Передані тіла мали ознаки тортур, виснаження, ненадання медичної допомоги.
Після Другої світової війни у міжнародному гуманітарному праві прописали правила, відповідно до яких сторони мають звільнити усіх полонених після закінчення активних бойових дій. Попри це Україні вдається повертати своїх із російського полону з 2014 року, відколи триває війна.
Після повномасштабного вторгнення у 2022 році був створений Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, який на даний час повернув уже 9048 наших людей.
Керівник Секретаріату Коордштабу Богдан Охріменко безпосередньо бере участь в обмінах полоненими, які проходять на окупованих територіях і в Білорусі. Він розповів Укрінформу яка кількість наших знаходиться у російських тюрмах з першого року вторгнення, яка специфіка повернення «засуджених» полонених, чи просять росіяни на обмін своїх шпигунів, чому ми не віддаємо на обмін полонених північнокорейців і китайців і чи всіх наших повернули з Чечні?
У НАС У ПОЛОНІ ДОСТАТНЬО БАГАТО ІНОЗЕМЦІВ, ЯКІ ВОЮВАЛИ ЗА РОСІЮ
– Пане Богдане, цього року Коордштабу вдалося повернути 832 військових і цивільних. Розкажіть, як довго зазвичай триває перемовний процес про черговий обмін.
– Перемовний процес триває безперервно. Паралельно може проходити декілька перемовин по різних категоріях полонених – за станом здоров’я, за віком, стосовно засуджених. Тому для реалізації обмінів і потрібна різна кількість часу.
У нас підготовка до самого обміну, переміщення полонених займає два дні. А домовленості по таких категоріях як захоплені в полон на ЧАЕС, на Запорізькій АЕС, у Маріуполі, у Бахмуті, Покровську і Курській області Росії тривають роками, і в окремому обміні можуть бути наші люди, яких на даний момент Росія погодилася віддати. Також роками тягнуться перемовини стосовно військовополонених, яких засудили у Росії.
Тут треба розуміти, що в Україні підготували законодавчу базу для включення до обмінів засуджених російських військових. А в Росії це довготривалий процес, і він передбачає процедуру помилування наших військових диктатором Путіним.
– Чи вдавалося таким шляхом повертати наших людей?
– Так, цього року вже повернули понад 20 незаконно засуджених. Також був великий обмін 18 жовтня 2024 року, коли повернули понад 40 “засуджених”, із них половина були довічники, а інша половина були засуджені до тривалих термінів.
У минулому році також відбувалися обміни, у яких були “засуджені”, і ми далі працюємо над поверненням наших громадян, яких Росія провела через розіграні судилища.
– Під час «великоднього обміну» повернули чимало полонених, яких утримували у Росії з 2022 року. У лютому цього року Президент сказав, що загалом у полоні перебуває близько семи тисяч українців. А яка кількість із них у полоні з початку повномасштабного вторгнення?
– Значна кількість. Росія планувала захопити Київ за три дні, але сили безпеки й оборони наступ відбили. Проте заручниками ситуації стали цивільні і підрозділи військовослужбовців, які опинилися на шляху просування російських військ. У полоні з 2022 року зараз перебуває понад тисяча людей.
Ми працюємо з російською стороною, щоби цих людей повернули в першу чергу, тому що погане харчування і медичне забезпечення, системний садизм до наших цивільних і військових даються взнаки.
Ми розуміємо, що ці люди повинні бути в пріоритеті, тому що їхній ресурс вичерпується.
– Під час другого етапу «великоднього обміну» повернули 193 полонених, яких утримували в Грозному. Чи багато наших людей іще залишається у полоні в Чечні?
– Комунікація щодо повернення звідти наших громадян ведеться давно. Це питання досить проблемне, оскільки місця їх утримання у Чечні не підпорядковуються Федеральній службі відбування покарань РФ. Ми у процесі перемовин і, сподіваюся, чеченське питання ми закриємо найближчим часом і воно не буде більше підніматися.
– У попередньому інтерв’ю ви говорили, що під час обмінів росіян передусім цікавлять чеченці. А чи залишаються чеченці у нас у якості обмінного фонду?
– Чеченські підрозділи вже не так активно беруть участі у війні. Однак у нас серед військовополонених ворогів є представники Чечні.
– Кого росіяни зараз просять на обмін передусім?
– Майже нікого. Інколи їх доводиться вмовляти забирати своїх громадян. Це стосується також іноземців, які воювали за Росію. У нас у полоні їх уже достатньо багато. У перемовному процесі росіяни ними не цікавляться. Не було жодного запиту від російської сторони, крім щодо північних корейців. Кілька разів вони запитували, чи готові ми віддати саме північнокорейців.
– Стосовно двох північнокорейців, яких захопили в полон, була інформація, що вони не хочуть повертатися саме до Північної Кореї, оскільки там їм загрожує покарання за те, що потрапили в полон. Натомість вони просили передати їх Південній Кореї. Яка з цим ситуація?
– Питання з північнокорейцями делікатне, тому що, згідно з міжнародним гуманітарним правом, відповідальність за них несе країна, яка залучила їх до збройного конфлікту.
Якщо дипломати, юристи знайдуть механізм, який зможе відповідати цим вимогам, то ми готові розглянути відповідні пропозиції. Свого часу Україна ратифікувала Третю і Четверту Женевські конвенції і ми повинні їх дотримуватися, тому що Росія, хоча сама їх і не дотримується, може нас підло звинуватити у порушенні норм міжнародного гуманітарного права й у створенні прецеденту в цьому питанні.
І, згадуючи Третю Женевську конвенцію, є принцип невидворення. Якщо військовополонений не хоче повертатися, а іншого механізму немає, то ми будемо їх утримувати стільки, скільки буде потрібно для вирішення цього питання.
– Навесні минулого року до нас у полон потрапили двоє китайців, які брали участь у війні проти України. Відомо, що їх утримують у СІЗО СБУ. Чи досі вони у нас у полоні? Чи надходили пропозиції про їх обмін?
– Про жодного іноземця, окрім північнокорейців, Росія в нас не запитувала. Вони були на стороні Росії, а Китай не є стороною конфлікту. Згідно з положеннями Женевської конвенції, відповідальність за своїх військових несе країна, на боці якої вони воювали.
Якщо в Китаї є кримінальна відповідальність за найманство, то їхні громадяни, які брали участь у збройному конфлікті на стороні третьої держави, після повернення можуть бути засуджені.
Чи були ці люди в складі Збройних сил Російської Федерації, чи були на контракті, чи відряджені? Щоб відповісти на це питання, потрібно сформувати доказову базу. А оскільки ми знаємо про підлість Росії в будь-яких питаннях, то я не здивуюся, якщо з’ясується, що це китайці з російським громадянством, яких багато у певних регіонах Росії.
У РАМКАХ ПРОЄКТУ «ХОЧУ К СВОИМ» 70 КОЛАБОРАНТІВ ВИЇХАЛИ ДО РОСІЇ
– Яка взагалі ситуація з обміном російських шпигунів? Нещодавно очільник ГСУ СБУ Андрій Швець в інтерв’ю «Цензор.нет» розповів, що екскерівник Антитерористичного штабу СБУ Козюра, якого викрили на співпраці з ФСБ, просився на обмін до Росії. А чи запрошувала його на обмін російська сторона?
– Ми як установа координуємо роботу відомств по напрямку обміну полоненими.
У контексті зрадників і колаборантів хочу нагадати, що в Україні діє проєкт «Хочу к своим». На сайті проєкту оприлюднені історії і фото наших громадян, які засуджені за державну зраду і колабораціонізм. Ми запропонували алгоритм: якщо РФ готова їх забрати, то вони – за умови повернення наших полонених та цивільних – можуть переїжджати до Росії. За цією схемою на даний час 70 колаборантів виїхали до Росії.
– Чи просять росіяни обміняти священників УПЦ МП, яким у нас інкримінують державну зраду і колабораціонізм?
– Останнім часом священниками не цікавляться. Можливо, вони думають, що рано чи пізно ми все одно їх відпустимо і вони знову займуться тим, чим займалися до цього. Будуть використовувати їх для дестабілізації ситуації в Україні. Насправді, ця церква у нас іще досить сильна, і віряни, які сліпо вірять у проповіді російських попів, можуть бути деструктивними елементами. Тому, можливо, через це їх і не забирають, щоби в майбутньому мати змогу проводити заходи інформаційно-психологічного впливу.
– У січні цього року стало відомо про затримання СБУ білоруски Інни Кардаш, якій інкримінують шпигунство. Довгий час вона працювала журналісткою в українських ЗМІ. А останнім місцем її роботи в Україні був Координаційний штаб. Розкажіть, як вона потрапила до вас на роботу і з чим мала справу.
– СБУ і ГУР отримали інформацію про її діяльність і почали оперативну гру. Вона думала, що працює у Коордштабі. Для неї було організоване псевдоробоче місце, вона не мала доступу до приміщень Координаційного штабу, перебувала в іншому місці. Саме приміщення було підготовлене для фіксації всього, що там відбувалося, а матеріали, які їй надавали, не містили ніякої правдивої інформації. Коли співробітники СБУ, залучені до її супроводу, усе зафіксували, було організоване її затримання і вона перебуває під слідством.
– Під час обрання Кардаш запобіжного заходу у суді прокурор сказав, що надходять пропозиції від білоруської сторони про її обмін. Чи дійсно йдуть перемовини про такий обмін?
– Такий сигнал був, але, окрім розмов, поки нічого немає. Ми відкриті до пропозицій. Нам нецікаво тримати в себе злочинців-іноземців, витрачати на них бюджетні кошти в той час, коли наші незаконно засуджені громадяни перебувають за ґратами в нелюдських умовах. Якщо комунікація матиме практичні пропозиції, ми будемо їх розглядати.
– У грудні минулого року з білоруського полону звільнили 114 людей, серед яких були білоруські громадські і політичні діячі та українці. Чи є іще у білоруському полоні наші люди і чи ведуться перемовини про їх обмін?
– Наші люди у Білорусі ще є. Ми знаємо і пам’ятаємо про кожного з них. Перемовини ведуться. Комунікація з білоруською стороною була завжди. У Білорусі працює наш консул, і українські громадяни можуть отримувати консульські послуги. Але ми розуміємо, що Білорусь – це по суті окупована територія Російської Федерації.
Кейс по Білорусі був досить цікавим тим, що коли росіяни у листопаді минулого року припинили участь у перемовинах, ми показали, що готові до комунікації щодо повернення наших громадян і білоруських політв’язнів. Перемовини відбувалися за участі США, і ми вдячні спецпредставнику президента Трампа за діалог.
– А чи використовують росіяни білоруські в’язниці для утримання наших полонених?
– Цього поки не фіксуємо. Росія використовує білоруські в’язниці під час підготовки до обмінів для переміщення з дальніх регіонів Росії і підвозу полонених до місця проведення обміну.
– Наприкінці минулого року на Сумщині росіяни захопили село Грабовське і взяли в полон 52 цивільних і 13 військових. Що відомо про цивільних, чи відпустили їх?
– Частину вивезених людей повернули і триває робота для повернення решти.
Однією з основних задач Координаційного штабу є встановлення долі зниклих під час збройного конфлікту. По комусь деяка інформація є, когось вони повернули, а про когось не відомо нічого.
За напрям повернення цивільних відповідає Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. З цього приводу він спілкується зі своєю візаві російським омбудсменом Тетяною Москальковою. Тому більш повна інформація про вивезених Росією цивільних із села Грабовське має бути у нього.
– Поговорімо про цивільних полонених-журналістів. За даними НСЖУ, станом на кінець 2025 року в російському полоні перебувало як мінімум 28 цивільних працівників медіа. Також Росія утримує щонайменше 1 представника медіа, який мобілізувалися до лав ЗСУ. Яка ситуація з поверненням журналістів?
– Ми спілкуємося стосовно журналістів з дотичними до питань працівників медіа органами влади, зокрема зі Спілкою журналістів України і Офісом генпрокурора.
Якщо ми говоримо про цивільних, то Росія так і не визначила в себе посадову особу, яка взяла б на себе зобов’язання щось вирішувати по цій категорії полонених.
Коли ми звертаємося стосовно цивільних до Міністерства оборони РФ, то вони відповідають, що займаються виключно військовими.
На третьому Стамбулі ніби домовилися, що російська сторона визначить посадову особу, яка буде компетентна в питаннях повернення цивільних. Але, на жаль, третій Стамбул у цьому питанні не реалізувався. Питання цивільних залишається складним, тому що повною мірою ні російський омбудсмен Москалькова, ні хто інший у Росії не готовий тут брати на себе відповідальність. Коли ми повертаємо під час обмінів цивільних, то це відбувається всупереч, а не завдяки. Це питання ми намагаємося вирішити. Координаційний штаб зараз багато чого робить, що у 2022 році вважалося неможливим.
– Минулого року ви розповіли, що в Росії мають намір створити спеціалізовану структуру, щось на зразок українського Коордштабу, яка мала централізовано займатися обміном полонених. Чи створили таку структуру?
– Раніше у Міністерстві оборони Росії за напрям обміну полоненими відповідали кілька відділів. У 2025 році вони їх об’єднали і створили один підрозділ. Але те, що в них працює, важко назвати аналогом нашого Координаційного штабу. Особисто я не бачу, щоб робота набула більш системного характеру.
– Нещодавно стало відомо, що у Міністерстві закордонних справ України запроваджують нову посаду – посла з особливих доручень з питань полонених, який відповідатиме за координацію обмінів. Цю посаду обійняв Дмитро Пономаренко. Передбачається, що він працюватиме у тісній взаємодії з Коордштабом. Розкажіть, які конкретно питання забере на себе новий посол.
– У нас була взаємодія з різними департаментами й управліннями МЗС. Ми разом організовували заходи на усіх міжнародних майданчиках, піднімали питання повернення українських громадян, недотримання Росією вимог утримання військовополонених.
Для оптимізації процесу створили посаду спецпосла, яку обійняв пан Дмитро. Він куруватиме діяльність міністерства у питаннях обмінів і повернення наших людей. Для нас це спрощує комунікацію. Тепер буде одна точка входу.
– На початку березня стало відомо, що під час візиту до Москви міністра закордонних справ Угорщини Сійярто росіяни звільнили з полону двох наших полонених військових, які мають громадянство України й Угорщини. Як ви розцінюєте такий крок?
– Ми засуджуємо акт передачі наших громадян Угорщині. Це не було узгоджено між українською й угорською стороною. Раніше українське законодавство забороняло подвійне громадянство. Зараз є певна процедура, за якою громадянин України може мати громадянство іншої держави. Але віддавати наших громадян третій країні без нашого узгодження – це грубе порушення норм міжнародного гуманітарного права.
Є надія, що після виборів в Угорщині ситуація може змінитися на краще.
У КОЖНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ТЮРМІ ВІДБУВАЄТЬСЯ СИСТЕМНИЙ САДИЗМ ДО НАШИХ ГРОМАДЯН
-Ви розповіли, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста не використовує повною мірою свої повноваження і можливості на території Росії по відношенню до українських військовополонених і цивільних. Зокрема, в Росії працює лише 130 працівників МКЧХ у той час, як в Україні їх 800. Чи збільшили вони свою присутність у Росії і чи покращили якість роботи?
– Ми можемо оцінити роботу МКЧХ за кількістю відвідувань наших військових і цивільних у місцях, де їх утримує Російська Федерація.
Ця статистика не стала кращою. По кількості самих представників МКЧХ у Росії ситуація також не змінилася.
У свою чергу Координаційний штаб активно взаємодіє по напрямку своєї діяльності з представниками МКЧХ в Україні.
Ми надаємо їм можливість відвідувати абсолютно всі табори, де знаходяться військовополонені вороги. Вони активно долучаються до роботи з громадянами, рідних яких утримують у Росії. Надають їм психологічну та іншу підтримку. Тобто, свою місію в нашій державі МКЧХ виконує.
Нам нема чого приховувати. Ми належним чином організували питання утримання військовополонених. Їхні потреби задоволені на базовому рівні. До речі, згідно з Женевською конвенцією, кожен військовополонений сержантсько-старшинського рядового складу обов’язково залучається до певних робіт, за що держава, яка його утримує, виплачує йому зарплату у розмірі від 8 до 12 франків на місяць залежно від звання. Офіцери мають право відмовитися від роботи. Україна все це організувала.
Росія, на відміну від нас, цього не зробила. Їм нема що показати, тому вони і не допускають представників МКЧХ до полонених або возять їх у так звані зразкові місця утримання.
У кожній російській тюрмі відбувається системний садизм по відношенню до наших громадян і, зрозуміло, що росіяни це приховують.
На жаль, у рамках репатріаційних заходів Росія передала 375 мертвих військових і цивільних українців, які вважалися полоненими. З них 146 були підтверджені МКЧХ як полонені, а перебування в полоні 229-х людей були підтверджені іншими джерелами, серед яких свідчення звільнених з полону, що вони були живі. Росія віддала їхні тіла з ознаками тортур, виснаження, ненадання медичної допомоги.
Наші правоохоронні органи усі ці випадки фіксують і передають інформацію до Міжнародного кримінального суду.
По великому рахунку, відповідно до третьої Женевської конвенції, Російська Федерація несе відповідальність за життя і здоров’я полонених, яких утримує. І коли вона повідомляє МКЧХ, що захопила в полон таких-то військових, то гарантує задоволення їхніх базових потреб на їжу, одяг, медичне забезпечення. Росія не виконує ці зобов’язання, і коли нам передають тіла полонених, ми вкотре фіксуємо військові злочини.
– Ви наголошуєте на порушенні Женевських конвенцій, але зараз точаться дискусії, що ухвалені у 1949 році норми міжнародного гуманітарного права вже застарілі і не відповідають сучасним реаліям…
– Дійсно, Женевські конвенції потребують перегляду і доповнень. Координаційний штаб напрацював проєкт внесення змін до третьої Женевської конвенції. Також у нас є певні пропозиції до деяких розділів міжнародного гуманітарного права в питаннях утримання військовополонених. Згідно з чинними документами, листування передбачене виключно паперове, коли уже давним-давно відбулася цифровізація усіх цих процесів.
В Україні, на жаль, є досвід, яким ми повинні поділитися зі світом. Наші пропозиції щодо змін мають робочу назву “Київський протокол”. Військово-політичне керівництво України їх розглянуло. З цього приводу ми мали комунікацію з МКЧХ і в травні нинішнього року відбудеться четверта конференція щодо удосконалення міжнародного гуманітарного права.
Уже давно прийшов час переглянути правила поводження з військовополоненими, Третю і Четверту Женевські конвенції, які стосуються цивільних.
