У ранні години 24 лютого 2022 року, стоячи на крижаному даху готелю в Київ, ідея про те, що Росія розпочне повномасштабний напад на Україну, попри скупчення військ на кордоні, усе ще здавалася майже немислимою, пише Метью Ченс, головний кореспондент з міжнародних справ CNN.
Так, Володимир Путін, кремлівський сильний лідер, уже виробив смак до застосування жорсткої сили Росії. Його війни в Чечні, Грузії та Сирії, а також військові дії в Криму й на сході України принесли йому успіх за відносно низьку ціну.
Але вторгнення до другої за величиною країни Європи після самої Росії виглядало потенційно катастрофічною перспективою, яка, здавалося б, мала змусити такого холодного стратега, як Путін, добре замислитися.
Схоже, ні, — подумав я, намагаючись впоратися зі своїм бронежилетом, коли ракети сипалися на українську столицю.
Останні чотири роки війни викрили не одну хибну передумову, зокрема поширену раніше думку — навіть серед союзників Києва — що Україна буде занадто слабкою, занадто дезорганізованою, щоб чинити опір повномасштабному вторгненню.
Так само було підірвано й репутацію непереможності російської військової машини.
Згідно з дослідженням аналітичного центру Королівський об’єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI), коли Кремль розпочав те, що він назвав «спеціальною військовою операцією», він очікував, що його війська візьмуть Україну під контроль усього за 10 днів.
Понад 1450 днів потому цей термін виглядає безнадійно наївним і виявився фундаментальним прорахунком, що призвів до нищівних наслідків — болю, руйнувань і кровопролиття.
Втрати
Справжня ціна, звісно, ретельно приховується в Росії, де інформація перебуває під дедалі жорсткішим контролем. Офіційні цифри втрат суворо не виносяться на загал, хоча оцінки з багатьох джерел свідчать про шокуюче високі показники.
Останні дослідження американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень — Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) — наприклад, оцінюють кількість загиблих і поранених росіян майже у 1,2 мільйона з часу початку повномасштабного вторгнення.
Ця жахлива цифра — яка, звісно, не враховує українських втрат.
З цієї оцінки, додає звіт, близько 325 000 росіян було вбито за останні чотири роки — для порівняння, це втричі більше за сукупні втрати, яких зазнали збройні сили США у всіх війнах з 1945 року, включно з Кореєю, В’єтнамом, Афганістаном та Іраком.
І в той час як війна в Україні входить у п’ятий рік, ця військова бійня — як часто зазначає президент Дональд Трамп — лише посилюється, неухильно зростаючи з кожним місяцем.
Кремль знову ж таки не підтверджує ці цифри, але українські посадовці нещодавно заявили про знищення 35 000 російських військових лише за грудень. Заявлена мета військових планувальників у Києві — вбивати російських солдатів швидше, ніж новобранців — які наразі переважно є добровольцями — встигають тренувати й відправляти на фронт.
«Якщо ми досягнемо 50 000, побачимо, що станеться з ворогом. Вони сприймають людей як ресурс, і дефіцит уже помітний», — заявив міністр оборони України Михайло Федоров журналістам на нещодавній пресконференції.
У багатьох сенсах ця війна перетворилася на потворну гру цифр.
Економіка
Коли я буваю в Москва, місті, яке так багато друзів і колег уже покинули або були з нього виключені, вражає те, наскільки далеким здається жорстокий характер війни в Україні.
Принаймні зовні гламурна російська столиця з її магазинами, кав’ярнями та заторами виглядає добре ізольованою від жахів фронту — за винятком поодиноких перехоплень українських дронів, про які, відверто кажучи, небагато москвичів узагалі замислюються.
Після короткого шоку від санкцій у 2022 році російські військові витрати різко зросли, а економіка пішла вгору.
Завдяки експорту нафти й газу Росія всупереч західним прогнозам економічного колапсу стала дев’ятою за величиною економікою світу у 2025 році, за даними Міжнародний валютний фонд, обігнавши Канаду та Бразилію. Це підвищення з 11-го місця до війни.
Однак з’являються дедалі помітніші ознаки прихованого фінансового болю, пов’язаного зі спотвореною воєнною економікою.
Одна з проблем — дедалі дорожча практика виплати великих підйомних за підписання контракту, а також ще більших компенсацій у разі загибелі.
Крім того, військовий рекрутинг і пріоритетність військово-промислового виробництва призвели до того, що прорежимна газета Независимая газета назвала «гострим дефіцитом робочої сили» в інших ключових галузях.
«Економіці не вистачає операторів верстатів і складальників. Нам потрібно десь знайти 800 000 робітників», — писало видання.
Стрімке зростання цін на продукти харчування стало ще одним джерелом болю для споживачів: останнім символом народного невдоволення стали огірки.
Офіційна статистика показує, що ціни на огірки з грудня подвоїлися, а в деяких магазинах вони продаються з ще більшими націнками — воєнні ціни на звичайний інгредієнт салату на тлі уповільнення економіки.
«Ціни на огірки й помідори — шалені. Колись казали, що яйця “золоті”. Тепер — огірки», — написала в мережі жінка, яка назвала себе Світланою, в одному з рідкісних публічних докорів владі.
Міжнародне становище
Не принесла війна користі Кремлю й за кордоном.
Однією з головних причин вторгнення, за словами російських посадовців, було прагнення зупинити подальше розширення НАТО.
Той факт, що Швеція і Фінляндія вступили до Альянсу саме внаслідок повномасштабного вторгнення, є очевидним провалом цієї мети: лише вступ Фінляндії більш ніж удвічі збільшив сухопутний кордон між Росією та країнами НАТО.
Більше того, західні санкції та політична ізоляція змусили Росію розвернутися на схід — насамперед до Китаю, від якого вона тепер дедалі більше залежить у критично важливій торгівлі — від експорту енергоносіїв до імпорту автомобілів та електроніки, що дає Пекіну важелі впливу на Москву.
«Ці відносини є нерівноважними, бо Москва більше залежить від Пекіна, ніж Пекін від Москви», — йдеться у звіті Центру європейського політичного аналізу — Центр європейського політичного аналізу (CEPA).
«Росія чітко стала молодшим партнером, головно через обмежені економічні альтернативи», — додає звіт.
Москва також виявилася неспроможною зупинити ерозію свого традиційного впливу в інших регіонах.
У 2024 році Кремль був змушений евакуювати й надати притулок своєму сирійському союзнику Башару аль-Асаду після того, як його повалили повстанські сили. Новий президент Сирії, де Росія досі має дві військові бази, неодноразово закликав екстрадувати Асада з Москви.
Минулого літа Росія безпорадно спостерігала, як американські та ізраїльські літаки завдали ударів по Ірану, ще одному ключовому партнеру Кремля на Близькому Сході, по його ядерних об’єктах.
Вона також не змогла захистити президента Венесуели Ніколаса Мадуро, близького до Кремля, від захоплення американськими військовими під час рейду минулого місяця просто з його спальні в Каракасі.
Можливо, Росія не змогла б запобігти цим подіям навіть без того, щоб бути виснаженою війною в Україні.
Але після чотирьох років виснажливих бойових дій, які завдали жахливих втрат Україні, Росія виявилася виснаженою всередині країни й ослабленою на міжнародній арені.
Того лютневого ранку 2022 року на даху готелю в Києві я помилявся — як і багато інших — щодо ймовірності того, що Путін віддасть наказ про повномасштабне вторгнення в Україну.
Але, на жаль, ми мали рацію щодо катастрофічних наслідків такого кроку — передусім для українців, але й для росіян також. Це був прогноз, який, на жаль, виявився надто точним.
