Українці вже давно помітили, що чергове жахливе і гучне викриття НАБУ чомусь співпадає день в день або з важливими переговорами, або з візитом Зеленського до Трампа, або ще з чимось важливим і не тривіальним у дипломатичній сфері. Ми ж не віримо у злий умисел борців з корупцією? Але тенденції помічаємо, і ось що цікаво: саме сьогодні, напередодні тристоронніх переговорів в Абу-Дабі керівник підрозділу детективів НАБУ Олександр Абакумов написав, що другий етап операції «Карфаген» — це лише верхівка айсберга, і що значну частину матеріалів поки не оприлюднили.
Це про безкарність.
Тому що корупція породжує безкарність. Безкарність породжує вседозволеність. А вседозволеність рано чи пізно перетворюється на насильство.
Коли злочинець знає, що за гроші можна купити захист правоохоронця, він перестає боятися закону. Коли правоохоронець розуміє, що його повноваження можна перетворити на джерело незаконного збагачення, він перестає служити державі. А коли ці двоє знаходять спільну мову, виникає щось значно небезпечніше за звичайну корупційну схему.
Виникає мафія.
Не та романтизована мафія з кіно, з її вигаданими кодексами честі та красивими костюмами. А справжня, потворна система, у якій організована злочинність отримує захист держави, а корумповані представники держави – гроші та вплив криміналу. Система, у якій правоохоронні повноваження можуть використовуватися не для боротьби зі злочинністю, а для її обслуговування. Для переслідування конкурентів, тиску на підприємців, журналістів, громадських активістів і навіть інших правоохоронців, які відмовляються приймати ці правила гри.
Саме ознаки такої системи ми побачили під час операції «Карфаген».
На другому етапі операції ми повідомили про підозру першим п’ятьом учасникам нової злочинної організації, до якої, за даними слідства, було залучено щонайменше 12 осіб.
Ми показали, як, за версією слідства, могла працювати система прикриття десятків шахрайських колцентрів. Як взаємодіяли представники кримінального середовища та правоохоронних органів. Як обговорювалися напади на людей, які наважувалися протидіяти злочинному бізнесу.
І це лише частина того, що нам вдалося встановити.
Але я хотів би, щоб із цієї історії ми зробили ще один, значно ширший висновок.
Корупція не існує окремо від суспільства. Вона проростає крізь нього.
Вона не починається і не закінчується в кабінеті високопосадовця, який отримує хабар. Для її існування потрібні десятки, сотні, а іноді й тисячі людей, кожен із яких виконує свою маленьку функцію у великому злочинному механізмі.
Хтось організовує шахрайський колцентр. Хтось приходить туди працювати оператором і щодня виманює гроші в незнайомих людей. Хтось продає наркотики. Хтось забезпечує прикриття. Хтось передає інформацію про майбутні обшуки. А хтось просто переконує себе, що нічого страшного не відбувається, адже він лише виконує свою роботу.
Але це самообман.
Коли ви свідомо йдете працювати в шахрайський колцентр, коли допомагаєте злочинному бізнесу, коли стаєте частиною системи, побудованої на обмані, насильстві та корупції, ви не просто заробляєте гроші. Ви допомагаєте руйнувати країну, у якій живете. І водночас позбавляєте майбутнього самих себе.
Тому що корупція має одну страшну властивість. Вона ніколи не зупиняється там, де їй дозволили існувати. Вона поширюється, захоплює нові території, нові інституції, нові сфери нашого життя. Сьогодні вона забезпечує безкарність телефонним шахраям. Завтра – наркоторговцям. Післязавтра – тим, хто викрадає та катує людей.
Корупція діє як ракова пухлина. Вона пускає метастази в державні інституції, руйнує їх зсередини, поступово позбавляючи державу здатності виконувати свої найважливіші функції.
І на певному етапі питання вже не в тому, наскільки ефективно працює той чи інший державний орган. Питання в тому, чи здатна така держава взагалі існувати. Тому що держава, у якій злочинці можуть купувати правоохоронців, а правоохоронці продавати злочинцям свою владу, поступово перестає бути державою для своїх громадян. Вона більше не гарантує безпеку. Не забезпечує справедливість. Не захищає слабшого від сильнішого. Вона перетворюється на територію, де право має той, хто може за це право заплатити.
І якщо цей процес не зупинити, така держава зрештою приречена. Саме тому мене завжди дивує, коли я чую, що боротьба з корупцією зараз нібито не на часі. Що під час війни є важливіші завдання. Що можна відкласти боротьбу з корупцією до перемоги, а вже потім розбиратися з усіма цими проблемами.
Операція «Карфаген» дає на це дуже просту відповідь. Боротьба з корупцією не просто на часі. Вона є однією з умов виживання держави. Тому що неможливо побудувати сильну державу, якщо її інституції зсередини руйнує організована злочинність. Неможливо забезпечити безпеку громадян, якщо ті, хто повинен їх захищати, працюють на кримінал. Неможливо говорити про майбутнє країни, якщо ми дозволяємо корупції щодня це майбутнє знищувати.
І неможливо перемогти цю хворобу напівзаходами.
Онкологію не лікують умовляннями. Не домовляються з метастазами про те, щоб вони поки що не поширювалися. Не відкладають лікування до зручніших часів. Її лікують рішуче, системно, іноді болісно. Використовуючи всі доступні засоби, щоб урятувати організм.
Національне антикорупційне бюро має дуже амбітну мету: викорінити системну корупцію як явище. Зруйнувати механізми, які дозволяють злочинності проникати в державні інституції. Позбавити організований кримінал можливості купувати державний захист.
Наша робота – це своєрідна антикорупційна хіміотерапія. Ми повинні знаходити й випалювати ці метастази, навіть коли вони проникли дуже глибоко. Навіть коли лікування викликає шалений спротив. Навіть коли комусь здається, що краще нічого не чіпати.
Бо альтернатива значно страшніша.
Операція «Карфаген» триває. І для нас це не просто назва одного з розслідувань. Це символ роботи, яку ми маємо довести до кінця.
Ми не можемо дозволити собі звикнути до цього бруду, від якого неможливо відмитися. Не можемо прийняти його як неминучу частину нашого життя. Не можемо погодитися з тим, що злочинність і корупція завжди будуть сильнішими за державу.
Тому що ніхто, крім нас самих, не зробить нашу країну іншою”, – написав Абакумов.
Дуже правильні слова! Але, якщо відкинути пафос і все, що ми вже знаємо не тільки з цього боку – то що, завтра-післязавтра чекаємо на “Карфаген”-3?
