В християнському світі свято Вербної неділі відоме як в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим перед Його смертю на хресті та подальшим Воскресінням. Вербна неділя входить до числа одного із найсвітліших у православному календарі.
В народі вірили, що верба захищає від злих духів і передає здоров’я і силу
— Свято встановлене в пам’ять про тріумфальний вхід Ісуса Христа до Єрусалиму, — починає розповідь Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові. — За євангельським переданням, до появи у Єрусалимі Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, тому люди повірили Сину Божому. Його вітали як царя, стелили під ноги пальмові та оливові гілки (вони вважалися символами життя і перемоги). Оскільки в Україні такі не ростуть, то у нас є звичай використовувати на це найшанованіше свято гілки весняної верби, повідомляють Факти.
Літургія Вербної неділі згадує як моменти процесії з пальмами, так і Страсті Господні, чим церква підкреслює: тріумф Христа і Його Жертва нерозривно пов’язані. У цей день продовжують служби Лазаревої суботи, на всеношній читають пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалиму. На утрені святять гілки, з якими віряни приходять до храму. Так зустрічають Господа і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками. Звичай освячення пальмових гілок (вербових гілок, квітучих галузок тощо) введено в літургію у XI ст. На Руських землях «праздьникъ вербъны» згадується в «Ізборнику Святослава» (1073 рік).
В народі неділю перед Страсним тижнем називають по-різному: «вербною», «шутковою», «бечковою» «квітною», «баськовою» або «вербницею». А тиждень перед цією неділею — «вербним». Свято Вербна неділя має ще дохристиянське походження, бо пов’язане з весняним пробудженням і оновленням природи. А у вербі, яка першою прокидається навесні, люди вбачали первозданну енергію Сонця і Землі. «Зацвіла верба — прийшла весна», — здавна казали в народі. Верба наділена неабиякою життєвою силою і витривалістю, бо цвіла, коли навіть не розтанув сніг. А як у вологий ґрунт посадити суху гілочку, то вона проросте. Тому і вірили — рослина магічна.
За тиждень до Великодня, повертаючись додому з освяченими вербовими гілочками, при зустрічі люди торкалися один одного тим гіллям зі словами: «Не я б’ю, верба б’є!» Від дотику вербових котиків в людині наче пробуджується енергія природи, вселяється життєва сила весни, яка допоможе цілий рік бути здоровими та веселими. В народі вірили, що верба має оберегові властивості та захищає від злих духів і всіляких бід, передає здоров’я і силу. Адже коли дерева пробуджуються і розквітають, вони здатні передати життєву енергію людям, які до них торкнуться. Торкнутися людини свяченою вербою означало поєднати її з силами Всесвіту, бо в уявленнях людей верба як своєрідний провідник такого зв’язку.
Кожен народ на свято освячував те, що на той час квітнуло на прилеглій території. У поляків, наприклад, свято називають Пальмова неділя, а у храми несуть саме вербу, а на Балканському півострові освячували кизилові гілки…
З часом язичницькі звичаї набули християнського змісту. Серед головних традицій Вербної неділі зараз є освячення гілочок верби з побажанням, «щоб здорові, веселі та багаті були», діти щоб добре росли та сприйняли життєдайну весняну силу.
Господар кілька освячених гілок висаджував в городі або полі
Наші пращури традиційно заготовляли гілки верби і заносили їх до церкви напередодні свята — в Лазареву суботу. Причому займатися цим мав хтось старший у селі. Обов’язково на світанку вибирали молоде дерево без пошкоджень. Зранку в неділю на Богослужіння йшли старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли священник все освячував, люди витягали по патичку. І це служило навіть підставою для ворожіння. Коли комусь попадалася довга гілочка з котиками, це означало, що у людини буде довге життя, а як прутик куций, без котиків чи взагалі переламаний — могло статись щось недобре.
Нині заведено зрізати вербові гілочки завчасно, ставити їх вдома у воду. Можна вербу прикрасити стрічками та сухоцвітом. Неважливо, яким буде букет — одна, декілька гілочок або їх оберемок, та головне — посвятити. Це дійство розпочиналося ще в суботу ввечері. У неділю під час служби також священники кропили вербові прутики святою водою. Після відправи діти навипередки намагалися дістати вербу і проковтнути декілька «котиків» — «щоб горло не боліло».
Повертаючись з церкви зі свяченою вербою, господарі спершу висаджували кілька гілок в городі (або в полі), «щоб росла городина і збіжжя Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Верба мала вберегти землю від грому, блискавки, посухи чи повеней. Також освячену вербу садили «на щастя молоді»: як прийметься, то дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться. З освяченою вербою господарі обходили бджільники, щоб бджоли роїлись, стайні й кошари, «щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока».
— Що залишилось від висадки, несли в хату і клали за образи (зберігали разом зі стрітенською свічкою) як символ благословення та захисту від лихих сил та стихій, — продовжує Ніна Главацька. — Вважалось: верба на покуті, «щоб хата не знала блискавки». Через рік гілочки палили, щоб таким способом утилізувати сакральний предмет.
Молодь билася свяченою галузкою верби ще біля церкви та дорогою додому. Цей дохристиянський звичай мав передати тому, кого били, енергію та здоров’я. А ще примовляли: «Лоза б’є — не заб’є, віднині за тиждень буде Великдень!» А як заставали когось в хаті, то били з примовлянням: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень Великдень, недалечке червоне яєчко! На здоров’я, на красу, на захист!»
Силою і магією свяченої верби користувались, коли вперше виганяли худобу на пасовисько, злегка торкались її вербою: «щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була» і «щоб нечисть не чіплялася». А ще — щоб «трималася хати».
Щоб зупинити град або грозові хмари, свячену вербу викидали надвір, направляли в бік грози і так відводили біду. Навіть зменшували руйнівну силу вогню за допомогою верби — кидали її в пожежу.
Верба в народній медицині використовувалася у вигляді відварів, настоянок разом з цілющими травами. Варивом напували хворих людей та тварин. Використовували вербу для лікування головного болю, пропасниці, ревматизму, шлункових захворювань, а товчене листя клали на рани, малят купали у відварі. Також верба служила оберегом для жінок, що хотіли мати дітей.
На свято випікали святкові хлібці, в які клали шишки верби (потім ці вироби згодовували худобі — на здоров’я).
Криниці обсаджували вербами, щоб захистити воду від лихих сил. А коли пекли паски, свяченою вербою розпалювали піч (тільки, якщо пекли паски у Страсний четвер). Встромляли галузки у тісто, «щоб росло і підходило».
Освячені гілочки також носили на цвинтар — на помин душі.
Що не можна робити в цей день
На Вербну неділю, як і на інші свята, треба дотримуватися деяких заборон: обходитись без тяжкої фізичної праці, інакше найменші зусилля щодо роботи обернуться бідою. Тож намагалися нічого не робити, а також не лихословити, не сваритися, не допускати навіть поганих думок, а зосередитися на духовному піднесенні. В цей день не поралися на городі (не сіяли конопель та буряків), їжу готували з суботи (і тоді ж пекли хлібці), а ще утримувалися від надмірних веселощів і гостин, а також застіль (наступного дня вже починався Страсний тиждень — пік Великого посту). Можна було вживати за святковим столом овочеві страви, бобові, каші з суміші круп, гриби (запіканки, пироги, супи, голубці з ними). Дозволялися деякі послаблення посту: можна вживати рослинну олію, рибу та морепродукти. До Великодня діяло табу на м’ясні страви, яйця і молочні продукти. На Вербну неділю дозволяється вживати в малій кількості червоний кагор.
Народні прикмети на Вербну неділю були дуже важливими, бо служили прогнозом на врожаї, а так і впливали на добробут родини:
- як день без заморозків — слід чекати на врожай фруктів;
- мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових;
- йде дощ — весь врожай буде хорошим;
- сонце і відсутність вітру віщують тепле літо;
- сильний вітер вказує на те, що весь літній сезон погода буде мінливою.
В народі жили вірування: в цей день посадиш кімнатну рослину в будинку — принесеш достаток у дім. Як квітка добре ростиме, то можна очікувати прибутку, а зів’яне — збитки неминучі. Щоб дівчина невдовзі вийшла заміж, їй необхідно до світанку на молодій вербі наламати гілок, покласти поруч з ліжком і впродовж дня думати про коханого. А щоб пройшов головний біль, треба розчесатися, зібрати волосся з гребінця і кинути в воду, яку потім вилити на коріння верби.
З давнини людям були відомі прикмети, які пов’язані зі святом Вербної неділі. О цій порі погода ще мінлива, тож на початку весни може проглядати і припікати сонечко, а потім знов похолодає. Якраз про це і йдеться в деяких приказках: «Прийде вербниця — зима назад вернеться», «Вербнич — два кожухи тирбич»…
