Як і багато інших стосунків, що зазнають краху, ця історія з моменту повторного повернення Дональда Трампа до Білого дому рік тому була сповнена суперечок, невисловленої напруги та спроб зберегти пристойний вигляд на публіці.
Але для багатьох європейських урядів, зокрема для найдавніших і найвідданіших союзників Америки, погроза Трампа запровадити каральні мита проти будь-кого, хто спробує завадити йому захопити Гренландію, стала останньою краплею. Розлучення, вважають вони, тепер неминуче, пише Politico.
У приватних розмовах приголомшені європейські чиновники називають стрімке прагнення Трампа анексувати суверенну данську територію «божевільним» і «шаленством», запитуючи, чи не перебуває він у своєму «режимі воїна» після пригод у Венесуелі, і стверджуючи, що він заслуговує на найжорсткішу реакцію Європи за те, що багато хто розглядає як очевидну й неспровоковану «атаку» на союзників по інший бік Атлантики.
«Я думаю, це сприймається як крок, що заходить надто далеко», — сказав один європейський дипломат, який, як і інші, попросив про анонімність для відвертості. «Європу критикували за слабкість щодо Трампа. У цьому є частка правди, але існують червоні лінії».
Високопосадовці в Європі дедалі частіше доходять висновку, що настав час визнати: Америка Трампа більше не є надійним торговельним партнером, а тим паче — гарантованим безпековим союзником, і треба терміново дивитися в майбутнє. «У політиці США відбувся зсув, і в багатьох сенсах він є постійним», — зазначив один високопоставлений чиновник європейського уряду. «Перечекати — не вихід. Потрібен впорядкований і скоординований перехід до нової реальності».
Ця координація вже розпочалася, як і масштабна розмова про те, що буде далі.
Якщо не станеться радикальної зміни підходу Сполучених Штатів, цей процес, імовірно, завершиться кардинальним переформатуванням Заходу, що переверне глобальний баланс сил. Наслідки варіюються від трансатлантичних економічних збитків через зростання торговельної напруги до ризиків у сфері безпеки, коли Європа намагатиметься захищати себе без американської допомоги ще до того, як буде повністю готовою.
Ймовірно, витрати понесуть і самі США — зокрема у своїй здатності проєктувати жорстку силу в Африці та на Близькому Сході без доступу до мережі баз, злітних смуг і логістичної підтримки, які нині надає Європа.
Майбутнє після США
Поряд із розмовами про відповідні заходи шляхом ударів по торгівлі США дипломати й урядовці в національних столицях також розмірковують над тим, що означатиме довгостроковий розрив із Вашингтоном.
Для більшості це болісна перспектива — кінець 80 років мирної співпраці, взаємної підтримки та прибуткової торгівлі й смертельний удар по НАТО в його нинішньому вигляді. Чимало урядів хочуть зберегти хоча б те, що можливо, тоді як ультраправа прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні намагається відновити відносини.
Втім, для деяких урядовців майбутнє західних союзників без США не виглядає таким уже неймовірним.
Для початку європейські держави, зокрема й ті, що не входять до ЄС, як-от Британія та Норвегія, протягом більшої частини другого терміну Трампа працювали у дедалі ефективнішій групі, яка вже діє без Америки: так званій «коаліції охочих» на підтримку України.
Радники з національної безпеки з 35 країн регулярно контактують між собою, часто зустрічаючись онлайн і особисто, а також спілкуючись у менш формальних чатах. Вони звикли шукати багатосторонні рішення у світі, де Трамп є значною частиною проблеми.
Рівень довіри в цих колах загалом високий, за словами людей, знайомих із роботою групи. І справа не лише в чиновниках: національні лідери самі активно включилися в роботу в нових, тісних форматах.
Лідери, зокрема прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, президент Фінляндії Александр Стубб і Джорджа Мелоні, регулярно листуються між собою — часто в одному груповому чаті.
Лідери в чатах
Протягом минулого року вони виробили чітко налагоджену практику обміну повідомленнями щоразу, коли Трамп робить щось дике й потенційно шкідливе. «Коли події розвиваються дуже швидко, координуватися складно, а цей груповий чат надзвичайно ефективний», — сказав один зі співрозмовників. «Це багато говорить про особисті стосунки і про те, наскільки вони важливі».
Цей «неформальний, але активний» формат відомий як Вашингтонська група — за назвою кола європейських лідерів, які відвідали Білий дім разом із президентом України Володимиром Зеленським минулого серпня.
Протягом року їхній підхід полягав переважно в тому, щоб зберігати спокій і реагувати на політичні дії, а не вестися на провокаційні слова. Цей підхід посприяв просуванню мирного процесу щодо України: «коаліція охочих» наблизилася до рамкової мирної угоди, до якої приєдналися й США, включно з американськими безпековими гарантіями для України. Це значне досягнення, з огляду на те, що раніше Трамп виключав участь американських військових.
Однак ескалація Трампа навколо Гренландії змінила баланс.
Обережний підхід до погроз американського президента зник. Навіть Стармер, зазвичай найобачніший серед лідерів, назвав тарифні погрози президента «неправильними», зокрема, як повідомляється, під час прямої телефонної розмови з Трампом у неділю.
Гренландська криза загострила питання про те, як рухатися далі без Америки поруч.
«Коаліція охочих починалася як ініціатива щодо України», — сказав інший дипломат. «Але вона створила дуже тісні зв’язки між ключовими людьми в столицях. Вони нарощували довіру та здатність працювати разом. Вони знають одне одного на ім’я, і легко можуть зв’язатися чи написати повідомлення».
Кому взагалі потрібне НАТО?
Цей формат потенційно може стати зародком нової безпекової спільноти в епоху, коли США більше не підтримують НАТО й європейську безпеку. Нова домовленість не виключала б співпраці з Америкою, але й не сприймала б її як щось само собою зрозуміле.
У текстових чатах лідерів Вашингтонської групи присутній і сам Зеленський, що додає ще одну цікаву ідею. Україна є беззаперечно найбільш мілітаризованою країною серед представлених — із величезною армією, високорозвиненою індустрією виробництва дронів і досвідом реальної війни, якого не має ніхто інший.
Хоча Україна давно прагнула вступу до НАТО, нині це виглядає менш привабливою метою, ніж раніше, оскільки обіцянки США щодо гарантування безпеки з кожним днем стають дедалі менш переконливими.
Якщо додати військову міць України до потенціалу Франції, Німеччини, Польщі, Великої Британії та інших, сукупна збройна сила «коаліції охочих» була б величезною й включала б як ядерні, так і неядерні держави.
Хоча потреба Європи захищати себе з меншим залученням США — тема не нова, останні дні принесли сплеск ініціатив і заголовків із Брюсселя. Офіційно ЄС вирішив бути спроможним захищати себе до 2030 року.
Європейський комісар з питань оборони Андрюс Кубілюс тиждень тому запропонував створити постійну армію ЄС чисельністю 100 тисяч осіб і відродив ідею Європейської ради безпеки з приблизно 12 членів, включно з Великою Британією. Фон дер Ляєн анонсувала нову Європейську стратегію безпеки, хоча деталей поки що небагато.
Існує широка згода, що ці розмови про нову архітектуру європейської безпеки необхідно вести — і якомога швидше. У найближчі дні лідери ЄС зберуться особисто на екстрений саміт, щоб узгодити відповідь на погрози Трампа щодо Гренландії, хоча обговорення може вийти далеко за межі цієї теми.
З огляду на те, що Трамп має відвідати Всесвітній економічний форум у Давосі, можливі й очні переговори між європейською та американською сторонами.
Після розмов із Мерцом, Макроном, Стармером і генеральним секретарем НАТО Марком Рютте фон дер Ляєн заявила в неділю, що європейці «твердо стоятимуть» у своїй відданості захисту Гренландії. «Ми зустрінемо ці виклики для нашої європейської солідарності зі спокоєм і рішучістю», — сказала вона.
З огляду на нинішній момент, знадобиться й певна частка креативного мислення.
