Спецпосланець президента США Білорусі Джон Коул за тиждень до свого останнього візиту до Мінська виступив в Інституті Маккейна. Американський представник відверто й у неформальних висловлюваннях описав, як саме адміністрація Дональда Трампа веде справи з офіційним Мінськом. Він поділився подробицями застіль з Олександром Лукашенком, який любить лаятись матом, а також деталями звільнення політичних в’язнів та контактів із білоруськими демсилами.
Про це пише опозиційне білоруське видання Дзеркало.
Нецензурна лексика та вісім тостів
Свою розповідь Джон Коул почав із спогадів про те, як узагалі отримав посаду спецпосланця і як пройшла його перша поїздка до Мінська. Щоб порозумітися з Олександром Лукашенком, довелося підлаштуватися під його специфічну манеру спілкування:
— Все почалося з телефонного дзвінка… На той час я був заступником посланця з конфлікту між Росією та Україною генерала [Кіта] Келлога. Мені дзвонять: «Поїдеш до Білорусі?» Я питаю: «А де ця Білорусь?» Потім кажу: «Гаразд, це заради звільнення американських в’язнів» (У лютому 2025 року було звільнено громадянина США — Прим. ред.). І питаю: “Ну, коли мені їхати?” Мені відповідають: “Завтра”. І я поїхав. Я зустрівся з Лукашенком, і він дуже багато говорить. Багато хто з цих хлопців, які перебувають при владі по 30 років, люблять поговорити. У Держдепартаменті мені сказали, що він любить «побалакати та посміятися», ну ми й побалакали. Приблизно за півгодини — хвилин сорок п’ять я намагаюся зрозуміти, що він за людина. Він починає скаржитися на європейців… Це прозвучить брутально, і я вибачаюсь за лексику, але я сказав йому: «Так, вони купка сцикунів» (оригінал: «Yeah, they’re a bunch of pussies»). І з цієї миті він був у мене в кишені. Він любить лаятись матом, тому ти лаєшся у відповідь. І ми відмінно порозумілися. Ми просиділи п’ять годин, і він усе говорив.
Потім був двогодинний обід. Він підводиться (звісно, на столі горілка), піднімає тост за президента Трампа. Хлопці з Держдепу роблять мені знаки: «Ти мусиш випити за нього». Я встаю і вимовляю тост у відповідь. І тут почалися ці нескінченні тости. А мені не можна напиватися в устілку. Звичайно, пара хлопців із Держдепу випили усі вісім тостів і були вдрабадан. Я навчився робити так: стежив за очима Лукашенка, поки він оглядав компанію, і коли він не дивився на мене, я просто виливав горілку на підлогу. У результаті я випив лише дві чарки, чого було більш ніж достатньо.
Я повертаюся до Штатів, а перед самим від’їздом [з Мінська] домовляюсь із Лукашенком: «Чому б нам не повторити?» У результаті я попрацював із Крісом Смітом (заступник помічника держсекретаря зі Східної Європи. — Прим. ред.), ми все організували та домовилися про нові звільнення. <…> Того разу я витягнув 14 людей.
«Знайди мені цього Лукашенка»
Ключовим поворотним моментом, що призвів до подальших масових звільнень, Джон Коул називає особисте залучення Дональда Трампа. Дізнавшись про перші успіхи в переговорах та звільненнях політв’язнів, президент США наполяг на негайній телефонній розмові з Лукашенком.
— Ми вечеряли із президентом Трампом. Моя дружина – Грета Ван Састерен. Вона 30 років працює у телевізійному ефірі. Президент Трамп був її бізнес-експертом багато років тому, то ми й познайомилися. Так от, ми вечеряємо, і Грета згадує, що я зробив. Він каже: Що? Про що ви кажете?» Я розповідаю всю історію. А він відповідає: «Я хочу поговорити із цим хлопцем! Дістань мені номер». Наступного дня я заходжу до Овального кабінету з номером. Там знаходяться Сюзі Уайлс (глава апарату Білого дому. – Прим. ред.) та [Марко] Рубіо (глава Держдепартаменту США. – Прим. ред.). Трамп хоче, щоб усе робилося негайно, і каже: “З’єднай мене з ним, знайди мені цього Лукашенка”. Вони у паніці: у нас немає перекладача, це не погоджено. Я підходжу до Марка [Рубіо] і говорю: «Слухай, давай зробимо це завтра». А це був день, коли він летів на Аляску на зустріч із Путіним. Президент Трамп каже: «Я зателефоную з борту №1». Я йду до Ситуаційної кімнати, ми зв’язуємось із Лукашенком. У них відбулася чудова розмова, вони стали найкращими приятелями, і це дуже, дуже допомогло.
— Після дзвінка з борту № 1 я повертаюся до Білорусі та витягую ще 52 особи. Але дуже важливо те, що маю майже повну підтримку президента. І це фірмовий стиль ведення справ Трампа: налагодити стосунки, жодних попередніх умов просто сісти за стіл переговорів. Якщо у вас є попередні умови, вважається, що ви сперечатися через них років шість. Тому просто сідайте за стіл. Саме це я й робив за його вказівкою.
Там все робиться в лісі
Описуючи сам процес звільнення, дипломат розповів про процедуру передачі людей на білорусько-литовському кордоні:
— Відбулася одна річ, яка виправдовує всі зусилля: вони були у фургоні, там усе робиться у лісі їх Комітетом держбезпеки. Ти їдеш із Литви до Білорусі, заїжджаєш у ліс, вони змінюють номери та влаштовують інші шпигунські штучки. Під’їжджає фургон, усередині 14 людей. Коли я відчинив двері, вони всі сиділи ось так. Пізніше я дізнався: вони думали, що їх везуть на розстріл. Я відчиняю двері і говорю: «Ви вільні». Жодної реакції. Багато хто з них розмовляв англійською. Я повторюю: “Ви вільні”. Один хлопець звів очі, але все одно тиша. Вони думали, що то пастка. Тоді я сказав: «Я тут за дорученням президента Сполучених Штатів Дональда Трампа». І вони ось так підвели голови. Я сказав: «Ви справді вільні». Вирази їхніх осіб були безцінними.
Також Коул назвав головний принцип адміністрації Трампа: санкції знімаються пропорційно до кількості звільнених людей:
— Що ви повинні розуміти: майже 80% наших санкцій проти Білорусі було запроваджено через політичних ув’язнених. Тому ідея завжди полягала в наступному: ви віддаєте нам ув’язнених, ми даємо вам пом’якшення санкцій у різних пропорціях. Востаннє, коли ми були там у грудні, ми витягли ще 123 особи. І один із них був лауреатом Нобелівської премії миру (йдеться про Алеся Біляцького. — Прим. ред.). Раптом Лукашенко відводить мене убік і каже, що випустить цю людину.
Ти можеш припинити це лайно?
Окрім звільнення людей, Коул згадав, що використовує свій прямий доступ до Лукашенка для вирішення регіональних проблем у відносинах Білорусі та країн Євросоюзу:
— Я зустрічаюся з послом Білорусі в ООН [Валентином Рибаковим] приблизно раз на тиждень чи два. Наразі до процесу залучені Литва, Польща. Потрібно добиватися їхньої співпраці. Я прийшов до Лукашенка і сказав: Ти можеш припинити запускати ці грібані кулі? Вони створюють жахливі проблеми. І кулі припинилися. Потім виникає щось ще з Польщею, і мені доводиться знову йти до Лукашенка і казати: Ти можеш припинити це лайно? У будь-якому разі, я дуже оптимістичний, що до кінця року ми витягнемо всіх [політв’язнів].
Також Коул розповів, що просив представників білоруських демсил знизити градус критики, щоб не зірвати подальших переговорів:
— Я у вдалому становищі, бо мої стосунки з Лукашенком працюють. І зараз я багато спілкуюсь із опозицією. Але я говорю їм одну річ: «Слухайте, ви хочете виходити, кричати і обурюватися — я все розумію. Ви хочете розповідати, який він поганий. Але тримайте це на певному рівні, тому що у нас там залишилося ще 800-900 чоловік, і якщо ви його занадто розлютите, все розвалиться». Я на зв’язку з ними, у нас добрі стосунки, вони це розуміють.
