“Кожен куточок миколаївської землі дихає власними таємницями, які змушують замислитися”, – пише Ірина Івкова у групі “Ми миколаївці“.
-У текстах досдідника миколаївських катакомб інженера Олександра Алєксєєва зберігся унікальний запис: «За легендами місцевих старожилів, деякі з них у молодості через цікавість проникали в цей тунель до 1 км, протягуючи за собою нитку, і стверджують, що бачили під землею великий куполоподібний грот із написами на стіні незрозумілою для руських мовою, з якого в різні боки розходяться тунелі».
Що це за мова і про що попереджали знаки на кам’яних арках — досі залишається загадкою.
До нас дійшов унікальний малюнок.
Це міцна кам’яна арка, в замковий камінь якої колись були вмонтовані загадкові металеві знаки: хвиляста лінія та два символи, схожі на літери.
Дослідники роками намагалися розгадати цей шифр, висунувши три абсолютно різні версії:
• Військово-інженерне маркування: Найбільш практична гіпотеза каже, що це таємні знаки мінерів XIX століття. Центральну літеру «Т» пов’язували з прізвищем легендарного генерала Едуарда Тотлебена, який проектував підземну оборону міста під час Кримської війни. Хвиляста лінія означала близькість води (річки Інгул), а перевернута «Т» праворуч — знак глухого кута або порохової мінної галереї. Ці символи допомагали військовим орієнтуватися у повній темряві.
• Масонський або купецький слід: Інша версія переносит нас у часи заснування самого Миколаєва, коли будівництвом керували купецькі гільдії та представники таємних масонських лож. Знаки на арці тлумачили як тавро майстрів-каменярів або особливий сакральний символ, який позначав межі «підземного братства» та захищав споруду від руйнування.
• Античне послання: Прихильники найдавніших міфів бачать у цих символах елементи стародавнього алфавіту — фінікійського, глаголичного чи ранньогрецького. За цієї теорією, напис є священним оберегом, який залишили перші цивілізації нашого берега, запечатавши цим знаком вхід до свого підземного міста.
Спроба розшифрувати цей напис за філософськими значеннями прадавніх літер відкриває дивовижну картину:
• Перший символ (Сигма/Хвиля): У давніх словниках і сакральній символіці хвиляста лінія типу «сигми» пов’язана з ідеєю вічного руху, закрученого у форму.
Вона подібна до подвійної спіралі буття, де врівноважуються дві головні тенденції всесвіту — еволюція (розвиток) та інволюція (згортання). Це символ абсолютного балансу.
• Центральний символ (Тау / Літера «Т»): У стародавніх алфавітах і віруваннях євреїв Т-подібний хрест («Тау») служив найпотужнішим символом спасіння у вічному житті.
Він уособлює стікання чистої божественної енергії з небес на землю та рівновагу протилежних принципів.
Що неймовірно, у нумерології літера «Т» означає число 300 — число священного захисту.
Сакральний хрест «Тау» встановлювали на входах саме для огородження простору від надвигаючого смертовбивства та війни.
• Правий символ (Перевернута «Тау»):
За апостольськими переказами, перевернутий хрест — це символ Адама, чиє гріхопадіння колись перевернуло божественний порядок.
У контексті підземної енергетики цей знак означає потік сили, спрямований у зворотному напрямку — від людини знизу до самих небес.
Цей містичний зв’язок із надрами землі дивовижно переплітається і з назвою головної річки нашого краю — Південного Бугу.
Деякі вчені вважають, що слово «Буг» має давньогерманське, готське походження.
Відомо, що в каменистих берегах річки, особливо в гранітах навколо Мигії, є безліч вкраплень дрібного дорогоцінного каміння — гранатів.
У часи владарювання готів на цих землях, їхня знать знаходила тут великі багряні гранати для своїх прикрас.
Саме тому готи могли дати річці назву «Буг», що давньогерманською мовою означає «браслет» або «кільце».
Свої знахідки вони прямо пов’язували з легендарним «підземним царством» Нібелунгів (міфічного давнього роду карликів-гномів, «дітей туману»), які віками оберігали підземні скарби.
Якщо припустити, що гноми чи карлики з давніх легенд — це не вигадка, а особливі сутності, які живуть під земною корою у світі земної стихії, то вони цілком могли проявлятися і показувати свої сховища присвяченим людям — магам і жерцям, які в давнину жили на наших територіях вздовж гранітного ложа річки Буг.
Тоді кожна народна легенда про нескінченні підземні скарби та лабіринти Миколаївщини отримує своє логічне виправдання.
Проте, якщо зазирнути в саму суть прадавньої символіки, за цими знаками постає ще величніший образ — образ Дракона.
У міфах північних народів та давніх релігіях дракони завжди виступали як автохтонні, тобто корінні «володарі землі».
З ними доводилося боротися героям, завойовникам та творцям, щоб освоїти нові простори.
Саме дракони є хранителями незліченних скарбів і, головне, доступу до таємного знання.
Битва з цим чудовиськом символізує внутрішні труднощі, які необхідно подолати людині, щоб оволодіти скарбами власного духу, а перемога над ним означає розв’язання конфлікту між світлом і темрявою, досягнення абсолютного самообладнання.
Цей прадавній архетип відлунює навіть у сучасній культурі, наприклад у «Володарі кілець», де Кільце є символом абсолютної влади як над верхнім світом, так і над нижнім — підземним.
І кінець цього уособлення влади символічний: кільце падає та безслідно плавиться у первісному вогні.
Якщо поглянути на три знаки підземелля через цю призму, вони замикаються у єдине вогняне Кільце Життя.
Пняма «Тау» і перевернута «Тау» — це небо і земля, між якими вирує сила дракона — первісного вогню.
А число 300, яке приховане в літері «Т», означає святе триодинство: Землю, Небо та Вогонь, що замикаються в колі. Саме тоді кільця як такого немає, а є вічний рух життя і круговороту в природі.
Цей знак є найпотужнішим охоронним закляттям (своєрідним аналогом східного Інь та Янь) у всіх дохристиянських віруваннях. Він закриває прохід до того, що не кожному дозволено знати, охороняючи духовне або фізичне багатство — знання чи владу, які приводять до нього.
Один із найпопулярніших образів дракона в символіці Півночі — Уроборос, міфологічний змей, який пожирає власний хвост і тим самим утворює замкнене коло вічності та циклічності всесвіту.
Наявність саме третьої літери (хвилі-сигми) у миколаївському написі яскраво свідчить про його глибоку давнину, яка сягає корінням набагато далі за масонські ложі чи будівничих XVIII століття.
Цей сюжет знаходить дивовижні паралелі навіть у Біблії.
У книзі Йова згадується Левіафан — гігантське чудовисько, схоже на змія, настільки величезне й жахливе, що ніхто, крім Бога, не здатен його перемогти.
У різних трактуваннях це символ первісного хаосу, який перетворюється на гармонію, символ вічного життя та смерті — усе той самий корінний зміст буття і таємного знання.
Якщо поглянути на часові масштаби, то приблизно у VIII столітті до нашої ери — за часів життя пророка Йони — на наших миколаївських берегах якраз починалася грецька колонізація, з’являлися перші скіфи та залишалися корінні кіммерійці.
Ось так в одному сюжеті надпису на катакомбах дивовижно зійшлися дракони, греки, біблійні герої та войовничі кочівники у заклику прадавньої символіки захисту.
В окремих легендах розповідається про грандіозні підземні ходи, які зв’язували великі міста та простягалися на сотні кілометрів.
Так, наприклад, народна пам’ять вірить, що під землею пов’язані Київ, Смоленськ і Новгород, а в наших краях — Миколаїв, Херсон та Очаків.
Чи здатна була людська рука створити такі кілометрові лабіринти, чи люди просто використовували нескінченні карстові порожнечі землі?
Єдине, про що сьогодні можна сказати з повною впевненістю: наші миколаївські катакомби залишилися недоторканими ні війнами, ні революціями.
Вони зберегли у собі колосальну масу таємниць,.
Цей триєдиний символ на старій арці закриває доступ до глибинного спадку минулого.
Тому, можливо, і не треба їх торкатися сьогодні, бо вони зараз не тільки небезпечні фізично, а й закриті від сучасного світу енергетично, адже часи магізму та підземного життя не повинні повертатися у майбутнє.
