до Одеси. Понад місяць великі принтери простоювали через відсутність світла. Після завершення енергокризи їх зосередили в Одесі. Там постійно є працівник Flagmaster, який і друкує прапори.
Емблеми та звільнені міста: які прапори купують у війну
Візитівкою бізнесу є державні прапори. Їх замовляють державні установи й міста, такий самий прапор висів на флагштоку в Миколаєві чи на вулицях міста.
Проте бізнес робить не тільки державні прапори. З початком війни популярними стали прапори на замовлення військових, з їхніми шевронами. Часто вони обирають дуже різноманітні неофіційні емблеми для своїх підрозділів: умовні вовки, тигри чи соколи.
Додатковий продаж додають і успіхи Збройних Сил України. “Щойно звільняють міста, ми одразу бачимо сплеск попиту на їхні прапори. Так було після звільнення Бучі, Ізюма, Херсону. Також дуже багато замовлень з Харкова”, – згадує Віталій.
Цифри й секрети
За кількістю пошитих прапорів компанія уже перевищує довоєнні показники. Дохід – також вийшов на довоєнний рівень. Проте впав прибуток: знизилась маржа через падіння курсу гривні.
“Усе – крім українських рук – іноземне. І тканина, і нитки. Їхня вартість дуже зросла. Довелося трохи підіймати ціни, але далеко не пропорційно тому, як зріс долар. Зараз ми продаємо як і раніше, але заробляємо менше”, – каже Віталій. Проте навіть зараз бізнес працює в плюс.
Як подружжю вдалося відновити справу, коли, здавалося б, уже втратили все? Врятувала фінансова подушка, яку бізнес відклав напередодні великої війни. Але лише грошей було б недостатньо. Це спрацювало у поєднанні з бажанням допомогти країні.
“Коли ми втратили матеріали, а всі працівники виїхали з міста, в душі було спустошення. Страшно було починати з нуля. Але дружина не могла спокійно сидіти. Вона вирішила, що виготовляючи такий соціально-важливий продукт як державний прапор, вона допомагає Україні. Адже армія завжди дивиться на населення і його моральний дух”, – зізнається Віталій.
