Президент Зеленський дав перше велике інтерв’ю незалежному білоруському виданню “Дзеркало” (так, є таке незалежне білоруське видання, хоч і знаходиться не в Білорусі), що ще раз свідчить про зміни в українській політиці щодо цього нашого неоднозначного сусіда. Нагадаємо, Зеленський відносно нещодавно зустрівся у Європі із Світланою Тихановською, яку вважають президенткою Білорусі в екзилі, бо це у неї Лукашенко вкрав перемогу на виборах у 2020 році, а також ввів персональні санкції проти Лукашенка, який цей крок ніяк не прокоментував. Відповідаючи на питання білоруського видання, Зеленський повторив уже багато з того, що вже було сказано. Зокрема, про дзвінок йому від Лукашенка на початку війни і провокативної “пропозиції” вдарити по Мозельському НПЗ. Зазначимо, що Україна цього не зробила досі, а от Лукашенко у відповідь на цю інформацію публічно засипав Зеленського лайкою. Тож читаємо і спостерігаємо за розвитком подій – ІншеТВ переклало для вас цей текст з білоруської.
-Цього інтерв’ю «Дзеркало» добивалося майже чотири роки — від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Довгий час нічого не виходило, але ми не здавалися й продовжували нагадувати про себе і про те, як важливо білорусам почути думку про ситуацію від лідера сусідньої країни. Частково завдяки наполегливості, але, мабуть, ще більшою мірою — завдяки розумінню української влади, що режим Лукашенка — це не рівно народ, ця розмова все ж відбулася. Президент України Володимир Зеленський розповів «Дзеркалу», коли він перестав сприймати білорусів через «призму війни» і зрозумів, що «треба комунікувати», чи готовий він допомагати у звільненні політв’язнів і яким бачить майбутнє наших країн. А також поділився інформацією про те, чи справді йому телефонував Коля Лукашенко, і поміркував, чому йому «прикольно розмовляти з білорусами».
Розмова проходила двома мовами: журналіст «Люстэрка» говорив білоруською, Володимир Зеленський відповідав українською. Якщо вам зручніше дивитися, а не читати, у цього інтерв’ю є відеоверсія.
— Пане президенте, одразу після початку війни ми намагалися організувати це інтерв’ю. Мабуть, десятками різних способів. І ось — майже через чотири роки — ми нарешті розмовляємо. Чому ви погодилися саме тепер?
— По-перше, хочу сказати відкрито: я завжди з великою повагою ставився до Білорусі, до білоруського народу, неодноразово бував у Білорусі. Але, чесно, після початку війни… Це була не просто якась образа. Ми стоїмо на порозі усвідомлення того, що не лише Росія почала війну, що у РФ є союзник — Білорусь. Слава Богу, що ми говоримо про режим Лукашенка, ми не говоримо про білоруський народ. Але тим не менш, коли летять ракети, білоруси мають розуміти, що гинуть українці, і для них Білорусь у цей момент — союзник агресора, союзник Росії.
Тому, якщо чесно, було просто не до інтерв’ю. Ось і все. Бо я сфокусований на війні й сприймаю Білорусь через те, як про неї говорять у цьому контексті, як сама Білорусь говорить про себе, як про неї говорить Росія. Це союзні держави, одна з яких точно воює на нашій території й своїми людьми вбиває наших. А Білорусь каже, що нібито «ми їх [росіян] не контролюємо» і так далі.
У якийсь момент розумієш, що армію Росії, яка знаходиться на вашій території, Білорусь, можливо, не контролює, але не повністю не контролює. Чому — зараз поясню.
Тепер ми бачимо новий формат відносин [між Білоруссю і РФ], коли Білорусь точно знає, що відбувається на її території. І вже не можна сказати, як це мені казав Лукашенко після початку повномасштабного вторгнення, що ракети [в Україну] полетіли, але вони «там давно стоять, ми цього не контролюємо, запуск не контролюємо». Тепер ретранслятори дронів з’явилися на території Білорусі, і тепер ця нова техніка, яка з’явилася там, допомагає російським «Шахедам» бити по наших людях, по цивільному населенню і енергетиці, бо відбувається коригування завдяки цим ретрансляторам.
І наступний крок — підготовка майданчика для розміщення [в Білорусі] «Орєшніка» (ракетного комплексу і однойменної балістичної ракети середньої дальності, якою Росія завдає ударів по Україні).
Це все — нові кроки, це не про старі дії, які не залежали від Лукашенка, як він казав. Тепер це точно залежить від нього. Координація, ретранслятори, інформація, коригування реактивних «Шахедів» — усе це точно залежить від місцевої [білоруської] влади.
Тому тепер ми перебуваємо в тому моменті, коли білоруси мають розуміти всі ризики. Росія завжди хотіла втягнути Білорусь у цю війну, щоб люди Білорусі, військові Білорусі воювали проти українців. Раніше ви були втягнуті іншими речами. Наприклад, ваші заводи — вибачте, що я кажу «ваші», [йдеться про заводи] Білорусі — виробляють артилерійські снаряди. І на самому початку війни, після того як мені Лукашенко брехав, що він нічого не контролює, усі ваші [військові] склади були вивезені в Росію. Уся артилерія була вивезена в РФ. За нашими даними — можливо, я помиляюся, — росіяни мали це все повернути. Але вони нічого не повернули Білорусі, вони заплатили гроші, наскільки мені відомо. І найголовніше — ваша країна далі виробляє артилерію для росіян. Тобто це свідчить, що вони [білоруська влада] беруть участь [у війні].
І виробництво артилерії ще можна пояснити, сказавши: «Ну, вибачте, українці також купують її в тій чи іншій країні». Так, але на території інших держав не стоять ретранслятори наших дронів, які ведуть їх [для атак] на ті чи інші території. Принаймні над територією Білорусі точно нічого [від нас] не літає. «Орєшніка», спрямованого в бік Білорусі, на нашій території немає, і інших ракет, спрямованих на вас, у нас немає.
І я погодився [на інтерв’ю], хоча в мене не дуже багато [вільного] часу, тому що вважаю: Білорусь дуже ризикує. Лукашенко штовхає вас до Путіна. І тепер це питання не тільки суверенітету Білорусі, але й питання безпеки. Бо вас же використовують. У вас знаходяться технології, техніка, яка загрожує Україні, а сьогодні — і всій Європі. Усій Європі! Я вважаю, що це великий ризик, і білоруси мають знати про це.
— Ці ретранслятори і «Орєшнік» Україна вважає легітимною військовою ціллю?
— Я не буду казати, яким способом, але наші люди займалися тим, щоб три-чотири ретранслятори вже не працювали на території Білорусі. У нас просто немає іншого виходу, інакше будуть подальші атаки на нашу землю. І з цього напрямку тепер літає значно менше, хочу вам сказати.
А «Орєшнік» — на мою думку, НАТО має дивитися на нього як на легітимну ціль. Ну, а ми будемо спостерігати, оцінювати цю загрозу.
Я просто кажу, що Лукашенко робить велику помилку. Справа не лише в «Орєшніку». Усі бачать, що з нього зараз роблять велике шоу. Вони ще [в Білорусь] весь цей комплекс не завезли, а тільки відповідні машини, а вже подають усе так, ніби [все там є]. Лякають Європу. Але Лукашенко даремно так грається, бо після цих кроків, безумовно, вже не питаючи його, росіяни завезуть «Орєшнік» на територію вашої держави.
Ще одна історія — я знаю, що вони [Лукашенко і Путін] говорять про спільні військові навчання на території Білорусі. Ми подивимося, наскільки великими вони будуть у реальності. Коли вони востаннє були масовими, ви пам’ятаєте, почався наступ на територію України (йдеться про навчання «Союзна рішучість» у лютому 2022 року, з яких почалося повномасштабне вторгнення Росії).
Тому все це — велика загроза для України, це точно. І, я вважаю, велика загроза для білорусів.
— На початку повномасштабної війни, у 2022-му, з території нашої країни в Україну заходили російські війська, злітали літаки, запускалися ракети. Однак ви не били по військових цілях у Білорусі. Чому?
— Лукашенко у відповідь на мої слова, що вони агресори і союзники [Росії] та втягуються у війну, бо з вашої території летіли ракети й заходили війська, стверджував мені по телефону, що він не контролював цю ситуацію, і сказав: «Хочеш — можеш відповісти нам, ударити по Мозирю, по [нафтопереробному] заводу [який там знаходиться]». Зі своєю командою ми це обговорювали — всі хотіли відповісти. Але, на мою думку, Путін тільки цього й чекав — щоб ми в той момент завдали ударів. Тоді він дуже хотів, щоб і з цього напрямку білоруси могли б заходити своїми військами. Ми не кажемо, що там [у Збройних силах Білорусі] були великі сили чи можливості, але тим не менш. Ми мусили б думати, як оборонятися з цього боку.
Росіяни втягували Білорусь у війну лише з однієї причини. Коли вони тиснули на нас на сході й там була головна концентрація їхніх військ, вони хотіли розпорошити наші сили [по лінії фронту]. І одна з ідей була така: щоб білоруси якоюсь живою силою почали заходити [на територію України], нас лякати. У цьому випадку, безумовно, ми мусили б відреагувати й перекинути якусь частину військ. І послабили б схід.
Зараз він [Путін] просто використовує цю територію. Ну а Лукашенко — я не знаю, чи можна це назвати глухим кутом, бо він або нічого не контролює, або дає можливість цьому. Йому здається, що його, скажімо так, новий етап відносин з американцями дає йому якусь, знаєте, недоторканність. Ні.
По-перше, у нього немає недоторканності у своїй країні, і народ має розуміти, що його втягують у війну. По-друге, американці роблять те, що потрібно їм, — витягують тих чи інших політв’язнів. Слава Богу, що люди живі і що вони на волі. Я не знаю деталей про цих людей, але сам факт, що вони виходять із тюрем — це позитив. Американці це роблять. На яких умовах [вони комунікують] з Лукашенком — чесно кажучи, шкода, якщо це пов’язано виключно зі зняттям тих чи інших санкцій або намірами [їх зняти], — ну не можна просто так прощати, як на мене.
Але це фантазії Лукашенка, що йому допоможуть, якщо він далі втягуватиметься в цю війну. Більше того, війна триває вже не перший рік, і вона технологічна. Ми не використовуємо наші дрони проти Білорусі, бо ми не воюємо з вашою країною — я це ще раз підкреслю. Ми не на першому році війни, і нам не потрібно використовувати нашу живу силу і наших військових. Ми можемо з території Києва керувати багатьма речами. І тому я вважаю, що йому все ж потрібно «прийти до тями», як кажуть в Україні, протверезіти, не втягуватися у війну. «Орєшнік» для нас — це ескалація і без того складних відносин із Білоруссю.
— Ви запровадили персональні санкції проти Олександра Лукашенка, поговорили з політв’язнями, яких вивезли в Україну, звернулися до білорусів і попередили про втягування нашої країни у війну. Ви навіть сказали, що у шпіца Лукашенка більше прав, ніж у білоруського народу. Раніше такої уваги до Білорусі не було — як і офіційної зустрічі зі Світланою Тихановською. Ви не робили цього, щоб не провокувати Лукашенка і не переходити певних «червоних ліній»?
— Я вважаю, що тепер він нас провокує [на ці кроки]. Що стосується санкцій [проти Лукашенка] — до мене давно зверталися європейці, які запроваджували обмеження, багато інших країн. Ми, скажімо так, мали свої червоні лінії з цього приводу. Тепер ми політичними кроками демонструємо наше ставлення до того, що він втягується у війну і допомагає Путіну. Але це виключно політичні чи економічні кроки, які не стосуються, до речі, фінансів простих білорусів. Йдеться виключно про одну цю персону.
Тим не менш, він має це розуміти: ми стежимо, до нас звертаються європейці, ми будемо продовжувати відповідну політику, якщо Лукашенко не отямиться і не зупиниться.
— Минулої осені, коментуючи чергову заяву Олександра Лукашенка про Україну, ви сказали: «Він усе одно буде платити за те, що зробив, а саме — допустив наступ зі своєї території. Ніхто цього забувати не буде». Запроваджуючи персональні санкції проти білоруського політика, ви у своєму телеграм-каналі перелічили форми підтримки, яку офіційний Мінськ надає Росії у цій війні, і завершили пост словами: «За це будуть особливі наслідки». Моє запитання — які саме?
— Санкційна політика — це перший крок, як я і сказав. Ми будемо її розвивати і зараз працюємо над юридичною базою щодо її продовження. Це стосуватиметься не лише Лукашенка. Ми говоримо про його оточення, про його синів і так далі. І ще одна історія, як я і казав: ми будемо стежити за всією тією військовою допомогою, яку він надає [Росії].
Ми не піднімали питання Лукашенка з американською стороною, бо бачили, що американці налаштовані налагодити контакт із ним, вийти на результат дипломатичним шляхом. Тепер ми будемо включатися в цей трек і проговорювати зі США, що так не може бути, що він підтримує російський режим — підтримує війною, а не лише її геополітику. Він допомагає вбивати цивільних. У нас є докази, у нас усе це є на картах, усе зафіксовано на відео і так далі: як з території Білорусі завдяки ретрансляторам заходили «Шахеди». Це злочин, бо вони допомагали агресору — це факт. Після нанесення цих ударів гинули цивільні. Тобто для нас це злочин. І зараз ми будемо займатися юридичною складовою цих злочинів.
— Чи буде в Україні порушена кримінальна справа проти Олександра Лукашенка?
— Це питання до інших відомств. Поки не буду про це говорити, але всі відповідні органи будуть займатися цим напрямком також.
— Хочу повернутися до того, що ви говорили про переговори Олександра Лукашенка і США. Ви проти цього?
— Ні, я не проти переговорів Америки з Лукашенком. Я точно не підтримую зняття санкцій з нього. Я не вважаю, що війна закінчилася. Санкції запроваджувалися через нелегітимні вибори в Білорусі [у 2020 році]. Але це питання до країн, які запроваджували санкції. Ми тоді підтримували весь цивілізований світ і народ Білорусі та не підтримували Лукашенка — це перша причина [чому не варто знімати санкції].
А друга причина стосується виключно України: санкції проти економіки Лукашенка запроваджувалися через те, що він — співучасник агресії проти нашої країни. Ми завжди були дуже обережні в ООН, у геополітичному напрямку. Коли ініціювали ті чи інші резолюції, зазвичай ми не говорили про агресію [з боку] Білорусі. Ми ніколи собі цього не дозволяли, бо вважаємо, що добре: є питання [до] Лукашенка, є питання [до] Білорусі, є питання [до] білоруського народу.
Деякі росіяни питають: «А в чому різниця? Чому ми в Росії винні, що Путін почав війну, а білоруси — ні?» Тому що Лукашенко не починав війну. Війну почав Путін. Лукашенко — співучасник. Але білоруських людей, білоруської армії офіційно на території України немає. А армія Росії є. І тому росіяни, які платять податки і тим самим підтримують армію, ідуть у неї по мобілізації, — безпосередні злочинці. А Лукашенко — співучасник, але поки що не [співучасник] білоруський народ.
Чому «поки що»? Тому що, ще раз кажу, білорусів втягують у цю війну. Цього не можна допустити.
Тому [я проводжу] і інтенсивні зустрічі, і розмови з представниками опозиційних сил, з журналістами. Це не сигнали, як би це не пояснював Лукашенко, що Україна хоче воювати з Білоруссю. Ні, ми хочемо, щоб Білорусь не воювала проти нас. Ми не міряємося силами, нічим. Ми просто вважаємо, що це [буде] велика помилка. Величезна, страшна помилка — це [те, що зробили] росіяни. І це [вступ Білорусі] також буде величезною, страшною помилкою. Ось про що ми говоримо.
Тому я використовую всі канали, щоб донести цю інформацію до білорусів — мирних людей, спокійних людей.
— Наприкінці січня, виступаючи у Вільнюсі, ви сказали: «Повстання білорусів мало перемогти у 2020 році — щоб сьогодні звідти не було загрози. Європа і світ мали підтримати повсталий народ — і історія була б безпечнішою». Не думаєте, що у випадку перемоги протестів у 2020 році Путін просто прийшов би з військом у Білорусь і зробив би рівно те саме, що зараз робить з Україною?
— Не знаю… Не можу вам сказати, що було б. Але не можна дозволяти віддавати свою свободу. Ось і все. І особливо не можна давати комусь право продавати вашу свободу.
Дивіться, це вибір білорусів. Я просто говорив про військовий трек, бо вважаю, що це дуже страшно, це трагедія. Бо ми знаходимося у війні, але ми її не обирали. Ось прийшла людина до нас, почала нас убивати. А тепер людині не вистачає сил.
10 тисяч північнокорейців зараз знаходяться на території Росії [для війни з Україною]. Йому [Путіну] не вистачає людей. Він не хоче мобілізувати москвичів і петербуржців. Ну просто не хоче. В основному він бере людей із сіл, бідних людей, про яких навіть не згадають. Ось що він робить. З іншими домовляється за гроші.
І, я вважаю, він втягує білорусів. Втягує — але це не означає, що білоруські солдати, військові, прикордонники сьогодні прийдуть на нашу територію. Як я вже казав, тепер інша війна — можна втягувати технологічно. Він втягує розміщенням своїх допоміжних технічних сил на вашій території. [І тому] Лукашенко вже не може сказати: «Я не контролював [ракети], це раніше тут стояло, і тому воно полетіло». Але таких дронів, як зараз, не було до початку війни, таких ретрансляторів не існувало, якими вони користуються, ніякого «Орєшніка» фізично на території Білорусі не було. І він не може просто так з’явитися. Ось про що я кажу. Пробачте, що стільки разів [повторююся]. Знаєте, відчуваю ризик. Відчуваю.
— У нашій країні просто зараз сотні, якщо не тисячі, білорусів і білорусок перебувають у тюрмах за допомогу Україні: хтось воював на вашому боці, хтось партизанив на залізниці, хтось відстежував переміщення російських військ. Чи робить Київ щось, щоб витягнути цих людей? Чи бачите ви, що є така проблема?
— Бачимо. Але я хочу вам сказати: на мою думку, передусім це білоруси мають робити щось, щоб звільнити цих людей. Я ні на кого не перекладаю відповідні кроки, але близько семи тисяч українців зараз у тюрмах Росії. Я не вважаю, що тюрми РФ чимось відрізняються від тюрем Білорусі. Я вважаю, що це однакові режими з ненавистю до людей. Єдина різниця в тому, що в Білорусі сидять білоруси, а в Росії сидять українці. І вони [росіяни], я думаю, жорсткіше ставляться до українців, ніж до [тамтешніх] політичних в’язнів — громадян інших країн. Я так вважаю, бо ми бачимо наслідки на тілах наших військовополонених, бачимо їхні травми, сліди катувань.
Це непросто — звільняти людей. Про все потрібно домовлятися. Про Лукашенка — ми можемо домовлятися з американцями [про допомогу у звільненні], ми готові допомагати, ми й допомагали. Коли США вели переговори з Лукашенком щодо звільнення [частини політв’язнів], ми надали нашу територію, надали транспорт, медичне обслуговування тим білоруським в’язням, яких відпустили зараз (йдеться про звільнених 13 грудня 2025 року). Ми на нашій території їх забирали. І ми готові робити це далі, ми будемо надавати білоруським ув’язненим будь-яку допомогу, яка в наших силах. Але звільняти з тюрем дуже складно.
Я спеціально навів приклад з нашими громадянами-українцями, які для мене як для президента — у пріоритеті. Я думаю, ви це розумієте. І це дуже важливо: завжди доводиться міняти когось на когось. Щоб звільняти білорусів, потрібно знаходити, на що міняти.
— Є білоруси, які воювали на боці Росії і зараз перебувають у полоні в Україні.
— Ми і міняємо військовополонених на військовополонених. Я хочу вам навести приклад: до нас звернулося кілька азійських країн (я думаю, ви розумієте, яких) — ми взяли в полон їхніх людей. Я не можу поміняти їхніх військових на будь-яких інших військових, як би вони мене не просили. Я можу міняти їхніх військових, які воювали і вбивали українців, тільки на громадян України, які перебувають у полоні в Росії. Китайці можуть забрати з РФ наших полонених — і я їм віддам китайців. Я можу міняти лише на громадян України.
Скажу вам чесно: у нас були люди з Білорусі, які поміняли громадянство, і вони — громадяни України, і до них таке саме ставлення, як до українців, які народилися українцями. Усіх, хто є громадянином України, ми обмінюємо насамперед. Ну просто дуже велика кількість військових — понад 6 тисяч [у російському полоні]. Я думаю, ви це розумієте.
— Ви сказали: «Про все потрібно домовлятися». Якби білорусів, які перебувають у в’язниці за допомогу Україні, можна було звільнити, але для цього потрібно було б поговорити з Лукашенком, ви б це зробили?
— По-перше, під час війни я з ним розмовляв. Я вже казав про це: він мені телефонував, хотів поговорити. У нас була не найприємніша розмова, але вона була. По-друге: сьогодні у нас є можливість спілкуватися на рівні розвідки та порушувати відповідні питання. Ці питання також порушувалися разом з американцями. Ось що я сказав: ми брали участь у тому, щоб білоруських політв’язнів звільнили. Ми, ще раз наголошую, будемо продовжувати працювати в цьому напрямку.
— Ви самі згадували свою розмову з Лукашенком на початку повномасштабної війни. Ви сказали, що він вибачився перед вами. Пізніше білоруська пропаганда стверджувала, що вибачень не було, а сама розмова нібито відбулася виключно завдяки емоційній реакції його молодшого сина, у якого в телефоні був ваш особистий контакт. Як насправді проходила ця розмова і яку роль у ній відіграв Микола Лукашенко?
— Це якась фантасмагорія, якщо чесно. По-перше: все одно треба пам’ятати, з якого телефону він [Олександр Лукашенко] дзвонив — навряд чи мій. Але я з ним розмовляв. По-друге: він вибачився, і дуже боявся, що ми вдаримо [у відповідь]. І сам сказав: «Ну, давайте, вдарте по заводу», бо не знав, що ми можемо це зробити. І я думаю, він зрозумів, що вони «не добили нас» у перший же день — не добили наших людей, не добили нашу армію, і мене особисто не добили. І коли він це зрозумів, почав шукати можливості поговорити зі мною. Він шукав мене, але я не хотів. Я не одразу відреагував, не хотів розмовляти, був на нього страшенно злий. Ну, в принципі, так у нас з ним і відбулася розмова.
А білоруська пропаганда є пропаганда. У мене є свідки цієї розмови, і якщо раптом вона стане в нагоді, я думаю, що навіть можу прочитати цю розмову.
— Ми написали раднику вашого Офісу Михайлу Подоляку і запитали, чи є запис розмови, і він сказав: «Без коментарів».
— У Подоляка, можливо, щось є, можливо, він там щось підслуховував (сміється).
— А Микола Лукашенко жодним чином не пов’язаний з цією розмовою?
— Ні, ні. Все, що я знаю про Колю Лукашенка, це те, що він Коля Лукашенко. Більше я нічого про цього хлопця не знаю.
— Як пройшла ваша зустріч зі Світланою Тихановською?
— Це була хороша зустріч. Але це взагалі не перша наша зустріч.
— Офіційно, це перша.
— Ну, можна сказати, що, мабуть, це була перша розмова в такому форматі. Хоча я зустрічався з нею до, здається, повномасштабного вторгнення. У нас була така зустріч на полях саміту, так. Здається, це була Литва. Ну, вибачте, я не пам’ятаю. Але ми точно зустрічалися з нею кілька разів на різних міжнародних майданчиках.
Але така двостороння зустріч офіційно перша. Гарна зустріч, ми нормально поспілкувалися. Дуже круто спілкуватися з білорусами — я [у такі моменти] думаю, як білорусам прикольно спілкуватися з українцями. Ми розмовляємо різними мовами, але все розуміємо. І це дуже круто. Ну, справді, це дуже круто.
Наприклад, якщо ви так спілкувалися з росіянами раніше… У мене була історія на початку саміту [у Нормандському форматі з Володимиром Путіним, Ангелою Меркель та Еммануелем Макроном] у грудні 2019 року. Пам’ятаю, ми починали офіційну частину: я говорив українською, Путін — російською, Еммануель — французькою, а Меркель — німецькою. Тож коли вони говорили, все було нормально. Коли я почав говорити українською під час свого офіційного виступу, вся російська делегація кудкудхкала [язиком] — знаєте, звуком — [щоб показати], що їм незручно, що я можу говорити з ними російською.
Хоча, в принципі, можна говорити і з росіянами, бо ми всі повинні розуміти та поважати один одного. Але, бачите, з білорусами дуже, дуже приємно і дуже просто. Жодних проблем. Нуль.
І зі Світланою ми розмовляли так само. Я вважаю, що нам потрібно зміцнювати контакти з Білоруссю. Зі Світланою, з журналістами, як і з вами сьогодні. Дякую за цю розмову. Нам потрібно більше спілкуватися. Я погоджуюся з її ідеєю, що має бути спеціальний представник України щодо Білорусі — щоб спілкуватися зі Світланою, з її людьми, з іншими білорусами, яких немає в країні з очевидних причин. Тому я їй сказав, що буду над цим працювати. Ми знайдемо людину, я їй пообіцяв.
— Яким ви бачите майбутнє Білорусі та України?
— Я вважаю, що найкраще для країн — це бути членами Європейського Союзу. Не знаю, чи підтримає це білоруський народ, але з точки зору геополітики та незалежності, на мою думку, це правильно. З точки зору економіки… Я впевнений, що люди в Білорусі розумні. Я просто думаю, що антиєвропейська пропаганда, яка триває у вашій країні вже багато років, доводить одне: будуть обмеження на розвиток Білорусі, в бізнесі, ціни будуть тільки зростати, зарплати будуть низькими, ви будете жебраками. Але це просто пропаганда. [А найкраще майбутнє — це] бути в Європейському Союзі. Але це, безумовно, буде вибір білорусів.
Що ще важливо? Це міцні відносини між двома незалежними країнами — Україною та Білоруссю. Я вважаю, що це можна розвивати, якщо буде керівництво, яке дасть свободу білорусам, яке поважатиме незалежність України. Я впевнений, що ми будемо поважати незалежність Білорусі. Я думаю, що це найкраще, що може бути. Мирні відносини, коли ми поважаємо суверенітет один одного. І ракети не літають з однієї країни в іншу.
— Будь ласка, продовжуйте: білоруси…
— Зараз важко. Дуже важко сказати. Вибачте, але це правда. Війна. Війна… До війни вони були друзями, сусідами і такими ж людьми, як ми… А тепер, до всіх цих слів, є війна. І тому є три крапки. Війна — це три крапки. І я б дуже хотів, щоб війна закінчилася, і точно щось змінилося б у відносинах між нашими країнами. Зрештою, білоруський народ не розпочинав війну проти України. Я думаю, що це наймудріший вибір і той статус, у якому повинна залишатися Білорусь.
