Авторське і суб’єктивне, хоча, як подивитись.
“Повний кошмар зі світлом! І нічого не можемо вдіяти. Уражень у нас не було (Слава Богу) і світло імпортують підприємства і когенерація працює, але все одно мерзнемо! Маю вибачитись перед людьми за незручності! Маємо памʼятати, що винні кацапи”! – написав сьогодні голова Миколаївської ОВА Віталій Кім. Але пізно – суспільна думка вже сформувалася, і тут уже нічого не вдієш.
На Миколаївщині вимкнення світла за ГПВ вже 16,5 годин на добу, і ця думка, виражена у соцмережах, така: Кім заради своєї кар’єри, щоб вислужитися перед Києвом, готовий жертвувати миколаївцями безмірно, головне, щоб підлизатися до вищестоячих. І в цьому випадку не можна стверджувати, що хейт безпідставний. Навпаки, Кім сам, власними зусиллями кував підґрунтя для цього весь останній рік, або й більше.
Не раз і не два він публічно заявляв, що Миколаївщина, на території якої розташована Південноукраїнська АЕС, могла б не мати проблем зі світлом, але ми ділимося з іншими регіонами. І це сприймалося або з розумінням, або з байдужістю – до тих пір, поки умови для миколаївців не стали нестерпними.
– У нас немає світла по 16 годин, а у Львові 4, – почула я на вулиці.
Так і є, не завжди там по 4, буває і по 10-12, але вчора було 4 і навіть 2. А у Миколаєві 16. Як кажуть, відчуйте різницю, бо ми її дуже добре відчуваємо. Особливо ті, в кого індивідуальне опалення на котлах, які без електроенергії не працюють. Для них -10 на вулиці без опалення по 16 годин – це вже не про комфорт, а про якось вижити. Не всі мають можливість купити пристрої для автономного живлення котлів в умовах глобальних відключень електроенергії, далеко не всі. І так, такої морозної зими ніхто не очікував, і так, ціни на них стрибнули на 30-50%, бо єдність-єдністю, а клятий капіталізм пре із всіх щілин.
Єдність – дуже крихка річ, якщо з нею не працювати щодення. Відчуття соціальної справедливості – це те, чого ми всі б хотіли у своїй країні, і це зовсім не про те, щоб “взяти все і поділити”. Це хоча б про те, щоб не було гіркого, болісного і руйнуючого почуття соціальної НЕсправедливості. Але саме це ми зараз і спостерігаємо або й відчуваємо.
Треба визнати, що з певного часу Віталій Кім “виправився” – почав прояснювати, що попри готовність Миколаївщини ділитися світлом є ще технологічна неготовність української енергосистеми переганяти електроенергію у зворотному напрямку, тобто з заходу в центр. Це якщо геть на хлопський розум. До речі, Кабмін стверджує, що саме цим зараз активно і займаються, тож чи буде нам краще – хтозна, але западенцям може бути гірше, якщо це когось втішить, але сподіваюся, що ні.
Та у свідомості миколаївців це пояснення вже не ключове.
Коли у перші роки війни Кіма у рейтингах ставили поруч з Зеленським і Арестовичем, на Миколаївщині ставилися до цього з доброю іронією. З іронією, але доброю. Зараз рейтинг Кіма більше залежить від географії – чим далі від Миколаєва, тим вищий.
Людська пам’ять в екстремальних умовах чіпляє те, що у мирний час стерла б за тиждень. З іншого боку, і сам Віталій Кім не сприяє тому, щоб роздратування забулося, – останні місяці від нього тісно в інформпросторі, а його розповіді про суперефективну роботу влади на Миколаївщині нічого, крім накопичення того ж таки роздратування, у миколаївців не викликають. Умисно не ділю на жителів міста і області, як і Кім у своїх розповідях.
З його останнього інтерв’ю Наталії Мосейчук миколаївці остаточно впевнилися, що “Кім намилився” звідси геть – розповів, що у грудні зустрічався з Зеленським, що є певні пропозиції, але вирішили трошки почекати для завершення певних процесів і початку нових. Щоб уже без кайданів на ногах і з новими силами – це я вже від себе. І що Зеленський якось сказав, що “якби всі були, як ти, був би порядок”.
Якщо хтось вважає, що миколаївці не можуть скласти 2+2, то це правда, але не завжди. Тут і складати нічого не треба, наскільки все зійшлося у часі і просторі. Ну, і фразу Кіма про те, що йому вже “підгоряє” йти в політику, нікуди не викинеш.
З особистих спостережень скажу, що за останні 2 роки Віталій Кім явно виріс – видно, що займається самоосвітою, зрозуміло, що читає і для чого. Але для політичного росту цього не досить, справжній політик знає: обставини можуть змінюватися, а цитати вже “не горять”.
Оксана Тихончук.
